Рішення № 83626601, 14.08.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3293/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо ненадання адміністративної послуги за його заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 08.04.2019 відповідно до п.5 ст. 10 Закону України «Про адміністративні послуги»; визнати відмову відповідача, викладену в листі від 08.05.2019 № Г-4435/0-2811/0/37-19, протиправною та скасувати її; зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області; зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із заявою від 08.04.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів), долучивши до клопотання відповідний пакет документів. У відповідь листом від 08.05.2019 № Г-4435/0-2811/0/37-19 відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав розташування земельної ділянки на землях промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення - за наявною в Управлінні інформацією, а також з огляду на графічну частину, долучено до заяви позивача. Позивач вважає доводи Головного управління Держгеокадастру в Одеській області необґрунтованими та протиправними, оскільки вони суперечать вимогам Земельного кодексу України, а тому просить суд визнати таку відмову відповідача у наданні дозволу протиправною та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області прийняти відповідне рішення щодо надання дозволу на розроблення вказаного проекту.

Ухвалою судді від 18.06.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

10.07.2019 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, якою додано позовну вимогу про визнання відмови ГУ Держгеокадастру в Одеській області, викладену в листі від 08.05.2019 № Г-4435/0-2811/0/37-19, протиправною та її скасування.

15.07.2019 до суду від ГУ Держгеокадастру в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що за результатами розгляду клопотання позивача Управлінням листом від 08.05.2019 № Г-4435/0-2811/0/37-19 повідомлено останньому, що графічна частина, яка долучена до клопотання, а також наявна в Управлінні інформацію, свідчать про те, що бажана земельна ділянка розташована на землях промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Отже ГУ Держгеокадастру в Одеській області не розпоряджається вищевказаною земельною ділянкою згідно з ч.4 ст.122 ЗК України. У зв`язку із цим Управлінням надано мотивовану відмову щодо надання дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель с/г призначення державної власності на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області. Про дотримання Управлінням визначених ч.7 ст.118 ЗК України строків (місячний строк) на надання відповіді свідчить реєстр відправлень № 86 від 08.05.2019, згідно якого за № 53 підтверджено відправлення поштою відповіді позивачеві. Також відповідач зазначив, що вимога про зобов`язання Управління вчинити певні дії втручанням у дискреційні повноваження державного органу, а тому не може бути задоволеною.

24.07.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої відповідь у формі листа від 08.05.2019 № Г-4435/0-2811/0/37-19 він отримав на електронну пошту. При цьому засобами поштового зв`язку до цього часу відповіді від Управління не надходило, що свідчить про неналежне надання адміністративної послуги. Зазначив, що повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні не є дискреційними, так як за ЗК України у відповідного державного органу немає вибору між кількома можливими правомірними рішеннями, а надано право діяти в один правомірний спосіб - надати дозвіл чи відмовити в його наданні. Також згідно відповіді міськрайонного управління Держгеокдастру в Овідідопольському районі масив, де знаходиться бажана земельна ділянка, відноситься до земель с/г призначення державної форми власності. Натомість з рішення Овідіопольської районної ради від 05.03.2009, на яку посилається відповідач, жодним чином не зазначено, що це землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. При цьому на графічному додатку містяться позначки («загін», «молочна ферма», «силосна яма»), які свідчать про приналежність земельної ділянки саме до земель с/г призначення.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч.2 ст.262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Судом встановлено, що 08.04.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів).

До вказаного клопотання позивачем додано наступні документи: копію паспорту громадянина України; копію ідентифікаційного коду; графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Листом від 08.05.2019 № Г-4435/0-2811/0/37-19 «Про надання відповіді» ГУ Держгеокадастру в Одеській області відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає зазначену відповідь необґрунтованою, а позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв`язку з наступним.

