Рішення № 83572034, 12.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2019 року Справа № 160/5447/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17А, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправними дій та визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

12.06.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17А, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправними дій щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 15.12.2017 року №№ 463-1311, 451-1311 та визнання протиправними та скасування вказаних податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позову зазначено, що 30.05.2019 року позивач звернувся до відповідача для отримання інформації щодо підстав застосування податкової застави та дізнався про існування податкових повідомлень-рішень з визначенням сум податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 та 2017 роки та зазначає що вказані податкові повідомлення-рішення позивачу не були направлені та складені після 01 липня 2016 та 2017 років відповідно, також, оскільки на сайті Мінекономрозвитку не оприлюднений перелік автомобілів за 2016 рік, такий автомобіль не є об`єктом оподаткування.

19.06.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

21.09.2018 року відповідач надіслав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були надіслані на адресу позивача, факт затримки контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов`язку щодо своєчасної сплати податку, також звернуто увагу, що транспортний засіб позивача є у переліку об`єктів оподаткування транспортним податком у 2016 році на сайті Мінекономрозвитку.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz моделі GLE 350D 4 MATIC, 2016 року випуску, з об`ємом двигуна 2987 куб. см., тип палива - дизель, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

15.12.2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкові повідомлення-рішення №463-1311 з визначенням суми податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік в розмірі 16666,72 грн. та №451-1311 з визначенням суми податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2017 рік в розмірі 25000,00 грн., які були надіслані на поштову адресу позивача, проте 07.02.2018 року повернулися на адресу відправника із визначенням причин невручення - за закінченням терміну зберігання, що підтверджується копією поштового конверту із рекомендованим повідомленням про вручення, які наявні в матеріалах справи.

З метою визнання протиправними та скасування вищевказаних податкових повідомлень-рішення, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає що адміністративний позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Щодо правових підстав нарахування позивачу транспортного податку за 2016-2017 роки суд зазначає наступне.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 з 01 січня 2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України "Транспортний податок".

Отже, із врахуванням положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, обов`язок з нарахування транспортного податку виникає у контролюючого органу з 2016 року.

Відповідно до вимог статті 267 Податкового кодексу України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Приписами пунктів 267.3 та 267.4 статті 267 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 затверджено Методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі за текстом - Методика), якою встановлено механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - автомобілі) для цілей віднесення таких автомобілів до об`єктів оподаткування транспортним податком.

Пунктом 2 Методики визначено, що середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 №403 (Офіційний вісник України, 2013 р., N 44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Згідно із пунктом 4 Методики інформація про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач подається до 10 січня базового податкового (звітного) періоду (року) державним підприємством "Держзовнішінформ" до Мінекономрозвитку.

Щодо податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов`язання за транспортним податком з фізичних осіб за 2016 рік, суд зазначає наступне.

Згідно із приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла під час податкового періоду 2016 року) об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Мінекономрозвитку відповідно до Методики (в редакції, що діяла під час податкового періоду 2016 року) розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики).

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" встановлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1378 гривень, тобто середньоринкова вартість легкового автомобіля, який підпадає під об`єкт оподаткування транспортним податком на 2016 рік, має становити не менше 1 033 500,00 грн.

Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення про нарахування транспортного податку за 2016 рік є виключно отримана від Мінекономрозвитку інформація.

Щодо податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов`язання за транспортним податком з фізичних осіб за 2017 рік, суд зазначає наступне.

Згідно із приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла під час податкового періоду 2017 року), об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відповідно до положень п.п.13-14 Методики (в редакції, що діяла під час податкового періоду 2017 року) Мінекономрозвитку розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого податкового (звітного) року розміщує на своєму офіційному веб-сайті перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо зазначених автомобілів: марка, модель, рік випуску, об`єм циліндрів двигуна, тип пального. Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, об`єм циліндрів двигуна та тип пального.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3200 гривень, тобто середньоринкова вартість легкового автомобіля, який підпадає під об`єкт оподаткування транспортним податком на 2017 рік, має становити не менше 1 200 000 грн.

Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення про нарахування транспортного податку за 2017 рік є виключно офіційний веб-сайт Мінекономрозвитку, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, об`єм циліндрів двигуна та тип пального.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що виключно надана центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку (Мінекономрозвитку), інформація про визначення середньоринкової вартості легкового автомобіля з урахуванням даних про його марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг, є підставою для висновку про наявність/відсутність підстав для віднесення такого транспортного засобу до об`єкта оподаткування транспортним податком та, відповідно, прийняття органом доходів і зборів податкового повідомлення-рішення про визначення транспортного податку.

Таким чином, обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі визначеної Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, які є об`єктом оподаткування.

Так, відповідачем на підтвердження правомірності нарахування транспортного податку за 2016 рік та винесення відповідного податкового повідомлення-рішення надано інформацію від Мінекономрозвитку України за вих..№3252-08/4797-03 від 22.02.2016 року, згідно якої, об`єктом оподаткування є транспортний засіб Mercedes-Benz GLE-Series, об`ємом циліндрів двигуна 3,0, тип пального дизель, рік випуску (включно) до 2 років. На підтвердження правомірності нарахування транспортного податку за 2017 рік та винесення відповідного податкового повідомлення-рішення надано роздруківку із сайту Мінекономрозвитку України, згідно якої, об`єктом оподаткування є транспортний засіб Mercedes-Benz GLE 350 d 4 MATIC, об`ємом циліндрів двигуна 3,0, тип пального дизель, рік випуску (включно) до 1 року.

