Рішення № 83491629, 05.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

05 серпня 2019 року Справа №160/5897/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ількова В.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі питання щодо ухвалення додаткового рішення у справі №160/5897/19 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування донарахування грошових коштів з єдиного податку,-

ВСТАНОВИВ:

25 червня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області, в якій позивач, з урахуванням уточнень від 08.07.2019 року, просить суд:

- визнати дії Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області по нарахуванню заборгованості зі сплати єдиного податку в розмірі 22 002,80 грн. протиправними;

- визнати анульованою та скасувати заборгованість зі сплати єдиного податку в розмірі 22002,80 грн., яка була нарахована за період з 11.01.2014 року по 30.09.2018 року;

- скасувати податкову вимогу форми "Ф" від 29.03.2019 року № 6796-52.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 25.06.2019 року вказана справа була розподілена судді Ількову В.В.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 року у справі № 160/5897/19 адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування донарахування грошових коштів з єдиного податку, було задоволено.

Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу форми "Ф" № 6796-52 від 29.03.2019 року, прийняту Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на загальну суму 22 002,80 гривень.

Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області судові витрати на сплату судового збору у розмірі 768,40 гривень.

За приписами ч.1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Отже, із вимог ч.1 ст. 252 КАС України вбачається, що додаткове судове рішення може бути прийняте на підставі лише тих доказів, які були досліджені під час судового розгляду.

Судове засідання із розгляду питання про прийняття додаткового не є складовою частиною судового розгляду і не може використовуватись для дослідження нових доказів.

Вказана норма передбачає можливість ухвалення у справі додаткового рішення з метою усунення такого недоліку, як його неповнота, тобто невирішеність питань, стосовно яких було досліджено докази.

Так, судом встановлено, що під час винесення рішення суду від 29.07.2019 року, судом не вирішено питання щодо позовних вимог позивача, а саме щодо:

- визнання дій Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області по нарахуванню заборгованості зі сплати єдиного податку в розмірі 22 002,80 грн. протиправними;

- визнання анульованою та скасування заборгованості зі сплати єдиного податку в розмірі 22002,80 грн., яка була нарахована за період з 11.01.2014 року по 30.09.2018 року.

Крім того, 01.08.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшло клопотання представника позивача про відшкодування витрат позивача у справі №160/5897/19, в якому представник позивача просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені позивачем на правову допомогу в розмірі 6 000,00 гривень.

Дослідивши матеріали справи, дослідивши подані до суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд встановив таке.

Згідно ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно ч. 3 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Враховуючи, що рішення у справі прийнято в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, отже питання, щодо вирішення питання про ухвалення додаткового судового рішення також здійснюється у порядку спрощеного провадження.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд не вбачає необхідності розглянути питання щодо ухвалення додаткового рішення у судовому засіданні з викликом сторін.

Матеріалами справи встановлено, що позивач звернувся із позовною заявою просив суд:

- визнати дії Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області по нарахуванню заборгованості зі сплати єдиного податку в розмірі 22 002,80 грн. протиправними;

- визнати анульованою та скасувати заборгованість зі сплати єдиного податку в розмірі 22002,80 грн., яка була нарахована за період з 11.01.2014 року по 30.09.2018 року;

- скасувати податкову вимогу форми "Ф" від 29.03.2019 року № 6796-52.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 року у справі № 160/5897/19 адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування донарахування грошових коштів з єдиного податку, було задоволено та визнано протиправною та скасовано податкову вимогу форми "Ф" №6796-52 від 29.03.2019 року, прийняту Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на загальну суму 22 002,80 гривень, та стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області судові витрати на сплату судового збору у розмірі 768,40 гривень.

