Рішення № 83597859, 05.08.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №1.380.2019.002927

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачів Дулебко В.В.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної Казначейської служби України про стягнення недоотриманої частини грошового доходу за невчасно виплачену суддівську винагороду за період з 08.06.2011 року по 04.03.2012 року,-

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області, Державної судової адміністрації України, із вимогою - стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області на користь ОСОБА_1 суму індексації заробітної плати в розмірі 97844,22 грн., за невчасно виплачену суддівську винагороду за період 08.06.2011 року по 04.03.2012 року, шляхом списання Державною Казначейською службою України вказаної суми із рахунку коштів бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 року у справі №813/3107/17 було зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 08.06.2011 року по 04.03.2012 року (рішення суду набрало законної сили 05.06.2018 року). Позивач також вказав, що Територіальним управлінням 05.04.2019 року було проведено розрахунок суддівської винагороди за спірний період, яка склала 60629,41 грн. і така була виплачена 08.04.2019 року, з урахуванням податку, у розмірі - 49716,12 грн. Проте, позивач наголошує, що суддівська винагорода була йому нарахована і виплачена без проведення індексації, що є грубим порушенням чинного законодавства.

Ухвалою судді від 12.06.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державну Казначейську службу України.

09.07.2019 року від відповідача 1 - Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області засобами поштового зв`язку надійшов до суду відзив на позовну заяву.

У зв`язку із ненадходженням до суду відзиву на позовну заяву від відповідача 2 - Державної судової адміністрації України, з метою надання можливості учасникам справи висловити свою позицію щодо предмету спору і надання додаткових доказів, ухвалою судді від 15.07.2019 року було постановлено перейти із спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду справи №1.380.2019.002927 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

17.07.2019 року від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив.

25.07.2019 року представник відповідача 1 засобами електронного зв`язку надіслав до суду пояснення у справі. У поясненнях відповідач 1 зазначає, що з урахуванням положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, а також зважаючи на дані бухгалтерського обліку Територіального управління щодо позивача протягом 2008-2012 років, сума індексації заробітної плати (суддівської винагороди) ОСОБА_1 за спірний період, присудженої йому за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018 року у справі №813/3107/17 в сумі 60629,41 грн., становить 2320,12 грн. Відповідач також вважає, що усі належні розрахунки із позивачем здійснено, а відтак, позовні вимоги є безпідставними.

У судовому засіданні, що відбулося 29.07.2019 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, яку судом прийнято до розгляду.

Так, згідно заяви про уточнення позовних вимог, позивач просить суд - стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області на його користь суму індексації заробітної плати та компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 83538 (вісімдесят три тисячі п`ятсот тридцять вісім) грн. 52 коп. за невчасно виплачену суддівську винагороду за період з 08.06.2011 року по 04.03.2012 року, шляхом списання Державною Казначейською службою України вказаної суми із рахунку коштів бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Таким чином, позивач підставою позову зазначає порушення відповідачами, зокрема, положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

31.07.2019 року представник відповідача 1 засобами електронного зв`язку надіслав до суду заперечення на заяву про уточнення позовних вимог.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових письмових поясненнях, просив суд позов задоволити повністю.

Представник відповідачів у судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позову за безпідставністю.

Третя особа явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, хоча своєчасно та належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Окрім того, правом на подання пояснень по суті спору третя особа не скористалася.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідачів, дослідивши доводи позову, відзив на нього та письмові пояснення, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював суддею Залізничного районного суду м.Львова.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018 року, в адміністративній справі №813/3107/17 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Голови Залізничного районного суду м.Львова, Залізничного районного суду м.Львова про визнання неправомірними і скасування наказів, стягнення суддівської винагороди, позов ОСОБА_1 було задоволено частково; зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період часу з 08.06.2011 року по 04.03.2012 року; в іншій частині позову відмовлено.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 року набрало законної сили 05.06.2018 року.

З метою виконання рішення суду позивач звернувся 25.07.2018 року до начальника ТУ ДСА України у Львівській області із заявою щодо виконання такого, а також просив проіндексувати суми виплат станом на липень 2018 року, з урахуванням рівня інфляції й надати відповідну довідку про нараховану та виплачену суддівську винагороду (помісячно) за період з 08.06.2011 року по 04.03.2012 року.

