Рішення № 83412259, 24.07.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2019 року Справа № 915/230/19

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Берко О.В.,

представника позивача: Вірченко І.П. - дов.№09-01/59 від 16.10.2018,

представника відповідача: Дрібко Г.В. - дов.№39/02.02.01-22/02.06/14/19 від 04.01.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль”

(54020, м.Миколаїв, вул.Каботажний спуск, буд.18, код ЄДРПОУ 30083966),

до відповідача: Департаменту внутрішнього фінансового контролю, нагляду та протидії корупції Миколаївської міської ради (54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.20, код ЄДРПОУ 41210506),

про: стягнення заборгованості у розмірі 42461,69 грн.

Згідно заяви №09-01/423 від 24.97.2019: стягнення 35445,98 грн, -

в с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №09/237 від 06.02.2019, в якій просить стягнути з Департаменту внутрішнього фінансового контролю, нагляду та протидії корупції Миколаївської міської ради основний борг за теплову енергію в сумі 42461,69 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на положення ст.11, ч.2 ст.530, ст.ст.1212, 1213 ЦК України, ст.24 Закону України «Про теплопостачання», обґрунтовані тим, що в опалювальному сезоні 2017 - 2018 років позивач здійснював постачання теплової енергії до будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується нарядами на підключення до централізованої системи опалення. На першому поверсі вказаного будинку знаходяться нежитлові приміщення, які є в єдиній опалювальній системі вказаного будинку. 20.06.2017 відповідачу на підставі розпорядженням Управління комунального майна Миколаївської міської ради №192-Р за актом приймання-передачі комунального майна передано на баланс комунальне майно, а саме: нежитлові приміщення, що розташовані по АДРЕСА_1 , загальною площею 332,80 кв.м. В порушення положень ст.24 Закону України «Про теплопостачання» відповідачем договір на постачання теплової енергії до вказаних приміщень укладено лише 05.10.2018, тобто, відповідач на протязі опалювального періоду 2017 – 2018 років споживав теплову енергію без договору та не сплатив її вартість.

Позивач стверджує, що саме відповідач повинен здійснювати оплату спожитої ним теплової енергії в опалювальному сезоні 2017 - 2018 років за період з 26 жовтня 2017 по 04 квітня 2018 включно.

Ухвалою суду від 18.02.2019 даний позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 06.03.2019 у даній справі відкрито провадження. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.04.2019.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вхід.№5267/19 від 02.04.2019 (а.с.47-50) просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що між ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» та Департаментом у спірний період з 26.10.2017 по 04.04.2018 були відсутні будь-які договірні відносини, оскільки Договір №3502 про постачання теплової енергії в гарячій воді укладений між ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» та Департаментом лише 05.10.2018. Згідно п.10.1 вказаного договору він набуває чинності з моменту укладання та діє до 05.10.2019, а відповідно до вимог ч.3 ст. 631 ЦК України умови цього договору застосовуються до відносин, що виникли до укладення договору, а саме з 20.06.2018, але в будь-якому разі до повного виконання зобов`язання.

Відповідач вказує, що позивачем не доведено факт отримання відповідачем послуги постачання теплової енергії, та в свою чергу зазначає, що у вказаний період спірні приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 Севастопольська АДРЕСА_3 , були предметом спору, що розглядався у Господарському суді Миколаївської області по справі №915/687/17, що унеможливлювало фактичний переїзд Департаменту до згаданого приміщення. У подальшому у названому приміщенні здійснювався капітальний ремонт, а фактичний переїзд було здійснено лише у грудні 2018 року.

До того ж, відповідач зазначає, що розрахунок спожитої Депатртаментом теплової енергії в опалювальному сезоні 2017 - 2018 років (з 26.10.2017 по 04.04.2018) виконано позивачем з урахуванням показників приладів вузла обліку та показників максимального теплового навантаження на опалення, при цьому, будь-яких фактичних даних про те, що приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , обладнано приладами-розподілювачами теплової енергії або потужність приладів опалення (радіаторів) не відповідає розрахунковій, ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» не надано. Згідно з проектом «Розрахунок теплових навантажень центрального опалення за фактично встановленими опалювальними приладами», розробленим ФОП ОСОБА_1 , фактичне (споживане) навантаження приміщень по АДРЕСА_4 61/ АДРЕСА_5 складає 0,03482 Гкал/год. Крім того, ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» не підтверджено показник загального теплоспоживання приміщень, розташованих за адресою: вул.Севастопольська, АДРЕСА_3 , а також показник «простої», що зазначено у розрахунку.

