Рішення № 83643893, 15.08.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2019 р. справа № 809/27/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлення-рішень №№0016481307, 0016531307 від 05.07.2017 та №0067751700 від 29.11.2017, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) 04.01.2018 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач, Головне управління ДФС в області) про скасування податкових повідомлення-рішень №№0016481307, 0016531307 від 05.07.2017 та №0067751700 від 29.11.2017.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.01.2018 (а.с.1-4) позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху і надано десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом приведення у відповідність адміністративного позову до вимог, встановлених пунктами 5, 8 частини 5 статті 160, частинами 3, 4 статті 161 і статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України).

У зв`язку із невиконанням позивачем вимог ухвали суду від 09.01.2018, у встановлений судом строк, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлення-рішень №№0016481307, 0016531307 від 05.07.2017 і №0067751700 від 29.11.2017, була повернута позивачу з усіма доданими до неї матеріалами (а.с.21-22).

Позивачем 09.02.2019 подана апеляційна скарга (а.с.40-41) на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.01.2019, яка була залишена без руху Львівським апеляційним адміністративним судом ухвалою від 20.02.2018 (а.с.44-45) та в подальшому, у зв`язку з невиконанням позивачем вимог вказаної ухвали, повернута останньому згідно ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018 (а.с.55).

ОСОБА_1 20.02.2019 вдруге подав апеляційну скаргу на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 (а.с.73-74).

За наслідками апеляційного оскарження позивачем вказаної ухвали суду від 25.01.2019, Восьмим апеляційним адміністративним судом постановою від 25.04.2019 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.01.2018 про повернення позовної заяви у справі №809/27/18 та направлено справу суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с.111-114).

Вказана адміністративна справа надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 05.06.2019 (а.с.120-121).

Як слідує із змісту адміністративного позову ОСОБА_1 вказує на протиправне прийняття Головним управлінням Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області податкового повідомлення-рішення №0016481307 від 05.07.2017, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 170,00 гривень, №0016531307 від 05.07.2017 і №0067751700 від 29.11.2017, якими збільшено податкові зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування в сумах 33 541,97 гривень і 4 242,84 гривень, а також застосовано штрафні санкції в розмірах 8 385,49 гривень і 1 060,71 гривень відповідно. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на положення пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, відповідно до яких не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. У зв`язку із вказаним, позивач вважає, що прощена (анульована) кредитором за його самостійним рішенням згідно Договору сума прощеного боргу не може вважатися додатковим благом платника податку та не повинна включатися до розрахунку його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, оскільки прощена (анульована) кредитором в межах граничної суми не вважається додатковим благом. А тому позивач стверджує про правомірність не включення і неподання декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік, оскільки відсутній об`єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 (а.с.122-124) на підставі статей 260-261 КАС України відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін (за наявними матеріалами).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 27.06.2019 із відповідними письмовими доказами (а.с.136-140, 142-155). В даному відзиві відповідач не погоджується із доводами позивача наведеними у позовній заяві та вказує на наступні обставини. Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 , з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування, сплати податку на доходи фізичних осіб з отриманих доходів за 2013 рік, яка оформлена актом від 08.06.2017 за №479/09-19-13-04/ НОМЕР_1 . За результатом проведення перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0016481307 від 05.07.2017, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 170,00 гривень, і №0016531307 від 05.07.2017 якими збільшено податкові зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування в сумі 33 541,97 гривень, а також застосовано штрафні санкції в розмірах 8 385,49 гривень. Як відмітив відповідач, на підставі проведеного аналізу відомостей з центральної бази Даних Державного реєстру фізичних осіб про суми виплачених доходів, наявних в Головному управлінні ДФС в Івано-Франківській області щодо інформації про отримані доходи, встановлено, що позивачем у 2013 році отримано дохід у вигляді додаткового блага, а саме основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності в розмірі 223 613,00 гривень від ПАТ "Дельта банк". З метою підтвердження даної інформації ПАТ "Дельта банк" 11.08.2014 направлено запит №13435/10/09-15-17-02-01-09/7769/3. На вищевказаний запит ПАТ "Дельта банк" (правонаступник ТОВ "Укрпромбанк") підтвердив отримання ОСОБА_1 у 2013 році доходу у вигляді додаткового блага без сплати податку на доходи фізичних осіб. За результатом оскарження позивачем до Державної фіскальної служби України вищевказаних податкових повідомлень-рішень від 05.07.2017 за №0016481307, №0016531307, останні залишені без змін, в той же час збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 4 242,84 гривень за основним платежем та 1 061,71 гривень за штрафними санкціями, згідно податкового повідомлення-рішення №0067751700 від 29.11.2017. Беручи до уваги неподання позивачем на час перевірки декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік та несплату останнім податку на доходи фізичних осіб, відповідач вважає правомірним нарахування вищевказаних зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та застосування штрафних санкцій в загальному розмірі 47 402,00 гривень. Просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Позивач, в свою чергу, 11.07.2019 подав на адресу суду, через канцелярію, заперечення на відзив (а.с.157-158), до якого долучив відповідні докази (а.с.159-167). За твердженнями позивача, посадові особи відповідача, здійснюючи податкову перевірку та приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не з`ясували, яким чином співвідноситься факт прощення кредиту ПАТ "Дельта банк" за умов укладення ОСОБА_1 кредитного договору №224-014/ФКВ-08 від 25.06.2008 з ТОВ "Укрпромбанк". Тобто позивач стверджує, про те, що відповідач не перевірив законність анулювання боргу юридичною особою по кредитному договору, який укладений з іншим кредитором. Крім того, розраховуючи суму анульованого богу в розмірі 223 613,00 гривень як додаткове благо, контролюючий орган не з`ясував правову природу даної суми прощення, а саме - чи це сума кредиту, чи це проценти чи пеня. Відмітив, що під додатковим благом розуміється тільки основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу проценти, прощені кредитором. Відтак, відповідач не довів отримання позивачем доходу (додаткового блага) у вигляді прощення суми кредиту. Одночасно повідомив про неподання відповідачем доказів на підтвердження обставини повідомлення кредитором платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу. Таким чином відповідач не довів наявність у ОСОБА_1 обов`язку самостійно сплачувати податок з доходів фізичних осіб та відобразити його у річній податковій декларації.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом 16.07.2019 постановлено ухвалу про витребування в ОСОБА_1 та Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, необхідних доказів для розгляду даної справи (а.с.169-171).

