Рішення № 83492524, 01.08.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.002280

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кухар Н.А.

секретар судового засідання Шавель М.М.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 .

представника відповідача - Яковчука С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_2 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - відповідач, ГУ Держпраці у Львівській області), в якій просить суд визнати протиправними та скасувати постанови від 27.03.2019 № ЛВ 0982/1644/НД/АВ/ФС-1 та № ЛВ0982/1644/НД/АВ/ФС-2.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем було проведено інспекційне відвідування позивача з питань дотримання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх, гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків. За результатами вказаної перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 27 КЗпП України, ч. 1 ст. 106 КЗпП України, ч. 6. ст 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України «Про оплату праці». Проте, позивач стверджує, що не відбулося жодних порушень, оскільки ОСОБА_3 ніколи не перебувала у трудових відносинах з позивачем. Стверджує, що 05 лютого 2019 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено цивільно-правовий договір № 1, відповідно до якого вона надавала ФОП ОСОБА_2 послуги з перенесення товару до магазину, укладення його на стелажах, зважування та прибирання. Відносно залучення до роботи працівника ОСОБА_4 понад встановлену норму робочого часу протягом 2017-2018 р.р., то позивач зазначив, що це була описка в табелях робочого часу та відповідний працівник не залучався до понаднормової роботи. Щодо не проведення індексації заробітної плати ОСОБА_4 , то позивач вказує, що індексація за грудень 2017 року була нарахована та виплачена у березні цього року на виконання вимог припису. З огляду на викладене, позивач вважає оскаржувані постанови протиправними та просить їх скасувати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що оскаржувані постанови були прийнятті, у зв`язку порушенням позивачем вимог ч. 3 ст. 27 КЗпП України, ч. 1 ст. 106 КЗпП України, ч. 6. ст 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України «Про оплату праці» встановленими за наслідками інспекційного відвідування. Зазначив, що не заслуговують уваги доводи позивача щодо відсутності з його боку порушень законодавства про працю, оскільки встановлені порушення підтверджуються належними та допустимими доказами. Зазначив, що ОСОБА_3 на момент інспекційного відвідування виконувала роботу продавця без укладення трудового договору, а не роботу визначену цивільно-правовим договором. Окрім того, як стверджує відповідач в ході проведення перевірки про укладення цивільно-правового договору інспекторів праці не повідомили. Звертає увагу, що позивачем на виконання вимог припису усунуто порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України та офіційно працевлаштовано ОСОБА_3 . Відповідач зазначив, що не слід брати до уваги покликання позивача на описки у табелях робочого часу, оскільки ОСОБА_4 підтвердила, що працювала в надурочний час, що свідчить про порушення вимог ст. 106 КЗпП України. При цьому, відповідач вказав, що позивачем на виконання вимог припису було виплачено ОСОБА_4 компенсацію за роботу в надурочний час протягом 2017-2018 р.р. Вказує, що позивачем в порушення ч 6. ст. 95 КЗпП України ст. 33 Закону України «Про оплату праці» не було нараховано та не виплачено індексації заробітної плати у грудні 2017 року. З огляду на викладене, оскаржувані постанови прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб встановлений законом, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просив відмовити у задоволені позову.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 було прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

02.07.2019 ухвалою Львівського окружного адміністративного суду було вирішено викликати та допитати в якості свідків ОСОБА_3 ( Львівська обл., Радехівський район, с.Сморжів) та ОСОБА_4 ( Львівська обл., Радехівський район, с.Загатка) .

Того ж дня суд у підготовчому засіданні протокольною ухвалою закінчив підготовче засідання у справі та призначив справу до судового розгляду.

Заслухавши пояснення сторін та показання свідка, з`ясувавши обставини, на які позивач та відповідач посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Суд встановив, що Радехівський ВП Червоноградського ВП ГУ НП у Львівській області скерував на адресу ГУ Держпраці у Львівській області лист № 386 від 23.01.2019, в якому повідомив про наявність непрацевлаштованого продавця в магазині ФОП ОСОБА_2 , що знаходиться в с. Сморж , Радехівського району.