У підготовчому засіданні 02.04.2019 за клопотанням позивача судом оголошувалась перерва до 24.04.2019.

Позивач у відповіді на відзив вхід.№5575/19 від 08.04.2019, додаткових поясненнях вхід.№8826/19 від 28.05.2019 та вхід.№11548/19 від 09.07.2019 стверджує, що відсутність договору про теплопостачання між сторонами не є підставою для несплати за спожиту теплову енергію. Посилаючись на положення ст.ст.1, 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вказує, що згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Також позивач зазначає, що крім того, ст.24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено обов`язок саме споживача теплової енергії щодо своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії. При цьому ст.19 згаданого Закону також передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Зазначений Закон не передбачає безоплатного споживання теплової енергії та зобов`язує споживачів здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію.

Позивач вказує, що згідно ч.1 ст.795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Також, відповідно до п.10 постанови КМУ №1482 від 21.09.1998, передача оформляється актом приймання-передачі, право на управління об`єктом передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, а в даному випадку - саме з 20.06.2017.

Також позивач зазначає, що відповідно до ст.26 Закону України «Про теплопостачання» проектування, будівництво, реконструкція об`єктів у сфері теплопостачання здійснюються на основі схем теплопостачання, державних будівельних норм та нормативно-правових актів на проведення будівельних робіт. Проектування, будівництво, реконструкція об`єктів у сфері теплопостачання здійснюються спеціалізованими організаціями, які мають відповідні дозволи та ліцензії.

Максимальне теплове навантаження - навантаження, визначене проектом, що відповідає сумі максимальних теплових навантажень на потреби опалення, гарячого водопостачання, вентиляції, кондиціювання та інші технологічні потреби.

В пунктах 8 та 9 Правил користування теплової енергії, затверджених постановою КМУ №1198 від 03.10.2007 зазначається, що для приєднання до системи теплопостачання, споживач повинен отримати технічні умови, під час розроблення яких повинні бути визначені теплові навантаження об`єкта теплоспоживання. Теплове навантаження спірних приміщень становить 0,03482 Гкал/годину. Розрахунок теплового навантаження для нежитлового приміщення розташованого у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 , виконано ФОП ОСОБА_1 , яка має кваліфікаційний сертифікат за № НОМЕР_1 на виконання такого типу робіт. Питома вага теплоспоживання спірних приміщень складає 11,56% від загальної по будинку 100%: 0,03482 Гкал/год (теплове навантаження спірних приміщень) х 100 (загальна питома вага будинку – 100%) / 0,3013 Гкал/год (загальне теплове навантаження будинку) = 11,56%.

24.04.2019 підготовче засідання відкладалось на 31.05.2019 в зв`язку з неявкою сторін.

Ухвалою від 31.05.2019 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 25.06.2019.

Ухвалою суду від 19.06.2019 підготовче засідання призначено на 26.06.2019.

Ухвалою суду від 26.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 10.07.2019.

У судовому засіданні 10.07.2019 до початку розгляду справи по суті представником відповідача висловлені заперечення щодо нарахування позивачем вартості спожитої у спірний період теплової енергії за максимальним тепловим навантаженням – 0,03482 Гкал/год, визначеним в Проекті розрахунку теплових навантажень центрального опалення за фактично встановленими опалювальними приладами, виконаним ФОП ОСОБА_1 станом на 25.09.2018 (а.с.67-72).