При цьому, суд звертає увагу, що технічні характеристики автомобіля, зазначеного у наданій інформації та роздруківці не співпадають з технічними характеристиками автомобіля позивача, позаяк відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz моделі GLE 350D 4 MATIC, з об`ємом двигуна 2987 куб. см., а не 3,0 літри.

Суд зазначає, що положення статті 4 Податкового кодексу України закріплюють низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України).

Проте, відповідач не вказав на наявність норми закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, з якого б вбачалася можливість застосування приблизного (заокругленого) показника об`єму циліндрів двигунів автомобілів, які визначені в переліку, затвердженому Мінекономрозвитку.

Суд вважає, що вирішення спору у цій справі на користь платника податків обумовлено як прогалиною у нормативному регулюванні вказаних правовідносин, так і положеннями податкового принципу презумпції правомірності платника податків.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 05.11.2018 року по справі №822/2687/17.

Крім того, згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Новік проти України» (18.12.2008 року) Суд зробив висновок, що «надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля».

У справі «Щокін проти України» Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв`язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що податковий орган, отримавши від законодавця вичерпний перелік технічних характеристик, необхідних для надання автомобілю статусу об`єкта оподаткування, був позбавлений необхідності в більш ширшому його тлумаченні.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскільки у переліку легкових автомобілів, які підлягають оподаткуванню транспортним податком у 2016,2017 роках автомобіль Mercedes-Benz моделі GLE 350D 4 MATIC, з об`ємом двигуна 2987 куб. см. не вказаний, він не може вважатися об`єктом оподаткування транспортним податком в розумінні п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим, позовна заява підлягає задоволенню.

Посилання позивача на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення складені після 01 липня 2016 та 2017 років відповідно та не були направлені позивачу, є безпідставними з огляду на те, що вказані рішення були надіслані на поштову адресу позивача, проте 07.02.2018 року повернулися на адресу відправника із визначенням причин невручення - за закінченням терміну зберігання, що підтверджується копією поштового конверту із рекомендованим повідомленням про вручення, які наявні в матеріалах справи, а несвоєчасне складання ГУ ДФС у Дніпропетровській області та надіслання вищезазначених податкових повідомлень-рішень не звільняє позивача від обов`язку сплати транспортного податку за відповідні періоди.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 3073,60 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням №0.0.1377740891.1 від 11.06.2019 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в розмірі 3073,60 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. суд зазначає наступне.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем заявлені до відшкодування витрати пов`язані з професійною правничою допомогою отриманою від адвоката, у цій справі, включаючи вивчення та аналіз матеріалів справи, аналіз судової практики, написання та підготовку до подачі позову. До матеріалів справи позивачем додано:

- копію договору про надання правничої допомоги від 05.06.2019 року;

- копію розрахунку вартості послуг адвоката від 05.06.2019 року;

- копію акту приймання-передачі наданих послуг від 11.06.2019 року.

Так, із змісту договору про надання правничої допомоги від 05.06.2019 року вбачається, що він укладений між ОСОБА_1 (клієнт) та ОСОБА_2 (адвокат), відповідно до цього договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором.

Згідно п.2 договору про надання правничої допомоги за надання правової допомоги за цим договором Клієнт сплачує Адвокату гонорар. Гонорар обчислюється погодинно, в залежності від обсягу затраченого Адвокатом часу. Вартість однієї години складає 1 000,00 грн. Крім гонорару Клієнт компенсує Адвокату додаткові витрати, пов`язані з виконанням цього договору. Детальний розрахунок та загальна вартість послуг вказується в додатку, який є невід`ємною частиною цього договору. Клієнт оплачує послуги Адвоката після набрання законної сили рішенням суду за результатами оскарження податкових повідомлень-рішень.

Суд наголошує, що відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Позивачем було надано до суду копію акту приймання-передачі наданих послуг від 11.06.2019 року, відповідно до якого адвокатом було надано наступні послуги:

- 05.06.2019 року - узгодження правової позиції, кількість затраченого часу - 0,5 год, вартість - 500,00 грн.;

- 06-07.06.2019 року - правовий аналіз ситуації, пошук та вивченя судової практики із спірних питань, кількість затраченого часу - 3 год, вартість - 3000,00 грн.;

- 10-11.06.2019 року - складання позовної заяви та підготовка додатків до неї, кількість затраченого часу - 3,5 год, вартість - 3500,00 грн.;

- 11.06.2019 року - подача позовної заяви до суду, кількість затраченого часу - 1 год, вартість - 1000,00 грн.;

- Всього - 8000,00 грн.

Досліджуючи надані позивачем докази, судом встановлено, що в них не міститься інформації про надання правових послуг саме по справі №0440/5447/19.

Відповідно до п.1 ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Таким чином, не визначення змісту та обсягу конкретної діяльності унеможливлює прийняття опису, як доказу який підтверджує витрати на правничу допомогу саме по цій адміністративній справі.

Суд зазначає, що за наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу адвокатом, подані суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.6 ст.134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, як вже було зазначено, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Водночас обов`язковою умовою для компенсації витрат на правову допомогу є наявність доказів фактичного понесення таких витрат учасником справи.

Разом з тим згідно п.2 договору про надання правничої допомоги клієнт оплачує послуги Адвоката після набрання законної сили рішенням суду за результатами оскарження податкових повідомлень-рішень, у зв`язку з чим вони не підлягають компенсації відповідачем.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17А, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправними дій та визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 15.12.2017 року №№ 463-1311, 451-1311.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 15.12.2017 року №№ 463-1311, 451-1311.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3073,60 грн. (три тисячі сімдесят три гривні шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17А, код ЄДРПОУ 39394856).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв