Рішення № 8352054, 20.01.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 28/38320.01.10

за позовом          спільного українсько-німецького підприємства „Марком” у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Київ

до          товариства з обмеженою відповідальністю „Хортиця –2000”, м. Київ

про          стягнення 16232,16 грн.

Суддя Копитова О. С.

При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Бушкіна Ю.В. за дов. б/н від 05.01.2010

від відповідача: Молога О.Г. за дов. б/н від 21.12.2009

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Спільне українсько-німецьке підприємство „Марком” у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Хортиця –2000” про стягнення 16232,16 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на невиконання відповідачем договору №21/505 від 10.03.2005 року щодо оплати поставленого товару, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 16232,16 грн.

          Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.10.2009 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 12.11.2009 року.

          Розгляд справи відкладався.

          Ухвалою заступника голови господарського суду від 21.12.2009 року строк розгляду справи продовжено.

          Також, з метою забезпечення позову, позивач просив накласти арешт на грошові кошти та майно відповідача.

          Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

          Згідно п.1.1 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 №01-8/2776 „Про деякі питання практики застосування забезпечення позову” заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

          Суд відмовив позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду.

          Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просить стягнути 15275,04 грн. При цьому він вказав, що в період з листопада по грудень позивачем було поставлено товару ще на 6863,52 грн. Відповідач частково погасив заборгованість та оплатив поставлений товар, що призвело до зменшення заборгованості.

          Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що твердження позивача про порушення строків розрахунку за отриманий товар не відповідають дійсності, оскільки сторони погодили, що розрахунок здійснюється кожні 14 днів за реалізований товар. Відповідач стверджує, що товар за який позивач вимагає стягнення коштів не проданий та є в наявності у відповідача. Відповідач наголошує, що позивач не надав доказів реалізації товару і відповідно його вимоги є безпідставними.

          В судовому засіданні 20.01.2010 року за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ :

10.03.2005 року між спільним українсько-німецьким підприємством „Марком” у формі товариства з обмеженою відповідальністю (Постачальник) (далі за текстом –позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю „Хортиця –2000” (Покупець) (далі за текстом –відповідач) було укладено договір №21/505, відповідно до п.1.1 Постачальник зобов’язується поставити товар, а Покупець прийняти його та оплатити.

Пунктами 4.2, 4.3 Договору встановлено, що ціна на товар вказується в накладній. Оплата здійснюється кожні 14 днів за реалізований товар.

Пунктом 4.4. Договору передбачено, що звірка по грошовій заборгованості між сторонами здійснюється з обов’язковим складанням звіту. Звірки проводяться на протязі року за ініціативою однієї із сторін, але не менше одного разу на рік перед складанням річної звітності –обов’язково.

Матеріалами справи встановлено, що на виконання умов договору позивач в період з червня 2006 по липень 2007 року поставив відповідачу товар на загальну суму 184344,43 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи (всього на 62 арк.), зокрема:

ЗУ005762 від 01.06.06, ЗУ011525 від 03.10.06, ЗУ012000 від 11.10.06, ЗУ014620 від 27.11.06, ЗУ015616 від 11.12.06, ЗУ017273 від 27.12.06, ЗУ017400 від 29.12.06, ЗУ000136 від 05.01.07, ЗУ001041 від 24.01.07, ЗУ001579 від 01.02.07, ЗУ002262 від 12.02.07, ЗУ003454 від 03.03.07, ЗУ004213 від 16.03.07, ЗУ004614 від 21.03.07, ЗУ005073 від 28.03.07, ЗУ005558 від 05.04.07, ЗУ005889 від 12.04.07, ЗУ006149 від 17.04.07, ЗУ006438 від 23.04.07,ЗУ006656 від 25.04.07, ЗУ007371 від 08.05.07, ЗУ007900 від 17.05.07, ЗУ008638 від 30.05.07, ЗУ009152 від 07.06.07, ЗУ010195 від 22.06.07, ЗУ011111 від 11.07.07, ЗУ011470 від 17.07.07, ЗУ012252 від 26.07.07, ЗУ012876 від 07.08.07, ЗУ014026 від 22.08.07, ЗУ014235 від 28.08.07, від 014720 від 04.09.07, ЗУ015466 від 13.09.07, ЗУ016053 від 21.09.07, ЗУ016386 від 26.09.07, ЗУ017158 від 05.10.07, ЗУ017752 від 12.10.07, ЗУ018081 від 17.10.07, ЗУ018755 від 25.10.07, ЗУ019238 від 01.11.07, ЗУ019566 від 06.11.07, ЗУ020370 від 16.11.07, ЗУ021236 від 26.11.07, ЗУ021355 від 27.11.07, ЗУ022085 від 05.12.07, ЗУ022586 від 11.12.07, ЗУ023443 від 18.12.07, ЗУ000083 від 04.01.08, ЗУ001003 від 19.01.08, ЗУ001666 від 29.01.08, ЗУ002884 від 14.02.08, ЗУ003970 від 29.02.08, ЗУ005062 від 14.03.08, ЗУ005208 від 18.03.08, ЗУ006097 від 27.03.08, ЗУ006337 від 01.04.08, ЗУ007641 від 18.04.08, ЗУ009562 від 19.05.08, ЗУ010946 від 06.03.08, ЗУ011509 від 09.06.08, ЗУ013808 від 08.07.08, ЗУ014317 від 15.07.08.

