Рішення № 83656580, 15.08.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/19467/15-ц

Провадження № 2/638/321/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2019 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Аркатової К.В.,

секретаря Назаренко А.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Темнюкової М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Альфа - Банк» про захист прав споживачів фінансово - кредитних послуг, встановлення юридичних фактів, визнання договору іпотеки недійсним, стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним іпотечного договору № 800002294-И посвідченого 19.10.2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Анохіною В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 2350, укладений між позивачем та Закритим акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК»; встановлення факту не укладення між позивачем та Закритим акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» розділу № 2 «Загальні умови кредитування» кредитного договору № 800002294 від 19.10.2007 року, встановити факт не укладення між позивачем та Закритим акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» Кредитного договору № 800002294 від 19.10.2007 року; стягнення з Публічного акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» безпідставно отриманих в якості відсотків за Кредитним договором № 800002294 від 19.10.2007 року грошових коштів в іноземній валюті в сумі 15062,87 доларів США, що становить 346738,38 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що в жовтні 2007 року з метою отримання в кредит грошових коштів для придбання житла позивач звернувся до відділення ЗАТ «АЛЬФА-БАНК» (правонаступником якого є ПАТ «АЛЬФА-БАНК») в місті Харкові. Працівником банку позивачеві запропоновано укласти кредитний договір на отримання споживчого кредиту, для чого надано проект Кредитного договору № 800002294.

19 жовтня 2007 року позивачем підписано кредитний договір № 800002294, який складався з Розділу № 1 "Базові умови кредитування".

В серпні 2008 року відповідач повідомив позивача про збільшення відсоткової ставки і встановив з 19.09.2008 року відсоткову ставку в розмірі 17 % річних. З того часу позивач дізнався, що кредитний договір № 800002294 від 19.10.2007 року містить розділ № 2 «Загальні умови кредитування», який нібито ним також був підписаний і є часткою кредитного договору. 07 жовтня 2015 року відповідач надав позивачеві засвідчену копію наявного тільки у відповідача Розділу № 2 «Загальні умови кредитування» Кредитного договору № 800002294 від 19.10.2007 року, з якого позивач вперше дізнався, що на вказаному документі міститься підпис від імені позивача, який позивач не виконував. У зв`язку із чим позивач вважає, що і сам кредитний договір № 800002294 від 19.10.2007 року, і його "Розділ № 2" є неукладеними.

На момент звернення до суду відповідач списав з поточного рахунку позивача в рахунок виконання останнім зобов`язань за кредитним договором № 800002294 від 19.10.2007 року грошові кошти у іноземній валюті в сумі 55562,87 доларів США, які спрямував на погашення заборгованості за кредитом - 5869,99 доларів США; в рахунок погашення відсотків - 49692,88 доларів США.

Позивач вважає, що відповідач без належних правових підстав отримав від відповідача за період з 19.10.2007 року по 19.09.2015 року у якості відсотків за користування кредитом грошові кошти в іноземній валюті в сумі 15062,87 доларів США, які має повернути позивачеві. Решту отриманих відповідачем за вказаний період грошових коштів у сумі 40 500 доларів США позивач вважає поверненням отриманих від відповідача грошових коштів.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги, пояснивши, що другий розділ до договору кредиту ОСОБА_2 не підписував, кредитні зобов`язання виконані у 2015 році.

Представник відповідача заперечував у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що позивач сплачував кредит, ознайомлений з першим та другим розділом договору, критично відноситься до висновку експерта, просив застосувати строк позовної давності.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши думку сторін, прийшов до наступного.

У відповідності до ст.ст. 13,81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

19 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір № 800002294, відповідно до якого відповідач надав позивачеві грошові кошти у сумі 40500 доларів США зі сплатою 14.50 відсотків річних та строком остаточного повернення кредиту 19.10.2027 року.

Згідно п.1 базових умов кредитування кредитний договір складається з двох розділів, які нероздільно пов`язані між собою. Договір вважається укладеним за умови підписання сторонами обох розділів цього договору.

Відповідно до п.5.2 розділу № 2 кредитного договору № 800002294 від 19.10.2007 року банк має право змінити розмір процентів за користування кредитом у односторонньому порядку в разі зміни кон`юктури ринку, облікової ставки НБУ, індексу інфляції (споживчих цін) загально визнаних внутрішньодержавних та/або міжнародних грошових та/або фондових індексів тощо. Про зміну розміру процентної ставки по кредиту та внесення у зв`язку із цим змін до додатку №1 цього договору банк повідомляє позичальника за 7 днів до моменту настання таких змін шляхом направлення рекомендованого листа на адресу позичальника.

Згідно із п. 4 розділу № 1 "Базові умови кредитування", інші істотні умови цього договору викладені у розділі № 2 ("Загальні умови кредитування"), який є невід`ємною частиною договору

На запит позивача банком 03.09.2015 року надано копію кредитного договору, копію іпотечного договору.