19.02.2019 ГУ Держпраці у Львівській області було видано наказ № 0366-П на проведення інспекційного відвідування та направлення № 0366.

20.02.2019 інспектором праці Бойко Г.В. було складено акт № ЛВ0982/1644/МД «Про неможливість інспекційного відвідування/невиїзного інспектування» та вимогу № ЛВ0982/1644/МД/ПД «Про надання/поновлення документів».

04.03.2019 ГУ Держпраці у Львівській області видано наказ № 049611-П, яким внесено зміни до п. 1 наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 19.02.2019 № 0366-П в частині перенесення термінів

У період з 04.03.2019 по 05.03.2019 ГУ Держпраці у Львівській області було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_2 за результатами якого складено акт №ЛВ0982/1644/НД/АВ, який було підписано ФОП ОСОБА_2 з зауваженнями.

Одночасно з актом інспекційного відвідування складено припис про усунення виявлених порушень №ЛВ/0982/1644/АВ/П від 05.03.2019.

ФОП ОСОБА_2 надала ГУ Держпраці у Львівській області зауваження до акта інспекційного відвідування №ЛВ0982/1644/НД/АВ від 05.03.2019.

13.03.2019 ГУ Держпраці у Львівській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ЛВ0982/1644/НД/АВ.

14.03.2019 ГУ Держпраці у Львівській області скерувало на адресу ФОП ОСОБА_2 виклик № 181/2/11-39 на розгляд справи про накладення штрафу на 21.03.2019 о 11:30 год.

18.03.2019 ГУ Держпраці у Львівській області скерувало на адресу ФОП ОСОБА_2 відповідь на зауваження до акта інспекційного відвідування.

27.03.2019 за результатами розгляду справи уповноваженою посадовою особою начальником Вільховою О.О. винесено оскаржувані постанови:

№ ЛВ0982/1644/НД/АВ/ФС-2 про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_2 у розмірі 41730, 00 грн за порушення вимог ст. 106 КЗпП України, ч. 6 ст. 95 КЗпП України;

№ ЛВ0982/1644/НД/АВ/ФС-1 про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_2 у розмірі 125190, 00грн за порушення вимог ч. 1, ч. 3 ст. 24 КЗпП, постанови Кабінету Міністрів України № 413.

Позивач не погоджується із такими рішеннями відповідача, тому звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Спірні відносини, що виникли між сторонами регулюються Кодексом законів про працю України; постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 26.04.2017 № 295, якою затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (надалі - Порядок № 295), постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення».

Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 Держпраці є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Згідно п. 7 цього Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

ГУ Держпраці у Львівській області є територіальним органом Держпраці і було утворене постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю визначається постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 26.04.2017 року № 295, якою, зокрема, затверджено Порядок №295.

Пунктом 2 Порядку №295 передбачено Державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до пп. 6 п. 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки"); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників.

Так, Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17 липня 2013 року (із змінами внесеними згідно постанови Кабінету Міністрів України №55 від 03 березня 2016 року) встановлено механізм накладення фінансових санкцій у вигляді штрафу.

Відповідно до п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення штрафи накладаються Головою управління Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі:

- рішення суду про оформлені трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

- акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу;

- акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Відповідно до пунктів 3-7 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

У разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений Головою Держпраці, його заступниками, але не більше ніж на 10 днів.

Про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його проінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляд.

Як було встановлено судом, Радехівським ВП Червоноградського ВП ГУ НП у Львівській області було скеровано на адресу ГУ Держпраці у Львівській області лист № 386 від 23.01.2019, в якому повідомлено про наявність непрацевлаштованого продавця в магазині ФОП ОСОБА_2 , що знаходиться в с. Сморж , Радехівського району.

19.02.2019 ГУ Держпраці у Львівській області було видано наказ № 0366-П та направлення № 0036 на проведення інспекційного відвідування.

