Рішення № 83495989, 12.07.2019, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/6224/19

Провадження № 2/234/2193/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2019 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді Данелюк О.М.,

при секретарі Левчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Краматорську цивільну справу №234/6224/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом який мотивував тим, що 04.05.2018 уклав договір фінансового лізингу №01927 з ТОВ «Максус Лізинг». Відповідно до п.п.1.1. ст.1 Договору предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, а саме: автомобіль Lada, комплектація: cross, об`єм двигуна 1600.

Відповідно до п.1.3. ст.1 Договору відповідач взяв на себе зобов`язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу, тобто йому, ОСОБА_1 , на строк та на умовах, передбачених Договором.

Проте, Відповідач надав йому Акт обраного автомобіля до Договору, в якому зазначена марка/модель транспортного засобу: ВАЗ 2114, комплектація: luxe.

Крім того, відповідач не надав йому обраний автомобіль, посилаючись на те, що автомобіль ВАЗ 2114 2015 року випуску знаходиться у несправному стані.

Відповідно до оголошення про продаж вартість автомобіля становила 82000грн. 00коп., з урахуванням 10% знижки для покупців - 73800грн., які і були ним сплачені через касу банку на рахунок НОМЕР_1 ТОВ «Максус Лізинг» від 04.05.2018 разом із комісією банку у сумі 738,00грн.

Вважає, що відповідач ввів його в оману маючи намір придбати автомобіль (предмет лізингу) за 73800,00грн., а в договорі зазначив ціну предмету лізингу у розмірі 15234,29 доларів США, що становить 399900,00грн. відповідно до курсу НБУ.

19.07.2018 він надіслав на адресу ТОВ «Максус Лізинг» заяву про розірвання договору та вимогу повернути сплачені кошти у розмірі 73800,00грн. з комісією банку 738,00грн., але поштовий конверт зі всіма документами, доданими до заяви було повернуто у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Також зазначив, що у договорі неправильно зазначено предмет лізингу та комплектація автомобілю. Додаток №1 до Договору відсутній, хоча відповідно до п.10.1 Договору він є невід`ємною частиною договору. Договір нотаріального посвідчений не був.

Позивач вважає, що договори містять несправедливі умови щодо сплати комісії за організацію договорів у розмірі 10%, яка входить до складу обов`язкових лізингових платежів, а також умови про право відповідача не повертати кошти на оплату, у разі відмови виконати договір, містить надмірні штрафи, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків і завдає шкоди позивачу, як споживачеві, а тому ці умови є несправедливою в розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, в договорах не погоджені істотні умови, передбачені ст.806 ЦК України. Зокрема, сторони не погодили предмет лізингу (специфікацію), вартість предмета лізингу, графік лізингових платежів, постачальника (продавця) автомобіля.

Окрім цього, договір нотаріально не посвідчений, натомість як договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню у силу приписів ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст.799, 806 ЦК України. У разі недодержання цієї вимоги такий договір вважатиметься нікчемним з огляду на приписи ч.1 ст.220 ЦК України.

Враховуючи викладене, просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу від 04.05.2018 №0192 укладений між ним та ТОВ «Максус Лізинг»; стягнути з ТОВ «Максус Лізинг» на його користь сплачені за договором грошові кошти у сумі 73 800,00 грн.

10.04.2019 по справі відкрите загальне позовне провадження та відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов.

Відповідач своїм процесуальним правом не скористався, відзив на позов не подав.

03.05.2019 ухвалою суду Дарницькому районному суду м. Києва надано судове доручення допитати представника відповідача. Провадження по справі зупинене.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 03.06.2019 судове доручення повернуто без виконання.

07.06.2019 провадження по справі відновлено.

13.06.2019 підготовче провадження по справі закрите, справа призначена до судового розгляду.

Повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи позивач у судове засідання не з`явився. Надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність. На задоволенні позовних вимог наполягає та проти ухвалення заочного рішення по справі не заперечує.

Представник позивача - адвокат Залізняк М.С. у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала у повному обсязі та наполягала на їх задоволенні.

Повідомлений належним чином про час та місце судового розгляду відповідач до суду не з`явився, про що свідчать повернуті на адресу суду три конверти з судовими повістками із відміткою «за закінченням терміну зберігання». Будь-яких заяв суду не надав.

