Рішення № 83544512, 05.08.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 серпня 2019 р. Справа № 120/885/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Драло Валерії Олександрівни,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Косенка Михайла Сергійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 20001473, адреса: вул. Грушевського, 27, м. Вінниця, Вінницька область, 21050)

про: визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до управління Служби безпеки України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 20001473, адреса: вул. Грушевського, 27, м. Вінниця, Вінницька область, 21050) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що на момент звернення до суду, стосовно нього здійснюється кримінальне провадження № 52017000000000025 від 05.01.2017 року за ознаками частини 4 статті 368 та частини 3 статті 369-2 КК України. У зв`язку із вказаними обставинами, наказом начальника Управління Служби безпеки України у Вінницькій області № 50-ОС від 16.03.2017 року ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника Могилів-Подільського МРВ УСБУ у Вінницькій області та зараховано у розпорядження за підпунктом «в» пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України № 1262/2007 від 27.12.2007 року – до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом, без збереження раніше встановлених надбавок, доплат та преміювання.

На думку позивача, Управлінням Служби безпеки України у Вінницькій області його неправомірно позбавлено всіх видів надбавок, доплат та інших передбачених платежів, а з серпня 2018 року остаточно припинено виплату грошового забезпечення.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, з метою зобов`язання Управління Служби безпеки України у Вінницькій області вчинити певні дії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

16.04.2019 року на адресу суду від представника Управління Служби безпеки України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що згідно підпункту 3.5.1 пункту 3.5 Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом СБУ № 35/ДСК від 23.01.2008 року військовослужбовцям, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, виплата грошового забезпечення припиняється з дня прийняття стосовно них відповідного рішення на весь час відсторонення від виконання службових повноважень, відсторонення від посади, перебування в розшуку або застосування запобіжного заходу. Враховуючи, що до ОСОБА_1 не застосовувались вказані запобіжні заходи та він був зарахований у розпорядження без покладення тимчасового виконання обов`язків, позивачу продовжувалась виплата грошового забезпечення до складу якого входили лише складові, які мають постійних характер та не залежать від виконання конкретних обов`язків.

З 01.03.2018 року порядок виплати зазначеним категоріям військовослужбовців встановлено главою 1, 4 розділу IV Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ № 515/ДСК від 10.04.2018 року, зокрема визначено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні строк якого не визначено, здійснюється протягом шести місяців. Відтак, оскільки з дня зарахування у розпорядження ОСОБА_1 минуло більше шести місяців, підстави для нарахування та виплати грошового забезпечення з урахуванням норм вищевказаної Інструкції в Управління Служби безпеки України у Вінницькій області – відсутні.

Одночасно з відзивом на адміністративний позов, представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України. В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що відповідно до листа Департаменту заробітної плати та умов праці Міністерства соціальної політики України № 774/13-84-13 від 24.07.2013 року військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність. Виходячи з наведеного, на думку відповідача, положення Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України.

Визначаючись щодо поданого представником Управління Служби безпеки України у Вінницькій області клопотання, суд зазначає наступне.

Так, правові норми, які містяться у постанові Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби Безпеки України від 23.01.2008 року № 35/ДСК, є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів СБУ та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Разом із тим, суд зауважує, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад Служби безпеки України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за неповне нарахування та невиплату військовослужбовцю належного йому грошового забезпечення, фактично не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад та розміри виплати грошового забезпечення. В той же час, дані питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати, застосовуються положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України , а не частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), тобто строки звернення до суду у даній категорії справ не застосовуються.