20.02.2019 інспектором праці Бойко Г.В. було складено акт № ЛВ0982/1644/МД «Про неможливість інспекційного відвідування/невиїзного інспектування» та вимогу № ЛВ0982/1644/МД/ПД «Про надання/поновлення документів».

04.03.2019 ГУ Держпраці у Львівській області видано наказ № 049611-П, яким внесено зміни до п. 1 наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 19.02.2019 № 0366-П в частині перенесення термінів.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 04.03.2019 по 05.03.2019 ГУ Держпраці у Львівській області було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_2 за результатами якого складено акт №ЛВ0982/1644/НД/АВ, який було підписано ФОП ОСОБА_2 з зауваженнями.

Одночасно з актом інспекційного відвідування було складено припис про усунення виявлених порушень №ЛВ/0982/1644/АВ/П від 05.03.2019.

ФОП ОСОБА_2 надала ГУ Держпраці у Львівській області зауваження до акта інспекційного відвідування №ЛВ0982/1644/НД/АВ від 05.03.2019.

13.03.2019 ГУ Держпраці у Львівській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ЛВ0982/1644/НД/АВ.

14.03.2019 ГУ Держпраці у Львівській області скерувало на адресу ФОП ОСОБА_2 виклик № 181/2/11-39 на розгляд справи про накладення штрафу на 21.03.2019 о 11:30 год.

18.03.2019 ГУ Держпраці у Львівській області скерувало на адресу ФОП ОСОБА_2 відповідь на зауваження до акта інспекційного відвідування.

27.03.2019 за результатами розгляду справи уповноваженою посадовою особою начальником Вільховою О.О. винесено оскаржувані постанови:

№ ЛВ0982/1644/НД/АВ/ФС-2 про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_2 у розмірі 41730, 00 грн за порушення вимог ст. 106 КЗпП України, ч. 6 ст. 95 КЗпП України;

№ ЛВ0982/1644/НД/АВ/ФС-1 про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_2 у розмірі 125190, 00грн за порушення вимог ч. 1, ч. 3 ст. 24 КЗпП, постанови Кабінету Міністрів України № 413.

Отже, рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу було прийнято в межах десяти днів з дня складення акта інспекційного відвідування, а штраф на ФОП ОСОБА_2 був накладений уповноваженою посадовою особою начальником Вільховою О.О .

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що справу про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_2 розглянуто з дотриманням п`ятнадцятиденного строку з дня прийняття рішення про її розгляд.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 №813/1170/17.

По суті виявленого порушення судом встановлено такі фактичні обставини.

Оскаржуваною постановою № ЛВ0982/1644/НД/АВ/ФС-2 від 27.03.2019 накладено на ФОП ОСОБА_2 штраф у розмірі 41730, 00 грн відповідно до абзацу четвертого частини другої статті 265 КЗпП України.

Згідно з ст. 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години.

У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Як вбачається зі змісту наявного в матеріалах справи копії акта, відповідачем було встановлено, що працівниця ОСОБА_4 була залучена до роботи понад встановлену норму робочого часу. При цьому, ФОП ОСОБА_2 не проводила належної оплати праці ОСОБА_4 за надурочний час у подвійному розмірі. Зокрема: у жовтні 2017 року ОСОБА_4 відпрацювала 176 год. при нормі робочого часу 167 год.; у листопаді 2017 року ОСОБА_4 відпрацювала 184 год. при нормі робочого часу 176 год.

Відповідно до табелів обліку робочого часу за 2018 рік: у березні 2018 року ОСОБА_4 відпрацювала 168 год. при нормі робочого часу 167 год., у квітні 2018 року - 160 год при нормі робочого часу 159 год., у червні 2018 року - 160 год. при нормі робочого часу 159 год; у серпні 2018 року - 176 год. при нормі робочого часу 175 год., у грудні 2018 року - 160 год при нормі робочого часу 158 год. При цьому, відповідно до наданих відомостей про нарахування заробітної плати встановлено, що працівниці ОСОБА_4 жодного разу за вищевказаний період ОСОБА_2 не проведено оплати праці за надурочний час у подвійному розмірі.