Приписами ч.1 ст.223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи викладене суд вважає за можливе розглянути справу без участі учасників судового розгляду, так як про дату, час і місце розгляду справи їх було повідомлено належним чином.

На підставі ст.280 ЦПК України суд ухвалює заочне рішення по справі на підставі наявних у справі доказів. Позивач проти заочного розгляду справи не заперечує, що підтверджується заявою.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Максус Лізинг» договір фінансового лізингу від 04.05.2018 №01927, предметом якого є транспортний засіб - автомобіль Lada, комплектація: cross, об`єм двигуна 1600.

04.05.2018 ОСОБА_1 підписав акт обраного автомобілю до договору №01927 від 04.05.2018 у якому визначено: марка/модель транспортного засобу: ВАЗ 2114, комплектація: luxe.

04.05.2018р. позивач сплатив 73800,00грн. авансового платежу на користь ТОВ «Максус Лізинг», що підтверджується копією квитанції №1-276к. Комісія банку 738,00грн., що підтверджується квитанцією №1-276 к від 04.05.2018.

Проте, у встановлений строк Відповідач не ОСОБА_1 автомобіль, посилаючись на те, що автомобіль ВАЗ 2114 2015 року випуску знаходиться у несправному стані.

Статтею 1 Договору визначено, що предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, зазначений у даній статті і у специфікації (додаток №1 до договору).

Додатком до договору є акт обраного автомобілю від 04.05.2018. Згідно вказаного акту ОСОБА_1 просив надати його транспортний засіб, а саме - марка/модель транспортного засобу: ВАЗ 2114, комплектація: luxe.

За змістом п.1.7. ст.1, п.4.1. ст.4 Договору, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору, авансового платежу, у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.4. ст.9 договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.5. ст.9 договору.

Відповідно до п.12.1 договорів фінансового лізингу лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.п.1.7. та 4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

19.07.2018 ОСОБА_1 надіслав на адресу ТОВ «Максус Лізинг» заяву про розірвання договору та вимогу повернути сплачені кошти у розмірі 73800,00грн. з комісією банку 738,00грн., але поштовий конверт зі всіма документами, доданими до заяви було повернуто у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується оригіналом поштового конверту з відповідною відміткою.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч.5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Суд, аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», дійшов висновку, що для визнання умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору.

Судом встановлено, що в договорі фінансового лізингу, укладеному між сторонами по справі, виключені та обмежені права лізингоодержувача, як споживача, стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов`язків, передбачених договором та законом, звужені обов`язки лізингодавця, які передбачені в Закону України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Вказані умови суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до п.4 ч.3 ст.18 цього Закону, надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Таким чином, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов`язків, передбачених договором та законом, звужені обов`язки лізингодавця, які передбачені в Законі України "Про фінансовий лізинг", положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Зокрема, п.12.1 ст.12 договору, який передбачає право відповідача не повертати кошти на оплату, здійснену позивачем, як споживачем, у разі його відмови виконати договір, а саме: комісії за організацію договору, порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків і завдає шкоди позивачу, як споживачеві, а тому зазначена в п. 12.1 умова договору є несправедливою в розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з визначеними в договорі термінами, комісія за організацію договору - першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов`язкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов`язані з укладенням договору, в тому числі витрати, пов`язані з пошуком предмету лізингу.

Відповідно до ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

З урахуванням викладеного, комісія є окремою оплачуваною послугою відповідача і останнім не обґрунтована співмірність розміру платежу за організацію договорів фінансового лізингу, як виконаній послузі, що згідно зі ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а тому неповернення цих коштів суперечить п.4 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, ст.12 договорів передбачає відповідальність позивача, як лізингоодержувача, перед відповідачем, як лізингодавцем, за: несвоєчасне внесення лізингових платежів - у виді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (п.12.5); використання предмета лізингу не за призначенням, невиконання обов`язку з утримання відповідно до технічних умов, правил технічної експлуатації, інструкції виробника, неподання інформації про стан та місцезнаходження предмета лізингу, порушення п.3.3.6 договору - у виді штрафу у розмірі 3% від загальної вартості предмета лізингу за кожний випадок такого порушення (п.12.6); створення перешкод представникам лізингодавця в інспектуванні предмета лізингу - у виді штрафу у розмірі 5% від загальної вартості предмета лізингу за кожен випадок такого порушення (п.12.7); невиконання фінансових зобов`язань за договором - у виді стягнення заборгованості, що утворилась на день стягнення, та повернення предмета лізингу у судовому та/або безспірному порядку (п.12.10); затримку повернення предмета лізингу - у виді штрафу в розмірі 10% від вартості предмета лізингу з урахуванням амортизації (п.12.11); невиконання або неналежне виконання умов договору, в результаті якого порушені майнові інтереси або ділова репутація лізингодавця, - у виді відшкодування збитків у повному обсязі (п.12.13); необґрунтовану відмову від прийняття предмета лізингу - у виді неустойки (штрафу) у розмірі 10% від вартості предмету лізингу (п.12.14).