Позивач у визначений строк надав до суду відповідь на відзив, в якій проти аргументів Управління Служби безпеки України у Вінницькій області заперечував та позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі. Зокрема вказав, що посилання відповідача на положення Інструкції про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ № 515/ДСК від 10.04.2018 року є безпідставними, оскільки на момент зарахування позивача в розпорядження начальника управління СБУ у Вінницькій області 16.03.2017 року, була чинна та діяла Інструкція про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом СБУ № 35/ДСК від 23.01.2008 року.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.04.2019 року витребувано з Служби безпеки України витяги з Інструкції про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом СБУ № 35/ДСК від 23.01.2008 року та Інструкції про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ № 515/ДСК від 10.04.2018 року в частині нарахування грошового забезпечення співробітникам Служби безпеки України, що зараховані у розпорядження. Витребувано з Управління Служби безпеки України у Вінницькій області довідку про повний помісячний розрахунок сум матеріального та грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 за посадою заступника начальника Могилів-Подільського МРВ УСБУ у Вінницькій області, з урахуванням встановлених розмірів надбавок, доплат та преміювання за період з 16.03.2017 року по теперішній час. В підготовчому засіданні оголошено перерву.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.06.2019 року витребувано з Служби безпеки України наказ ЦУ СБУ № 380/ДСК від 12.03.2018 року та оголошено перерву в підготовчому засіданні.

25.06.2019 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про витребування з Служби безпеки України доказів, а саме Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом СБУ № 35/ДСК від 23.01.2008 року (далі – Інструкція № 35) в частині Розділу 3.

27.06.2019 року на адресу суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог із доказами направлення даної заяви відповідачу. В обґрунтування поданої заяви вказано, що ОСОБА_1 до виведення в розпорядження начальника Управління Служби безпеки України у Вінницькій області займав посаду заступника начальника Могилів-Подільського МРВ УСБУ у Вінницькій області та, згідно довідки № 43 від 11.03.2019 року, отримував 11516,24 грн. грошового забезпечення щомісячно. Відтак, за період з 16.03.2017 року по 19.06.2019 року (момент звільнення з військової служби в СБУ) загальна сума грошового забезпечення позивача, яка має бути нарахована та виплачена за посадою, яку він займав до виведення в розпорядження, складає 275838,38 грн. З урахуванням викладеного, позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, які полягають у неповному нарахуванні та невиплаті військовослужбовцю ОСОБА_1 належного йому грошового забезпечення за період з 16.03.2017 року до моменту звільнення ОСОБА_1 з військової служби в СБУ в порушення вимог Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України № 1262 від 27.12.2007 року та Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої Наказом СБУ № 35/ДСК від 23.01.2008 року;

- зобов`язати Управління Служби безпеки України у Вінницькій області невідкладно здійснити нарахування та виплатити військовослужбовцю ОСОБА_1 належне йому за період з 16.03.2017 року до моменту звільнення з військової служби в СБУ матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадою, яку він займав до зарахування в розпорядження, а саме – посадою заступника начальника Могилів-Подільського МРВ УСБУ у Вінницькій області, з урахуванням отриманих сум за вказаний період, в загальній сумі 275838,38 грн. (без врахування індексації), з помісячним відображенням відповідних сум, а саме 11516,24 грн., в обов`язковій офіційній звітності, з відрахуванням відповідних щомісячних страхових внесків до Пенсійного Фонду України відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та щомісячних відрахувань єдиних внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Вирішуючи питання про прийняття даної заяви до розгляду, суд виходить із наступного.

Згідно частини першої статті 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.

Враховуючи право позивача визначене наведеною нормою, а також дотримання порядку подання відповідної заяви, суд вважає за можливе прийняти заяву про збільшення розміру позовних вимог до розгляду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 01.07.2019 року витребувано з Служби безпеки України витяг з Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом СБУ № 35/ДСК від 23.01.2008 року в частині Розділу 3 та оголошено перерву в підготовчому засіданні.

09.07.2019 року на адресу суду від представника Служби безпеки України надійшло клопотання про продовження строку для виконання вимог ухвали суду від 10.06.2019 року та ухвали суду від 01.07.2019 року (в частині отримання дозволу та виготовлення нормативних актів, які містять відомості з грифом обмеженого доступу) до 30.07.2019 року. В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що надання витребуваних документів потребує отримання дозволу керівництва Служби безпеки України, а їх подальше направлення повинно здійснюватись фельд`єгерською службою, а тому, в ЦУ СБУ з поважних причин відсутня можливість надати вказані документи у встановлені судом строки.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.07.2019 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання. Клопотання представника Служби безпеки України про продовження строку для виконання вимог ухвали суду від 10.06.2019 року та ухвали суду від 01.07.2019 року задоволено та продовжено строк до 30.07.2019 року.

