Рішення № 83403406, 26.07.2019, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/15972/18

Провадження № 2/161/809/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2019 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого – судді Філюк Т.М.

за участю секретаря судового засідання Бортнюка А.В.

представника позивача Левченко Я.В.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про визнання угоди частково недійсною, зарахування безпідставно отриманих коштів в рахунок основного зобов`язання та зменшення зобов`язання по кредитній угоді, -

В С Т А Н О В И В :

АТ « Альфа-Банк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої позовні вимоги мотивують тим, що 20.06.2017 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено Оферту на укладання угоди про надання особистого кредиту № 500598225, відповідно до якої позивач зобов`язався надати відповідачу кредит в сумі 200000 гривень в строк з 20.06.2017 року до 21.06.2021 року зі сплатою відсотків на користування кредитом в розмірі 12.99 % річних.

Згідно умов договору відповідач зобов`язалась в порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, сплачувати проценти за користування кредитом, неустойки та інші платежі в сумі та в строки та на умовах, що визначені договором.

Позивач свої зобов`язання виконав, надавши відповідачу кредит в сумі 200 000 гривень, а відповідач в порушення умов договору, свої зобов`язання належним чином не виконала, в результаті чого в неї станом на 21.07.2018 року виникла заборгованість за кредитом в сумі 173 412,02 гривень, за відсотками в сумі 9170, 04 гривень та по комісії 12500 гривень, та штраф в розмірі 800 гривень.

З врахуванням викладеного, просить стягнути з відповідача на користь АТ «Альфа –Банк» заборгованість за кредитом в сумі 195 882, 06 гривень.

ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом до АТ «Альфа-Банк» про визнання угоди частково недійсною, зарахування безпідставно отриманих коштів в рахунок основного зобов`язання та зменшення зобов`язання по кредитній угоді.

В зустрічному позові вказує на несправедливість положень підпункт «д» пункту 3.1 ч.3 Угоди № 500598225 від 20.06.2017 року про надання особистого кредиту, який укладений 20 червня 2017 року між акціонерного товариства «Альфа Банк» та ОСОБА_1 , які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та інших платежів на користь Банку без обґрунтування вартості супутньої послуги, тому вважає, що ці пункти Угоди та Договору є несправедливим умовами щодо споживача відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ « Про захист прав споживача», та просить визнати їх недійсними та оскільки нею було частково сплачено комісію за розрахунково-касове обслуговування в сумі 20000 гривень, то просить зарахувати цю суму в рахунок погашення суми заборгованості за кредитом та зменшити суму зобов`язань на 12500 гривень.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2019 року зустрічний позов ОСОБА_1 позовом до АТ «Альфа-Банк» про визнання угоди частково недійсною, зарахування безпідставно отриманих коштів в рахунок основного зобов`язання та зменшення зобов`язання по кредитній угоді прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

В судовому засіданні представник АТ «Альфа-Банк» позовні вимоги за первісним позовом підтримала повністю, просила їх задовольнити, вимоги за зустрічним позовом не визнала та заперечувала щодо їх задоволення.

Відповідач ОСОБА_1 зустрічний позов підтримала та просила задовольнити. Вимоги за позовом АТ «Альфа-Банк» визнала частково, не заперечувала щодо стягнення заборгованості, однак з врахуванням вимог за зустрічним позовом просила зменшити суму боргу.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов АТ «Альфа-Банк» підлягає до часткового задоволення, а зустрічний позов ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.

Так, судом встановлено, що 20.06.2017 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено оферту Оферту на укладання угоди про надання особистого кредиту № 500598225, відповідно до якого позивач зобов`язався надати відповідачу кредит в сумі 200000 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом в сум 12.99% річних на строк до 21.06.2021 року.

Підпунктом д) пункту 3.1 договору передбачено комісію за розрахунково-касове обслуговування, а саме обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2500 гривень, яка сплачується позичальником щомісячно за кожний місяць користування кредитом відповідно до графіку платежів, який є додатком № 1 до цього договору та його невід`ємною частиною. Зазначена в цьому підпункті винагорода нараховується починаючи з дня надання кредиту по дату остаточного повернення кредиту. В будь-якому випадку сплата позичальником комісійної винагороди за кредитом здійснюється не пізніше дати остаточного повернення кредиту за цим договором.

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

До такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі №6-1746цс16.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним.

З копії укладеного між сторонами договору вбачається, що банк передбачив сплату комісії, як у кредитному договорі так і в угоді про надана споживчого кредиту за управління кредитом та обслуговування кредитом, отже нарахування банком зазначених комісій, здійснювались за послуги, що супроводжують кредит, а саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта, що суперечить вимогам закону.