На виконання вимог ухвали суду від 16.07.2019 відповідачем надано окремі витребувані судом докази (а.с.174-176), в той же час позивачем не відредаговано на вимоги вказаної ухвали, у зв`язку з чим Івано-Франківським окружним адміністративним судом 07.08.2019 постановлено ухвалу, якою повторно витребувано в ОСОБА_1 копії усіх документів, які стосуються прощення (анулювання) боргу за кредитним договором №224-014/ФКВ-08 від 25.06.2008, в тому числі відповідні договори, додаткові угоди, розрахунки, листи тощо, а також повідомлення №224-014/фкв-08 від 28.03.2013 (а.с.177-179).

08.08.2019 позивач у зв`язку із неможливістю виконання вимог коментованої ухвали суду в строк до 17:15 год. 08.08.2019, подав в суд клопотання, яким просив продовжити термін виконання вимог ухвали (а.с.186).

Втім, і через 5 днів, з дня подання такого клопотання, в тому числі станом на час вирішення справи по суті 15.08.2019, ОСОБА_1 ухвала суду не виконана, витребувані судом докази не подані, про поважні причини їх неподання суд не повідомлено.

Розглянувши матеріали адміністративної справі, вивчивши зміст позовної заяви, відзиву на позов, заперечення на відзив, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить із таких підстав та мотивів.

При розгляді справи встановлено, що посадовою особою Косівського відділення Коломийської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області в період з 26.05.2017 по 01.06.2017 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб з отриманих доходів за період з 01.01.2013 по 31.12.2013.

В ході проведеної відповідачем перевірки, здійсненої на підставі аналізу відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб про суми виплачених доходів наявних в Головному управлінні ДФС в області щодо інформації про отримані доходи, встановлено, що громадянином ОСОБА_1 у 2013 році отримано дохід у вигляді додаткового блага в сумі 223 613,00 гривень від ПАТ "Дельта банк".

