Рішення № 83545722, 08.08.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3816/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2019 року

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом громадянина Індії ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України Південного регіонального управління Одеського прикордонного загону (65121, м. Одеса, вул. Левітана, 113, код ЄДРПОУ 14321386), про визнання дій неправомірними та скасування рішення про відмову у перетині кордону України, -

ВСТАНОВИВ:

26.06.2019 року до Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовними вимогами до Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, про визнання протиправними дії Одеського прикордонного загону щодо відмови в перетині державного кордону України, скасування рішення Одеського прикордонного загону від 03 травня 2019 року про відмову в перетинанні державного кордону України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 04 березня 2019 року громадянка України ОСОБА_2 , відповідно до заяви (запрошення), надала свою згоду та не заперечувала проти тимчасового приїзду (в гості) до України (м. Одеса) у період з 04.03.2019 року по 04.06.2019 року громадянину Республіки Індія – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також надала згоду на його проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та гарантувала фінансове забезпечення вищезазначеного громадянина. 03.05.2019 року позивач прибув в аеропорт «Одеса-Аеропорт», де його зустрічали: його представник ОСОБА_3 та запрошуюча сторона – ОСОБА_2 . Однак, старшим інспектором прикордонного контролю «Одеса-Аеропорт» Одеського прикордонного загону лейтенантом Гордєєвим В.М. прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України на в`їзд в Україну громадянину Республіки Індія ОСОБА_1 , підставою для прийняття якого було те, що ОСОБА_1 начебто не зміг вказати мету приїзду до України.

Позивач вважає дії працівників Державної прикордонної служби Одеського прикордонного загону протиправними, причини відмови надуманими та не обґрунтованими, що призвело до винесення незаконного рішення, яке порушує права людини та має бути скасоване, у зв`язку з тим, що винесення рішення та ознайомлення з ним ОСОБА_4 відбувалось без надання перекладача, який би належним чином зробив переклад дій та складання документів відносно ОСОБА_1 , законному представнику не дозволили бути присутнім під час співбесіди з його довіреною особою ОСОБА_5 .

Крім того, представник позивача стверджує, що працівниками Державної прикордонної служби, всупереч закону, не було вручено ОСОБА_6 та його законному представнику копію рішення про відмову у перетині кордону України.

01 липня 2019 року ухвалою судді відкрито провадження по справі та встановлено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).

10.07.2019 року, відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву (вх. № 24622/19), відповідно до якого вказано, що 03.05.2019 року в пункті пропуску через Державний кордон для повітряного сполучення «Одеса-Аеропорт» під час оформлення пасажирів авіарейсу THY-469, сполученням «Стамбул-Одеса» з гр. Індії ОСОБА_1 на підставі ст. 9 ЗУ «Про прикордонний контроль» здійснювався прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну. За результатами перевірки уточнення наявності законних підстав для в`їзду і перебування на території України гр. Індії ОСОБА_4 встановлено, що: гр. ОСОБА_7 ОСОБА_8 , прибув в Україну вперше, на запитання строку перебування на території України, іноземець повідомив, що планує перебувати на території України з 04.03.2019 року по 04 червня 2019 року (дев`яносто три доби), чи має при собі квитки на зворотній шлях, вказана особа повідомила, що має на 9 травня 2019 року, зазначила своє місце перебування за адресою: АДРЕСА_2 зі слів зустрічаючої сторони вул АДРЕСА_3 , але дана особа не мала при собі броні на проживання в готелі та ін., також в наданому зустрічаючою стороною заяві (запрошенні) вказувалась інша адреса: АДРЕСА_1 та вказувався той самий термін про що говорив при співбесіді ОСОБА_9 .

Також, іноземець повідомив, що з зустрічаючою стороною познайомились в мережі Інтернет, та вказана особа не змогла підтвердити мету запланованого перебування на території України, що безперечно протирічить нормам п. 4 ст.8 Закону України «Про Прикордонний контроль», ст. 21 Закону України Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150.

Крім того, під час митного контролю відповідачем проведено опитування на предмет фінансового забезпечення позивача, який повідомив про наявність в нього 700 доларів США (у гривневому еквіваленті на день перетинання державного кордону складало 18900 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот) грн., а повинен мати при собі 125 538 (сто двадцять п`ять тисяч п`ятсот тридцять вісім) грн., у зв`язку з чим, фінансове забезпечення позивача на час перетинання державного кордону є недостатнім у відповідності до вимог п. 5 ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль», ст. 21 Закону України Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та п. 3 «Порядку підтвердження достатнього фінансового забезпечення іноземців та осіб без громадянства для в`їзду в Україну, перебування на території України, транзитного проїзду через територію України і виїзду за її межі та визначення розміру такого забезпечення Іноземців та особи без громадянства для в`їзду в Україну», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2013 року № 884.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

03.05.2019 року позивач ОСОБА_1 , громадянин Республіки Індія, ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув до м. Одеса, пункт пропуску через державний кордон України для повітряного сполучення “Одеса-аеропорт”, авіарейсомTHY-469, сполученням “Стамбул-Одеса”.

Під час здійснення прикордонного контролю старшим інспектором прикордонної служби відділу прикордонної служби “Одеса-аеропорт” Одеського прикордонного загону прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну громадянину Республіки Індія ОСОБА_6 , підставою для прийняття рішення про відмову у перетинанні державного кордону України іноземцю від 03.05.2019 року, зазначено п. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України “Про прикордонний контроль”, з причин не підтвердження мети запланованого перебування на території України.

Рішення оголошено в присутності перекладача англійської мови, про що свідчить підпис перекладача Такаландзе Лалі.

Примірник рішення позивач отримувати відмовився про що співробітник прикордонної служби зазначив у рішенні.

Крім того, відповідачем складено акт відмови особи від підписання рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, в якому зазначено, що гр. Індії, ОСОБА_1 від підпису у рішенні відмовився у присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

В подальшому, представником ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на адресу Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (ВЧ 1469) подано заяву, якою просив надати копію рішення від 03.05.2019 року про відмову в перетинанні державного кордону України на в`їзд в Україну громадянину Індії ОСОБА_1 та скасувати вказане рішення.

Згідно відповіді першого заступника начальника Південного регіонального управління – начальника штабу, генерал – майора Бабюк В. від 04.06.2019 року № 23/С-59/1, адресованого громадянину ОСОБА_3 , повідомлено, що підстави для скасування рішення від 03.05.2019 року про відмову в перетинанні державного кордону України на в`їзд в Україну громадянину Індії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями посадових осіб Одеського прикордонного загону, які обмежують позивачу в`їзд на територію України, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про скасування спірного рішення.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Закон України “Про прикордонний контроль” від 05.11.2009 № 1710-VI визначає правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 2Закону України “Про прикордонний контроль”, прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Прикордонний контроль здійснюється, зокрема, щодо осіб, які перетинають державний кордон.

У відповідності з ч. 4 ст. 2 Закону, прикордонний контроль щодо осіб, які перетинають державний кордон, включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб; 3) виконання доручень правоохоронних органів України; 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон.

Згідно з ч. 5 ст. 2Закону України “Про прикордонний контроль”, прикордонний контроль забезпечується шляхом: 1) установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон та здійснення контролю за його додержанням; 2) застосування технічних засобів прикордонного контролю, використання службових собак та інших тварин; 3) створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в`їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних; 4) спостереження за транспортними засобами і в разі потреби їх супроводження; 5) здійснення адміністративно-правових, а також оперативно-розшукових заходів; 6) організації і забезпечення взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов`язана з міжнародним сполученням; 7) координації дій контрольних органів і служб.

За приписами ч. 1 ст. 6 Закону України “Про прикордонний контроль”, перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Частиною другою статті 6 Закону визначено, що початком здійснення прикордонного контролю особи, є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України “Про прикордонний контроль”, прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів проводяться з урахуванням оцінки ризиків, що здійснюється за методиками, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (ч. 5 ст. 6 Закону України “Про прикордонний контроль”).