20.08.2018 року ТУ ДСА України у Львівській області листом за №04-1575-18 повідомило позивача, що не є розпорядником коштів за програмою КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», а Державна судова адміністрація України. Тож, у зв`язку із цим, ТУ ДСА України у Львівській області не має можливості виконати рішення суду у справі №813/3107/17. Окрім того, у листі зазначено, що відповідно п.1-1 Порядку підвищення грошових доходів населення, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін; тобто в разі підвищення індексу споживчих цін, сума заробітної плати під час її нарахування та виплати включає в себе також і суму проведеної індексації. При цьому, також роз`яснено ОСОБА_1 право звернення до суду із вимогами про стягнення індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням строків її виплати.

У подальшому, 03.09.2018 року позивач звернувся із заявою до органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішення суду від 19.02.2018 року в адміністративній справі №813/3107/17.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 04.09.2018 року було відкрито виконавче провадження ВП №57127473 щодо примусового виконання виконавчого листа №813/3107/17, виданого 05.07.2018 року Львівським окружним адміністративним судом - про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період часу з 08.06.2011 року по 04.03.2012 року.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачами було нараховано та виплачено позивачу суддівську винагороду у період з 08.06.2011 року по 04.03.2012 року у розмірі 60629,41 грн.

Таким чином, оскільки рішення суду від 19.02.2018 року в адміністративній справі №813/3107/17 було виконано, тому головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області постановою від 15.04.2019 року закінчено виконавче провадження.

Згідно частиною першою 1 статті 2 Закону України від 03.07.1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (надалі по тексту - Закон №1282), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (стаття 4 Закону №1282).

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року №2017-IIІ визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Згідно з пунктом 11 Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (надалі - Порядок №1078, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей.

За змістом пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Згідно з пунктом 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що, відповідно до вимог законодавства, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Нормами Закону №1282 та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Таким чином, ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період є порушенням вимог Закону №1282, Порядку №1078 й порушує права позивача.

Частиною 4 статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком (стаття 233 Кодексу законів про працю України).

Індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Згідно із ч.1 ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000 року, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п.3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до статей 4 і 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць саме підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, що фінансуються чи дотуються з бюджету, за рахунок коштів відповідного бюджету.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати передбачена статтею 34 Закону України «Про оплату праці» і провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати громадянам доходів (пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати та інших), якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток (стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», пункт 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року №1427).

Окрім того, суд звертає увагу на те, що відповідач як роботодавець та як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний виконувати вимоги щодо надання трудових гарантій, передбачених законодавством про працю, зокрема, виконувати вимоги ст.ст.33, 34 Закону України «Про оплату праці» та відповідно до Законів України «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», постанов КМУ №1078 від 17.07.2003 року і №1427 від 20.12.1997 року, зобов`язаний нарахувати і виплатити розмір індексації заробітної плати за індексом споживчих цін, нарахувати і виплатити компенсацію; втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою її сплати за індексом споживних цін у встановленому порядку, а також надати на вимогу працівника письмовий розрахунок сум індексації і компенсації.

Відповідач 1 на вимогу суду надав розрахунок індексації заробітної плати (суддівської винагороди) позивача за період з 08.06.2011 року по 04.03.2012 року, згідно якого загальна сума індексації становить 2320,12 грн.

Позивач, своєю чергою, здійснив свій розрахунок заборгованості за спірний період і за його підрахунками сума заборгованості - сума невиплаченої індексації становить 2320,12 грн.; сума невиплаченої компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням строків її виплати 81218,40 грн.; усього разом - 83538,52 грн.

Із розрахункових листів, наданих суду Територіальним управлінням за спірний період вбачається, що останнє нарахувало та виплатило позивачу заробітну плату за період з 08.06.2011 року по 04.03.2012 року у неповному обсязі, зокрема, без врахування суми індексації у розмірі 2320,12 грн.

Разом з тим, оскільки індексація заробітної плати не була проведена у встановлений Законом №1282-XII строк, що є порушенням права позивача, тому суд вважає за необхідне зобов`язати стягнути з суб`єкта владних повноважень індексацію заробітної плати за вказаний період.

У даному випадку, Територіальним управлінням суддівську винагороду за період з 08.06.2011 року по 04.03.2012 року було виплачено ОСОБА_1 лише 08.04.2019 року, що також не заперечується відповідачами.

Виходячи з вищенаведеного суд дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем суддівської винагороди, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Застосування вищенаведених правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 21.06.2018 року у справі №523/1124/17, а тому суд, у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, враховує такий при вирішенні даної справи.

З огляду на викладе, суд вважає підставними вимоги позивача про нарахування компенсації втрати частини доходів, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до частини другої статті 142 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.

