Рішення № 83462494, 31.07.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

31 липня 2019 року м. Ужгород№ 260/535/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Неміш Т.В.

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

відповідача: представник - Скрипай Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ужгородського зонального відділу військової служби правопорядку, в якому просить: 1) визнати протиправними дії Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року; 2) зобов`язати Ужгородський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року. Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що наказом від 18 листопада 2015 року №179 його зараховано до списків особового складу Ужгородського зонального відділу військової служби правопорядку, яким також було встановлено посадовий оклад, розмір якого не змінювався до 01 березня 2018 р. 14 березня 2019 року він звернувся до відповідача із письмовим рапортом щодо надання довідки про нараховану та виплачену індексацію його грошового забезпечення, у відповідь на який було повідомлено про невиплату такої з мотивів відсутності механізму нарахування індексації за попередні періоди та фінансових ресурсів. Такі дії відповідача вважає протиправними та такими, що порушують гарантоване законодавством право на своєчасне одержання винагороди за працю.

Позивач в судовому засіданні 31 липня 2019 року заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів, наведених в позовній заяві, та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в засіданні суду проти позовних вимог заперечив, аргументуючи безпідставністю таких та доводами, наведеними у поданому відзиві на позовну заяву №4/102/1951 від 14.06.2019 р. Зокрема, зазначила, що згідно з вимог чинного законодавства індексація грошових доходів населення здійснюється за рахунок відповідних коштів та у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Враховуючи те, що фінансування Ужгородського зонального відділу військової служби правопорядку здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, норми ст.ст. 22, 51 Бюджетного кодексу України та не передбачення затвердженими кошторисами з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року коштів для виплати індексації грошових доходів працівників, нарахування та виплата таких у вказаний період не проводилася. З огляду на вказане вважає, що відповідач діяв в межах повноважень та керувався вимогами чинного законодавства. Звертає увагу суду на те, що у спірний період позивачу за рахунок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди та інших складових було забезпечено отримання грошового доходу в розмірі, що значно перевищує зростання споживчих цін, чим дотримано встановлені Конституцією України гарантії щодо забезпечення достатнього життєвого рівня.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що підполковника ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 30 вересня 2015 року №369 призначено на посаду старшого офіцера відділення запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Ужгородського зонального відділу військової служби правопорядку Західного територіального управління Військової служби правопорядку (далі - Ужгородський зональний відділ військової служби правопорядку).

Наказом Ужгородського зонального відділу військової служби правопорядку №179 від 18 листопада 2015 року ОСОБА_1 з 18 листопада 2018 року зараховано до особового складу такого з посадовим окладом 1075,00 грн.

Як вбачається з поданих відповідачем в якості доказу копій витягів з наказів начальника Ужгородського зонального відділу військової служби правопорядку у період з 18 листопада 2015 року по 01 березня 2018 року посадовий оклад ОСОБА_1 залишався незмінним.

14 березня 2019 року ОСОБА_1 звернуся до начальника Ужгородського зонального відділу військової служби правопорядку з рапортом, в якому просив надати довідку про нараховану та виплачену у період з 01.01.2016 р. по 01.03.2018 р. індексацію грошового забезпечення, яка передбачена Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністерства України від 17.07.2013 р. №1078.

Листом №10/992 від 25 березня 2019 року у відповідь на рапорт ОСОБА_1 повідомлено, що згідно ст. 51 Бюджетного кодексу України, ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Разом з тим, у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міноборони не було. Окрім того, механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. Тому Ужгородський зональний відділ військової служби правопорядку не може встановити базовий місяць та надати розмір індексації за періоди з 01.01.2016 р. по 01.03.2018 р.

Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та не виплати передбаченої нормами законодавства України індексації його грошових доходів протиправними, з метою належного захисту порушеного права на своєчасне одержання винагороди за працю позивача звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 р., держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Порядок, об`єкти та підстави проведення індексації грошових доходів населення регламентуються нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон).

Так, відповідно до положень ст. 1 Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

При цьому, ст. 2 Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (ч.ч. 3, 4 ст. 4 Закону).

Нормами ст. 6 Закону встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Індексація доходів населення згідно ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" №2017-III від 05.10.2000 р. відноситься до державних соціальних гарантій та покликана підтримати достатній життєвий рівень громадян та купівельну спроможність їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Норми ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлюють обов`язковість державних соціальних гарантій для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок).

П. 2 Порядку передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед яких, грошове забезпечення військовослужбовців.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (п. 4 Порядку).

Відповідно до п. 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Основною умовою початку нарахування індексації є встановлення того факту, що величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Суд зазначає, що відповідачем не доведено відсутність обставин, передбачених ст.4 цього Закону. Навпаки, матеріалами справи підтверджено, що посадових оклад ОСОБА_1 у період з 18 листопада 2015 року по 01 березня 2018 року не змінювався.

Відповідно до офіційної інформації, висвітленої Міністерством фінансів України в засобах масової інформації та мережі інтернет, величина індексу споживчих цін у 2015-2018 роках перевищила поріг індексації 103 відсотка.

Разом з тим, нарахування та виплата індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 у вказаний період не проводилися.

Не нарахування та не виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за вказаний період відповідач обґрунтовує виключно відсутністю фінансування та механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди.

Вирішуючи питання правомірності дій відповідача крізь призму основних засад адміністративного судочинства, суд повинен дослідити, чи вчинялися такі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Зазначене кореспондується також з встановленим Конституцією України обов`язком будь-якого суб`єкта владних повноважень діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Норми ч. 1 ст. 5 Закону встановлюють джерела коштів на проведення індексації грошових доходів населення, відповідно до яких підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Зазначене кореспондується з положеннями п. 6 Порядку, відповідно до якого виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Суд вважає, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належною підставою невиконання встановленого законом обов`язку здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин непроведення розрахунку).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, гарантує захист власності. Так, зокрема, зазначеною статтею визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зазначене також кореспондується з положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Отже, з прецедентної практики Європейського суду з прав людини вбачається, що індексація грошового забезпечення також може розглядатися як «майно» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та підпадають під захист, гарантований цією статтею.

Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, відсутність належного бюджетного фінансування не може бути підставою для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Аналогічна позиція щодо не правомірності не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.

Таким чином, суд вважає, що чинним законодавством України гарантоване право позивача на проведення індексації його грошових доходів у разі настання обставин, передбачених ст. 4 Закону, наведені відповідачем доводи не позбавляють обов`язку останнього провести таку, а тому дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року є протиправними.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 р. №248/3/9/1/2 та від 22.05.2019 р. №248/3945, оскільки такі не є нормативно-правовими актами. Суд зазначає, що при прийнятті рішень з приводу нарахування та виплати індексації грошового забезпечення працівника відповідач повинен керуватися нормами відповідних законодавчих актів, а не роз`яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України, оскільки останні, на відміну від нормативно-правових актів не носять обов`язкового характеру.

Ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій.

З урахуванням зазначеного, враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Ужгородського зонального відділу військової служби правопорядку (місцезнаходження: вул. Артилерійська, буд. 1Е, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 24290178) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.

3. Зобов`язати Ужгородський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності до вимог п. 15.5 Розділу VII "Перехідних положень" КАС України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р.).

Повний текст рішення виготовлено 05 серпня 2019 року.

СуддяР.О. Ващилін