Стаття 8 Закону України “Про прикордонний контроль” визначає умови перетинання державного кордону іноземцями та особами без громадянства у разі в`їзду в Україну.

Так, за приписами ч. 1 цієї статті, уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови: 1) наявності в нього дійсного паспортного документа; 2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну; 3) наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; 4) підтвердження мети запланованого перебування; 5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.

Згідно вимог ч. 2 ст. 8 Закону, іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 9 Закону України “Про прикордонний контроль”, прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.

Процедура здійснення контролю першої лінії, передбачає проведення перевірки: 1) паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи; 2) наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в`їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; 3) відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про прикордонний контроль»).

Процедура здійснення контролю другої лінії проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо в уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в`їзду в Україну, та передбачає: 1) встановлення місць відправлення та призначення, мети та умов запланованого перебування з проведенням у разі необхідності перевірки відповідних підтверджуючих документів і співбесіди; 2) з`ясування наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України (ч. 3 ст. 9 Закону України “Про прикордонний контроль”).

Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення для перебування в Україні, транзитного проїзду через територію України та виїзду за її межі, а також його розмір визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами здійснення контролю другої лінії громадянину Індії ОСОБА_6 відмовлено у перетинанні державного кордону України, у зв`язку із тим, що ним не підтверджена мета запланованого перебування на території України.

За результатами перевірки уточнення наявності законних підстав для в`їзду і перебування на території України гр. Індії ОСОБА_4 встановлено, що ОСОБА_4 , прибув в Україну вперше, на запитання строку перебування на території України, іноземець повідомив, що планує перебувати на території України з 04.03.2019 року по 04 червня 2019 року (дев`яносто три доби).

Пунктом 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, в якому чітко вказується, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території в межах строку дії візи та не більше 90 днів, у зв`язку з чим, співробітники Держприкордонної служби не мали жодної законної підстави для надання дозволу в перетинанні державного кордону позивачу, так як строк запланованого перебування більше ніж дозволений строк перебування на території України, а віза була дійсна тільки до 11.05.2019 року.

Позивач, при здійсненні перевірки відповідачем підстав для в`їзду та перебування на території України, зазначив своє місце перебування за адресою: АДРЕСА_2 зі слів зустрічаючої сторони: АДРЕСА_3 , також в наданому зустрічаючою стороною заяві (запрошенні) вказувалась інша адреса: АДРЕСА_1 та вказувався той самий термін перебування, про що говорив при співбесіді ОСОБА_1 .

Разом з цим, позивач повідомив, що з зустрічаючою стороною познайомились в мережі Інтернет, тобто вказана особа не змогла підтвердити мету запланованого перебування на території України, що безперечно протирічить нормам п. 4 ч. 1 ст.8 Закону України «Про Прикордонний контроль», ст. 21 Закону України Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150.

Крім того, відповідачем проведено опитування позивача на предмет фінансового забезпечення особи, на що позивач повідомив про наявність в нього 700 доларів США (у гривневому еквіваленті на день перетинання державного кордону складало 18900 грн.

У відповідності до статті 21 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну, перебування на території України та транзитний проїзд через територію України іноземців та осіб без громадянства здійснюється за наявності достатнього фінансового забезпечення або наявності можливості отримати таке забезпечення законним способом на території України. Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення та його розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані подавати інформацію про підтвердження наявності фінансового забезпечення на вимогу уповноважених законом службових осіб.

Наявність фінансового забезпечення або гарантія його наявності може бути підтверджена шляхом пред`явлення для контролю:

- грошових коштів у національній валюті України або у конвертованій іноземній валюті;

- документа із зазначенням суми грошових коштів, на підставі якого можна отримати кошти в банківських установах України;

- платіжної картки міжнародних платіжних систем з випискою з особового банківського рахунка заявника, що підтверджує наявну суму грошових коштів;

- документа, що підтверджує бронювання або оплату житла, оплату харчування в Україні;

- договору на туристичне обслуговування (ваучера);

- гарантійного листа приймаючої сторони, що запросила іноземця або особу без громадянства, про взяття на себе зобов`язань із сплати всіх витрат особи, пов`язаних з її перебуванням на території України та виїздом з України;

- проїзного квитка для повернення до країни громадянської належності або країни постійного проживання або до третьої країни.

