Рішення № 83633835, 31.07.2019, Південноукраїнський міський суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Южноукраїнський міський суд Миколаївської області)

Справа № 486/358/19

Провадження № 2/486/293/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючого судді - Франчук О.Д.

при секретарі - Деменко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Южноукраїнську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В :

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

22 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з останньої суму боргу в розмірі 106422, 91 грн., з яких 7938,00 - сума інфляційних витрат; 2729,59 грн. - 3% річних та 14755,32 - проценти від суми позики за весь час заборгованості.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 01 квітня 2017 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого остання отримала від нього 81000 грн., що в еквіваленті за курсом НБУ на момент отримання становило 3000 дол. США та які зобов`язалась повернути у еквіваленті 3000 дол. США за курсом НБУ на день повернення до 30 грудня 2017 року. Однак, в зазначений термін відповідач борг не повернула та до цього часу добровільно повернути відмовляється. В зв`язку з чим просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ОСОБА_2 ніколи не зустрічалась з ОСОБА_1 і не отримувала від нього грошових коштів, не укладала договір позики і не приймала на себе зобов`язання повернути позику. ЇЇ шляхом обману, використовуючи її юридичну необізнаність, вмовили підписати бланк розписки. Просив відмовити в задоволені позову.

ІІ. Заяви та клопотання учасників справи.

24 травня 2019 року представник відповідача надав до суду письмову заяву, в якій просив суд відкласти розгляд справи в зв`язку з його участю в засіданні Ради адвокатів Миколаївської області.

Також, 31 липня 2019 року представник відповідача надіслав на адресу суду письмову заяву, в якій просив суд відкласти розгляд справи в зв`язку з його хворобою.

31 липня 2019 року до суду надійшла заява від представника позивача, в якій вона просила здійснювати розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

26.02.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків.

28 березня 2019 року було відкрито провадження по справі та призначено судове засідання.

Відповідач ОСОБА_2 про дату розгляду справи, призначеної на 09.00 годину 19 квітня 2019 року повідомлена належним чином, судовою повісткою, що підтверджується її особистим підписом в повідомленні про вручення поштового відправлення, однак в судове засідання не з`явилась причину неявки суду не повідомила.

В зв`язку з неявкою відповідача, розгляд справи було відкладено. Повторний виклик ОСОБА_2 здійснювався шляхом надіслання їй судових повісток, які в подальшому були, повернуті до суду в зв`язку з тим, що адресат відсутній.

В судове засідання, призначене на 31 липня 2019 року відповідач повторно не з`явилась, причини своєї неявки суду не повідомила.

Представник відповідача також повторно до суду не з`явився.

24 травня 2019 року представник відповідача надіслав до суду письмову заяву, в якій просив відкласти розгляд справи на іншу дату в зв`язку з його участю в засіданні Ради адвокатів Миколаївської області. Однак, доказів поважності причини своєї неявки суду не надав.

31 липня 2019 року представник відповідача ОСОБА_3 повторно не з`явився в судове засідання, надіслав на адресу суду письмову заяву, в якій просив суд відкласти розгляд справи в зв`язку з його хворобою. Доказів наведеного до суду не надав.

Його заяви про відкладення розгляду справи суд розцінює як затягування розгляду справи.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду об`єктивно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У відповідності до ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Судом було вчинені всі можливі дії щодо виклику відповідача та її представника в судове засідання, однак, будучи належним чином повідомленими, останні до суду повторно не з`явились, причину неявки відповідач до суду не повідомила, представник відповідача доказів поважності причин своєї неявки до суду не надав, позивач не заперечує проти ухвалення у справі заочного рішення, а тому, беручи до уваги строки розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та її представника на підставі наявних у справі доказів та ухвалити у справі заочне рішення.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

З досліджених в судовому засіданні письмових доказів, судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 01 квітня 2017 року було укладено договір позики, на підтвердження якого позивач надав розписку.

Згідно даної розписки ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 гроші в сумі 81 000 грн., що еквівалентно 3000 доларів США та зобов`язалась повертати борг 30 грудня 2017 року за курсом НБУ на день повернення коштів (а.с. 74).

V. Оцінка суду.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, прийшов до наступного висновку.

Згідно зі ст. 207 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. У листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане (частина третя статті 545 ЦК України).

Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.

Судом встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини, а саме відповідач ОСОБА_2 надала позивачу розписку про отримання в борг грошей, а отже сторони дотримались письмової форми договору.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В порушення наведеної вимоги Закону відповідач не виконала зобов`язань за умовами договору позики від 01 квітня 2017 року та не повернула позивачеві борг в строк до 30 грудня 2017 року.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

В матеріалах справи наданий розрахунок 3% річних від простроченої суми боргу, даний розрахунок перевірений судом та суд вважає його вірним.

Згідно положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року, індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, інфляційний показник не поширюється на випадки стягнення боргу в еквіваленті до іноземної валюти, оскільки хоча борговою розпискою і визначено повернення боргу за курсом НБУ на день повернення коштів, однак, у своїй позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача борг в національній валюті, а відтак наявні підстави для задоволення вимоги про стягнення інфляційних.

Наявний в матеріалах справи розрахунок інфляційний перевірений судом та суд вважає його вірним.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Також, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Разом з тим, при перевірці правильності нарахування процентів за користування коштами, суд прийшов до висновку, що період їх нарахування зазначений позивачем, а саме з 31.12.2018 року по 14.02.2019 року є невірним, з огляду на наступне.

Норми, які регулюють вказані правовідносини сторін містяться в Главі 71 ЦК України («Позика. Кредит. Банківський вклад»).

Суд, приходить до висновку, що нарахування процентів припиняється після спливу визначеного в розписці строку на який надано кошти, тобто 30.12.2017 року, після зазначеної дати, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказане узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду викладеній у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.

А тому розмір процентів на рівні облікової ставки НБУ повинен бути розрахований за період з 01.04.2017 року по 30.12.2017 року. Та у відповідності до здійснених судом розрахунків розмір процентів за вказаний період складає 15740.63 грн.

Однак в зв`язку з тим, що суд не може вийти за межі позовних вимог, задоволенню підлягає сума процентів зазначена в позовній заяві - 14755,32 грн.

На підставі викладеного суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню та стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає сума боргу за договором позики 81000 грн., три проценти річних в сумі 2729,59 грн., сума інфляційних витрат - 7938,00 грн. та проценти від позики - 14755,32, а всього 106422,91 грн..

VІ. Розподіл судових витрат.

Відповідно до п.1) ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

А відтак, в зв`язку з задоволенням позову, з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню сплачений останнім при зверненні з даним позовом до суду судовий збір у сумі 1921, 00 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 11-13, 76-78, 81, 89, 264-265, 268, 282, 284, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованої та проживаючої: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, зареєстрованого та проживаючого: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , заборгованість за договорами позики в сумі 106422 (сто шість тисяч чотириста двадцять дві ) гривні 91 коп., що складається з 81000 (вісімсот одна тисяча) гривень 00 коп. - сума боргу; 2729 (дві тисячі сімсот двадцять дев`ять) гривень 59 коп. - три проценти річних; 7938 (сім тисяч дев`ятсот тридцять вісім) гривень 00 коп. - сума інфляційних витрат; 14755 (чотирнадцять тисяч сімсот п`ятдесят п`ять) гривень 32 коп. - проценти від позики.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованої та проживаючої: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, зареєстрованого та проживаючого: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 судовий збір в сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одну) гривню 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення

Суддя Южноукраїнського

міського суду Олена Дмитрівна Франчук