Рішення № 83572099, 12.08.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1367/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2019 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу від 28.02.2019 року № 41 та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.03.2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №41 від 28.02.2019 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що наказ відповідача про відмову в оформленні документів позивачу для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки подана позивачем заява не підпадає під ознаки, визначені ч.ч.6-9 Закону України "Про статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Зважаючи на вищевикладене та посилаючись на положення п.1 ч.1 ст.1, п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 11.03.2018 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

27.03.2019 року (вх. №11116/19) від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов та на виконання ухвали суду від 11.03.2019 року надійшла копія матеріалів особової справи позивача.

Так, у відзиві на позовну заяву зазначено, що Головне управління ДМС України в Одеській області не визнає даний позов, та вважає, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Відповідач у відзиві зазначає, що перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Враховуючи викладене, а також, з посиланням у відзиві на позов на ті ж обставини та підстави, які встановлені у висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.02.2019 року, відповідач вказує, що рішення (наказ) ГУ ДМС України в Одеській області №41 від 28.02.2019 року приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Ухвалою суду від 17.05.2019 року судом вирішено розглядати справу за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 27.05.2019 року, яка прийнята на місці та занесена до протоколу судового засідання, судом продовжено термін підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 27.06.2019 року о 12:00 год.

Ухвалою суду від 27.06.2019 року, яка прийнята на місці та занесена до протоколу судового засідання судом закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.07.2019 року о 09:10 год.

До судового засідання 17.07.2019 року сторони не прибули, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином та завчасно, при цьому, у позові позивач просив розглядати справу без його участі.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

За приписами ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, у зв`язку із неприбуттям у судове засідання 17.07.2019 року всіх учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, та клопотання позивача про розгляд справи без його участі, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Таким чином, зважаючи на те, що ухвалою суду від 17.05.2019 року судом вирішено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження, судом приймається рішення по зазначеній справі у межах визначеного строку - 12.08.2019 року.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, заяв по суті спору, наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Згідно матеріалів особової справи №2019ОD0028 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка розпочата 14.02.2019 року, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , 14.02.2019 року звернувся до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №28 (71-73).

У вказаній заяві позивачем зазначено, що ОСОБА_1 просить його захистити по причині того, що він підтримував політичну партію президента ОСОБА_3 під час виборів у 2010 році. Після приходу до влади нового президента ОСОБА_2 , ОСОБА_3 передано до міжнародного суду. Позивач зазначив, що він підтримував рух за звільнення колишнього президента, брав участь у мітингах у зв`язку із чим отримав багато моральних та фізичних погроз, позивача намагалися арештувати. ОСОБА_1 зазначив, що після арешту у вересні 2018 році він з іншими особами зміг втекти він рук поліції після чого вирішили поїхати з країни для того, щоб не ризикувати життям.

Судом встановлено, що відносно позивача 18.02.2018 року проведено анкетування, в результаті чого складено анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.121-125).

Так, в анкеті зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в Кот-д`Івуар , в м.Аджаме, район Латинський, є громадянином Кот-д`Івуар , за національністю - етнічна група -джула, віросповіданням - мусульмани - немає напрямку (канонів релігіє дотримується повністю). Позивач зазначив, що країну громадянської належності він покинув 18.01.2019 році легально, літаком на підставі паспортного документа та візи. Родичі позивача - батько та сестра проживають в Кот-д`Івуар в м.Аджаме.

Щодо причин виїзду з країни постійного проживання позивач зазначив, що його життя було в небезпеці, так як він був прихильником президента ОСОБА_3. ОСОБА_1 зазначив, що він отримував погрози від прихильників ОСОБА_2 після 2010 року. «Патріоти» (община, яка підтримувала колишнього президента) проводила мітинги з метою його звільнення і з цього часту позивачу почали надходити погрози. Люди, які погрожували (прихильники ОСОБА_2) приходили до дому ОСОБА_1 та рідних позивача побили і повідомили, що шукають ОСОБА_1 . Як стверджує позивач, багато людей, які брали участь у «Патріоті» зникло, друга позивача захопили приблизно у 2016 році і попросили, щоб він зателефонував позивачу та у разі відмови зазначили, що відріжуть йому голову. ОСОБА_1 зазначає, що він приїхав та там була засідка біля лісу, поки всі говорили, як вказує позивач, він пірнув у річку та втік.

