Рішення № 83597887, 12.08.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2019 р. № 400/637/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельника О.М., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020

про:визнання протиправним та скасування рішення від 04.09.2018 № 578-21-01 та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення № 578-21-01 від 04.09.2018 року з відповідними розрахунками поновлюваної пенсії та зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва провести поновлення позивачу виплати пенсії за віком з 24.11.2017 року у розмірі відповідно до ч. 2 ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що по досягненню пенсійного віку їй призначена пенсія за віком, яка виплачувалася виїзду за кордон. В 1998 році Позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Після виїзду за кордон - виплата пенсії позивачу припинена. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.07.2018 року зобов`язано відповідача поновити виплату пенсії починаючи з 24.11.2017 року. 16.10.2018 року позивач отримала лист відповідача № 578-21-01 від 04.09.2018 року, де зазначено що пенсію позивачу поновлено відповідно до зазначеного рішення, проте позивач вважає такі дії відповідача помилковими.

Відповідач надав відзив, в якому просив в задоволенні позову відмовити, оскільки відповідно до рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.07.2018 року у справі № 814/1319/18 Центральне ОУПФУ зобов`язано здійснити поновлення пенсії ОСОБА_1 з 24.11.2017 року, що і було зроблено відповідачем відповідно до резолютивної частини рішення.

Ухвалою від 12.08.2019 здійснено процесуальне правонаступництво, замінено відповідача - Центральне об`єднане управління ПФУ м. Миколаєва Миколаївської області на правонаступника Головне управління ПФУ в Миколаївській області.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є громадянином України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 . Позивачу з 1997 року призначено пенсію за віком.

08.12.1998 року позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль. Після виїзду за кордон-виплата пенсії позивачу припинена.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.07.2018 року відповідача зобов`язано поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком, починаючи з 24.11.2017 року.

Листом від 04.09.2018 року № 578-21-01відповідач. повідомив ОСОБА_1 про те, що з 24.11.2017 року Центральним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, відповідно до рішення суду поновлено виплату пенсії за віком. Розмір пенсійної виплати позивача з 24.11.2017 року становить 37,00 грн.

Позивач не погодившись з розміром поновленої пенсії, вважає її невірним та протиправними дії відповідача, тому звернулась до суду за захистом та відновленням свого порушеного права на належний розмір пенсійних виплат.

Перевіряючи правомірність дій відповідача, суд виходить із такого.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про пенсійне забезпечення" 1788-XII 5 листопада 1991 року, Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV та рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009.

Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Так, ст.92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від`їздом за кордон.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивач за своєю трудовою діяльністю отримала право на пенсію за віком в Україні, а тому має право на пенсію, виплату якої було припинено, та поновлено за рішенням суду як громадянці України, яка виїхала на постійне місце проживання за кордон.

В ст. 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно із абз. 3 ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому ч. 1, 2 ст. 42 цього Закону.

Згідно із ч. 3 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов`язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування). Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

В ст. 43 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати:

1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення;

2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу;

3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім`ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім`ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо).

Положеннями ст. 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Виходячи з наведених законодавчих норм позивачі, проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Отже, відповідачем протиправно було поновлено пенсію у розмірі 37,00 грн., що був визначений до моменту прийняття Центральним ОУПФУ рішення про припинення виплати пенсії, тому вимоги позивача щодо поновлення пенсії за віком з 24.11.2017 року у розмірі та на підставі норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", підлягають задоволенню.

Однак, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення № 578-21-01 від 04.09.2018 року з відповідними розрахунками поновлюваної пенсії є такими, що підлягають частковому задоволенню, оскільки фактично зі змісту вих. № 578-21-01 від 04.09.2018 року є листом відповіддю на запит Позивача, і не містить необхідних ознак рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З метою захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за доцільне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перерахувати та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з 24.11.2017 року.

Також позивач просить зобов`язати провести поновлення та виплату пенсії з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів, посилаючись на приписи Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

В цій частині позовних вимог, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні з таких підстав.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III від 19.10.2000 (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159).

Згідно ч.2 ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом Пенсійного фонду) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За змістом ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 18.11.2014 у справі №21-518а14, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

У постанові від 21.05.2014 у справі №6-43цс14 Верховний Суд України зазначив, що за наявності визначених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" умов у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду

Тобто, коли суми нараховуються рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

Тож визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно зі ст. 2 цього Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Згідно зі ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Таким чином, з аналізу вище приведених норм матеріального права вбачається, що чинним законодавством України не передбачено проведення індексації, компенсації сум виплат, що здійснюються у разі вирішення спору щодо порядку та розміру їх нарахування органом яким призначаються пенсії та проводиться їх виплата.

Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 6, 14, 242-245, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) задовольнити частково.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перерахувати та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з 24.11.2017 року.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 384,20 грн.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Мельник