Вказані заперечення обґрунтовані відповідачем тим, що заявлена позивачем до стягнення сума вартості спожитої у період з 26.10.2017 по 04.04.2018 теплової енергії повинна бути обрахована останнім відповідно до загальної площі та об`єму приміщень відповідача, оскільки проект теплового навантаження виконано для укладення договору на постачання теплової енергії вже після спірного періоду, а саме 25.09.2018, та після виконання в приміщеннях відповідача ремонтних робіт з встановлення додаткових опалювальних приладів, які у спірний період в приміщеннях були відсутні, а відповідно й теплове навантаження на приміщення було меншим.

Враховуючи викладені обставини, судом було запропоновано позивачу визначитись з обсягом спожитої відповідачем у спірний період теплової енергії та, відповідно, своїми позовними вимогами, у зв`язку з чим судом оголошувалась перерва до 24.07.2019.

24.07.2019 за вхід.№12291/19 від позивача до суду надійшла заява №09-01/423 від 24.07.2019 про зменшення позовних вимог, згідно з якою позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 35445,98 грн, яка перерахована відповідно до загальної площі та об`єму займаних відповідачем приміщень. До вказаної заяви позивачем було додано розрахунок спожитої відповідачем у спірний період з 26.10.2017 по 04.04.2018 теплової енергії на суму 35445,98 грн, яка розрахована відповідно до загальної площі та об`єму займаних відповідачем приміщень з визначенням максимального теплового навантаження на опалення приміщень відповідача – 0,029080 Гкал/год та питомою вагою теплоспоживання – 9,65%.

Враховуючи, що позивач скористався своїм правом зменшити розмір позовних вимог до початку розгляду справи по суті, судом розглядаються позовні вимоги, викладені у заяві позивача №09-01/423 від 24.07.2019.

В судовому засіданні 24.07.2019 головуючим було розпочато розгляд справи по суті.

В ході розгляду справи представники сторін підтримали висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

У судовому засіданні 24.07.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

У відповідності з метою і предметом діяльності (встановлених в статуті товариства) ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» є суб`єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м.Миколаєва.

В опалювальному сезоні 2017-2018 років, а саме з 26.10.2017 по 04.04.2018, позивач здійснював постачання теплової енергії до нежитлових приміщень площею 332,80 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , які розташовані на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_4 , що підтверджується нарядом на підключення будинку до централізованої системи опалення від 26.10.2017 (а.с.39) та відомостями споживання теплової енергії в період з 26.10.2017 по 04.04.2018 (а.с.26-31).

За зверненням Департаменту внутрішнього фінансового контролю, нагляду та протидії корупції Миколаївської міської ради (далі - Департамент) вказані приміщення 20.06.2017 за розпорядженням Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради №192-Р (а.с.12) передані на баланс відповідача на праві оперативного управління за актом приймання-передачі комунального майна від 20.06.2017 (а.с.13).

Позивач вказує, а відповідач підтверджує, що у спірний період з 26.10.2017 по 04.04.2018 між ними договір на постачання теплової енергії до приміщень відповідача не укладався, відповідачем не надавався проект розрахунку теплового навантаження вказаних приміщень у спірний період.

Відповідач вказує, що Договір №3502 про постачання теплової енергії в гарячій воді укладений між ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» та Департаментом лише 05.10.2018 (а.с.73-83), а Проект розрахунку теплових навантажень центрального опалення за фактично встановленими опалювальними приладами виконано станом на 25.09.2018 (а.с.67-72).

Позивач, враховуючи викладенні в судовому засіданні 10.07.2019 заперечення відповідача, розрахував, що за період з 26.10.2017 по 04.04.2018 відповідачем було спожито 29,749985 Гкал теплової енергії на суму 35445,98 грн.

Позивач вказує, що вказані нарахування було здійснено відповідно до загальної площі та об`єму займаних відповідачем приміщень з визначенням максимального теплового навантаження на опалення приміщень відповідача – 0,029080 Гкал/год та питомою вагою теплоспоживання – 9,65%.

