Рішення № 83450566, 23.07.2019, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/2242/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2019 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Позарецької С.М.

при секретарі Семиволос І.М.

за участю

представника

позивача за довіреністю Дзюман С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АЗОТ» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся в Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом (в подальшому уточнений) до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що наказом № 24-вк від 02.02.1999 року він був прийнятий на посаду слюсаря-ремонтника технологічного обладнання ПАТ «Азот». 10.07.2017 на підставі наказу № 663-вк від 06.07.2017 він був звільнений з займаної посади за власним бажанням за ст.38 КзпП України.

На час звільнення, відповідач мав заборгованість перед позивачем по виплаті заробітної плати, яка відповідно до довідки № 732 від 09.11.2018 року, виданої ПАТ «Азот» станом на 09.11.2018 року складає: за лютий 2017- 2053 грн. 32 коп., березень 2017 - 5053 грн. 41 коп., квітень 2017 року - 8047 грн. 54 коп., травень 2017 - 1800 грн. 34 коп. Загальна сума заборгованості 16954 грн. 61 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Заборгованість по заробітній платі до цього часу відповідачем не виплачена.

Крім того, зазначає, що оскільки відповідач відмовився виплачувати нараховану заробітну плату в день звільнення, то останній повинен йому виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 91000 грн., згідно розрахунку, який додає до матеріалів справи.

Таким чином, просить суд, - стягнути з ПАТ «АЗОТ» на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 16954 грн. 61 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 91000 грн. 00 коп., в подальшому позовні вимоги в цій частині було збільшено до розміру 128240грн.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.03.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Проти такого порядку розгляду справи сторони не заперечували.

25.04.2019 року, на виконання вимог ст. 278 ЦПК України, представником відповідача адвокатом Чижовим К.Л. надано до суду письмовий відзив на позовну заяву та докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову. Просить у задоволенні позову відмовити, оскільки невиплата належних сум при звільненні позивачу сталась не з вини ПАТ «АЗОТ», а через відсутність об`єктивної можливості здійснити таку виплату, оскільки 07 березня 2017 року відбулася повна зупинка виробництва, що призвело до поглиблення скрутного фінансового становища і лише з червня 2017 року підприємство почало відновлювати свою роботу, проте з-за простою - існує гостра нестача оборотних коштів. Крім того, зазначає, що постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 31 серпня 2017 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ПАТ «АЗОТ» в межах суми стягнення 611 872 475 грн. 30 коп. При цьому, жодному з рахунків ПАТ «АЗОТ» ані чинним законодавством, ані постановою державного виконавця не було надано статусу «захищеного», що унеможливило виплату заробітної плати з цих рахунків. Таким чином, оскільки вина ПАТ «АЗОТ» щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 при звільненні відсутня, то і його позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними і не підлягають задоволенню. Крім цього, зазначено, що в разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає істотному зменшенню з огляду на принцип співмірності, а також на суму податку на доходи фізичних осіб та військового збору, які ПАТ «АЗОТ» повинен буде сплатити до бюджету. При цьому, посилається на лист Державної фіскальної служби України від 05.11.2015 року № 23714/6/99-99-17-03-03-15, який за своїм призначенням має інформативний характер та на постанову апеляційного суду Черкаської області від 07.06.2018 року (справа № 712/2008/18), в якій йде мова про стягнення заробітної плати, невиплаченої про звільненні працівника середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу із вказівкою щодо утримання податків, обов`язкових платежів та зборів.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Дзюман С.В. подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в сумі 16954 грн. 61 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який належить позивачу з моменту звільнення і на день постановлення рішення суду.

В судове засідання представник відповідача ПАТ «АЗОТ» не з`явився, про причину неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку. 25.04.2019 року подано відзив на позовну заяву, в якому ПАТ «АЗОТ» позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення.

Відповідь на відзив позивачем не подано.

Заслухавши думку представника позивача, враховуючи думку позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 працював у ПАТ «Азот» на посаді слюсаря-ремонтника технологічного обладнання, що підтверджується записами в його трудовій книжці НОМЕР_1 .

10.07.2017 року його звільнено з ПАТ «АЗОТ», відповідно до наказу № 663-вк від 06.07.2017 року за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України.