З метою підтвердження вказаної інформації, відповідачем направлено запит до ПАТ "Дельта банк" від 11.08.2017 за №13435/10/09-15-17-02-01-09/7769/3 (а.с.149), на який листом від 11.09.2014 за №15.3-10/184 отримано відповідь про анулювання ПАТ "Дельта банк" суми кредитної заборгованості ОСОБА_1 в розмірі 223 613,00 гривень (зворотній бік а.с.142).

За результатами проведеної перевірки складено акт за №479/09-19-13-04/ НОМЕР_1 від 08.06.2017 (а.с.142-143), із висновку якого слідує, що ОСОБА_1 допущено порушення:

- не подано річну декларацію про майновий стан і доходи за 2013 рік (підпункт 49.18.4. пункту 49.18 статті 49, пункт 179.1 статі 179 ПК України);

- не нараховано податок на доходи фізичних осіб за 2013 рік, чим порушив підпункт "д" підпункту 164.2.17. пункту 164.2 статті 164 ПК України.

За результатами розгляду акту перевірки №479/09-19-13-04/ НОМЕР_1 від 08.06.2017, податковим органом прийнято, податкові повідомлення-рішення №0016481307 від 05.07.2017, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 170,00 гривень, і №0016531307 від 05.07.2017 якими збільшено податкові зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування в сумі 33 541,97 гривень, а також застосовано штрафні санкції в розмірах 8 385,49 гривень (а.с.144, 145).

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач, на підставі пункту 56.3 статті 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргами від 21.07.2017, в яких просив скасувати податкові повідомлення-рішення №0016481307 і №0016531307 від 05.07.2017 (а.с.151, зворотній бік а.с.151).

Як свідчать матеріали справи, Державною фіскальною службою України на підставі пункту 56.9 статті 56 ПК України продовжено строк розгляду скарг ОСОБА_1 до 22.09.2017 (включно), з підстав необхідності з`ясування обставин справи, що підтверджується копією рішення про продовження строку розгляду скарги №9822/і/99-99-11-02-01-14 від 02.08.2017 (а.с.152).

За результатами розгляду даних скарг, Державною фіскальною службою України прийнято рішення за №12363/і/99-99-11-02-01-14 від 20.09.2017, згідно якого скарги ОСОБА_1 на податкове повідомлення-рішення за №0016481307 і №0016531307 від 05.07.2017, залишено без задоволення, а вказані податкові повідомлення-рішення без змін.

При цьому, в ході розгляду скарг Державною фіскальною службою України встановлено, що Головним управлінням ДФС в області не вірно застосовано норми пункту 167.1 статті 167 ПК України, а саме не враховано, що сума отриманого доходу у вигляді суми боргу, анульованого кредитором за самостійним рішенням у календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17%. У зв`язку із вказаним, Державна фіскальна служба України збільшила ОСОБА_1 суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 4 242,84 гривень за основним платежем та 1 061,71 гривень за штрафними санкціями (а.с.153-155).

Враховуючи такий висновок Державної фіскальної служби України, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0067751700 від 29.11.2017, яким збільшено позивачу податкові зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування в сумі 4 242,84 гривень, а також застосовано штрафні санкції в розмірі 1 060,71 гривень (а.с.147).

Позивач, вважаючи протиправним прийняття Головним управлінням ДФС в області податкових повідомлень-рішень за №0016481307 і №0016531307 від 05.07.2017 та №0067751700 від 29.11.2017, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Правовідносини з приводу предмету адміністративного позову між позивачем та відповідачем врегульовані положеннями Податкового кодексу України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі по тексту також - ПК України, Кодекс), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, які справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У відповідності до вимог статті 36 вказаного Кодексу податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 15.1 статті 15 зазначеного Кодексу визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), які є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

За змістом підпункту 16.1.3., 16.1.4. пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, а також сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 62.1.3. пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (пункт 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).