Таким чином, відповідачем за результатами інспекційного відвідування встановлено, що позивачем в порушення вимог ч. 1 ст. 106 КЗпП України не проведено належної оплати праці ОСОБА_4 за надурочний час у подвійному розмірі.

Проте, позивач вважає, що відповідач безпідставно прийняв оскаржувану постанову про накладення штрафу, з наступних підстав.

Так, позивач у позовній заяві стверджує, що ОСОБА_4 не була залучена до роботи понад встановлену норму робочого часу, оскільки у вихідні дні вона відпочивала, напередодні свят, у відповідності до вимог трудового законодавства мала скорочений на 1 годину робочий день.

Стверджує, що відповідач дійшов висновку про порушення позивачем ч. 1 ст. 106 КЗпП України у зв`язку з технічними описками допущеними у табелях обліку робочого часу, які були виправлені.

У запереченнях на акт інспекційного відвідування позивач зазначив, що були відсутні підстави для оплати за роботу в понадурочний час в подвійному розмірі, оскільки за період, що перевірявся позивач підсумковий облік робочого часу не встановлював. Зазначив, що проведення належної оплати праці ОСОБА_4 за надурочний час у подвійному розмірі буде проведено в разі її звільнення.

З вищенаведеного слідує, що позивач у позовній заяві стверджує, що його працівник ОСОБА_4 не працювала понад встановлену норму робочого часу, а такі відомості були виявлені у зв`язку з технічними описками допущеними у табелях обліку робочого часу, які були виправлені.

Таким чином, позивач у позовній заяві заперечує факт роботи ОСОБА_4 понад встановлену норму робочого часу.

Проте, у запереченнях на акт інспекційного відвідування позивач покликається на те, що проведення належної оплати праці ОСОБА_4 за надурочний час у подвійному розмірі буде проведено в разі її звільнення, що свідчить про визнання позивачем факту роботи його працівника понад встановлену норму робочого часу.

Судом для з`ясування вказаних обставин було допитано у судовому засіданні ОСОБА_4 як свідка. Суд у судовому засіданні роз`яснив свідку- ОСОБА_4 її права та попередив про кримінальну відповідальність за подання завідомо неправдивих показань з яких встановив наступне. Зокрема, ОСОБА_4 повідомила суду, що працює у ОСОБА_2 з лютого 2017 року на посаді продавця та перебуває з позивачем у трудових відносинах. Графік роботи у ОСОБА_4 з понеділка по п`ятницю з 09:00 год по 18:00 год, обідня перерва з 13:00 год до 14:00 год. У передсвяткові дні у ОСОБА_4 скорочений день на одну годину.

При цьому, як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, позивачем на виконання припису від 05.03.2019 № ЛВ0982/1644/АВ/П було нараховано та виплачену ОСОБА_6 компенсацію за роботу в надурочний час протягом 2017-2018 року.

Отже, наведені обставини свідчать про визнання позивачем факту невиплати ОСОБА_6 компенсації за роботу в надурочний час протягом 2017-2018 року та підтверджують наявність порушень з боку позивача вимог ст .106 КЗпП України.

Що стосується порушення позивачем вимог ч. 6 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України «Про оплату праці», то суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Згідно частини другої цієї статті норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Індексація грошових доходів населення, до яких відноситься і заробітна плата, є державною соціальною гарантією згідно ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Відповідно до ч. 6 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Отже, з наведеного слідує, що індексація заробітної плати є державною соціальною гарантією, яка передбачена також і Кодексом законів про працю України, вона є мінімальною державною гарантією в оплаті праці.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.04.2018 року у справі № 816/2325/16, в якій суд наголосив, що індексація заробітної плати є і мінімальною державною гарантією в оплаті праці, і державною соціальною гарантією, оскільки стосується доходів працівників і їх сімей.