Окрім того, під час анкетування позивач вказав, що ні він, ні його батьки не перебували в політичних, військових або громадських організаціях; ні він, ні його члени сім`ї не були причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, про які вказав під час анкетування; до нього не застосовувались адміністративні заходи (арешт, затримання); він не притягався до кримінальної відповідальності; він не проходив строкову військову службу, не є військовозобов`язаним.

18.02.2019 року щодо позивача складено реєстраційний листок як на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.126-130).

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Судом встановлено, що позивачу було видано довідку про звернення за захистом в Україні (а.с.64-65).

З метою більш досконалого вивчення обставин, за яких позивач звернувся із заявою про надання йому статусу біженця 28.02.2019 року, відповідачем була проведена співбесіда з позивачем, що підтверджується відповідним протоколом (а.с.134-145), в ході якої ОСОБА_1 повідомив, зокрема, що група «Патріот» почала існувати у 2000 році для підтримки ОСОБА_3 , вона є офіційно зареєстрованою та у 2005 році до неї вступив і позивач. На даний час, вказав ОСОБА_1 , вона існує під іншим ім`ям та її прибічники рідко виходять на мітинги, та як їх починають стріляти прибічники ОСОБА_2. Позивач також повідомив, що будучи учасником цієї групи, запрошував людей похилого віку та інших людей приходити на мітинги, неодноразово сам в них приймав участь у м.Абіджані. Позивач вказав, що останній раз він брав участь у мітингу 31.12.2018 року та 31.12.2018 року до його дому прийшли люди. Також ОСОБА_1 зазначив, що у нього є членський білет, який підтверджує його участь у групі «Патріот», який є у його рідних та що він надасть його фото.

Під час співбесіди 28.02.2019 року ОСОБА_1 повідомив, що він не спілкується з рідними, так як боїться, що люди ОСОБА_2 дізнаються його місцезнаходження.

28.02.2019 року відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", за результатами вивчення матеріалів справи ОСОБА_1 , на підставі проведених анкетування та протоколу співбесіди із вказаною особою та вивчення наявних матеріалів особової справи. З урахуванням актуальної ІКП, провідним спеціалістом відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту в Україні (а.с.149-154), у якому зазначено, що заява гр. Кот-д`Івуар на установчі дані ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою, тобто відсутності умови, визначені пунктами 1,13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Так, у висновку вказано, що до територіального підрозділу заявник звернувся із зволіканням. У зв`язку із нелегальним перебуванням на території України на особу було складно протокол та постанову серії ПР МОД 005118 та ПН МОД 005118 про адміністративне правопорушення, передбачене ст.203 КУпАП України.

Щодо проблематики переслідування, у висновку вказано, що особа повідомила про те, що будучи прихильником державного та політичного діяча Код-д`Івуар ОСОБА_3 брала участь у мітингах в підтримку останнього, у зв`язку із чим шукач захисту отримав погрозу від прихильників нинішнього президента Код- д`Івуар ОСОБА_2 .

Як зазначено у висновку, за результатами аналізу матеріалів клопотання шукача захисту було встановлено, що клопотання особи, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1,13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зокрема, неправдоподібним вважається елемент щодо неможливості повернення особи в країну громадянської належності, що підтверджується наступним.

Зважаючи на вказану причину виїзду заявника з території Код-д`Івуар він побоюється зазнати переслідувань з боку прихильників президента ОСОБА_2 через свою підтримку опонента ОСОБА_3 протягом 2010-2018 років, яка виявлялась в участі у мітингах у місті Аджаме. Також особа вказує на застосування насильства до його рідних після участі в останньому мітингу 31.12.2018 року з боку негативно налаштованих опонентів, місце проживання яких було відомо від людей, які стежили за шукачем захисту, після зазначеного інциденту прийняв рішення виїхати з країни.

За словами шукача захисту процедура оформлення візи до України зайняла 1 місяць та до вищезазначеної ситуації особа лише планувала покинути країну громадянської належності, однак фактично не реалізовував жодним чином свої задуми, що спростовує справжність вказаної причини виїзду, оскільки дата відкриття проставленої візи до України 29.11.2018 року, що суперечить наданій заявником інформації. Крім того на перевірку відомостей щодо підтвердження підстав звернення та отримання візи до України при посольстві України в Республіці Сенегал було відправлено запит №5100.5.1-2515/51.3-19 від 19.02.2019 року до вищезазначеної установи. На вказаний запит отримано лист від 25.02.2019 року №61627/17-52/3-319, відповідно до якого підтверджується факт оформлення візи для в`їзду Україну позивача з метою участі в Чемпіонаті Світу з військово-спортивних багатоборств на запрошення позивача Міністерством молоді та спорту України в якості керівника делегації. Під час з`ясування обставин отримання візи до України заявник повідомив про надання ним інформації до посольства України щодо його спортивної діяльності та у зв`язку з цим наміру брати участь у футбольних змаганнях на території України. Зважаючи на відомості отримані з листа від 25.02.2019 року, вид спорту з якого проводилися змагання відрізняється від повідомленого заявником, шукав захисту є керівником делегації. Відповідно до співбесіди від 28.02.2019 року особа повідомила, що не займаються іншими видами спорту

Щодо переслідувань прихильниками президента ОСОБА_2 заявник у своїй розповіді посилається на багаторазову участь у мітингах у складі групи «Патріоти» на підтримку ОСОБА_3 та наслідки цього, які полягають у ймовірному нападі на його родину та випадку викрадення його друга. За словами шукача захисту, його участь у мітингах почалась у 2005 році, метою яких було висловлення протесту у зв`язку з діяльністю повстанців на території Кот - д`івуар . Жодних доводів в підтверджували настання негативних наслідків для заявника у зв`язку з участю у мітингах у зазначений час, отримано не було. Починаючи з 2010 року шукач захисту брав участь у мітингах, метою яких було домогтися звільнення ОСОБА_3 . Останнє масове зібрання, в якому особа брала участь, датується 31.12.2018 роком. Як зазначив заявник, після участі в останньому мітингу, внаслідок стеження прихильники ОСОБА_2 з метою пошуку шукача захисту застосували силу його родини.

У висновку вказано, що заявник описує випадок з викрадення його друга та намагання його схопити особисто. Як зазначено у висновку, розповідь містить низку розбіжностей, в саме: щодо дат вказаних подій (2016 рік відповідно до анкетування від 28.02.2019 року, 2018 рік відповідно до співбесіди 28.02.2019 року); заявник вказує на особистий дзвінок зловмисників (арк.5 співбесіди від 28.02.2019 року), проте надалі змінює свої твердження , вказуючи, що друг запрошував приїхати його на зібрання (арк.8 співбесіди від 28.02.2019 року). На вигадану ситуацію, зазначено у висновку, також вказують відомості щодо шантажу заявника. Так, особа повинна була прибути в зазначену місцевість через загрозу смерті його друга, що було повідомлено йому викрадачами, зважаючи на опис подій під час співбесіди від 28.02.2019 року, проте відповідно до арк.8 співбесіди від 28.02.2019 року після прибуття на місце, заявник не спілкування зі свої другом, який по телефону не згадував про наявність небезпеки.

Як зазначено у висновку, на безпечне перебування на території країни громадянської належності свідчить факт відсутність переслідувань заявника та жодних проблем з представниками влади Кот-д`Івуар, фігурант безперешкодно пересувався на території громадянської належності, вільно покинув батьківщину, працював на державний орган до моменту виїзду з країни, не зазнаючи при цьому тиску.

Отже, вказано у висновку, зважаючи на виявлені розбіжності у розповіді заявника та неможливість їх належного обґрунтування, можна дійти висновку про неправдоподібність зазначеної інформації та переслідування інших цілей виїзду з країни громадянської належності.

Також, у висновку вказано, що переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, приналежності до певної соціальної групи, політичними поглядами були заперечені заявником під час анкетування та протоколу співбесіди.

Згідно висновку, посилання заявника на негативну ситуацію в країні громадянської належності у сфері прав людини спростовується актуальною ІКП. Крім того, родина заявника має доступ до електроенергії, води, газу, достаток, зважаючи на працевлаштування сестри та пенсійне забезпечення батька.

З урахуванням проведеного аналізу, у висновку вказано, що елемент неможливості заявника повернутися до рідного для нього м.Аджаме та факт небезпеки на території країни громадянської належності вважається неправдоподібним та не приймається територіальним підрозділом ДМС. Під час звернення за набуттям міжнародного захисту шукач захисту не навів інформації, яка б вказувала на неможливість його особистих переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, політичних переконань, або ознакою належності до певної соціальної групи на момент прийняття рішення щодо виїзду з країни громадянської належності.

У висновку від 28.02.2019 року вказано, що можливо також підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянути в контексті визнання заявника особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст.3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", через відсутність доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі шукача захисту в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. За час перебування заявника в Україні подій або обставин для обґрунтованого побоювання щодо вищевказаних умом виявлено не було.

Також, у висновку вказано, що у заявника відсутні обґрунтовані побоювання зазнати смертної кари, тортур, нелюдського, або такого, що принижує людську гідність поводження або покарання.

У висновку зазначено, що аналізом особової справи неможливо обґрунтувати причини виїзду позивача з Кот-д`Івуар з позиції надання міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування в регіоні постійного проживання, ані поза її межами заявник не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

28.02.2019 року відповідачем прийнято наказ №41 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".

28.02.2019 року відповідачем на підставі наказу №41 від 28.02.2019 року, на ім`я позивача складено повідомлення №5/1-56 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.11-12, 60-63), яке ОСОБА_1 отримав 01.03.2019 року.

Не погодившись з наказом №41 від 28.02.2019 року, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Частиною 4 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Згідно з ч.6 ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань, на переконання суду, є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила не повертатись в країну походження і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, поняття "біженець"включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно з п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.

Законом України від 21.10.1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Відповідно до абз.5 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Практичні рекомендації "Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку", видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центру досліджень проблем міграції, визначають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Вказані вимоги не були дотримані позивачем, а саме не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених фактів дійсності, наявна суперечливість у повідомлених позивачем обставинах, не надано жодного доказу щодо обставин, на які позивач посилався.

Судом встановлено, що відомості, зазначені позивачем в обґрунтування побоювання за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності, містяться численні розбіжності, зокрема:

- під час співбесіди 28.02.2019 року ОСОБА_1 зазначив, що у нього є членський білет, який підтверджує його участь у групі «Патріот», який є у його рідних та що він надасть його фото (зателефонує рідним), в подальшому ОСОБА_1 повідомив, що він не спілкується з рідними, так як боїться, що люди ОСОБА_2 дізнаються його місцезнаходження.

- в анкеті ОСОБА_1 зазначив, що після арешту у 2018 році він з іншими особами зміг втекти він рук поліції після чого вирішили поїхати з країни для того, щоб не ризикувати життям, в подальшому позивач вказує, що обставино, яка слугувала підставою для прийняття рішення щодо залишення країни громадянської належності, слугував факт нападу на його рідних;

- за словами шукача захисту процедура оформлення візи до України зайняла 1 місяць та до вищезазначеної ситуації особа лише планувала покинути країну громадянської належності, однак фактично не реалізовував жодним чином свої задуми, що спростовує справжність вказаної причини виїзду, оскільки дата відкриття проставленої візи до України 29.11.2018 року, що суперечить наданій заявником інформації. Крім того, відповідачем, на перевірку відомостей щодо підтвердження підстав звернення та отримання візи до України при посольстві в України в Республіці Сенегал було відправлено запит №5100.5.1-2515/51.3-19 від 19.02.2019 року до вищезазначеної установи. На вказаний запит отримано лист від 25.02.2019 року №61627/17-52/3-319, відповідно до якого підтверджується факт оформлення візи для в`їзду Україну позивача з метою участі в Чемпіонаті Світу з військово-спортивних багатоборств на запрошення позивача Міністерством молоді та спорту України в якості керівника делегації. Під час з`ясування обставин отримання візи до України заявник повідомив про надання ним інформації до посольства України щодо його спортивної діяльності та у зв`язку з цим наміру брати участь у футбольних змаганнях на території України. Зважаючи на відомості отримані з листа від 25.02.2019 року, вид спорту з якого проводилися змагання відрізняється від повідомленого заявником, шукав захисту є керівником делегації. Відповідно до співбесіди від 28.02.2019 року особа повідомила, що не займаються іншими видами спорту;

- заявник описує випадок з викрадення його друга та намагання його схопити особисто та його розповідь містить низку розбіжностей, в саме: щодо дат вказаних подій (2016 рік відповідно до анкетування від 28.02.2019 року, 2018 рік відповідно до співбесіди 28.02.2019 року); заявник вказує на особистий дзвінок зловмисників (арк.5 співбесіди від 28.02.2019 року), проте надалі змінює свої твердження , вказуючи, що друг запрошував приїхати його на зібрання (арк.8 співбесіди від 28.02.2019 року). Заявник вказує, що повинен була прибути в зазначену місцевість через загрозу смерті його друга, що було повідомлено йому викрадачами, зважаючи на опис подій під час співбесіди від 28.02.2019 року, проте відповідно до арк.8 співбесіди від 28.02.2019 року після прибуття на місце, заявник не спілкування зі свої другом, який по телефону не згадував про наявність небезпеки.