При детальному дослідженні пункту 3.1 Оферти на укладення угоди про надання особистого кредиту № 500598225, вбачається, що усі його підпункти встановлюють оплату комісії споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.

За таких обставин підпункт «г» пункту 3.1 . Оферти на укладення угоди про надання особистого кредиту № 500598225 не можна вважати таким, який відповідає нормам матеріального права.

Згідно з положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин в цілому, якщо можна пропустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсності частини (217 ЦК України).

Нормами цивільного законодавства передбачено, як визнання правочину недійсним вцілому, так і визнання недійсних його окремих його положень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки підпункт «г» пункту 3.1 Оферти на укладення угоди про надання особистого кредиту № 500598225 є таким, що суперечить вимогам закону, а тому в силу ст.215 ЦК України його слід визнати недійсним.

У разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнані недійсними, він має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів.

Такий правовий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 61-1536св17.

В силу ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Правовідносини, що виникли між сторонами, носять зобов`язальний характер. Відповідно до вимог ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства і в установлений строк (термін), тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту та сплата відсотків за користування ним у строки, в розмірі та валюті, як це було визначено кредитною угодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 546, ст. 549 ЦК України, виконання зобов`язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою чи іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання, і як передбачає п. 3. ч. 1 ст. 611 ЦК України, сплата неустойки є правовим наслідком порушення зобов`язання.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 порушила взяті на себе зобов`язання по виконанню умов кредитного договору і станом на 21.07.2018 року заборгованість перед АТ «Альфа-Банк» згідно наданого розрахунку становить 195 882, 06 гривень. Дана сума складається з заборгованості за кредитом - 173 412,02 гривень, заборгованості за відсотками - 9170, 04 гривень, комісії - 12500 гривень, та штрафу в розмірі 800 гривень.

З розрахунку також вбачається, що ОСОБА_1 було сплачено за період з 20.06.2017 року по 21.01.20187 року комісію, що передбачена підпунктом «д» пункту 3.1 ч.3 Угоди № 500598225 в сумі 20 000 гривень. А тому, з врахуванням того, що суд прийшов до висновку про недійсність вказаного підпункту договору, сплачені 20 000 гривень є безпідставно набутими банком коштами. Відтак, з врахуванням наведеного, цю суму слід зарахувати в рахунок погашення суми заборгованості за кредитом та зменшити суму заборгованості на 20000 гривень.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що з ОСОБА_1 слід в користь акціонерного товариства «Альфа Банк» заборгованість в сумі 163 382, 06 гривень, що складається з заборгованості за кредитом в сумі 153 412, 02 гривень, заборгованості по відсоткам в сумі 9170, 04 гривень та штрафу в сумі 800 гривень.

З врахуванням недійсності спірного підпункту договору не підлягає стягненню нарахована банком комісія в розмірі 12500 гривень.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2938,23 грн. та заявлено позовні вимоги про стягнення 195 882, 06 грн.

Судом задоволено позовні вимоги на суму 163 382, 06 гривень, що становить 83,4 % від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2450,48 гривень.

Керуючись ст.ст. 207, 509, 526, 549, 551, 626, 628, 633, 634, 638, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12,13, 76-81,141, 223, 263-265 ЦПК України,

У Х ВА Л И В :

Позов акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь акціонерного товариства «Альфа Банк» заборгованість в сумі 163 382 ( сто шістдесят три тисячі триста вісімдесят дві) гривень 06 гривень, що складається з заборгованості за кредитом в сумі 153 412, 02 гривень, заборгованості по відсоткам в сумі 9170, 04 гривень, штрафу в сумі 800 гривень.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про визнання угоди частково недійсною, зарахування безпідставно отриманих коштів в рахунок основного зобов`язання та зменшення зобов`язання по кредитній угоді задовольнити.

Визнати недійсним підпункт «д» пункту 3.1 ч.3 Угоди № 500598225 від 20.06.2017 року про надання особистого кредиту, який укладений 20 червня 2017 року між акціонерним товариством «Альфа Банк» та ОСОБА_1 .

Зарахувати безпідставно сплачену ОСОБА_1 на рахунок акціонерного товариства «Альфа Банк» комісію за розрахунково-касове обслуговування кредиту в розмірі 20 000 гривень в рахунок погашення суми заборгованості за кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь акціонерного товариства «Альфа Банк» понесені судові витрати в сумі 2450 (дві тисячі чотириста п`ятдесят) гривень 48 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом: акціонерне товариство «Альфа Банк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Десятинна,4/6; код ЄДРПОУ 23494714);

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Дата складання повного тексту рішення – 02 серпня 2019 року.

Суддя

Луцького міськрайонного суду Т.М.Філюк