Суд встановив, що відповідачем у ході інспекційного відвідування при вивченні штатних розписів та відомості нарахування заробітної плати було встановлено, що заробітна плата ОСОБА_4 підлягала проведенню індексації у грудні 2017 року. Однак, належна ОСОБА_4 індексація ОСОБА_2 станом на день проведення інспекційного відвідування не нарахована та виплачена, що є порушенням вимог ч. 6 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України «Про оплату праці».

Втім, позивач стверджує, що не порушував вимог ч. 6 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України «Про оплату праці», оскільки у серпні 2017 року ОСОБА_4 було збільшено посадовий оклад, а індексація за грудень 2017 року була нарахована та виплачена у березні цього року на виконання вимог припису від 05.03.2019 № ЛВ0982/1644/АВ/П.

На переконання позивача, у відповідача не було підстав для застосування до позивача фінансових санкцій, тому вважає оскаржувану постанову протиправною.

Однак, суд не погоджується із такими доводами позивача, з наступних підстав.

26 квітня 2017 року Кабінет Міністрів України постановою № 295 затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.

Зокрема, вказаний Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

Так у розділі «Застосування заходів впливу у зв`язку з порушенням законодавства про працю, оскарження припису або вимоги» встановлено підстави за яких заходи притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності вживаються, та підстави за яких такі не застосовуються.

Пунктом 28 зазначеного Порядку встановлено, що у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Проте, необхідно звернути увагу на пункт 29 такого Порядку, відповідно до якого заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Таким чином, з наведеного слідує, що заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, якщо встановлено:

використання праці неоформлених працівників;

несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати;

недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці.

З огляду на викладене, з врахуванням положень Порядку № 295, суд наголошує, що виконання позивачем встановлених у приписі порушення, а саме нарахування та виплата індексації не може слугувати підставою для звільнення позивача від відповідальності за недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач приймаючи оскаржувану постанову діяв обґрунтовано, тобто з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з дотримання пропорційності, з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями на досягнення яких спрямоване це рішення.

Оскаржуваною постановою від 27.03.2019 № ЛВ0982/1644/НД/АВ/ФС-1 на позивача накладено штраф на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, якою передбачено відповідальність у вигляді штрафу за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Згідно з актом інспекційного відвідування позивачем було порушено вимоги ч.1, ч.3 ст. 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України №413, а саме ФОП ОСОБА_2 , являючись суб`єктом господарювання та здійснюючи підприємницьку діяльність за адресою Львівська обл. , Радехівський район, село Сморжів , допустила до роботи ОСОБА_3 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:

1) при організованому наборі працівників;2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;3) при укладенні контракту;4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. (ст. 23 КЗпП України).

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 820/1432/17.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Судом встановлено, що при відвідуванні інспекторами праці Бойко Г.В. та Тріль І.Б. фактичного місця здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 ( Львівська обл., Радехівський район, село Сморжів) встановлено, що за даною адресою знаходиться продуктовий магазин. У магазині виявлено особу, яка виконувала трудові функції за прилавком, а саме: продавала покупцям товар, брала за нього гроші, давала решту, що зафіксовано засобами відеофіксації.

Вказана особа була допущена до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Із змісту оскаржуваної постанови слідує, що ОСОБА_3 , яка знаходиться та здійснює торгівлю у магазині за дорученням ФОП ОСОБА_2 , що здійснює підприємницьку діяльність у магазині, а саме: торгівлю продуктами харчування, проте, офіційно у трудових відносинах з Підприємцем не перебуває. ФОП ОСОБА_2 у магазині була відсутня, проте згодом надала пояснення, що ОСОБА_3 справді була допущена до виконання трудової функції ті її підміняє.

З огляду на викладені обставини, відповідач дійшов висновку про порушення ФОП ОСОБА_2 вимог частини 3 ст.24 КЗпП України, а саме допуску до роботи ОСОБА_3 без належного оформлення трудових відносин.

Втім позивач стверджує, що ОСОБА_3 не перебувала з позивачем у трудових відносинах, оскільки виконувала роботу за цивільно-правовим договором № 1 від 05.02.2019.

Зокрема, відповідно до умов відповідного цивільно-правового договору Виконавець - ОСОБА_3 не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, сама організовує процес надання послуг (виконання робіт), у тому числі використовує власні засоби та матеріали.

У судовому засіданні було допитану ОСОБА_3 у якості свідка яка повідомила, що надавала у ФОП ОСОБА_2 послуги за цивільно-правовим договором. Зазначила, що на прохання покупця здійснила продаж товару без решти, а кошти за товар були покладенні в шухляду, зазначила,що її попросила позивач продати хліб. На обставини, що були повідомленні нею у ході перевірки, зокрема щодо відсутності укладення між нею та ФОП ОСОБА_2 будь яких договорів, то свідок зазначила, що не пам`ятає ці обставини та не може надати пояснень відносно цього.

Відповідно до Національного класифікатора України "Класифікатор професій ДК 003:2010", затвердженого наказом Держспоживстадарту України 28.07.2010 N 327, до професій належить продавець продовольчих товарів, код професії-5220.

Завдання та обов`язки продавця продовольчих товарів передбачені в Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 65 "Торгівля і громадське харчування", відповідно до яких продавець продовольчих товарів, зокрема: розміщує і викладає товари за групами, видами, сортами з додержанням правил товарного сусідства; заповнює і прикріплює ярлики цін до товарів; пропонує і показує товари; пропонує взаємозамінні і нові товари: консультує покупців про властивості, смакові особливості, кулінарне призначення та харчову цінність товарів тощо; нарізає, зважує і упаковує товари; підраховує вартість покупки, перевіряє реквізити чека, видає покупку; продає безалкогольні та слабоалкогольні напої на винос, на розлив у посуд покупця, а також для споживання на місці; підраховує гроші, здає їх в установленому порядку; готує товари до інвентаризації; бере участь в оформленні прилавкових вітрин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що визначені наданими позивачем після інспекційного відвідування цивільно-правовим договором обов`язки виконавця є ідентичними за своїм змістом обов`язкам працівника за професією "продавець продовольчих товарів".

Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників.

Суд дійшов висновку, що праця вказаного працівника не є юридично самостійною, а є виконанням трудової функцію на посаді продавця, а, отже, вона не могла самостійно організовувати свою роботу. Також у вказаному цивільно-правовому договорі не вказано обсяг робіт, які мають бути виконані, що є характерним саме для трудових відносин. На переконання суду, працівник ОСОБА_3 виконували трудову функцію, а саме здійснювали реалізацію товарів покупцям, що є підставою для укладання трудового договору.

З огляду на наведені обставини, судом встановлено, що позивачем як роботодавцем не було укладено трудовий договір у відповідності до вимог статті 24 КЗпП України за що передбачена відповідальність згідно абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Окрім цього, як встановлено судом, ФОМ ОСОБА_2 на виконання вимог припису №ЛВ/0982/1644/АВ/П від 05.03.2019 офіційно працевлаштувала ОСОБА_3 шляхом укладення трудового договору, що свідчить про визнання позивачем встановленого порушення.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, згідно зі ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки, у даній справі оспорюється рішення прийняті відповідачем як суб`єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваних рішень діяв з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та з дотримання принципу верховенства права, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішень суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Проте, позивачем не надано суду достатніх та належних доказів щодо обґрунтованості своїх позовних вимог, натомість відповідач належними та допустимими доказами довів правомірність прийняття оскаржуваних постанов.

Таким чином, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а позовні вимоги з мотивів та підстав, наведених у позовній заяві, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при відмові у задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 94, 241-246 КАС України , суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Львівській області (79005, м. Львів, вул. Міцкевича, 8, код ЄДРПОУ 39778297) про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано 06.08.2019.

Суддя Кухар Н.А.