За приписами підпункту 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

У відповідності до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України

документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

За змістом пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

В даному випадку відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб з отриманих доходів за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, в ході якої, на підставі аналізу відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб про суми виплачених доходів наявних в Головному управлінні ДФС в області щодо інформації про отримані доходи, встановлено порушення позивачем підпункту "д" підпункту 164.2.17. пункту 164.2 статті 164 ПК України, а саме не нараховано останнім податок на доходи фізичних осіб за 2013 рік.

Позивач, обґрунтовуючи протиправність оскаржуваних рішень, посилається на положення пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, зазначаючи про те, що прощена (анульована) кредитором за його самостійним рішенням згідно Договору сума прощеного боргу не може вважатися додатковим благом платника податку та не повинна включатися до розрахунку його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, оскільки прощена (анульована) кредитором в межах граничної суми не вважається додатковим благом.

З такими твердженнями позивача, суд погодитися не може, виходячи із наступних мотивів та встановлених обставин під час дослідження матеріалів справи.

Так, у зв`язку з політичною та фінансовою кризою, яка сталася у 2014 році та спричинила девальвацію національної валюти в Україні, враховуючи скрутне становище, в якому опинилися позичальники - фізичні особи, які отримали споживчі кредити в іноземній валюті, з 7 травня 2015 року підрозділ 1 розділу XX "Перехідні положення" ПК України доповнений пунктом 8 на підставі Закону України "Про внесення змін до ПК України щодо кредитних зобов`язань".

Метою запровадження вказаних положень є фактична реалізація положень Закону України "Про реструктуризацію кредитних зобов`язань з іноземної валюти в гривню", згідно з якими платникам податків надаються певні податкові преференції.

Однією з таких преференцій, встановлених у пункті 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, є невіднесення до додаткового блага платника податку і невключення до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу прощених (анульованих) кредитором сум курсової різниці та процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами. Курсова різниця обчислюється як різниця між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеною за офіційним курсом НБУ на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року.

Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.

Тобто, саме курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту), не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню.

Судом встановлено, що 25.06.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (надалі по тексту також - Банк), в особі заступника керуючого Івано-Франківською філією Воянського І.П . , та ОСОБА_1 (надалі по тексту також - Позичальник) укладено кредитний договір №224-014/ФКВ-08, згідно якого Банк надає Позичальнику відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти лімітом 30 000,00 доларів США строком на 36 місяців. Дата повернення кредиту 20.06.2011 (а.с.159-163).

Також в матеріалах справи міститься Додаток №1 до кредитного договору №224-014/ФКВ-08 від 25.06.2008 щодо розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки (а.с.164).

Водночас, 25.06.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (надалі по тексту також - Іпотекодержатель), в особі заступника керуючого Івано-Франківською філією Воянського І.П . , та ОСОБА_4 як майновий поручитель ОСОБА_1 (надалі по тексту також - Іпотекодавець), в межах кредитного договору №224-014/ФКВ-08, укладено іпотечний договір №224-014/Zфквіп-08, відповідно до якого предметом іпотеки є однокімнатна квартира, загальною площею 47,5 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить Іпотекодавцю (а.с.165-166).

Як свідчить зміст наявного в матеріалах справи листа ТОВ "Укрпромбанк" і АТ "Дельта Банк", позивача повідомлено про здійснення з 01.07.2010 заміни кредитора у зобов`язаннях, що діяли на підставі кредитного договору №224-014/ФКВ-08 від 25.06.2008, зокрема, про перехід до АТ "Дельта Банк" прав первісного кредитора ТОВ "Укрпромбанк" за коментованим кредитним договором (а.с.33).

Згідно довідки АТ "Дельта Банк" за №05-1245071 від 03.04.2013, виданої ОСОБА_1 , кредитний договір №224-014/ФКВ-08 від 25.06.2008, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Український промисловий банк", по якому право вимоги з 01.07.2010 було відступлене АТ "Дельта Банк", припинив свою дію з 28.03.2013, у зв`язку з повним виконанням позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором. Кредитор не має фінансових та майнових претензій до позичальника по кредитному договору №224-014/ФКВ-08 від 25.06.2008 (а.с.34).

Отже, з наведеного слідує, що саме 28.03.2013 припинено дію договору №224-014/ФКВ-08 від 25.06.2008 по кредитних зобов`язаннях позивача.