Передбачаючи підстави відповідальності позивача, як лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору, останній не передбачає своєї відповідальності (ТОВ «Максус Лізинг») як лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

У зв`язку з чим, виходячи із положень п.2 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна прийти до висновку, що умови, передбачені ст.12 договору є несправедливими, оскільки не передбачають (виключають) права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання ним договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника).

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов`язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог ст.ст.638, 655, 691 ЦК України.

У ст.8 договорів «Вартість предмета лізингу» сторони домовилися, про те, що лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов`язання, передбачені договором, розраховуються в доларах на змінній основі та мають сплачуватись в українських гривнях.

Проте вартість самого предмета лізингу не зазначена.

Далі у статті 8 вказано, що всі планові платежі, які визначаються у додатку №1 до договору сплачуються лізингоодєржувачем на умовах, передбачених цим договором. Усі поточні авансові та лізингові платежі сплачуються рівними частинами з 1-го по 10-те число поточного місяця.

Додаток №1 до договору, який би передбачав порядок сплати (графік) лізингових платежів сторонами не підписаний.

Зі змісту оспорюваного договору видно, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, не погодили предмет лізингу, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графік сплати лізингових платежів, оскільки відповідні додатки до договорів - специфікація і графік лізингових платежів не підписані.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов`язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов`язань лізингоодержувача.

Крім того, статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу. Тобто, адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу (10% вартості предмета лізингу) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні статті 16 даного Закону не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.

До таких висновків дійшов Верховний Суд України у справах №6-2766цс15 від 15.12.2015р., №6-330цс16 від 08.06.2016р. та №6-1551цс16 від 19.10.2016р.

Означеної позиції притримується і Верховний Суд у своїй постанові від 30.01.2018 у справі №348/401/16-ц (провадження №61 - 484 св 18).

Окрім того, договори нотаріально не посвідчені.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Статтею 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору найму (оренди) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню у силу приписів ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст.799, 806 ЦК України.

У разі недодержання цієї вимоги такий договір вважатиметься нікчемним з огляду на приписи частини першої статті 220 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 22.01.2018р. (справа №450/375/16-ц, провадження №61-1428св18), від 23.01.2018р. (справа №544/537/16-ц, провадження №61-1158св17), від 30.01.2018р. (справа №348/401/16-ц, провадження №61-484св18).

Оскільки договір фінансового лізингу містить несправедливі умови та нотаріально не посвідчений, суд доходить висновку, що вказані правочини є недійсними, а отже позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат у цій справи відповідно до положень ст.141 ЦПК України та приймаючи до уваги ті обставини, що позивач за законом був звільнений від сплати судового збору та його позовні вимоги задоволенні у повному обсязі, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, 223, ч.2 ст.247, ст.ст.259, 263-265, ч.5 ст.279, 208 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу від 04 травня 2018 року №0192 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (ЄДРПОУ 41597671; 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд.11-а, оф.404-3) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 )

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (ЄДРПОУ 41597671; 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд.11-а, оф.404-3) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) грошові кошти у сумі 73800грн. 00коп. (сімдесят три тисячі вісімсот грн. 00коп.), які сплачені у якості авансового внеску за договором фінансового лізингу від 04 травня 2018 року №0192 укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» та ОСОБА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (ЄДРПОУ 41597671; 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 11-а, оф. 404-3) витрати по сплаті судового збору у сумі 1921грн. 00коп. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна грн. 00 коп.) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106;код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача: 31211256026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Порядок і строк подання заяви про перегляд заочного рішення встановлений ст.284 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Краматорський міський суд Донецької області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст складений суддею 12.07.2019

Суддя Краматорського

міського суду: О.М. Данелюк