В порушення вимог ст. 116 КЗпП України, відповідач ПАТ «АЗОТ» в день звільнення позивача не здійснив виплату нарахованої заробітної плати.

Як вказав позивач у своїй позовній заяві, на момент звернення до суду із вказаним позовом, а також на час розгляду справи, заборгованість по заробітній платі відповідачем не виплачена. Крім того, на час розгляду справи, відповідачем не спростована інформація позивача щодо не здійснення з ним розрахунку по заробітній платі.

Відповідно до довідки № 732 від 09.11.2018 року, виданої ПАТ «Азот», - станом на 09.11.2018 року заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі складає 16954 грн. 61 коп.: за лютий 2017- 2053 грн. 32 коп., березень 2017 - 5053 грн. 41 коп., квітень 2017 року - 8047 грн. 54 коп., травень 2017 - 1800 грн. 34 коп.

В судовому засіданні також встановлено, що станом на час розгляду справи ПАТ «АЗОТ» (код ЄДРПОУ: 00203826) не ліквідоване.

За таких обставин, на думку суду, між сторонами має місце спір, що виникає із трудових правовідносин, який регулюється Кодексом законів про працю України (глава VІІ).

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту щодо даного спору визначені КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України «Про оплату праці» та інш.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Стаття 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95 (1949), яка ратифікована 30.06.1961р. закріплює, що відповідно до мети цієї Конвенції, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 14.03.2019) з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі №4-рп/2012 та тієї обставини, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 не виплачена й на час розгляду справи.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Як визначено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Між тим, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що розрахунок з позивачем при звільненні не був проведений не з вини підприємства, а через накладений державним виконавцем арешт на кошти та майно підприємства, що унеможливило проведення будь-яких банківських операцій; з-за того, що відповідач був поставлений у залежність від ціни на природній газ, який є основною сировиною для виробництва продукції ПАТ «Азот», а також вартості імпортних мінеральних добрив та значними змінами в кон`юнктурі ринку, зупинення виробництва.

Однак, суд звертає увагу на те, що хоча ОСОБА_1 був звільнений з ПАТ «Азот» 10 липня 2017 року, згідно із наказом № 663-вк від 06.07.2017 року, постанова про арешт майна боржника ПАТ «АЗОТ» державним виконавцем винесена 31 серпня 2017 року, але заборгованість із заробітної плати рахується з лютого 2017 року, що свідчить про об`єктивну можливість відповідача вчасно виплатити заробітну плату до накладення арештів на майно та кошти. А тому, доводи представника відповідача про неможливість здійснення повного розрахунку із ОСОБА_1 в день його звільнення, суд не приймає.

При цьому, сам по собі факт відсутності коштів на підприємстві чи блокування (арешт) рахунків/коштів/майна не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При розгляді справи судом не встановлено вини ОСОБА_1 , як працівника підприємства, у виникненні становища, яке призвело до затримки з ним розрахунку по заробітній платі.

Під час судового розгляду справи, знайшли своє підтвердження доводи позивача щодо заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 16954 грн. 61 коп.

За таких обставин, до стягнення з ПАТ «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 підлягає заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у вказаному розмірі.

Як зазначалося вище, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За таких обставин, до стягнення з ПАТ «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 липня 2017 року (наступний робочий день після звільнення) по 23 липня 2019 року (день винесення рішення).

Абзацом другим п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюються нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчисляється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до абзацу третього п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Пунктом п`ятим розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом восьмого розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 липня 2017 року по 23 липня 2019 року включно, суд виходить з такого:

за даними довідки про доходи № 630 від 22.04.2019 року, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 453 грн. 87 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 11 липня 2017 року (наступний день після звільнення) по 23 липня 2019 року день винесення рішення) включно, становить 509 робочих днів.

При визначенні кількості робочих днів суд виходить із п`ятиденного робочого тижня позивача та даних, викладених у листі Мінсоцполітики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» та листі Мінсоцполітики України від 19 жовтня 2017 року №224/0/103-17/214.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 липня 2017 року по 23 липня 2019 року становить 231019 грн. 83 коп. (із розрахунку 453 грн. 87 коп. (середньоденний заробіток позивача) х 509 робочих днів), який і підлягає до стягнення з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_1 . На думку суду, підстави для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, про що вказує відповідач у відзиві, відсутні.