Позивач зазначає, що нежитлові приміщення відповідача розташовані на першому поверсі будинку та не обладнані окремим вузлом обліку тепло споживання. На вводі будинку встановлено загальний вузол обліку теплоспоживання. Обсяги спожитої відповідачем у спірний період теплової енергії, позивачем визначались згідно даних засобів вимірювальної техніки загального будинкового вузла обліку теплової енергії з урахуванням питомої ваги максимального теплового навантаження кожного зі споживачів. Питома вага максимального навантаження на опалення будинку в цілому складає 0,301300 Гкал/год. Питома вага максимального навантаження на опалення приміщень відповідача площею 332,80 кв.м, яке розташоване на першому поверсі будинку, за розрахунком позивача складає 0,029080 Гкал/год, що становить - 9,65% від загальної по будинку – 100%: 0,029080 Гкал/год (теплове навантаження приміщень відповідача) х 100 (загальна питома вага будинку – 100%) / 0,3013 Гкал/год (загальне теплове навантаження будинку) = 9,65%.

Відповідачем не надано суду доказів розробки проекту розрахунку теплового навантаження належних йому приміщень у спірний період. Розрахунки позивача щодо визначення питомої ваги максимального навантаження на опалення вказаних приміщень відповідно до їх загальної площі та об`єму не спростовано.

При обрахунку вартості спожитої без договору теплової енергії позивач керувався тарифами на теплову енергію для потреб бюджетних установ, встановленими для ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2439 від 29.12.2016, №1391 від 09.11.2017, №186 від 15.02.2018 (а.с.21-23); рішеннями Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №867 від 24.10.2017 «Про початок опалювального періоду 2017-2018 років у житловому фонді та інших об`єктах м.Миколаєва» та №265 від 03.04.2018 «Про закінчення опалювального сезону 2017-2018 років» (а.с.19, 20); нарядом на підключення будинку до централізованої системи опалення від 26.10.2017 (а.с.39) та відомостями споживання теплової енергії в період з 26.10.2017 по 04.04.2018 (а.с.26-31).

Позивачем надіслано відповідачу вимогу №619-ю від 11.10.2018 разом з розрахунком вартості спожитої у спірний період теплової енергії та рахунком на її сплату (а.с.9-11), якою позивач вимагав від відповідача терміново вжити заходів щодо погашення заборгованості в розмірі 42461,69 грн, яка утворилася в період з 26.10.2017 по 04.04.2018, однак, вказана вимога не визнавалась та заперечувалась відповідачем, залишилась без задоволення, що підтверджується листами №1422/2.04-03 від 19.10.2018 (а.с.14, 15) та №1619/21.04-03 від 03.12.2018 (а.с.17, 18).

Доказів погашення вартості спожитої відповідачем у спірний період теплової енергії матеріали справи не містять.

На дату подання позову, вартість спожитої у спірний період теплової енергії відповідачем не оплачена, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

У відповідності до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Засадами чинного Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Крім способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч.2 ст.16 ЦК України, суд згідно ч.2 зазначеної статті Кодексу може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2, 3 ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму ВГСУ №6 від 23.03.2012 рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 та 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи право чином.

Згідно ч.1 ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про теплопостачання” теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; транспортування теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з передачею теплової енергії (теплоносія) за допомогою мереж на підставі договору.

У відповідності до статті 16 Закону України "Про теплопостачання" встановлення тарифів на теплову енергію суб`єктам природних монополій у сфері теплопостачання відноситься до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, у сфері теплопостачання.

За положеннями ч.3 ст.24 Закону України „Про теплопостачання” основними обов`язками споживача теплової енергії є, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Частиною 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити вартість спожитої теплової енергії, якщо вони фактично споживали її. Факт відсутності договору на постачання теплової енергії сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати вартості спожитої ним теплової енергії у повному обсязі.

У порушення зазначених норм законодавства відповідач в приміщеннях, які перебувають в його користуванні, споживав у спірний період з 26.10.2017 по 04.04.2018 теплову енергію без укладання договору з позивачем.

Споживаючи без договору теплову енергію у вигляді централізованого опалення, відповідач без достатніх правових підстав набув майно позивача - теплову енергію.

Частиною 1 ст.1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Згідно ч.1 ст.1213 ЦК України безпідставно набуте майно повертається потерпілому в натурі.

Однак, теплова енергія - це вид товару, який має такі властивості, що призводять до неможливості повернути його в натурі.