Так, з метою забезпечення всебічного та об`єктивного розгляду і вирішення даної адміністративної справи протягом розумного строку в порядку підготовки справи до судового розгляду проведено підготовче засідання, в ході якого судом здійснено необхідні підготовчі дії, передбачені частиною 2 статті 180 КАС України.

При цьому учасники справи: відводів складу суду, секретарю судового засідання не заявили; згоди вирішити спір шляхом примирення або врегулювати спір за участю судді не надали; заяв щодо уточнення позовних вимог та заперечень проти них не подали; клопотань про заміну неналежного відповідача, заміну позивача, залучення співвідповідача; клопотань про залучення перекладача, спеціаліста не подали; клопотання про колегіальний розгляд справи не заявили.

З огляду на викладене, суд протокольною ухвалою на місці ухвалив закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві та просив суд допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати належного йому грошового забезпечення у межах загальної суми за період з 16.03.2017 року до моменту звільнення з військової служби в СБУ.

Представник Управління Служби безпеки України у Вінницькій області проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, додаткового вказавши, що відповідачем були направлені запити на адресу Управління правового забезпечення та Фінансово-економічного управління Служби безпеки України щодо надання роз`яснення стосовно порядку нарахування та виплати грошового забезпечення. За результатами спільного опрацювання начальником УПЗ та ФЕУ СБУ були надані відповідні роз`яснення (16/2837 від 12.07.2018 року та 21/3/1-3237 від 09.07.2018 року), згідно яких, підстави для нарахування та виплати спірного грошового забезпечення з урахуванням норм Інструкції про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ № 515/ДСК від 10.04.2018 року – відсутні, оскільки з дня зарахування позивача у розпорядження минуло більше шести місяців.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 12.07.2004 року проходив військову службу в Службі безпеки України, що підтверджується довідкою Управління Служби безпеки України у Вінницькій області № 73 від 27.02.2019 року.

19.04.2014 року між Службою безпеки України в особі начальника Управління Служби безпеки України у Вінницькій області генерал-майором Ратієвим Сергієм Володимировичем та Музикіним Олександром Олександровичем, капітаном, старшим оперуповноваженим 1 сектору відділу контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки УСБУ у Вінницькій області, (Б-011570), відповідно до пунктів 9-16 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України укладено контракт про проходження військової служби у Службі безпеки України строком на 5 років.

Згідно витягу з наказу Управління Служби безпеки України у Вінницькій області № 50-ОС від 16.03.2017 року майора ОСОБА_1 (Б-011570) з 16.03.2017 року зараховано у розпорядження за підпунктом «в» пункту 48 (у разі здійснення стосовно військовослужбовця кримінального провадження – до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом) без збереження раніше встановлених надбавок, доплат та преміювання згідно з Інструкцією про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України № 35/ДСК від 23.01.2008 року, звільнивши його з посади заступника начальника міжрайонного відділу.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 18.03.2017 року по справі № 760/5182/17-к обрано відносно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту терміном до 16 травня 2017 року включно за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_2 . Звільнено ОСОБА_1 з-під варти негайно та зобов`язано підозрюваного ОСОБА_1 : прибувати за кожною вимогою до детектива, прокурора, слідчого судді, суду; здати на зберігання детективам Національного антикорупційного бюро України свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 15.05.2017 року по справі № 760/8180/17 продовжено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту із забороною залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , у період часу з 22.00 год. до 06.00 год. наступного дня, на 60 днів, в межах строку досудового розслідування – до 13.07.2017 року (включно).

У матеріалах справи наявний рапорт ОСОБА_1 від 18.12.2018 року, в якому він звертається до начальника УСБУ у Вінницькій області полковника Зозулі О.В з проханням здійснити перерахунок та виплату розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавок за вислугу років, відповідно до Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704, враховуючи час перебування у розпорядженні.

