Ухвала суду № 83511377, 18.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду

18 червня 2019 року м. Київ № 640/66/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м.Києві про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі також - суд) звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач) з позовом до Головного управління Національної поліції у м.Києві (далі також - відповідач), в якому просив:

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за період затримки видачі трудової книжки та розрахунку при звільненні за період з 02.02.2018 по 26.02.2018 в сумі 8 737,20 грн.;

- стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 3 501,30 грн.;

- стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за спричинену моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.

Ухвалою суду від 08.01.2019 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що всупереч вимогам законодавства відповідач при звільненні позивача зі служби в поліції вчасно не віддав йому трудову книжку, не виплатив йому грошову компенсацію за частину невикористаної щорічної відпустки, у зв`язку з чим в судовому порядку з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація за невикористану відпустку та середній заробіток за несвоєчасну видачу трудової книжки та несвоєчасний розрахунок за період з 02.02.2018 по 26.02.2018. Крім того, вищевказані протиправні дії відповідача заподіяли позивачу моральну шкоду, яка підлягає йому відшкодуванню. Стверджуючи, що в даному випадку має місце порушення відповідачем законодавства про оплату праці, позивач вважає, що відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України він не обмежений будь-яким строком для звернення до суду з вищевказаними позовними вимогами.

Відповідач, заперечуючи щодо задоволення позову, звернувся до суду з клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду, обґрунтовуючи пропуском позивачем місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, передбаченого для відносин публічної служби. На переконання відповідача відлік строку звернення позивача до суду розпочався 16.03.2018, а саме з дня отримання позивачем трудової книжки та військового квитка при звільненні зі служби в поліції тоді як позивач звернувся до суду лише 02.01.2019, тобто майже через рік.

Розглянувши клопотання відповідача, суд дійшов висновку про необхідність його частково задовольнити з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив публічну службу, а саме службу в органах Національної поліції.

Наказом Головного управління Національної поліції у м.Києві від 31.01.2018 №86 о/с позивача звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно з доводами позивача після звільнення зі служби 31.01.2018 трудову книжку йому вручено лише 18.02.2018, а розрахунок при звільненні проведено лише 26.02.2018, при цьому відповідачем не виплачено йому грошову компенсацію за невикористану відпустку, що свідчить про протиправність таких дій відповідача.

Таким чином, спірні правовідносини пов`язані з проходженням позивачем публічної служби і його звільненням з публічної служби.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Доцільно зауважити, що до правовідносин, пов`язаних з проходженням публічної служби, підлягає застосуванню трудове законодавство, в тому числі Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною першою статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що несвоєчасна видача звільненому працівнику трудової книжки є триваючим правопорушенням, отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог у зв`язку з таким порушенням лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного отримання трудової книжки.

Оскільки позивач вказує, що після звільнення зі служби 31.01.2018 трудову книжку йому було вручено 18.02.2018, то саме з цієї дати припинилося вищевказане триваюче правопорушення і упродовж місячного строку, тобто до 18.03.2018, позивач міг звернутися до суду з вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки, тобто в строк до 18.03.2018.

Однак, з позовною вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки позивач звернувся до суду лише 02.01.2019.

Частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналіз змісту частини другої статті 233 КЗпП України свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Проте, суд не погоджується з доводами позивача про те, що в частині стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки, спір виник у зв`язку із порушенням законодавства про оплату праці, тому частина друга статті 233 КЗпП України не підлягає застосуванню в цьому випадку.

Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу аміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Суд виявив факт пропуску звернення позивача до суду з вищевказаною позовною вимогою після відкриття провадження у справі, при цьому позивач, стверджуючи, що у цьому випадку відповідно до частин и другої статті 233 КЗпП України він не обмежений будь-якими строками, не заявляв про поновлення цього строку, тому клопотання відповідача про залишення без розгляду позову в частині позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки за період з 02.02.2018 по 26.02.2018 підлягає задоволенню судом, а зазначена позовна вимога - залишенню судом без розгляду.

Водночас в іншій частині клопотання відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, позивач просить стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 3 501,30 грн. та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.02.2018 по 26.02.2018 в розмірі 8 737,20 грн.

У цьому випадку суд погоджується з позивачем, що спір про стягнення цих коштів виник у зв`язку із порушенням відповідачем законодавства про оплату працю, а тому звернення з вимогою до суду про його вирішення відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України не підлягає обмеженню жодним строком.

Висновок суду про те, що спір в цій частині виник у зв`язку із порушенням відповідачем законодавства про оплату праці ґрунтується на положеннях статті 2 Закону України «Про оплату праці», яка визначає структуру заробітної плати, а саме:

- основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначеної норми дає підстави суду дійти висновку, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення, а тому позивач не обмежений у строках по зверненню до суду.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд в постановах від 23.01.2018 у справі №61-992св17, від 04.05.2018 у справі №808/858/16, від 05.12.2018 у справі № 134/1781/16-ц.

У пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України визначено, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Отже, компенсація за невикористану відпустку є частиною заробітної плати, яка при звільненні підлягала виплаті позивачу. Ії невиплата є триваючим правопорушенням, тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог у зв`язку з таким порушенням, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час несвоєчасного розрахунку, на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного повного розрахунку.

Ураховуючи викладене, позивач вправі звернутися з позовною вимогою до суду про стягнення з відповідача на його користь грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 3 501,30 грн. та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.02.2018 по 26.02.2018 в розмірі 8 737,20 грн. без обмеження будь-яким строком.

При цьому вимога про стягнення з відповідача заподіяної йому моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн. є похідною від вищевказаної вимоги, тому питання застосування строку звернення до суду із цієї вимогою судом не вирішується.

Беручи до уваги вищевикладене та керуючись статтями 122, 123, 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання Головного управлння Національної поліції у м.Києві про залишення позовної заяви ОСОБА_1 задовольнити частково.

Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки.

У задоволенні іншої частини клопотання відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.

Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко