Рішення № 83537231, 30.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2019Справа № 910/3417/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-переробне підприємство "Рибний світ"

до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Пантіної Любов Олександрівни

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Космо Плаза"

про визнання недійсним протоколу

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи: не з`явились.

СУТЬ СПОРУ:

19 березня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-переробне підприємство "Рибний світ" (позивач) надійшла позовна заява б/н б/д до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Пантіної Любов Олександрівни (відповідач) про визнання недійсним протоколу № 55 від 28.08.2015 році, яким було затверджено результати перевірки щодо виявлення правочину (договір купівлі-продажу будівлі, укладений між ПАТ "Український професійний банк" та ТОВ "Космо Плаза" та нотаріально посвідчений 05.05.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 902) про відчуження об`єктів нерухомості на користь ТОВ "Космо Плаза" нікчемним згідно ст. 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним протоколом № 15 від 28.08.2015 року визнано нікчемним договір купівлі-продажу будівлі, укладений між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Космо плаза", посвідчений 05.05.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 902, на підставі якого право власності на будівлю перейшло до позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2019 року у справі № 910/3417/19 позовну заяву б/н б/д Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-переробне підприємство "Рибний світ" до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Пантіної Любов Олександрівни про визнання недійсним протоколу залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-переробне підприємство "Рибний світ" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

Так, поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі було направлене Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-переробне підприємство "Рибний світ" за адресою: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 01030489000042 ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.03.2019 року у справі № 910/3417/19 вручено уповноваженому представнику позивача - 26.03.2019 року.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 01.04.2019 року (включно).

01.04.2019 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-переробне підприємство "Рибний світ" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/3417/19 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.04.2019 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Космо Плаза".

В підготовчому засіданні 25.04.2019 року судом оголошувалася перерва.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 16.05.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/3417/19 до судового розгляду по суті на 11.06.2019 року, про що третю особу було повідомлено ухвалою-повідомленням від 16.05.2019 року.

В судовому засіданні 11.06.2019 року судом оголошувалася перерва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2019 року розгляд справи відкладено на 30.07.2019 року.

Представники сторін в судове засідання 30.07.2019 року не з`явилися.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання 30.07.2019 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.05.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (надалі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Космо плаза" (надалі - покупець) укладено договір купівлі-продажу будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 902, умовами якого передбачено, що продавець продає та передає у власність покупця, а покупець купує та приймає у власність від продавця будівлю комерційно-торгівельного комплексу (літера В-2, В'-2), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вулиця Героїв Сталінграду, буд. 31-д та сплачує за неї обговорену грошову суму. Будівля має загальну площу 4080, 2 кв.м. Будівля розташована на земельній ділянці, загальною площею 2, 1827 га, кадастровий номер 1210100000:02:267:0086 .

Відповідно до п. 2 договору, відчужувана будівля належить продавцю на підставі Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. 28.09.2007 р. за реєстровим № 1055, договору про внесення змін та доповнень до іпотечнго договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. 09.10.2007 р. за реєстровим № 10304, договору про внесення змін та доповнень до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. 29.05.2008 р. за реєстровим № 3891, зареєстрованого Комунальним підприємством "Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпровської обласної ради" 19.01.2010, реєстраційний номер: 32900848.

Право власності на будівлю зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 629745212101, номер запису про право власності 9560293, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності під індексним номером 37096044, виданим 05.05.2015 року державним реєстратором на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В.

Згідно п. 3 договору, продаж вчинено за 48 000 000,00 грн., які покупець сплатить продавцю повністю до 29.05.2015 року, шляхом перерахування коштів на рахунок продавця № НОМЕР_2 у ПАТ "УПБ", ідентифікаційний код - 19019775. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін.

05.05.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-переробне підприємство "Рибний світ" (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Космо плаза" (надалі - продавець) укладено договір купівлі-продажу будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 904, відповідно до якого продавець продає та передає у власність покупця, а покупець купує та приймає у власність від продавця будівлі комерційно-торговельного комплексу (літера В-2, В'-2), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вулиця Героїв Сталінграду, буд. 31-д та сплачує за неї обговорену грошову суму. Будівля має загальну площу 4080,2 кв.м. Будівля розташована на земельній ділянці, загальною площею 2, 1827 га, кадастровий номер 1210100000:02:267:0086 .