Листом Управління Служби безпеки України у Вінницькій області № 53/М-24/8 від 08.01.2019 року позивача повідомлено, що відповідно до Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, зберігається протягом шести місяців з дня зарахування у розпорядження. З урахуванням норм відомчих нормативних актів, на даний час немає підстав для нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні та на яких покладено виконання окремих завдань, що визначаються тимчасовими функціональними обов`язками.

24.01.2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся із рапортом до начальника УСБУ у Вінницькій області полковника Зозулі О.В. за роз`ясненнями (із посиланням на конкретні положення нормативно-правових актів) щодо підстав часткової виплати грошового забезпечення у період з березня 2017 року по липень 2018 року та повного припинення виплат грошового забезпечення з серпня 2018 року.

За результати опрацювання вказаного звернення, Управління Служби безпеки України у Вінницькій області повідомило позивача, що умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, зокрема таким, що перебувають у розпорядженні за підпунктом «в» пункту 48 Положення, встановлені відомчими нормативно-правовими актами до 01.03.2018 року та після цієї дати, відрізняються. З 01.03.2018 року порядок виплати зазначеним категоріям військовослужбовців встановлено главами 1, 4 розділу IV Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ № 515/ДСК від 10.04.2018 року. Згідно пункту 2 глави 1 розділ IV вказаної Інструкції, до військовослужбовців, стосовно яких не обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або такий вид заходу в подальшому було скасовано або змінено, зокрема, звільнення під заставу, виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, зберігається протягом шести місяців з дня зарахування в розпорядження. З огляду на викладене, оскільки з дня зарахування у розпорядження минуло більше шести місяці, підстави для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з урахування норм Інструкції № 515/ДСК – відсутні.

Не погоджуючись з вказаними діями відповідача та вважаючи їх протиправними, з метою зобов`язання Управління Служби безпеки України у Вінницькій області невідкладно здійснити нарахування та виплату належного матеріального та грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами врегульовані, зокрема, Конституцією України, Законом України «Про службу безпеки України» № 2229-ХІІ від 25.03.1992 року, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року, Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України № 1262/2007 від 27.12.2007 року, Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженою наказом Служби безпеки України № 772 від 14.10.2008 року.

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про службу безпеки України» № 2229-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон № 2229-ХІІ) держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Статтею 30 Закону № 2229-ХІІ встановлено, що форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України регламентується, зокрема, Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України № 1262/2007 від 27 грудня 2007 року (далі - Положення) та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України № 772 від 14.10.2008 року (далі – Інструкція № 772), яка визначає механізм реалізації вимог вказаного Положення.

Підпунктом «в» пункту 48 Положення встановлено, що зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників (командирів), а за рішенням Голови Служби безпеки України - у розпорядження його першого заступника чи заступника, начальника (командира) іншого функціонального підрозділу Центрального управління, органу, закладу, установи Служби безпеки України або штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України допускається у разі здійснення стосовно військовослужбовця кримінального провадження - до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом.

Згідно пункту 48 Положення військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для дальшого перебування в розпорядженні, він призначається на посаду або звільняється в установленому порядку з військової служби.

Військовослужбовці Служби безпеки України звільняються з посад та зараховуються в розпорядження наказами по особовому складу начальників (командирів), які мають право призначення на ці посади, а військовослужбовці, призначення на посади та звільнення яких з посад належить до повноважень Президента України, зараховуються у розпорядження наказами Голови Служби безпеки України по особовому складу на підставі відповідного Указу Президента України про звільнення з посади.

За військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження прямих начальників (командирів), зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачене законодавством.

Пунктом 4.9 Інструкції № 772 встановлено, що зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних начальників (пункт 48 Положення) – це визначення їх тимчасового службово-посадового становища, коли вони проходять військову службу у підпорядкуванні відповідних начальників, але без призначення на конкретні посади.

Зарахування у розпорядження відповідних начальників проводиться наказами по особовому складу з обов`язковим визначенням дати початку та закінчення терміну розпорядження та доводиться до відома військовослужбовців, які зараховані в зазначене розпорядження, під особистий підпис їх начальниками в установленому порядку.

