Рішення № 83399682, 02.08.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2019 р. справа № 300/1344/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Косівського районного відділу Державної міграційної служби про визнання відмови протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

21.06.2019 ОСОБА_1 (надалі, також – законний представник), яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (надалі, також – позивач), 21.06.2019, звернувся до суду з позовною заявою до Косівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач) про визнання відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки протиправною та зобов`язання видати паспорт громадянина України у формі книжечки, з підстав неправомірної відмови суб`єкта владних повноважень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.12.2018 в задоволенні позову в інтересах дочки ОСОБА_2 до Косівського районного сектора ДМС про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено з тих підстав, що оскільки ОСОБА_2 особисто не зверталася до відповідача із заявою та відповідними документами для отримання паспорта громадянина України, суд не встановив обставин для звернення її батька, як законного представника, до відповідача із такою заявою, і відповідач не відмовляв позивачу у видачі паспорта громадянина України ОСОБА_2 , а повідомив позивача про порядок звернення за паспортом. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2019 вказане рішення суду залишено без змін. У даній постанові колегія суддів зазначає, що уповноважений орган позбавлений можливості видати паспорт особі будь-якого зразка за відсутності його заяви та визначеного переліку документів (свідоцтва про народження; двох фотокарток розміром 35 x 45 мм). А також зазначає, що ОСОБА_2 не позбавлена права на звернення до суду за судовим захистом у разі, коли нею буде дотримано всіх необхідних процедур, проте за наслідками буде відмовлено у задоволенні потреби у видачі паспорту у формі книжечки. 19.04.2019 ОСОБА_2 особисто звернулася до відповідача із дотриманням всіх необхідних процедур, а саме нею подано заяву за формою, встановленою МВС України, до якої долучено копію свідоцтва про народження та дві фотокартки розміром 35 x 45 мм та просила оформити та видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII. Відповідачем протиправно не видано ОСОБА_3 паспорт громадянина України у вигляді книжечки. Відмова відповідача була мотивована запровадженням внутрішніх паспортів виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Проте, чинним законодавством передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка. Враховуючи те, що відповідачем у спірних правовідносинах не приймалося рішення про відмову чи видачу ОСОБА_4 паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки та не наведено будь-яких правових підстав для відмови у проведенні оформлення паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, на думку позивача відповідач проявив протиправну бездіяльність. Окрім цього, позивач вважає, що відповідач прямо порушує права ОСОБА_4 , передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, оскільки не оформлення йому паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки саме через його релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує його права, що встановлені законом, і є необхідними в демократичному суспільстві. Враховуючи наведене, позивач просить суд зобов`язати відповідача оформити та видати ОСОБА_4 паспорт у формі паспортної книжечки.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.06.2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 1-2).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 03.07.2019 року. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с.20-23). Просив суд в задоволенні позову відмовити, з урахуванням тієї обставини, що подана позивачами заява-звернення не відповідала вимогам та порядку подання, встановленим Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року за № 2503-ХІІ у зв`язку з чим відповідачем, у межах строку визначеного Законом України "Про звернення громадян", надано заявнику письмову відповідь на заяву з відповідними роз`ясненнями, яка в свою чергу не є відмовою у наданні адміністративної послуги. Також зазначив, що у відповідності до норм законодавства паспорт громадянина України виготовляється лише у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, а прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, з 01.11.2016 року припинилося.

Законним представником позивача, 11.07.2019, подано до суду відповідь на відзив (а.с.25-29) в якій зазначив, що відповідач помилково трактує вимоги чинного законодавства щодо неможливості отримання позивачем паспорта громадянина України у формі книжечки, передбаченого чинним законодавством. Вказав, що права свободи людини у відповідності до Конституції України не є вичерпними. Посилаючись на Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини зазначив, що право позивача отримати паспорт громадянина України у вигляду паспортної книжечки не є скасованим, а навпаки є чітко встановленим та визначеним. Також зазначив, що міграційна служба вкотре відмовляє і вже не вказує на особисте звернення, оскільки воно відбулося, не на перелік документів, так як вони належним чином подані, а просто займається формальною відпискою із зазначенням відсутності законних підстав для оформлення та видачі паспорта у формі книжечки. Тому просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача скористалася своїм правом на подання заперечення, яке надійшло на адресу суду 17.07.2019. (а.с. 51-52). У даному запереченні зокрема зазначає, що Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII є чинним, оскільки регулює порядок використання раніше виданих паспортів громадянина України у формі книжечки, які не підлягають обов`язковому обміну і є чинними на строк їх видачі. Дане Положення використовується в роботі органів ДМС в частині, що не суперечить закону, який згідно ієрархії законодавчих актів має вищу юридичну силу. Положення про паспорт має переважаючу дію і поширюється на тих осіб, які отримали паспорт у вигляді книжечки до прийняття Закону №5492-VI. На нові правовідносини, які виникли вже після прийняття цього Закону, дія Положення про паспорт не поширюється. При цьому рішення прийняте Великою Палатою Верховного суду є актом індивідуальної дії, і стосується лише сторін, що брали участь у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено наступне.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову від 19 вересня 2018 року, справа №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), провадження № 11-460заі18, яке оприлюднено в реєстрі 02.10.2018.

