Рішення № 83598218, 13.08.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 серпня 2019 р. Справа № 120/1798/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса Михайла Богдановича, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тульчинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулася ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Тульчинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15.02.2019 року звернулася до відповідача із заявою щодо вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України у формі книжечки серія НОМЕР_1 , у зв`язку із досягненням ІНФОРМАЦІЯ_2 25-річного віку. Також ОСОБА_1 повідомила, що вчасно не змогла звернутися до Тульчинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, у зв`язку із тяжким перебігом вагітності, а також пояснено, що не бажає отримувати паспорт нового зразка за своїми релігійними переконаннями.

Листом відповідача від 12.03.2019 № 0534-165/0534.1-19 відмовлено у вклеюванні фотокартки, у зв`язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 № 795 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302" зокрема, щодо обов`язкового обміну паспорта зразка 1994 року на паспорт у формі картки, якщо особа досягла 25 чи 45-річного віку. Також від мова мотивована тим, що ОСОБА_1 не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.

На думку позивача, така відмова є протиправною, оскільки порушує її права як православної віруючої, та є неправомірним способом втручання у її особисте життя. Також позивач зіслалася на те, що використання технологій при виготовленні паспорта нового зразка незаконно змішує її до надання згоди на обробку персональних даних. У зв`язку із зазначеним, ОСОБА_1 звернулась із позовом до суду.

Ухвалою від 06.06.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви.

24.06.2019 року до суду надійшла заява позивача про усунення, вказаних в ухвалі від 06.06.2019 року, недоліків.

25.06.2019 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та відповідно до ст. 262 КАС України вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 КАС України.

У визначений судом строк 17.07.2019 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . При цьому відповідач зіслався на відсутність факту порушення права чи законного інтересу ОСОБА_1 на момент звернення до суду. На його думку, позивачу відповідно до Закону України "Про звернення громадян" була надана у встановлені строки відповідь на звернення та роз`яснено правила і процедуру оформлення паспорта громадянина України.

Зокрема позивачу роз`яснено, що правовідносини щодо порядку видачі паспорта громадянина України регулюються Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-УІ; Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 року за № 784 "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації" із змінами та доповненнями від 03.10.2018 року за № 795.

Відповідач зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилось 25 років ІНФОРМАЦІЯ_2, відтак гр. ОСОБА_1 , зобов`язана була звернутися до Тульчинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області за відповідною вклейкою фотокартки протягом місяця, тобто в строк до 05.11.2018. У зв`язку із недотриманням цього строку, відповідно до вимог ст. 197 КУпАП паспортний документ вважається недійсним, а бездіяльність особи підпадає під ознаки адміністративного проступку.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

15 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Начальника Тульчинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, про вклеювання фотокартки в паспорт серія НОМЕР_1 у зв`язку із досягнення 25-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також зазначила, що у зв`язку з важким перебігом вагітності з 01.10.2018 року перебувала під постійним наглядом у лікарні м. Києва, тому вчасно не змогла звернутися до міграційної служби (а.с.28).

Згідно довідки від 01.10.2018 серія АДІ № 056414 ОСОБА_1 зазначено, діагноз: 30 тижнів вагітності, пологи 15.12.2018 року; стати до роботи 4 лютого 2019 року (а.с.29).

Листом відповідача від 12.03.2019 № 0534-165/0534.1-19 відмовлено у вклеюванні фотокартки, у зв`язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 № 795 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302" зокрема, щодо обов`язкового обміну паспорта зразка 1994 року на паспорт у формі картки, якщо особа досягла 25 чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.

Відповідач також зазначив, що досягнувши ІНФОРМАЦІЯ_2 25-річного віку позивачка звернулася із заявою про вклеювання фотокартки в паспорт лише 15.02.2019 року. Враховуючи вище наведене вклеїти фотокартку немає можливості (а.с.27).

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

За приписами ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Вказані конституційні норми, зокрема, означають, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (далі Закон від 20.11.2012 № 5492-VI) одним з документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення є паспорт громадянина України.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону від 20.11.2012 № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону від 20.11.2012 № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

У разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Частиною 3 статті 13 Закону від 20.11.2012 № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

Пунктом 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено з 01.01.2016 - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.

З 01.11.2016 - запроваджено оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до п. 3 Постанови № 302 встановлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.01.2016 року припиняється.