Згідно наданих виписок по рахунку ОСОБА_2 сплачував отриманий кредит.

Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 06.09.2016 року задоволено клопотання представника позивач та по справі призначено почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи №10266/12802 від 16.12.2016 року підпис від імені ОСОБА_2 в розділі 2 «Загальні умови кредитування» кредитного договору №800002294 від 19.10.2007 року виконаний не позивачем.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно до п. 1.1. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Мін`юсту 08.10.1998 року за № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року № 1950/5) основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису.

Пленум Верховного Суду України в п.п. 1, 3, 17 своєї постанови «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30.05.1997 року № 8 звернув увагу суддів на необхідність суворого додержання вимог закону при призначенні судових експертиз та використанні їх висновків. Роз`яснив, що при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності. При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Відповідно до положень ст.ст. 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд приймає за належний доказ судово-почеркознавчої експертизи №10266/12802 від 16.12.2016 року оскільки останній складений та проведений відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Мін`юсту від 08.10.1998 року за № 53/5, вимог ЦПК України та Закону України «Про судову експертизу».

Враховуючи викладене, вимога позивача про визнання недійсним розділу №2 загальних умов кредитування, який є невід`ємною частиною кредитного договору №800002294 від 19.10.2007 року укладеного між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 обґрунтована та підлягає задоволенню.

Як вбачається з розрахунків та квитанцій про внесення грошових коштів на рахунок в ПАТ «АЛЬФА-БАНК» за період з 2007 року по 2015 рік, позивачем на поточний рахунок, відкритий на його ім`я в ПАТ "Альфа-банк" внесені грошові кошти в іноземній валюті у загальній сумі 55562,87 доларів США. Вказані грошові кошти спрямовані відповідачем на погашення заборгованості позивача за Кредитним договором № 800002294 від 19.10.2007 року та розподілені наступним чином: на погашення заборгованості за кредитом - 5869,99 доларів США; в рахунок погашення відсотків - 49692,88 доларів США.

У позовній заяві і під час судового розгляду позивач визнав, що отримав від відповідача грошові кошти в іноземній валюті у сумі 40500,00 доларів США, які повернув відповідачеві у період з 19.10.2007 року по 19.09.2015 року. Тобто, за вказаний період відповідачем списано з рахунку позивача в рахунок погашення кредиту грошові кошти у сумі 55562,87 доларів США, що на 15062, 82 долари США більше, ніж сума кошів, отриманих позивачем від відповідача.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Встановивши, що розділ 2 кредитного договору № 800002294 від 19.10.2007 року є недійним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на підставі статті 1212 ЦК України грошових коштів у іноземній валюті в сумі 15062, 82 долари США є обґрунтованими.

Великою Палатою Верховного Суду у Постановах від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц та від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правову позицію, згідно із якою відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. Визначаючи характер грошового зобов`язання, судом визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця.

Враховуючи характер спірних правовідносин, а також що позивачем заявлені позовні вимоги про повернення відповідачем грошових коштів отриманих останнім без належних правових підстав саме у іноземній валюті, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення боргу в іноземній валюті.

Стосовно клопотання відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Формування загального правила, щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з безпосередньою обізнаністю особи про його порушення, а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до ч.1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч.1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, зазначивши, що він діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за договором, але погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання.

Оскільки, строк виконання договору визначений до 2027 року, позивач не пропустив строк позовної давності для звернення до суду.

Разом з тим, суд зазначає, що вимоги про визнання недійсним іпотечного договору № 800002294-И посвідченого 19.10.2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Анохіною В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 2350, укладений між позивачем та Закритим акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК»; встановлення факту не укладення між позивачем та Закритим акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» Кредитного договору № 800002294 від 19.10.2007 року не підлягають задоволенню оскільки, згідно пункту 2.1 Іпотечного договору останнім забезпечується кожна та всі із вимог іпотекодержателя, що виплавають із кредитного договору №800002294 від 19.10.2007 року. Позивачем не оспорюється факт укладення зазначених договорів, отримання кредиту, крім того позивачем виконувався договір згідно умов викладених у першому розділі.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 526,629,638,215,216,203,1212 ЦК України,ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263-265,268,273,354,355 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Альфа - Банк» про захист прав споживачів фінансово - кредитних послуг, встановлення юридичних фактів, визнання договору іпотеки недійсним, стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Визнати недійсним розділ №2 загальних умов кредитування, який є невід`ємною частиною кредитного договору №800002294 від 19.10.2007 року укладеного між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 .

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» безпідставно отримані в якості відсотків за кредитним договором №800002294 від 19.10.2007 року грошові кошти в іноземній валюті в сумі 15062 (п`ятнадцять тисяч шістдесят два) долари США 87 центів.

В задоволенні іншої частин позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного суду, починаючи з 15.08.2019 року.

Головуючий