Постанова № 8356558, 16.02.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 лютого 2010 року           10 год. 47 хв.           № 2а-12355/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Ісаковій Є.К.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фан Гейм»

ДоДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

ПроСкасування рішення № 0011052305 від 10.10.2008 р. За участю представників сторін

від позивача: Блішун С.М. за дов. від 28.09.2009 р.

від відповідача: Бондаренко О.О. за дов. № 5528/9/10-114 від 23.09.2009 р.

ВСТАНОВИВ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Фан Гейм»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10.10.2008 р. № 0011052305.

          Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив адміністративний позов задовольнити, вважає, що штрафні (фінансові) санкції застосовані до позивача неправомірно, оскаржуване рішення є таким, що порушує його як платника податків права та охоронювані законом інтереси.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, зазначаючи те, що оскаржуване рішення прийнято у порядку та спосіб, встановлені чинним законодавством України, оскільки платником податку було порушено п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, суд приходить до наступних висновків.

Пред`явлені позовні вимоги про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10.10.2008 р. № 0011052305.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно –правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Податковою інспекцією було проведено перевірку щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу залу гральних автоматів за адресою: м. Запоріжжя, Оріхівське шосе, 2, який належить ТОВ «Фан Гейм», за результатами якої складено акт перевірки від 15.09.2008 р. № 1125/26/59/23/24929930.

В ході перевірки були виявлені порушення вимог п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме надання послуг в сфері грального бізнесу із застосуванням 1 грального автомата, який непереведений у фіскальний режим роботи, незареєстрований, неопломбований.

На підставі акту перевірки та згідно ч. 2 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»податковим органом було прийнято рішення № 0011052305.від 10.10.2008 р. про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 340 грн.

Позивач не погодився із застосуванням вказаних санкцій, а тому звернувся до суду за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (далі Закон № 265).

Статтею 1 Закону № 265 передбачено, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Встановлення норм щодо застосування або незастосування реєстраторів розрахункових операцій в інших законах не допускається.

Відповідно до положень статті 3 Закону № 265 суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування.

Пунктом 2 статті 17 Закону № 265 встановлено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у розмірі двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі застосування при здійсненні розрахункових операцій непереведеного у фіскальний режим роботи, незареєстрованого, неопломбованого або опломбованого з порушенням встановленого порядку реєстратора розрахункових операцій.

Порядок реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 р. N 614 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 р. за N 107/5298 (далі –Порядок), розроблено на виконання Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Даний Порядок не поширюється на реєстратори розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації операцій з купівлі-продажу іноземної валюти.

Пунктом 2.1. Порядку встановлено, що до реєстрації приймаються РРО, модифікації яких включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з урахуванням сфер їх застосування та за умови, що термін служби, установлений у технічній документації на РРО, не вичерпався, а також з урахуванням термінів реєстрації, установлених Державним реєстром РРО.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. N 1315 затверджено Положення про Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій.

Відповідно до Положення № 1315 Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій (далі - Державний реєстр) - перелік моделей реєстраторів розрахункових операцій, їх модифікацій вітчизняного та іноземного виробництва (далі - моделі), які відповідають вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, пройшли державну сертифікацію і дозволені для застосування під час здійснення розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Рішення про включення моделей до Державного реєстру приймає Державна податкова адміністрація за наявності позитивного висновку технічної комісії. Копія рішення надсилається уповноваженій організації.

Пункт 1 частини 1 статті 2 Закону № 265 встановлює, що реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

Аналізуючи вказану норму, суд дійшов висновку про можливість застосування грального автомату як реєстратора розрахункових операції лише за умови, якщо він здійснює фіскальні функції та призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів.

При цьому, статтею 12 Закону № 265 чітко встановлено, що на території України у сферах, визначених цим Законом, дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті реєстратори розрахункових операцій вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.

За результатом розгляду справи, судом встановлено, що актом перевірки не встановлено та не з’ясовано наявність відповідного грального автомату (його моделі) у Державному реєстрі реєстраторів розрахункових операцій. Представником відповідача не спростовано факту відсутності даного грального автомату у відповідному Державному реєстрі РРО.