Як свідчить зміст описової частини акта перевірки від 08.06.2017 за №479/09/-19-13-04/ НОМЕР_1 , ПАТ "Дельта Банк" листом від 11.09.2014 за №15.3-10/184 надав контролюючому органу інформацію про отримання ОСОБА_1 у 2013 році доходу у вигляді додаткового блага без сплати податку на доходи фізичних осіб, у зв`язку з чим відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення (зворотній бік а.с.142, 175).

Таким чином, суд звертає увагу на те, що анулювання ПАТ "Дельта Банк" зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором №224-014/ФКВ-08 від 25.06.2008, відбулося у 2013 році, і саме не подання позивачем відповідної декларації за 2013 рік та не сплата останнім податку на доходи фізичних осіб за вказаний період, слугувало підставою для винесення контролюючим органом податкових повідомлення-рішень за №0016481307 і №0016531307 від 05.07.2017 та №0067751700 від 29.11.2017.

Тобто, юридична подія списання позивачу фінансовою установою кредиторської заборгованості, отримання позивачем додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, мало місце в 2013 році.

Разом з тим, підрозділ 1 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, доповнений пунктом 8, на який посилається позивач, тільки з 7 травня 2015 року на підставі Закону України "Про внесення змін до ПК України щодо кредитних зобов`язань", а отже не може застосовуватись судом у спірних правовідносинах.

Відповідно до стаття 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 (справа 1-7/99) надав офіційне тлумачення статті 58 Конституції України, зокрема зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

В контексті вказаного суд відзначає, що положення підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній до 1 січня 2015 року) встановлювали обов`язок (а не відповідальність) боржника самостійно нараховувати і сплачувати такий вид податку з доходів як додаткове благо (у вигляді суми боргу платника податку, анульованого/прощеного кредитором за його самостійним рішенням), який в 2013 році підлягав включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Коментоване положення нормативно-правового акту не встановлювало ''юридичної відповідальності'', ''відповідальності за вчинене правопорушення'' чи ''складу самого правопорушення'', мова про що йдеться у статті 58 Конституції України і рішенні Конституційний Суд України від 09.02.1999 (справа 1-7/99).

В свою чергу, положення пункту 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, які у спірних відносинах просить застосувати позивач, вказують на вид додаткового блага (прощена/анульована кредитором сума курсової різниці та процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами) платника податку, який не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Така норма права не містить положень про скасування ''юридичної відповідальності'', ''відповідальності за вчинене правопорушення'' чи ''зміни складу самого правопорушення''.

Крім вказаного в рішенні Конституційний Суд України від 09.02.1999 (справа 1-7/99) вказано, що надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Положення пункту 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" ПК України містять пряму вказівку на те, що норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.

Суд зазначає, що зобов`язання ОСОБА_1 перед АТ "Дельта Банк" відповідно до кредитного договору №224-014/ФКВ-08 від 25.06.2008 припинилися з 28.03.2013, свідченням чого є копія довідки АТ "Дельта Банк" за №05-1245071 від 03.04.2013, долучена позивачем до матеріалів справи (а.с.34).

Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ПК України) об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (абзац другий пункту 164.1 статті 164 ПК України).

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.

Так, відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній до 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів (пункт 164.4 статті 164 ПК України).

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід.

Як відзначено відповідачем у акті перевірки від 08.06.2017 і відзиві на позов, ПАТ "Дельта Банк" подано звіт до контролюючого органу за формою 1 ДФ (№9024924324 від 29.04.2014) про суму нарахованого доходу ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) в розмірі 223 613,00 гривень (порядковий номер в звіті 439) з ознакою доходу 126 "дохід отриманий платником податку як додаткове благо" (а.с.148, 175, зворотній бік а.с.93).

Згідно відомостей щодо платників податків-фізичних осіб, на користь яких податковими агентами у 2013 році нараховувався (виплачувався) дохід у вигляді додаткового блага, що містяться в матеріалах справи, ОСОБА_1 отримав у 2013 році такий дохід в сумі 223 613,00 гривень.

Такі ж дані містяться у листі ПАТ "Дельта Банк" від 11.09.2014 за №15.3-10/184, адресованого відповідачу, за змістом якого ''…Банком анульовано фізичній особі ОСОБА_1 частину кредитної заборгованості у розмірі 223 613,19 гривень та відповідно відображено у податковому розрахунку №1ДФ. При цьому, Банком на користь фізичної особи було направлено повідомлення про анулювання боргу, яке отримане платником 28.03.2013 (а.с.175).

Слід відмітити, що позивач не заперечує обставину анулювання 28.03.2013 ПАТ "Дельта Банк" суми його боргу саме в розмірі 223 613,00 гривень, а також отримання від фінансової установи повідомлення про анулювання такого боргу.

Не заслуговують на увагу доводи позивача про відсутність в ОСОБА_1 обов`язку самостійно сплачувати податок з доходів фізичних осіб та відобразити його у річній податковій декларації, оскільки контролюючим органом не подано доказів повідомлення платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу, виходячи із наступних мотивів.

По перше, як свідчить зміст листа ПАТ "Дельта Банк" від 11.09.2014 за №15.3-10/184, адресованого відповідачу, ''…Банком анульовано фізичній особі ОСОБА_1 частину кредитної заборгованості у розмірі 223 613,19 гривень та відповідно відображено у податковому розрахунку №1ДФ. При цьому, Банком на користь фізичної особи було направлено повідомлення про анулювання боргу, яке отримане платником 28.03.2013 (а.с.175).

При цьому, позивач у адміністративному позові і додаткових письмових поясненнях не заперечує саму обставину анулювання 28.03.2013 ПАТ "Дельта Банк" суми його боргу в розмірі 223 613,00 гривень, а також отримання від фінансової установи повідомлення про анулювання такого боргу.

Проте вказує на неподання таких документів контролюючим органом.

По друге, описова частина акта перевірки від 08.06.2017 за №479/09/-19-13-04/2851507071 свідчить про те, що ПАТ "Дельта Банк" листом від 11.09.2014 за №15.3-10/184 надав інформацію про отримання ОСОБА_1 доходу у вигляді додаткового блага без сплати податку на доходи фізичних осіб. ПАТ "Дельта Банк" нарахований у вигляді суми боргу в сумі 223 613,00 гривень анулював за самостійним рішенням, вручивши ОСОБА_1 відповідне повідомлення №224-014/фкв-08 від 28.03.2013 про таке анулювання боргу, відобразивши дану операцію в Податковому розрахунку сум доходу нарахованого на користь платника податку, і сум утриманого податку за 2013 рік (зворотній бік а.с.142).

Суд неодноразово ухвалами від 16.07.2019 і від 07.08.2019 витребував у позивача усі документи, які стосуються прощення кредиту ОСОБА_1 , в тому числі повідомлення №224-014/фкв-08 від 28.03.2013, яким було повідомлено позивача про анулювання боргу та про яке зазначається в акті перевірки. Проте такі докази суду надано не було, разом з цим позивачем не було надано жодного пояснення щодо неможливості представити суду вищезгадане повідомлення №224-014/фкв-08 від 28.03.2013.

Згідно приписів частини 1, 5 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Підтвердженням того, що позивач знав про анулювання (прощення) боргу за кредитним договором №224-014/ФКВ-08 від 25.06.2008, зокрема є копія довідки АТ "Дельта Банк" за №05-1245071 від 03.04.2013, яка безпосередньо долучена позивачем до матеріалів справи.

По третє, ставлячи під сумнів саме прощення у 2013 році АТ "Дельта Банк" кредиторської заборгованості розмірі 223 613,00 гривень, за фактом якого прийнято 2 із 3 оскаржуваних рішень, позивач не надає суду жодного доказу, який би спростовував обставину отримання такого виду додаткового блага.

Неподання сторонами таких доказів, із урахуванням фактичних особин у справі, на переконання суду, не може ставити під сумнів правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та слугувати підставою для їх скасування, оскільки наявна довідка АТ "Дельта Банк" за №05-1245071 від 03.04.2013, свідчить про обізнаність позивача про анулювання кредиту у 2013 році.