Начальники, у розпорядженні яких перебувають військовослужбовці, зобов`язані організовувати їх службову діяльність, здійснювати контроль за нею відповідно до вимог військових статутів Збройних Сил України, Положення, інших нормативно-правових актів та несуть відповідальність за дотримання встановлених термінів перебування підлеглих у розпорядженні. Вони зобов`язані своєчасно, до закінчення терміну перебування в розпорядженні, ініціювати призначення таких військовослужбовців на відповідні посади чи у разі наявності підстав вживати заходів щодо їх звільнення з військової служби. Рішення щодо подальшого службового використання військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України або його заступників, приймаються відповідно Головою Служби безпеки України або його заступниками. Управління роботи з особовим складом здійснює загальний контроль за дотриманням встановлених термінів перебування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядженні відповідних начальників, а стосовно військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України, також вносить пропозиції щодо їх подальшого службового використання.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби Безпеки України визначено вимогами Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби Безпеки України від 23.01.2008 року № 35/ДСК, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.01.2008 року за № 71/14762 (далі - Інструкція № 35/ДСК).

Судом витребувано та досліджено витяг з вказаної Інструкції № 35/ДСК в частині Розділу 3, що визначає правила виплати грошового забезпечення.

Так, згідно підпункту 1.2 пункту 1 Інструкції № 35/ДСК грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. Воно складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищень посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премії) та одноразових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 Інструкції № 35/ДСК визначено, що за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження відповідних начальників або керівників (крім тих, що зараховані в розпорядження за підставами, передбаченими пунктом «в» - у випадках, передбачених підпунктом 3.5.1 цієї Інструкції, а також підпунктами «е», «є» та «ж» пункту 48 Положення) зберігається виплата грошового забезпечення на весь період перебування у розпорядженні за посадами, які вони займали.

Відповідно до підпункту 3.5.1 пункту 3.5 Інструкції № 35/ДСК військовослужбовцям, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, виплата грошового забезпечення припиняється з дня прийняття стосовно них відповідного рішення на весь час відсторонення від виконання службових повноважень, відсторонення від посади, перебування в розшуку або застосування запобіжного заходу.

Суд наголошує, що інструкцією чітко передбачено, що виплата грошового забезпечення припиняється тільки якщо військовослужбовці оголошені в розшук чи до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Цей перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно підпункту 3.5.3 пункту 3.5 Інструкції № 35/ДСК у випадку ухвалення судом виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, за відсутністю в діянні складу злочину або при недоведеності участі військовослужбовця у вчиненні злочину військовослужбовцям відшкодовується грошове забезпечення повністю за час вимушеної відсутності на службі до дня закриття справи або ухвалення виправдувального вироку.

При цьому, суд зазначає, що виплата грошового забезпечення за підпунктом 3.2.2 пункту 3.2 Інструкції № 35/ДСК, як на період перебування у розпорядженні так і після закінчення строків, здійснюється виходячи з грошового забезпечення встановленого на момент зарахування їх у розпорядження, що також вказує на право військовослужбовця на збереження розміру матеріального та грошового забезпечення всіх видів, які він отримував за попередньою посадою.

Як встановлено судом та не заперечувалось відповідачем, ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 18.03.2017 року по справі № 760/5182/17-к звільнено ОСОБА_1 з-під варти негайно та обрано відносно підозрюваного ОСОБА_1 , запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту терміном до 16.05.2017 року включно за адресою фактичного проживання.

Таким чином, з огляду на положення підпункту 3.5.1 пункту 3.5 Інструкції № 35/ДСК та враховуючи зміну відносно позивача 18.03.2017 року запобіжного заходу, суд дійшов висновку, що в даному випадку виплата позивачу грошового забезпечення мала бути поновлена та виплачуватись Управлінням Служби безпеки України у Вінницькій області з моменту настання вказаної обставини, тобто з 18.03.2017 року.

Однак, не зважаючи на викладене, ОСОБА_1 припинено виплату грошового забезпечення з серпня 2018 року, що є порушенням прав позивача на належне грошове забезпечення визначене Конституцією України, Законом України «Про Службу безпеки України» та Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України № 1262/2007 від 27.12.2007 року.