Частиною 2 ст. 1213 ЦК України передбачено, що в разі неможливості повернути потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Судом приймається до уваги, що опалення є системою, яка гідравлічно та теплотехнічно об`єднує усі приміщення в житловому будинку, однак, зважаючи на те, що приміщення відповідача не обладнані окремим тепловим вводом, позивач не мав технічної можливості провести окреме відключення приміщень відповідача від джерела теплової енергії, оскільки це спричинило б порушення теплового балансу усього будинку в цілому та порушення прав та інтересів мешканців цього будинку, можливості відключення окремих приміщень в житловому будинку немає.

Відповідно до положень п.20 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007, облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці. У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

При цьому, як вбачається із наданого позивачем 24.07.2019 розрахунку, ним вірно визначено розмір теплового навантаження пропорційно займаної відповідачем площі приміщень від загальної площі та загального теплоспоживання будинку, дати початку і припинення опалювальних періодів, тарифів та кількості фактично спожитих Гкал теплової енергії.

Відповідачем проекту розрахунку теплового навантаження його приміщень у спірний період не надано, доводів позивача щодо визначення розміру теплового навантаження пропорційно займаної відповідачем площі приміщень від загальної площі та загального теплоспоживання будинку - не спростовано.

Отже, враховуючи вищевикладені положення чинного законодавства, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, мало місце постачання позивачем відповідачу теплової енергії, споживання її останнім у спірний період без укладення відповідного договору та за відсутності її оплати з боку споживача, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 35445,98 грн безпідставно спожитої теплової енергії, на думку суду, підтверджується належними та відповідними доказами.

Доводи відповідача щодо того, що у вказаний період він не споживав теплову енергію, так як спірні приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , були предметом спору, що розглядався у Господарському суді Миколаївської області по справі №915/687/17, що унеможливлювало фактичний переїзд Департаменту до згаданого приміщення, та у подальшому у названому приміщенні здійснювався капітальний ремонт, а фактичний переїзд було здійснено лише у грудні 2018 року, судом відхиляються, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, за зверненням Департаменту вказані приміщення 20.06.2017 за розпорядженням Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради №192-Р передані на баланс відповідача на праві оперативного управління за актом приймання-передачі комунального майна від 20.06.2017.

Відповідно до положень ст.137 ГК України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Стаття 322 ЦК України встановлює, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Департамент повинен нести витрати на утримання переданого йому в оперативне управління майна, в тому числі й на оплату поставленої до вказаних приміщень телової енергії з моменту прийняття їх в оперативне управління за актом приймання-передачі – з 20.06.2017.

Посилання відповідача на те, що наряд на підключення будинку до централізованої системи опалення від 26.10.2017 не є належним доказом, який підтверджує підключення до теплопостачання саме Департаменту, оскільки в ньому в якості абонента зазначений ТОВ «Забота», судом відхиляється, оскільки зазначений доказ підтверджує підключення до теплопостачання будинку за адресою АДРЕСА_4 , в якому розташовані належні відповідачу приміщення.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За положеннями ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 35445,98 грн вартості безпідставно спожитої теплової енергії за період з 26.10.2017 по 04.04.2018 обґрунтовані, підтверджені наявними доказами, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Департаменту внутрішнього фінансового контролю, нагляду та протидії корупції Миколаївської міської ради (54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.20, код ЄДРПОУ 41210506) на користь Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль” (54020, м.Миколаїв, вул.Каботажний спуск, буд.18, код ЄДРПОУ 30083966, р/р НОМЕР_2 в МОУ АТ “Ощадбанк”, МФО 326461) 35445,98 грн основного боргу за спожиту теплову енергію.

3. Стягнути з Департаменту внутрішнього фінансового контролю, нагляду та протидії корупції Миколаївської міської ради (54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.20, код ЄДРПОУ 41210506) на користь Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль” (54020, м.Миколаїв, вул.Каботажний спуск, буд.18, код ЄДРПОУ 30083966, р/р НОМЕР_3 в АБ “Укргазбанк”, МФО 320478) 1921,0 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено 02.08.2019 року.

Суддя М.В. Мавродієва