Суд також не приймає до уваги твердження позивача про обов`язок з`ясування контролюючим органом правової природи суми прощення кредиту із посиланням на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 10.05.2018 у справі №802/142/17-а (адміністративне провадження №К/9901/35810/18), оскільки у вказаному рішенні Верховний Суд висловив свою позицію, аналізуючи норми Податкового кодексу України, які не були чинні на час виникнення спірних правовідносин.

В розгляді справи суд не застосовує положення підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, в редакції після 1 січня 2015 року, на врахування яких наполягає ОСОБА_1 , так як така редакція не діяла на час прощення кредиторської заборгованості.

У зв`язку із чим, у суду відсутні правові підстави досліджувати питання, чи є прощений (анульований) позивачу борг "основною сумою боргу (кредиту)" і чи включені до такої суми інші відмінні складові (відсотки, штрафні санкції тощо), так як редакція такої норми Кодексу до 01.01.2015, чинної на час спірних правовідносин, визначала лише поняття "суми боргу платника податку " без слова "основної".

Крім того, не коректним є посилання позивача на пункті 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, оскільки дана норма врегульовує поняття додаткового блага платника податку саме у вигляді курсової різниці, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту).

Тобто, виключно курсова різниця не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню.

Позивач в сулу вимог частини 1 статті 77 КАС України не довів перед судом, що у спірному випадку мало місце отримання ним додаткового блага (списання/анулювання боргу) саме у вигляді курсової різниці, яка виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту).

Відтак, позивач не довів перед судом свої вимоги про протиправність оскаржуваного рішення.

Пунктом 179.1 статті 179 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

За приписами підпункту 49.18.4. пункту 49.18 статті 49 Кодексу податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, який дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.

За змістом пункту 179.5 статті 179 ПК України податкова декларація про майновий стан і доходи заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою платником податку здійснювати таке заповнення, у порядку, передбаченому главою 2 розділу II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 179.7 статті 179 ПК України, фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації. Сума податкових зобов`язань, донарахована контролюючим органом, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені цим Кодексом.

Так, відповідач оскаржуваним податковим повідомленнями-рішенням №0016481307 від 05.07.2017 застосував до позивача штрафні санкції в розмірі 170,00 гривень, а також податковими повідомлення-рішеннями №0016531307 від 05.07.2017 і №0067751700 від 29.11.2017 збільшено позивачу податкові зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування в сумах 33 541,97 гривень і 4 242,84 гривень, а також застосовано штрафні санкції в розмірах 8 385,49 гривень і 1 060,71 гривень відповідно (а.с.144, 145, 147).

Згідно пункту 167.1 статті 167 ПК України (в редакції, що діяла у періоді який перевірявся) ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри. Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано (підпункт 102.2.1 пункту 102.2 статті 102 Податкового кодексу України).

Згідно вимог пункту 120.1 статті 120 ПК України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

За змістом пункту 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Як уже відмічалось судом відповідачем, після розгляду Державною фіскальною службою України скарг позивача, прийнято податкове повідомлення-рішення №0067751700 від 29.11.2017, яким збільшено позивачу податкові зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування в сумі 4 242,84 гривень, а також застосовано штрафні санкції в розмірі 1 060,71 гривень (а.с.147).

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що реалізовуючи свої повноваження щодо контролю своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати фізичними особами податку на доходи фізичних осіб з отриманих доходів, відповідач правомірно застосував штрафні санкції в загальному розмірі 9 616,49 гривень, а також збільшив позивачу податкові зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 37 784,81 гривень, згідно податкових повідомлень-рішень №0016481307, №0016531307 від 05.07.2017 та №0067751700 від 29.11.2017.

За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач за подання до суду адміністративного позову майнового характеру сплачено судовий збір в розмірі 640,00 гривень, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься квитанція від 24.01.2018 за №0.0.948890097.1 (а.с.37).

Зважаючи на висновок суду про необґрунтованість адміністративного позову в силу вимог статті 139 КАС України не підлягають стягненню із відповідача суб`єкта владних повноважень судового збору.

Учасниками справи не подано до суду будь яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 .

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39394463), вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.