Позивач вказує на те, що відповідач свої зобов’язання щодо оплати товару виконав частково, оплативши товар на загальну суму 155844,91 грн.

Крім того відповідачем було повернуто товар на загальну суму 9168,24 грн., що підтверджується копіями накладних, копії яких є в матеріалах справи.

18.09.2009 року позивач направив відповідачу лист №179/09від 16.09.09 з вимогою протягом 7 календарних днів надати звіт про реалізацію продукції та оплатити реалізований товар. Вказаний лист було отримано відповідачем 22.09.09, що підтверджується повідомленням про вручення поштової кореспонденції, проте на момент розгляду справи відповідач звіт не підписав, звіт про реалізацію продукції не надав, заборгованість в повному обсязі не погасив.

На момент звернення до суду (позовна заява підписана 18.09.2009 року, надійшла до суду 16.10.2009 року) заборгованість відповідача перед позивачем становила 16232,16 грн.

Після порушення провадження по справі відповідач частково погасив заборгованість в розмірі 957,12 грн., в зв’язку з чим провадження по справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи встановлений факт укладання між сторонами договору поставки.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 691 Цивільного кодексу України визначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Факт поставки позивачем відповідачеві товару підтверджується матеріалами справи, зокрема підписом уповноважених осіб відповідача на товаророзпорядчих документах та не заперечується сторонами.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено вище відповідач зобов’язаний здійснювати оплату реалізованого товару один раз в кожні 14 днів.

Таким чином сторонами фактично встановлений строк оплати отриманого товару один раз в 14 днів після його реалізації, тобто оплата товару залежить від дати його реалізації.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Позивач не надав суду належних доказів реалізації відповідачем всього товару, який був поставлений відповідачем відповідно до умов договору та відповідно доказів настання строку оплати отриманого товару відповідно до п. 4.3 Договору.

Враховуючи наведене вище, суд вважає позовні вимоги не доведеними відповідними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач не позбавлений права звернутись до суду за стягненням суми заборгованості за поставлений відповідачеві товар, в разі не проведення відповідачем своєчасної оплати такого товару та наданні суду належних доказів на підтвердження його реалізації.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в частині позовних вимог спір по яких врегульовано після порушення провадження по справі покладаються на відповідача в зв’язку з припиненням провадження по справі. Інша частина витрат покладається на позивача в зв’язку з відмовою в задоволенні решти позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд -

В И Р І Ш И В :

Припинити провадження в частині стягнення заборгованості в розмірі 957,12 грн. (дев’ятсот п’ятдесят чотири гривні дванадцять копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця -2000»(02160, м. Київ, пр.-т Возз’єднання ,1, р/р 2600519588001 в АБ «Київська Русь», МФО 319092, ід. код 31168778 або з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь спільного українсько-німецького підприємства «Марком»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (02099, м. Київ, вул. Ялтинська, 5-б, ід. код 1464757) 9, 57 грн. (дев’ять гривень п’ятдесят сім копійок) державного мита та 13,92 грн. (тринадцять гривень дев’яносто дві копійки) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його складання та підписання в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання та підписання в повному обсязі до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя                                                                      О. С. Копитова