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.

Згідно Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 № 2297-VI (далі Закон від 01.06.2010 № 2297-VI) персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Частинами 5, 6, статті 6 Закон від 01.06.2010 № 2297-VI встановлено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Однак, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Відтак, суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".

За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Враховуючи зазначене вище суд дійшов висновку, що норми Закону від 20.11.2012 № 5492-VI на відміну від норм Положення від 26.06.1992 № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Так, враховуючи зазначене, суд встановив, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року).

Встановленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990).

Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у цьому випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Разом з тим, суд робить висновок, що законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14.07.2016 № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону від 20.11.2012 № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Слід враховувати, що Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 03.10.2018 № 795, якою внесено зміни до п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 та визначено, що обмін паспорта громадянина України здійснюється у разі якщо особа досягла 25- чи 45- річного віку та не звернулась в установленому порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.

При цьому, як слідує із змісту заяви позивача від 15.02.2019 року, остання звернулась до відповідача із проханням вклеїти у її паспорт зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку із досягненням нею 25-річного віку, оскільки вчасно не змогла звернутися до міграційної служби у зв`язку з важким перебігом вагітності (з 01.10.2018 року перебувала під постійним наглядом у лікарні м. Києва) (а.с.28).

Також в матеріалах справи наявна довідка від 01.10.2018 серія АДІ № 056414 яка підтверджує аргументи позивача (а.с.29).

Враховуючи вище викладене, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідачів стосовно відмови вклеювання фотографії при досягненні 25-річного віку, на переконання суду, підлягають задоволенню, оскільки відповідна заява хоч і була подана позивачем більш, як через місяць після досягнення нею 25-річного віку, але на то були поважні причини пропуску.

В той же час, слід враховувати те, що звернення позивача до відповідача із заявою про вклеювання до її паспорта зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку із досягненням нею 25-річного віку із пропуском місячного терміну, в силу положень п. п. 6 п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, зумовлює необхідність обміну її паспорта у формі книжечки на паспорт з безконтактним електронним носієм, зразок та технічний опис бланка якого, затверджений постановою № 302.

Також при зверненні до відповідача із заявою від 15.02.2019 позивачка усно вказала про небажання отримувати паспорт нового зразку за своїми релігійними переконаннями. Наведені обставини також є основним мотивом заявленого нею адміністративного позову.

Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Так, у пункті 125 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 року по справі "S.A.S. проти Франції" (Заява № 43835/11) зазначено: "… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції" [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі "Arrowsmith проти Сполученого Королівства, № 7050/75, доповідь Комісії від 12.10.1978 року, DR 19; рішення у справі "Kalac проти Туреччини" від 01.07.1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). […] 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі "D.H. та інші проти Чеської Республіки" [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою "об`єктивних і достатніх підстав", тобто, якщо вони не служать досягненню "легітимної мети" або якщо не забезпечено "належного пропорційного співвідношення" між використовуваними засобами та поставленою метою (див. там само, § 196).сімд

Аналізуючи наведене, відповідач своїми діями порушує право позивача на свободу думки, совісті та релігії, оскільки не вклеювання їй в паспорт фотокартки по досягненню віку 25 років чи не оформлення їй паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки через її релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує її права, що встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, на думку суду, наявні підстави для обміну паспорта ОСОБА_1 , однак, шляхом оформлення та видачі їй нового паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, враховуючи те, що чинним законодавством не передбаченого такого обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, а також з метою належного захисту порушених прав ОСОБА_1 , суд доходить висновку про необхідність зобов`язання відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

Висновки суду, зроблені у цій справі, відповідають правовій позиції, що викладена в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № Пз/9901/2/18 (806/3265/17).

У рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 зазначено, що висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Щодо позиції відповідача про неможливість застосування вказаного судового рішення, оскільки воно стосується лише прав та інтересів позивача у зразковій справи, то така є помилковою, оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Тульчинського районного відділу Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною викладену у листі № 0534-165/0534.1-19 від 12.03.2019 року відмову Тульчинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в оформленні та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.

Зобов`язати Тульчинський районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Тульчинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт Серія НОМЕР_1 )

Відповідач Тульчинський районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Успенська, 3, м. Тульчин, Вінницька область, 23600, код ЄДРПОУ 37836770)

Суддя Богоніс Михайло Богданович