У відповідності до п. 3 Порядку перебування на території України, транзитного проїзду через територію України та виїзду за її межі до іншої держави, якщо інше не визначено законами, повинні мати кошти в 20-кратному розмірі прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць, встановленого в Україні на день їх в`їзду в Україну.

Тобто, позивач повинен був мати при собі 125 538 гривень, у зв`язку з чим, фінансове забезпечення позивача на час перетинання державного кордону було недостатнє у відповідності до вимог п. 5 ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про прикордонний контроль» та п. 3 «Порядку підтвердження достатнього фінансового забезпечення іноземців та осіб без громадянства для в`їзду в Україну, перебування на території України, транзитного проїзду через територію України і виїзду за її межі та визначення розміру такого забезпечення Іноземців та особи без громадянства для в`їзду в Україну» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2013 року № 884.

Контроль за наявністю достатнього фінансового забезпечення іноземців та осіб без громадянства для в`їзду в Україну, перебування на території України, транзитного проїзду через територію України та виїзду за її межі до іншої держави або наявності у них можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України здійснюється: у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час здійснення прикордонного контролю за процедурою контролю другої лінії (п. 7 Порядку).

Наявність достатнього фінансового забезпечення встановлюється шляхом:

- візуального огляду наявності у іноземців та осіб без громадянства коштів в національній валюті України або у конвертованій іноземній валюті за курсом Національного банку на день в`їзду в Україну;

- вивчення документа, в якому зазначено суму коштів та на підставі якого можна отримати кошти в банківських установах України;

- візуального огляду платіжної картки міжнародних платіжних систем та вивчення виписки з особового банківського рахунка заявника, що підтверджує наявну суму коштів (виписка з банкомата);

- вивчення документа, що підтверджує бронювання або оплату житла та харчування в Україні;

- вивчення договору на туристичне обслуговування (ваучер);

- вивчення гарантійного листа приймаючої сторони, що запросила іноземця або особу без громадянства, про взяття на себе зобов`язань із сплати всіх витрат іноземця або особи без громадянства, пов`язаних з їх перебуванням на території України та виїздом за її межі;

- перевірки проїзного квитка для повернення до країни громадянської належності або країни постійного проживання, або до третьої країни з фіксованою датою (п. 8 Порядку).

За результатами співбесіди з позивачем йому було відмовлено у в`їзді на територію Україну, про що складено «Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства» від 03.05.2019 року, яку він в присутності співробітників Державної прикордонної служби України відмовився від отримання та проставляння особистого підпису.

Позивач під час проведення прикордонного контролю не зміг підтвердити мету запланованого перебування на території України, що не відповідає умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну, передбачених в пунктах 4, 5 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Прикордонний контроль», стаття 21 Закону України Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль», іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Вирішуючи даний спір в частині позовних вимог щодо оскарження рішення від 03 травня 2019 року про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства, прийнятого стосовно ОСОБА_4 , суд також виходить із того, що дане рішення вже реалізоване та навіть за умови визнання його судом протиправним не відновить прав позивача.

При цьому задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

На підставі викладеного, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення від 03 травня 2019 року про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства, прийнятого стосовно ОСОБА_4 , слід відмовити.

За приписами ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Відповідно до приписів ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає відмові в задоволенні.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 94, 139, 241-246, 250, 251, 293, 295 КАС України, суд -,

ВИРІШИВ:

В задоволені адміністративного позову громадянина Індії ОСОБА_4 до Державної прикордонної служби України Південного регіонального управління Одеського прикордонного загону (65121, м. Одеса, вул. Левітана, 113, код ЄДРПОУ 14321386), про визнання дій неправомірними та скасування рішення про відмову у перетині кордону України – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Токмілова

.