У своїй постанові від 30.01.2019 року ВП ВС (справа № 910/4518/16) вказала, що за змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Така структура заробітної плати закріплена у Податковому кодексі України. Так, у п. 14.1.48 ст. 14 (визначення понять) зазначено, що до заробітної плати для цілей розділу VI (податки та доходи фізичних осіб) цього Кодексу входять основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно з законом.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні. З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Отже, як на думку суду, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку із відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов`язкових платежів, передбачених законодавством України. В даному випадку, посилання представника відповідача, викладені у відзиві, в тому числі посилання на лист ДФС від 05.11.2015р., постанову апеляційного суду Черкаської області від 07 червня 2018 року (справа №712/2008/18), про необхідність застосування такого відрахування, суперечать нормам законодавства та стосуються середнього заробітку за час вимушеного прогулу, про що в даній цивільній справі мова не йде.

Природа виплати середньомісячної заробітної плати за вимушений прогул - є різновидом заробітної плати, а тому підлягає обов`язковому відрахуванню з її виплати податків та обов`язкових платежів. Середній заробіток за час вимушеного прогулу є виплатою заробітної плати працівнику, який через незалежні від нього обставини не міг здійснювати свої посадові обов`язки. Отже, юридична особа, як податковий агент повинна нарахувати, утримати та сплатити податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, єдиний внесок з доходу у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час вимушеного прогулу.

На думку суду, вирішення даного спору узгоджується і з рішеннями ВП ВС від 31.01.2019р. справа №910/4518/16, Верховного Суду України, що викладені у постанові від 03 липня 2013 року справа №6-60-цс13, від 16 січня 2012 року справа №6-54цс11, від 25 квітня 2012 року справа №6-23цс12, від 29 січня 2014 року справа №6-144цс13, від 27 квітня 2016 року №6-113цс16.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме, - слід стягнути з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену зарплату в розмірі 16954 грн. 61 коп., з відрахуванням передбачених законодавством податків та обов`язкових платежів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 11 липня 2017 року по 23 липня 2019 року включно в сумі 231019 грн. 83 коп.

Щодо розподілу судових витрат, то суд приходить на доступних висновків:

оскільки, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору за вимогу про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, тому, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 768,40 грн. за відповідну позовну вимогу.

Що стосується стягнення судового збору за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, суд виходить із суми пропорційно задоволених позовних вимог, а саме: з відповідача необхідно стягнути 1 відсоток від суми середнього заробітку, що підлягає до стягнення (1% від 231019,83 грн.), який становить 2310 грн. 20коп., з яких на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 1282 грн. 40 коп. (сплачений ним відповідно до квитанцій від 20.03.2019 року № 49514 в сумі 910 грн. та від 20.05.2019 року № ПН1716981 в сумі 372 грн. 40 коп.), а решту судового збору в сумі 1027 грн. 80 коп. слід стягнути з відповідача в дохід держави.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення заборгованості із заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

На підставі викладеного та, керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про судовий збір», ст.ст. 4, 47, 94, 115-117, 232, 233, 238 КЗпП України, постановою ВП ВС, позиціями ВСУ, рішенням КСУ від 15 жовтня 2013 року № 9- рп/2013, ст.ст.4, 5, 19, 76-82, 89, 95, 137, 141, 258, 259, 263-265, 267, 274, 275, 279, 353, 354, 430 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» (м. Черкаси, вул. (Першотравнева) Героїв Холодного Яру, 72, код 00203826) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання, зазначене в позовній заяві: АДРЕСА_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 16954грн. 61 коп. з відрахуванням передбачених законодавством податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» (м. Черкаси, вул. (Першотравнева) Героїв Холодного Яру, 72, код 00203826) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання, зазначене в позовній заяві: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику за період з 11.07.2017 року по 23.07.2019 року в сумі 233743 грн. 05 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» (м. Черкаси, вул. (Першотравнева) Героїв Холодного Яру, 72, код 00203826) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання, зазначене в позовній заяві: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 1282 грн. 40 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» (м. Черкаси, вул. (Першотравнева) Героїв Холодного Яру, 72, код 00203826) в дохід держави судовий збір в розмірі 1055 грн. 03 коп.

Рішення про стягнення заробітної плати в частині виплати за один місяць підлягає до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: С. М. Позарецька