Суд звертає увагу на те, що частина друга статті 17 Закону № 265 обов’язковою умовою відповідальності суб’єкта господарювання визначає наявність РРО, яким є реєстратор внесений до відповідного реєстру. При цьому відповідальність настає при встановленні факту здійснення операцій з використанням РРО внесеного до Державного реєстру РРО, який, при цьому, не переведений у фіскальний режим роботи, не зареєстрований або не пломбований. Отже, відповідачем безпідставно застосовано штрафні санкції на підставі вказаної норми, оскільки апарат або пристрій не внесені до Державного реєстру РРО, який не відповідає фіскальним та іншим вимогам РРО, встановленим законодавством України, не можна вважати РРО в розумінні Закону про РРО.

Крім того, з огляду на статтю 12 та абзац 2 статті 2 податковою службою не встановлено під час перевірки та не відображено належним чином у акті перевірки, що гральні автомати згідно свого технічного паспорту призначені для реєстрації розрахункових операцій, та мають ознаки РРО, так як відсутнє фіскальне забезпечення у вигляді пристрою або програмно-технічного комплексу.

З огляду на викладені вище обставини та норми, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, так як відповідальність застосовано за фактами і обставинами, які не визначено законом –за відсутності відповідного РРО. Адже гральний автомат не є реєстратором розрахункових операцій в розумінні Закону № 265. Оскільки реєстраторами розрахункових операцій є ті, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування. При цьому, до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій підлягають внесенню саме визначені Положенням та, виключно, реєстратори розрахункових операцій, встановлених моделей. Разом з цим, гральні автомати не внесено до Реєстру.

При цьому суд зазначає, що автомат може бути внесено до реєстру, у разі наявності у нього фіскальної пам’яті, яка зможе виконувати фіскальної функції у відповідності до норм Закону № 265.

Крім того, суд вважає необхідним звернути увагу, що до позивача застосовано санкції, визначені нормою, яка передбачає застосування санкцій за застосування при здійсненні розрахункових операцій непереведеного у фіскальний режим роботи, незареєстрованого, неопломбованого або опломбованого з порушенням встановленого порядку реєстратора розрахункових операцій. Враховуючи те, що гральний автомат не є реєстратором розрахункових операцій, з огляду на те, що його не внесено до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято з порушення принципів, визначених статтею 2 КАС України.

Також суд не приймає посилання податкового органу на зміст постанови Кабінету Міністрів України «Про терміни переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій»№ 121 від 07.02.2001 р., у відповідності до якої встановлено терміни переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій.

Поряд з цим, статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначена постанова не містить конкретних зобов’язань до суб’єктів господарювання вчинити конкретну дію у встановлений строк – обладнати автомат фіскальним пристроєм (не встановлює особу яка здійснює відповідне переведення суб'єктів підприємницької діяльності) та, додатково, як зазначена вище постанова Кабінету Міністрів України, так і Закон про РРО не встановлюють відповідальність за не встановлення фіскальної пам’яті у кожному ігровому автоматі. Поряд з цим, як зазначає позивач з посиланням на матеріали справи, операції здійснюються з усіх ігрових автоматів через один зареєстрований, опломбований, переведений у фіскальний режим роботи РРО . Зазначене Закон не визначає порушенням.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно та з порушенням норм чинного законодавства було винесено оскаржуване рішення, яким до позивача засновано штрафні (фінансові) санкції, що в свою чергу призвело до порушень прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Акт державного або іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування Рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10 жовтня 2008 року № 0011052305 на суму 340 грн. 00 коп., підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов задовольнити.

2.          Визнати протиправним та скасувати Рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про застосування штрафних (фінансових) санкції від 10 жовтня 2008 року № 0011052305 на суму 340 грн. 00 коп.

3.          Судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп. судового збору присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фан Гейм»за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СуддяО.Є. Пилипенко Дата підписання повного тексту постанови: 19.02.2010 р.