Щодо проблематики переслідувань позивача, суд, оцінюючи побоювання позивача з суб`єктивної сторони, зазначає, що такі побоювання мають бути переслідуваннями тільки за ознаками: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів, які у позивача відсутні.

Однак, позивач зазначав, що він ніколи не брав участь в діяльності політичних партій та інших організацій, не зазнавав переслідувань через належність до певної національної чи до соціальної групи.

Більш того, як встановлено судом, сам позивач під час співбесіди зазначав, що у нього не виникало в Кот - д`Івуар проблем, що були пов`язані з його віросповіданням, що його не переслідували на батьківщині за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, за політичними поглядами, належністю до певної соціальної групи, що йому особисто ніхто не погрожував.

Суд зазначає, що ані до органу міграційної служби, ані до суду з боку позивача протягом усього строку розгляду даної адміністративної справи не надано жодного доказу переслідування ОСОБА_1 за конвенційними ознаками.

Факт тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом, який близько місяця, з урахуванням того, що зверненню передувала затримання позивача працівниками поліції, ставить під сумнів реальність загрози життю позивача з тих обставин, що ним були повідомлені та вказує на те, що дане звернення до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про набуття міжнародного захисту обумовлено лише наміром легілувати власне перебування на території України.

Зазначена позиція стосовно тривалості проміжків часу із зверненням за міжнародним захистом повністю узгоджується із позицією Верховного Суду, зокрема, висловленою у постанові від 14.03.2018 року по справі №820/1502/17.

Так, Верховний суд зазначив, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому, мотив звернення із даною заявою може бути іншим.

Тому,з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відносно додаткової форми захисту суд зазначає, що характерною рисою такої категорії осіб є невідповідність критеріям статусу біженця з одного боку і неможливість повернення в свою країну з іншого. Проте, в даному випадку позивач не зміг довести існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання. Заявлена позивачем у його заяві, під час анкетування та співбесіди інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків в Кот -д`Івуар його особисто або членів його сім`ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що знайшли своє підтвердження висновки органу міграційної служби відносно того, що позивачем не доведено факту переслідувань його за расовою належністю, віросповіданням, національністю, громадянством та підданством, відношення до певної соціальної групи, політичних переконань.

Зазначене свідчить про те, що доводи позивача є надуманими, а причини, які він зазначає, щоб залишитись в Україні, не пов`язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за певними ознаками проблем в країні, а необхідні для тимчасової легалізації, оскільки він бажає стабільно жити в Україні, соціально інтегруватись. Такі обставини не узгоджуються із доводами позивача для отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, що суд оцінює як неправдоподібність та суперечливість тверджень позивача.

Згідно з п.п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або і продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію).

Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін "не бажає" відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою "внаслідок таких побоювань". Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни "в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань". В будь якому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Позивач не виявив достатності деталей і специфіки щодо обставин проживання в Кот-д`Івуар . Твердження позивача в позові щодо існування на теперішній час небезпеки, яка йому загрожує в Кот-д`Івуар. особисто є безпідставними і не має реального підґрунтя. Позивач не надав переконливих доказів щодо його особистого переслідування в разі повернення на батьківщину чи переслідування його батьків.

Аналіз матеріалів особової справи з точки зору оцінки тверджень позивача в контексті ситуації в країні її громадянської належності дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Згідно пункту F Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці, а її дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину звернення позивача з позиції надання міжнародного захисту в Україні, оскільки під час перебування в Кот-д`Івуар та перебуваючи поза його межами позивач та його батьки не зазнавали і не зазнають жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", та у позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

На підставі зазначеного, суд вважає, що відповідачем зроблено обґрунтований висновок, що за відсутністю підстав, дане звернення розглядається як зловживання процедурою з метою легалізації на території України. Однак ця умова не відповідає критеріям поняття "біженець", а підпадає під поняття "мігрант", у зв`язку із чим позивача, згідно з п. 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, суд дійшов висновку, що Головним управлінням ДМС в Одеській області було вжито всіх заходів для встановлення обставин, за якими громадянин Кот-д`Івуар ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся із заявою про надання йому статусу біженця та прийнято обґрунтоване рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та воно прийняте, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а тому суд не знаходить підстав для його скасування та задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управляння Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №41 від 28.02.2019 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та про зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Корой С.М.

.