Разом з тим, слід зазначити про те, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання дій Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області по нарахуванню заборгованості зі сплати єдиного податку в розмірі 22 002,80 грн. протиправними та в частині визнання анульованою та скасування заборгованості зі сплати єдиного податку в розмірі 22002,80 грн., яка була нарахована за період з 11.01.2014 року по 30.09.2018 року, виходячи з того, що, у цьому випадку, судом надається оцінка діям суб`єкта владних повноважень чи його посадових осіб при оскарженні позивачем акта індивідуальної дії, яким у цьому випадку є оспорюване рішення, а тому належним і достатнім способом захисту порушеного права є саме скасування оспорюваного рішення з урахуванням вимог ч.2 ст.2, ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, слід зазначити, що належним способом захисту порушеного права може бути обрано позивачем такий спосіб захисту права як скасування податкової вимоги, а виходячи з того, що відповідачем було прийняте оскаржуване рішення (акт індивідуальної дії), яке є рішенням суб`єкта владних повноважень, який породжує правові наслідки у позивача, такий спосіб захисту порушеного права як визнання протиправними дій відповідача по нарахуванню заборгованості зі сплати єдиного податку в розмірі 22 002,80 грн. протиправними є неефективним та не може призвести до захисту порушеного права позивача без скасування акту індивідуальної дії (оспорюваного наказу), а тому у цій частині позову позивачеві слід відмовити.

Щодо позовних вимог позивача про визнавання анульованою та скасування заборгованості зі сплати єдиного податку в розмірі 22002,80 грн., яка була нарахована за період з 11.01.2014 року по 30.09.2018 року.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13).

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, зобов`язання відповідача про визнавання анульованою та скасування заборгованості зі сплати єдиного податку в розмірі 22002,80 грн., яка була нарахована за період з 11.01.2014 року по 30.09.2018 року, є втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, а тому у цій частині позову позивачеві слід відмовити.

Таким чином, суд вважає за необхідне прийняти додаткове рішення до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 року та відмовити у задоволенні позовних вимог позивача ФОП ОСОБА_1 в частині визнання дій Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області по нарахуванню заборгованості зі сплати єдиного податку в розмірі 22 002,80 грн. протиправними та в частині визнання анульованою та скасування заборгованості зі сплати єдиного податку в розмірі 22002,80 грн., яка була нарахована за період з 11.01.2014 року по 30.09.2018 року.

Отже, з урахуванням цього додаткового рішення до рішення суду від 29.07.2019 року позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування донарахування грошових коштів з єдиного податку, підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку із вищевикладеним також слід зазначити щодо розподілу судових витрат, з урахуванням цього додаткового рішення суду, слід зазначити про таке.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви позивача, суд вважає за необхідне, з урахуванням прийнятого додаткового рішення суду, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений нею судовий збір у розмірі 384,20 гривень.

Щодо клопотання представника позивача від 01.08.2019 року про відшкодування витрат позивача у справі № 160/5897/19, в якому представник позивача просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені позивачем на правову допомогу в розмірі 6 000,00 гривень.

В обґрунтування заявленого клопотання зазначено, що у зв`язку із розглядом справи позивач поніс витрати на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн., що підтверджується Договором, додатковою угодою № 1 до Договору, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) та Звітом.

Дослідивши обґрунтування клопотання та матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Позивач звернувся до суду з позовом , в якому просив:

- визнати дії Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області по нарахуванню заборгованості зі сплати єдиного податку в розмірі 22 002,80 грн. протиправними;

- визнати анульованою та скасувати заборгованість зі сплати єдиного податку в розмірі 22002,80 грн., яка була нарахована за період з 11.01.2014 року по 30.09.2018 року;

- скасувати податкову вимогу форми "Ф" від 29.03.2019 року № 6796-52.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 року у справі № 160/5897/19, з урахуванням цього додаткового рішення, адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування донарахування грошових коштів з єдиного податку, задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу форми "Ф" № 6796-52 від 29.03.2019 року, прийняту Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на загальну суму 22 002,80 гривень.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Отже, питання щодо розподілу судом було вирішено, інших доказів понесення таких витрат до матеріалів справи надано не було.

Згідно вимог ч.1 ст. 252 КАС України вбачається, що додаткове судове рішення може бути прийняте на підставі лише тих доказів, які були досліджені під час судового розгляду. Судове засідання із розгляду питання про прийняття додаткового не є складовою частиною судового розгляду і не може використовуватись для дослідження нових доказів.

Вказана норма передбачає можливість ухвалення у справі додаткового рішення з метою усунення такого недоліку, як його неповнота, тобто невирішеність питань, стосовно яких було досліджено докази.

Представник позивача в обґрунтування заяви посилаючись на ч.7 ст.139 КАС України, та вважає що понесені позивачем судові витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн., повинні бути стягнуті з відповідача на користь позивача.

Суд не погоджується з такими доводами з огляду на таке.

Так, норми статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України регулюють питання, пов`язані з витратами сторін на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.06.2018 року у справі № 904/8308/17 встановлено, що при визначенні суми відшкодування суд (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до ч.8 ст.262 КАСУ при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження судові дебати не проводяться.

Отже, зазначена норма ст. 139 КАС України надає право стороні у справі подати докази понесених витрат на правову допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у тій категорії справ, у якій передбачені судові дебати, тобто якщо розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ч.8 ст.262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч.2 ст. 262 КАС України).

Отже, у справах за правилами спрощеного позовного провадження сторони подають докази у визначений Кодексом строк до прийняття рішення у справі.

Так, в обґрунтування клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу представник позивача зазначає про те, що вартість наданих послуг за договором про надання правової допомоги складає 6000,00 грн., які включають такі послуги:

- надання консультації без вивчення документів - 500,00 гривень;

- складання та подача адвокатського запиту - 600 гривень;

- підготовка позовної заяви про визнання дій протиправними та скасування донарахування грошових коштів з єдиного податку - (5 год) по 700 грн. за 1 год = 3500,00 гривень;

- підготовка копій документів до позовної заяви для суду та відповідної кількості сторін - (2 год.) по 700 грн. за 1 год.=1400,00 гривень.

До заяви додано: звіт адвокатського бюро «Альони Забари» про надані послуги з правової допомоги від 31.07.2019 року; Договір про надання правової допомоги № 64 від 07.06.2019 року; платіжне доручення № @2PL677307 від 11.06.2019 року на суму 6 000,00 гривень, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 0011 від 31.07.2019 року; Додаткова угода № 1 від 07.06.2019 року до Договору про надання правової допомоги № 64 від 07.06.2019 року.

Дослідивши подані докази, суд зазначає, що в акті прийому-передачі наданих послуг від 31.07.2019 року № 0011 не зазначено номер справи по якій надавались послуги.

Також, не зазначено ,по якій справі та, в якому суді надавалась професійна правнича допомога і в самому Договорі про надання правової допомоги №64 від 07.06.2019 року та у Додатковій угоді № 1 від 07.06.2019 року до цього Договору , що свідчить про недоведеність факту понесення позивачем витрат щодо підготовки позовної заяви, копій документів до позову, складання та подання адвокатських запитів, а також надання усної консультації.

Суд також звертає увагу, що у поданих документах жодним чином не обґрунтовано заявлену адвокатом вартість наданих послуг, враховуючи, що загальний об`єм позовної заяви складає 3 (три) аркуші, що не підтверджує співмірність витрат на оплату послуг адвоката.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З огляду на викладене та недостатність безспірних доказів, які б підтверджували понесені позивачем витрати на оплату професійної правничої допомоги, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про відшкодування витрат на правову допомогу позивачу у розмірі 6000,00 грн. у справі № 160/5897/19, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання представника позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, слід відмовити.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне прийняти додаткове рішення до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 року та відмовити у задоволенні позовних вимог позивача ФОП ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання дій Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області по нарахуванню заборгованості зі сплати єдиного податку в розмірі 22 002,80 грн. протиправними та в частині визнання анульованою та скасування заборгованості зі сплати єдиного податку в розмірі 22002,80 грн., яка була нарахована за період з 11.01.2014 року по 30.09.2018 року.

Відтак, з урахуванням цього додаткового рішення до рішення суду від 29.07.2019 року позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування донарахування грошових коштів з єдиного податку, підлягають частковому задоволенню, а тому з урахуванням положень ч.3 ст. 139 КАС України, вважаю за необхідне стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області судові витрати на сплату судового збору у розмірі 384,20 гривень

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 139, 252, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування донарахування грошових коштів з єдиного податку в частині позовних вимог про визнання дій Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області по нарахуванню заборгованості зі сплати єдиного податку в розмірі 22002,80 грн. протиправними та в частині визнання анульованою та скасування заборгованості зі сплати єдиного податку в розмірі 22002,80 грн., яка була нарахована за період з 11.01.2014 року по 30.09.2018 року - відмовити.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області судові витрати на сплату судового збору у розмірі 384,20 гривень.

У задоволенні клопотання представника позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у справі № 160/5897/19 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування донарахування грошових коштів з єдиного податку - відмовити.

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя В.В Ільков