Частиною 10 статті 290 КАС України визначено, що у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:

1) ознаки типових справ;

2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;

3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 виокремила такі ознаки типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Обставин, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі Великою Палатою Верховного Суду не встановлено.

Адміністративна справа №300/1344/19 за позовною заявою ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Косівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про визнання відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки протиправною та зобов`язання видати паспорт у формі книжечки, з підстав неправомірної відмови суб`єкта владних повноважень, відповідає ознакам типової справи, визначених у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду Верховним Судом зразкової справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) апеляційні скарги Осіб задоволено частково. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року – скасовано та прийнято нове про часткове задоволення позову. Визнано протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі Особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. Зобов`язано Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати Особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ. В решті позову - відмовлено. Постанова набрала законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

У частині 3 статті 291 КАС України зазначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Суд, дослідивши заяву по суті та додані до нею письмові докази, встановив таке.

Неповнолітня ОСОБА_5 та її законні представники, батько ОСОБА_1 та мати ОСОБА_6 19 квітня 2019 року звернулися до начальника Косівського районного центру ДМС України в Івано-Франківській області (а.с.11-13) із заявою:

- оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Косівським районним відділом Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області листом №КО-3/6/2602-19/2620/5-19 від 15.05.2019 (а.с.15-17) роз`яснено ОСОБА_5 , її законним представникам ОСОБА_1 та ОСОБА_7 те, що діючим законодавством передбачено виготовлення паспорта громадянина України тільки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Не погоджуючись із відповіддю суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду, з метою захисту свого порушеного права.

Вирішуючи даний адміністративний спір, суд керується положеннями Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також застосовує приписи Закону України “Про захист персональних даних” від 01.06.2010 № 2297-VI (надалі, також – Закон №2297-VI); Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” від 20.11.2012 №5492-VI (надалі, також - Закон № 5492-VI); Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII (надалі, також - Положення №2503-XII); Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України” від 14.07.2016 №1474-VIII (надалі, також - Закон №1474-VIII); Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” від 25.03.2015 №302.

Вирішуючи даний спір, на думку суду, необхідним є застосування правової позиції викладеної в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

Так, згідно з частиною 1 статті 6 Закону №2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини 5, 6 статті 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой - Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Таким чином, норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі "Х`ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".

Таким чином, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 про визнання відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки протиправною та зобов`язання видати паспорт у формі книжечки, з підстав неправомірної відмови суб`єкта владних повноважень є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. При цьому, самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.

Разом з тим, законодавець, приймаючи Закон №1474-VIII, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача до відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії (бездіяльність) відділу УДМС розглядаються як дії (бездіяльність) держави в цілому, і такі дії (бездіяльність) порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.

Отже, для належного захисту порушених прав позивача слід зобов`язати відділ УДМС оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт №2503-ХІІ.

Суд зазначає, що позицією викладеною в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) спростовано доводи відповідача в цілому, а тому суд не вбачає необхідності аналізувати кожен аргумент відповідача окремо. Також, аргументи, наведені відповідачем в заявах по суті, не дають правових підстав відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду у вищевказаній зразковій справі.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, з Косівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області слід стягнути судові витрати на корить ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 в розмірі 768,40 грн., які підтверджуються квитанцією №N1DOF4446M від 18.06.2019 про сплату судового збору в сумі 768,40 грн. (а.с.3).

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 255, 290, 291, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Косівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 37794486) у видачі паспорта громадянина України неповнолітній ОСОБА_3 у формі книжечки.

Зобов`язати Косівський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 37794486) видати паспорт громадянина України неповнолітній ОСОБА_3 у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Косівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ – 37794486, вул. Незалежності, 90, м. Косів, 78600) на користь ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

законний представник позивача: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер – відсутній;

позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер – відсутній, свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане виконкомом Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області від 10.05.2002, запис №13;

відповідач: Косівський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Незалежності, 90, м. Косів, 78600, код ЄДРПОУ – 37794486.

Суддя Микитюк Р.В.