Разом з тим, суд критично оцінює посилання відповідача на той факт, що з 01.03.2018 року порядом виплати грошового забезпечення встановлено главами 1, 4 розділу IV Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ № 515/ДСК від 10.04.2018 року, оскільки саме Інструкція № 35/ДСК була чинна на момент виникнення спірних правовідносин.

Суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частиною 1 статті 58 Конституції України закони та нормативні акти не мають зворотної сили в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року звернуто увагу судів, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Стабільність правового регулювання проявляється в неприпустимості внесення довільних змін до діючої системи норм. Збереження розумної стабільності означає, серед іншого, обов`язок законодавця врахувати при зміні умов набуття права на отримання соціальних благ законні очікування, пов`язані з виконанням умов набуття такого права.

Відтак, позивач має законне право на очікування виплати грошового забезпечення, не залежно від скасування дії Інструкції № 35/ДСК у 2018 році.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, які полягають у неповному нарахуванні та невиплаті військовослужбовцю ОСОБА_1 належного йому грошового забезпечення в порушення вимог Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України № 1262/2007 від 27.12.2007 року та Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої Наказом СБУ № 35/ДСК від 23.01.2008 року, підлягають частковому задоволенню – за період не з 16.03.2017 року, а з 18.03.2017 року до моменту звільнення ОСОБА_1 з військової служби в СБУ.

Стосовно позовних вимог позивача в частині зобов`язання Управління Служби безпеки України у Вінницькій області невідкладно здійснити нарахування та виплатити військовослужбовцю ОСОБА_1 належне йому за період з 16.03.2017 року до моменту звільнення з військової служби в СБУ матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадою, яку він займав до зарахування в розпорядження, а саме – посадою заступника начальника Могилів-Подільського МРВ УСБУ у Вінницькій області, з урахуванням отриманих сум за вказаний період, в загальній сумі 275838,38 грн. (без врахування індексації), з помісячним відображенням відповідних сум, а саме 11516,24 грн., в обов`язковій офіційній звітності, з відрахуванням відповідних щомісячних страхових внесків до Пенсійного Фонду України відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та щомісячних відрахувань єдиних внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з березня 2017 року по травень 2018 року відповідачем нараховані та виплачені наступні суми грошового забезпечення: березень 2017 року – 11516,24 грн.; квітень 2017 року – 3134,18 грн.; травень 2017 року – 2208,03 грн.; червень 2017 року – 2208,03 грн.; липень 2017 року – 2230,68 грн.; серпень 2017 року – 2230,68 грн.; вересень 2017 року – 2230,68 грн.; жовтень 2017 року – 2257,83 грн.; листопад 2017 року – 2230,68 грн.; грудень 2017 року – 2284,97 грн.; січень 2018 року – 2008,17 грн.; лютий 2018 року – 2035,32 грн.; березень 2018 року – 2008,17 грн.; квітень 2018 року – 2008,17 грн.; травень 2018 року – 2008,17 грн.; червень 2018 року – 2008,17 грн.; липень 2018 року – 2008,17 грн. У період з серпня 2018 року грошове забезпечення позивачу не виплачувалось.

Проте, відповідач не надав суду обґрунтованого розрахунку розміру нарахованого позивачу грошового забезпечення у спірний період, а також не довів дотримання вимог нормативно-правових актів, які визначають порядок нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям Служби безпеки України.

Суд при визначенні юридичної природи спірних правовідносин між сторонами врахував наступні обставини.

Чинними нормативно-правовими актами передбачено можливість особи звертатись до суду з позовом про поновлення порушеного права як шляхом стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при незаконному звільненні, так і шляхом стягнення не нарахованого та/або не виплаченого грошового забезпечення військовослужбовця.

Згідно статті 1 Закону № 2229-ХІІ Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Як вже зазначалося судом, відповідно до статті 27 Закону № 2229-ХІІ держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Згідно частини другої – четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Статтею 18 Закону № 2229-ХІІ встановлено, що фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення Служби безпеки України здійснюється Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному Верховною Радою України, за рахунок коштів державного бюджету України.

Пунктом другим, третім Постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Відповідно до пункту 48 Положення військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для дальшого перебування в розпорядженні, він призначається на посаду або звільняється в установленому порядку з військової служби.

Оскільки перебування військовослужбовця в розпорядженні не є звільненням, а є лише особливим тимчасовим службово-посадовим становищем, коли особа не знаходиться на конкретній посаді, проте, продовжує виконувати обов`язки і проходити службу, суд дійшов висновку про необхідність захисту порушеного права позивача, який мав право на грошове забезпечення у визначеному законодавством розмірі за вказаний період, шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідне грошове забезпечення.

Проте, суд зазначає, що загальний розмір грошового забезпечення, який має бути нарахований та виплачений за посадою, яку займав позивач до виведення у розпорядження, має обчислюватися та погоджуватися відповідним фінансовим підрозділом територіального органу СБУ, в якому позивач проходив службу. Відтак, суд не може встановити конкретний розмір належного грошового утримання, так як уповноважений лише встановити право позивача на його отримання.

Крім того, аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади за даних обставин.

Враховуючи обумовлене, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналогічна позиція, викладена в постанові Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.10.2008 року відповідно до якої, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Отже, з урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати відповідно до вимог Інструкції про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої Наказом СБУ № 35/ДСК від 23.01.2008 року та виплатити позивачу грошове забезпечення за вищезазначені періоди з урахуванням розміру премій та надбавок, встановлених до прийняття наказу Управління Служби безпеки України у Вінницькій області № 50-ОС від 16.03.2017 року, за вирахуванням сум виплат, здійснених відповідачем у період з квітня 2017 року по липень 2018 року

Конституційний суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції до повноважень якого належать тлумачення норм Конституції України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист громадян України та констатував, що Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи її суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проведення служби так і після її закінчення.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Цей обов`язок зокрема проявляє себе в дії статті 43 Конституції України, яка гарантує право працівника на працю, а також в дії статті 41 Конституції України, яка гарантує кожному його право власності, стверджуючи його нерушимість. При цьому право на працю, безпосередньо включає право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне існування людини та її сім`ї. Відтак, особливого значення набуває право на своєчасне одержання винагороди за працю та її правовий захист.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, несвоєчасна або неповна виплата відповідних належних людині виплат, зокрема грошового забезпечення, порушує конституційний принцип, який гарантує забезпечення державою життєвого рівня достатнього для задоволення необхідних життєвих потреб і порушує право власності громадян на такі виплати, згідно позиції Європейського Суду з прав людини це є прямим порушенням статті першої Протоколу №1 Європейської конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", де зазначено: "Всяка фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.".

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v/ Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Європейський суд з прав людини у справі «Кечко проти України» зауважив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у них, доки відповідні положення є чинними.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для звернення даного рішення до негайного виконання, оскільки, як слідує зі змісту вказаної статті, негайно виконуються рішення про присудження виплати періодичних платежів у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача саме про стягнення певної суми грошового забезпечення.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, які полягають у неповному нарахуванні та невиплаті військовослужбовцю ОСОБА_1 належного йому грошового забезпечення за період з 18.03.2017 року до моменту звільнення ОСОБА_1 з військової служби в СБУ в порушення вимог Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України № 1262/2007 від 27.12.2007 року та Інструкції про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої Наказом СБУ № 35/ДСК від 23.01.2008 року.

Зобов`язати Управління Служби безпеки України у Вінницькій області нарахувати відповідно до вимог Інструкції про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої Наказом СБУ № 35/ДСК від 23.01.2008 року та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 18.03.2017 року до 19.06.2019 року (моменту звільнення з військової служби в СБУ) з урахуванням розміру премій та надбавок, встановлених до прийняття наказу Управління Служби безпеки України у Вінницькій області № 50-ОС від 16.03.2017 року, за вирахуванням сум виплат, здійснених відповідачем у період з квітня 2017 року по липень 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 20001473, адреса: вул. Грушевського, 27, м. Вінниця, Вінницька область, 21050).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 09.08.2019

Суддя Чернюк Алла Юріївна