Зі змісту оскаржуваної відмови від 08.05.2019 № Г-4435/0-2811/0/37-19 ГУ Держгеокадастру в Одеській області вбачається, що підставою для відмови позивачеві в наданні дозволу слугувала та обставина, що з графічної частини, доданої до клопотання позивача, а також інформації, наявної у ГУ Держгеокадастру в Одеській області, земельна ділянка розташована на землях промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Тобто відповідно до ч.4 ст.122 ЗК України відповідач не розпоряджається вищезазначеною земельною ділянкою.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Згідно з частиною першою статті 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

З огляду на це, ОСОБА_1 , який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для особистого селянського господарства.

Відповідно до частини першої статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

З огляду на матеріали справи, відповідач надав позивачу відповідь, яка по суті не відповідає фактичним обставинам, а саме, не було встановлено невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів

Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зважаючи на те, що бажана земельна ділянка не відноситься до земель с/г призначення, пославши на рішення Овідіопольської районної ради від 05.03.2009 № 433-V.

Втім, з доданих до відзиву копії вищезазначеного рішення вбачається, що радою затверджено Схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель на території Овідіопольського району в розрізі сільських, селищних рад з площами згідно переліку (Таїровська селищна рада - 3557,9 га), розроблені Одеською філією «Укрдіпросад». При цьому із зазначених документів взагалі не вбачається призначення бажаної позивачем земельної ділянки.

В той же час, в матеріалах справи наявна відповідь Міськрайонного управління в Овідіопольському районі від 16.04.2019 № 5/386-19, згідно якої запитувана позивачем земельна ділянка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району (за межами населених пунктів); форма власності - державна; категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.

Крім того, в ході офіційного з`ясування обставин у справі судом за допомогою публічної кадастрової карти України (https://map.land.gov.ua/kadastrova-karta) досліджено категорію земельної ділянки кадастровий номер: НОМЕР_1 , яка обліковується як земля для ведення особистого селянського господарства.

Виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до уповноважених органів з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Таким чином, покладені в основу правової позиції твердження відповідача щодо неналежності земельної ділянки до земель с/г призначення підтвердження не знайшли та відповідачем не доведені.

На підставі викладеного суд зазначає, що оскільки позивачем, з урахуванням вищезазначених норм ЗК України, подано відповідні документи, що не заперечується відповідачем, то у відповідача не було правомірних підстав відхиляти клопотання щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги позивача визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки за заявою позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Таїровської селищної сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів) та про необхідність її задоволення.

Крім того, вирішуючи спір, суд враховує, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною третьою статті 123 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також суд враховує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Крім того, суд зазначає, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.

Також в низці рішень Верховний Суд відзначив, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

На підставі викладеного суд, використовуючи власну компетенцію по здійсненню правосуддя відповідно до наданих Конституцією та законами України повноважень, вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 (два) га господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

При цьому про доцільність застосування вищезазначеного способу відновлення порушеного права позивача дійшов висновку Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 07 червня 2019 року по справі № 826/17196/17, спірні правовідносини в якій є аналогічними до розглядуваного спору.

В той же час, враховуючи надання відповідачем оскаржуваної відповіді засобами електронного зв`язку, оцінка якому надана судом вище, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача (що по суті є бездіяльністю) щодо ненадання адміністративної послуги за заявою позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 08.04.2019 відповідно до п.5 ст. 10 Закону України «Про адміністративні послуги», оскільки за умови збільшення розміру позовних вимог та судового розсуду спору, такий спосіб судового захисту сам по собі не призводить до потрібних результатів, наслідків, та є неефективним; а вирішення доданої в процесі судового розгляду справи позовної вимоги повністю вичерпує спір з приводу оскаржуваних рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

З урахуванням викладеного, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Відповідно до ч.1 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

З огляду на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги щодо встановлення судового контролю.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.07.2018 по справі №235/7638/16-а.

При цьому суд враховує, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 39765871) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.05.2019 № Г-4435/0-2811/0/37-19 у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів) на підставі його клопотання від 08.04.2019.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк

.