Згідно частини третьої цієї статті, видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому щодо місцевих та апеляційних судів.

Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Відповідно до статті 143 Закону №2453-VI, суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Положення аналогічного змісту Закон № 2453-VI містив і після того, як його викладено в новій редакції згідно із Законом України від 12 лютого 2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон №192-VIII; відповідні положення містили статті 145, 146 Закону №2453-VI в новій редакції (яка діяла під час розгляду справи в судах).

Чинний на сьогодні Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (надалі - Закон №1402-VIII) також передбачає, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності, зокрема, судів (крім Верховного Суду) здійснює Державна судова адміністрація України (частина третя статті 148). Водночас передбачено, що функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (частина четверта статті 148).

Відповідно до частини першої статті 145 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на дату звернення до суду), Державна судова адміністрація України здійснює організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

За змістом частини першої статті 146 Закону № 2453-VI, Державна судова адміністрація України, серед іншого готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів (пункт 7).

Відповідно до пункту 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11 жовтня 2010 року №12 (у редакції Положення, чинній на дату звернення до суду) основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до покладених завдань ДСА, за змістом пункту 4 цього Положення, готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів (пункт 7); здійснює матеріальне і соціальне забезпечення працівників апарату судів та ДСА України (пункт 19); організовує проведення планово-фінансової роботи, ведення бухгалтерського обліку в судах, територіальних управліннях ДСА України (пункт 23); здійснює внутрішній контроль за використанням бюджетних коштів і матеріальних ресурсів у судах, територіальних управліннях, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління ДСА України, аналізує ефективність використання бюджетних коштів їх розпорядниками нижчого рівня та одержувачами на основі поданих ними звітів (пункт 24).

У новій редакції вказаного Положення (згідно з рішенням Ради суддів України від 4 червня 2015 року № 50), окрім наведеного, передбачено, що ДСА здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь (підпункт 16 пункту 3).

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України ґрунтується на принципі цільового використання коштів, який означає, що бюджетні кошті використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

За статтею 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 48 БК України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік органами Казначейства України.

Відповідно до частини першої статті 51 БК України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно пункту 2.1 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Мінфіну від 2 березня 2012 року № 309, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами (планами використання бюджетних коштів), враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік органами Казначейства;

Згідно з пунктом 2.14 цього Порядку, у міру прийняття рішень розпорядником бюджетних коштів про оплату бюджетних зобов`язань та бюджетних фінансових зобов`язань, які були зареєстровані в органах Казначейства та залишились не оплаченими на кінець минулого бюджетного періоду, органами Казначейства такі зобов`язання відображаються в обліку у поточному бюджетному періоді на підставі поданого розпорядником бюджетних коштів Реєстру або Реєстру фінансових зобов`язань і відповідних підтвердних документів

З урахуванням наведеного, функції головного розпорядника бюджетних коштів, які виділяються на забезпечення діяльності судів, виконує Державна судова адміністрація України.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 19 вересня 2018 року у справі №822/620/15 (адміністративне провадження №К/9901/12627/18).

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо посилання відповідача у листі від 20.08.2019 року №04-1575/18 на відсутність коштів для виплати індексації заробітної плати, то суд акцентує увагу на наступному.

Положеннями ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Кечко проти України» зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

З огляду на вищевикладене, складна фінансово-економічна ситуація в державі жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації заробітної плати, що є предметом спору у даній справі.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації судом не приймається до уваги, оскільки індексація заробітної плати є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу (ч.1 ст.77 КАС України).

В той же час згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, на підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову, а відповідачами доводи позовної заяви не були спростовані, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо судових витрат, то судом питання щодо їх розподілу в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору й ним, як і відповідачем не понесено судових витрат у цій справі.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної Казначейської служби України про стягнення недоотриманої частини грошового доходу за невчасно виплачену суддівську винагороду за період з 08.06.2011 року по 04.03.2012 року задоволити повністю.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (79005, м.Львів, вул.Драгоманова, 25; код ЄДРПОУ 26306742) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) суму індексації заробітної плати та компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 83538 (вісімдесят три тисячі п`ятсот тридцять вісім) грн. 52 коп. за невчасно виплачену суддівську винагороду за період з 08.06.2011 року по 04.03.2012 року, шляхом списання Державною Казначейською службою України вказаної суми із рахунку коштів бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Судовий збір стягненню зі сторін не підлягає.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 12 серпня 2019 року.