Рішення № 83511379, 07.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 серпня 2019 року № 640/9597/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомПредставництва "Янссен Фармацевтика НВ"до про Головного управління ДФС у м. Києві визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Представництво "Янссен Фармацевтика НВ" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 29.05.2019 № 100690 про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що правомірно не допустив працівників відповідача до проведення перевірки. На переконання позивача, у відповідача не було правових підстав для включення Представництва "Янссен Фармацевтика НВ" до плану-графіка проведення планових перевірок на 2019 рік та прийняття відповідного наказу від 15.05.2019 № 6088. Наголошує на тому, що Податковим кодексом України не передбачено право контролюючого органу вносити зміни до затвердженого річного плану-графіка проведення перевірок, що, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для проведення перевірки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/9597/19 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

26.06.2019 до суду від представника відповідача Павленка С.С. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволені позовних вимог. Пояснив, що оскаржуване рішення є прямим наслідком недопуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки. При цьому, звернув увагу, що позивач не оскаржує наказ на проведення перевірки, який у даному випадку є першопохідним документом, ініціюючим процедуру призначення перевірки.

09.07.2019 представником позивача Михайленком Д . О. подано до суду відповідь на відзив, у якій акцентовано увагу на незаконності підстав проведення перевірки. Також наголосив на тому, що оскаржував наказ про проведення перевірки в адміністративному порядку, а після отримання рішення за результатами розгляду скарги, оскаржив наказ до Окружного адміністративного суду міста Києва (справа № 640/11906/19).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України, пункту 2 частини першої статті 13, статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято наказ від 15.05.2019 № 6088, яким призначено проведення документальної планової виїзної перевірки Представництва "Янссен Фармацевтика НВ" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, валютного - за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 по 31.12.2018 та іншого законодавства за відповідний період, тривалістю 10 робочих днів з 28.05.2019 по дату завершення перевірки (а.с. 19).

Згідно розписки № 118/26-15-14-06-07 відповідачем вручено вказаний наказ та відповідне повідомлення головному бухгалтеру Представництва "Янссен Фармацевтика НВ" ОСОБА_4 17.05.2019 (а.с. 41).

На підставі направлень від 28.05.2019 № 1336/26-15-14-06-07, № 1337/26-15-14-06-07 та № 1338/26-15-14-06-07 (а.с. 42-44) посадові особи Головного управління ДФС у м. Києві прибули за податковою адресою Представництва "Янссен Фармацевтика НВ" для проведення перевірки, проте платник податків відмовив у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, про що ревізорами-інспекторами складено акт недопуску посадових осіб ГУ ДФС у м. Києві до проведення документальної планової виїзної перевірки від 28.05.2019 № 354/26-15-14-06-07 (а.с. 20).

Зі змісту зазначеного акта вбачається, що позивач, мотивуючи відмову у допуску до перевірки зазначив:

- про невідповідність направлень на проведення перевірки вимогам пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, оскільки останні не містять підстави для проведення перевірки;

- про подання до ДФС України скарги про скасування наказу на проведення перевірки від 15.05.2019 № 6088.

Рішенням Головного управління ДФС у м. Києві від 29.05.2019 № 100590 застосовано умовний арешт майна платника податків Представництва "Янссен Фармацевтика НВ", що перебуває у володіння останнього (а.с. 38).

Не погодившись з рішенням про застосування умовного арешту майна платників податків, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За визначенням підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Пунктом 77.4 статті 77 Податкового кодексу України встановлено, що про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Відповідно до пункту 77.6 статті 76 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

Згідно з пунктом 81.2 статті 81 Податкового кодексу України у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

За визначенням пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Таким чином, арешт майна платника є наслідком дій платника та може бути застосовано з двох підстав: якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або якщо платник податків відмовляється від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.

Відповідно до пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Згідно з пунктом 94.5 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов`язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов`язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

Пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України встановлено, що арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі якщо майно є таким, що швидко псується, - протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном.

Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

З аналізу наведених норм вбачається, що обґрунтованість застосованого спірним рішенням умовного арешту повинна бути перевірена судом. Тобто, настання правових наслідків, застосованих спірним рішенням, для позивача можливо виключно після відповідного рішення суду.

У даному випадку, арешт майна відповідача, застосованого на підставі рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 29.05.2019 № 100590 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків Представництва "Янссен Фармацевтика НВ", не підтвердженого судом.

Так, з програми "Діловодство Окружного адміністративного суду (ДСС)" Окружного адміністративного суду міста Києва вбачається, що ухвалою суду від 31.05.2019 у справі № 640/9392/19 повернуто Головному управлінню ДФС у м. Києві його заяву про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків - Представництва "ЯНССЕН ФІРМАЦЕВТИКА НВ", та додані до неї документи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2019 апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2019 у справі за заявою Головного управління ДФС у м. Києві про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків - Представництва "ЯНССЕН ФІРМАЦЕВТИКА НВ" - повернуто особі, яка її подала.

Одночасно підпунктом 94.19.1 пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв`язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

Враховуючи наведені положення підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що застосований контролюючим органом умовний арешт майна позивача згідно рішення від 29.05.2019 № 100590, вважається припиненим.

Також, суд звертає увагу, що згідно з пунктом 94.21 статті 94 Податкового кодексу України у разі якщо майно платника податків звільняється з-під адміністративного арешту у випадках, визначених пунктами 94.19.1, 94.19.6, 94.19.7, 94.19.9, повторне накладення адміністративного арешту з підстав накладення першого арешту не дозволяється.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

Враховуючи викладене у сукупності та зважаючи на те, що обґрунтованість адміністративного арешту не підтверджена рішенням суду у строк, встановлений пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України, суд вважає, що оспорюване рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 29.05.2019 № 100590 не створює жодних правових наслідків для позивача та вичерпало свою дію у розумінні підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України, відповідно не порушує прав позивача, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-74, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Представництва "Янссен Фармацевтика НВ" (04070, м. Київ, вул. Спаська, 30, ідентифікаційний код 26610291) відмовити.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.П. Катющенко