Відповідно до п. 2 договору, відчужувана будівля належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу будівлі, посвідченого Комарницькою О.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 05.05.2015 року, зареєстровано в реєстрі за № 902. Право власності на будівлю зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 29745212101, номер запису про право власності 9561107, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності під індексним номером 37099569, виданим 05.05.2015 року Державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В.

Згідно п. 3 договору, продаж вчинено за 20 836 000, 00 грн., які покупець сплатить продавцю повністю до 08.05.2015 року, шляхом перерахування коштів на рахунок продавця № НОМЕР_3 у ПАТ "УПБ", ідентифікаційний код - 19019775. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що протоколом № 55 від 28.08.2015 року, складеним комісією з перевірки договорів (інших правочинів), затвердженим 28.08.2015 року наказом уповноваженої особи фонду гарантування складів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «УПБ», затверджено результати перевірки, якою виявлено правочин (договір) про відчуження об`єктів нерухомості на користь ТОВ «Космо Плаза», що є нікчемними згідно ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме договір купівлі-продажу будівлі, укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «Космо плаза» та нотаріально посвідчений 15.05.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 902.

Позивач вказує, що дії відповідача щодо встановлення нікчемності договору купівлі-продажу будівлі, укладеного між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «Космо плаза», посвідченого приватним нотаріусом 05.05.2015 року Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 902, суперечать чинному законодавству, оскільки відповідач здійснив дії щодо визнання нікчемним договору, на підставі якого право власності на будівлю вже перейшло до позивача. На підставі оскаржуваного протоколу уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато претензійно-позовну роботу щодо застосування наслідків нікчемності договору купівлі-продажу будівлі, чим порушено право позивача.

На твердження позивача, відповідач визнав договір купівлі-продажу будівлі, посвідчений приватним нотаріусом 05.05.2015 року Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 902, нікчемним на підставі п.п. 1, 2, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", однак, на думку позивача, вказаний правочин не містив ознак нікчемності, передбачених п.п. 1, 2, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Заперечуючи проти позову відповідач посилається на те, що договір купівлі-продажу будівлі, посвідчений приватним нотаріусом 05.05.2015 року Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 902, за результатами проведеної перевірки був правомірно визнаний нікчемним, оскільки внаслідок його укладення банк здійснив відчуження власних активів, що призвело до неплатоспроможності і неможливості виконання грошових зобов`язань перед кредиторам в частині ціни договору. Відповідач зазначає, що у оскаржуваному протоколі викладені висновки щодо нікчемності договору купівлі-продажу від 05.05.2015 року, який був укладений між ПАТ «УПБ» та ТОВ «Космо Плаза», тоді як позивач не є стороною вказаного правочину. На думку відповідача, затвердження в протоколі результатів роботи комісії з виявлення правочинів, які є нікчемними в силу Закону, не порушує права. позивача, та не є підставою для визнання його недійсним. Крім того, протокол засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) не створює юридичних обов`язків для Уповноваженої особи Фонду і не спрямовується на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків останньої, оскільки не є правочином в розумінні Закону.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

За призначенням способи захисту можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суд виходить із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

30.04.2015 року Правлінням Національного банку України було винесено Постанову № 293/БТ "Про віднесення Публічно акціонерного товариства "Український професійний банк до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", відповідно до якої було встановлено цілий ряд обмежень здійснення діяльності Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк", зокрема було заборонено передавати в заставу активи банку. Підстави для прийняття Національним банком України Рішення "про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк до категорії проблемних" стало, у тому числі невиконання банком своїх грошових зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами банку щодо повернення депозитних вкладів, перерахування коштів, тощо, про що свідчили численні звернення вкладників та інших кредиторів банку до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України, Верховної ради України.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про банки та банківську діяльність", банки зобов`язані перед провадити свою діяльність відповідно до вимог цього закону та інших нормативно-правових актів України.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", нормативно-правові акти Національного банку України - нормативно-правові акти, що видаються Національним банком України в межах його повноважень на виконання цього та інших законів України.

В ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" унормовано, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку вдаються у формі Постанови Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил що затверджується Постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили крім випадків, коли згідно із Законом пом`якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з рахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Нормативно-правові акти національного банку набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом не підлягають опублікуванню то доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку встановленому Національним банком.

Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності в порядку, встановленому цими актами. Акти національного банку можуть бути оскарженні відповідно до законодавства України.

Згідно з положеннями пункту 1.2. Інструкції Правління Національного банку України № 313 від 20.12.1995 року "Про порядок підготовки, ведення., реєстрації, надсилання та систематизації нормативних документів Національного банку України", нормативний акт Національного банку України - це офіційний документ, юридична форма правотворчої діяльності Національного банку України. Він містить правові норми з основних питань банківської діяльності, регулює відносини межах банківської системи та містить у собі певні правила їх діяльності. Нормативний акт є обов`язковими для виконання всіма банками, а також юридичними і фізичними особами під час здійснення банківських операцій.

У зв`язку з тим, що за загальним правилом акти органів державного управління поділяють на нормативні та розпорядчі (індивідуальні акти), а відповідно до Закону України "Про національний банк України" Правління Національного банку України було наділено повноваженнями і видавало виключно нормативні акти, тоді постанова Правління НБУ № 293/БТ від 30.04.2015 року є саме нормативно-правовим актом.

Таким чином, з урахуванням того, що Постанова правління НБУ № 293/БТ від 30.04.2015 року містить гриф "Банківська таємниця", то така постанова є нормативно-правовим актом з обмеженим доступом і є обов`язковою для виконання.

Судом встановлено, що 28.05.2015 року постановою Правління Національного банку України № 348 Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" віднесено до категорії неплатоспроможних, внаслідок чого виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №107 від 28.05.2015, яким розпочато з 29.05.2015 року процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

Уповноваженою особою Фонду видано наказ № 26/ТА від 29.05.2015 року для здійснення в ПАТ "УПБ" перевірки договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та створено комісію.

За результатом перевірки правочинів на предмет виявлення нікчемних, комісією складено протокол № 55 від 28.08.2015 року засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів), відповідно до якого договір купівлі-продажу будівлі, укладений між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Космо плаза" та нотаріально посвідчений 05.05.2015 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., за реєстровим № 902, предметом якого є: будівлі комерційно-торговельного комплексу (літера В-2, В'-2), загальною площею 4080,2 кв.м., що знаходяться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вулиця Героїв Сталінграду, буд. 31-д та розташована на земельній ділянці площею 2, 1827 га, кадастровий номер 1210100000:02:267:0086 віднесено до нікчемних на підставі п.п. 1, 2, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (копія витягу міститься в матеріалах справи).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, зокрема, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (п. 8 ч. 2 ст. Закону).

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Частиною 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За змістом ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, якщо:

банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1);

банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п. 2);

банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7);

банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (п. 8).

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому, частиною 3 цієї статті визначено, що односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.

З витягу з протоколу № 55 від 28.08.2015 року засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) вбачається, що він містить виклад обставин та відомості щодо наявності у договорі купівлі-продажу будівлі від 05.05.2015 року № 902 ознак нікчемності, що визначені у ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Однак, протокол № 55 від 28.08.2015 року засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) не створює юридичних обов`язків, не спрямовується на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відтак, суд дійшов висновку, що протокол № 55 від 28.08.2015 року засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) не є одностороннім правочином в розумінні Закону.

Водночас, суд зауважує, що оскарження протоколу не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 року у справі № 522/12901/17-ц.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Однак, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу відповідачем.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що надані відповідачем усні заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Враховуючи вищевикладене та те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, позивачем при зверненні до відповідача із даним позовом в суд не вірно обрано спосіб захисту свого права, а тому позовна вимога позивача до відповідача про визнання недійсним протоколу є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав їх недоведеності та необґрунтованості, в аспекті ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09.08.2019р.

Суддя О.В. Котков