Рішення № 83350751, 31.07.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/766/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області щодо відмови у виплаті пенсії за період перебування ОСОБА_1 в Сполучених Штатах Америки, а саме: вересень-грудень 2015 року, 2016 рік, 2017 рік, січень-червень 2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області (м. Чернівці, вул. Оренбурзька, 7-А, 58022, код ЄДРПОУ 40329345) виплатити пенсію за вислугу років ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 за період перебування в Сполучених Штатах Америки, а саме: вересень-грудень 2015 року, 2016 рік, 2017 рік, січень-червень 2018 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначала, що перебуває на обліку в Кельменецькому відділі обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області. 23 лютого 2015 року вона звернулась із заявою до органу Пенсійного фонду, в якій просила виплатити їй пенсію за шість місяців наперед у зв`язку із її виїздом на постійне місце проживання в США. Після повернення 13 липня 2018 року звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою про взяття на облік та поновлення виплати пенсії. Розпорядженням №138624 від 18 липня 2018 року ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії з 13 липня 2018 року довічно. Також ОСОБА_1 звернулась із заявою про виплату пенсії за період: вересень-грудень 2015 року, 2016 рік, 2017 рік, січень-червень 2018 року. Однак, листом №284/Г-11/09-05 від 07 квітня 2019 року отримала відмову у виплаті. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 року від 07 жовтня 2009 року, яким визнано неконституційними положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, а також на рішення ЄСПЛ по справі "Пічкур проти України", ОСОБА_1 вказує про незаконність відмови у виплаті пенсії за період її проживання в США.

Ухвалою суду від 15 липня 2019 року відкрито провадження у даній справі, вирішено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У поданому до суду відзиві відповідач заперечує щодо позову та просить суд відмовити у його задоволенні повністю. При цьому вказує про правомірність оскаржуваної бездіяльності. Зазначає, що міжнародні договори між Україною та Сполученими Штатами Америки стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися, а тому відсутні підстави для здійснення виплати пенсій особам за час їх проживання за кордоном. Посилаючись на норми Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), вказував, що поновлення виплати пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, серед яких подання заяви про поновлення виплати пенсії. Наголошував на тому, що оскільки позивач з вересня 2015 року по липень 2018 року не зверталась із заявою про поновлення пенсії з вказаного періоду, то відсутні підстави для виплати пенсії за спірні періоди. Крім цього, відповідач зазначав, що позивачем у позові не правильно вказано вид її пенсії - за вислугу років, оскільки позивач отримує пенсію по інвалідності.

Згідно пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Оскільки провадження у справі відкрито 15 липня 2019 року, суд розглядає справу в межах строку, встановленого частиною другою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, яка з 11 лютого 2005 року перебувала на обліку в органах Пенсійного фонду України та одержувала пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за віком згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення".

23 лютого 2015 року позивач звернулась до пенсійного органу із заявою, в якій просила виплатити пенсію на перед за 6 місяців у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання в США.

Розпорядженням №О/Р 138624 від 23 лютого 2015 року відповідачем закрито пенсійну справу позивача та виплачено розмір пенсії за 6 місяців наперед у зв`язку із переїздом в США на постійне місце проживання.

13 липня 2018 року позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про взяття на облік та поновлення виплати пенсії.

Розпорядженням №138624 від 18 липня 2018 року відповідачем поновлено позивачу виплату пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком з 13 липня 2018 року довічно.

25 березня 2019 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій вказувала, що у зв`язку із її виїздом за кордон було припинено виплату пенсії за вересень-грудень 2015 року, 2016 рік, 2017 рік, січень-червень 2018 року. Посилаючись на статтю 46 та частину другу статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", ОСОБА_1 просила нарахувати та виплатити їй пенсію за вказаний період.

Листом №284/Г-11/09-05 від 07 квітня 2019 року відповідачем відмовлено позивачу у виплаті пенсії за вказаний позивачем період, посилаючись на те, що міжнародних договорів між Україною та Сполученими Штатами Америки стосовно призначення та виплати пенсії не укладалось.

Крім цього, відповідач зазначав, що рішення про призначення пенсії може бути прийнято відповідним управлінням фонду за місцем проживання (реєстрації) заявника в Україні за умови особистого звернення заявника та надання заяви разом із необхідними документами, в тому числі документами, підтверджуючими місце проживання в Україні. Відповідно до заяви від 23 лютого 2015 року щодо виїзду на постійне місце проживання в США, розпорядженням управління Пенсійного фонду України у Кельменецькому районі Чернівецької області від 23 лютого 22015 року закрито пенсійну справу та припинено виплату пенсії з одноразовою виплатою розміру пенсії за 6 місяців. У зв`язку із поданням 13 липня 2018 року заяви про взяття на облік в Кельменецький відділ обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області, розпорядженням №138624 від 18 липня 2018 року позивачу поновлено виплату пенсії з 13 липня 2018 року довічно.

Не погоджуючись із відмовою відповідача у виплаті пенсії за період перебування в Сполучених Штатах Америки, а саме: вересень-грудень 2015 року, 2016 рік, 2017 рік, січень-червень 2018 року, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно пункту 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Сполученими Штатами Америки стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Водночас рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Згідно даного рішення оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Крім цього, вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до частини першої та частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач як громадянка України, яка певний період часу проживала в Сполучених Штатах Америки, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Відтак, суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату пенсії за період проживання в Сполучених Штатах Америки, а тому відповідачем всупереч висновку, викладеного в рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року та рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України", яке є джерелом права, протиправно відмовлено позивачу у виплаті такої.

Щодо доводів відповідача про те, що оскільки міжнародні договори між Україною та Сполученими Штатами Америки стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися, а тому відсутні підстави для здійснення позивачу виплати пенсії за час її проживання за кордоном, то такі є безпідставними з огляду на вищевикладене.

Стосовно посилань відповідача, наданих в обґрунтування своєї позиції, про недотримання позивачем норм Порядку №22-1 в частині не звернення із заявою про поновлення пенсії з вересня 2015 року по липень 2018 року, то такі не стосуються обставин та суті даного спору, який виник між сторонами у зв`язку із не виплатою позивачу пенсії за період її проживання в Сполучених Штатах Америки, а не у зв`язку із непоновленням органом Пенсійного фонду пенсії позивачу (пенсію ОСОБА_1 поновлено 13 липня 2018 року згідно розпорядження №138624 від 18 липня 2018 року).

Відтак, наведені вище доводи відповідача не мають значення для правильного вирішення даного спору.

Щодо тверджень відповідача у відзиві про те, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки позивач не має права на вид пенсії за вислугу років, який просить суд зобов`язати виплатити, тому що отримує пенсію по інвалідності, то такі не свідчать про відсутність правових підстав для задоволення даного позову. Помилкове зазначення у позові виду пенсії ОСОБА_1 не позбавляє її права на отримання належної до виплати пенсії за указаних вище правових підстав.

Суд відзначає, що особливістю адміністративного судочинства, порівняно з іншими видами судочинства, є обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Однак, у даному випадку відповідач не довів законність та обґрунтованість оскаржуваної бездіяльності щодо невиплати позивачу пенсії за період її перебування в Сполучених Штатах Америки. Натомість доводи позивача, враховуючи викладене вище, - обґрунтовані та є такими, що дають правові підстави для задоволення позову.

Згідно підпункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до змісту позову, позовна вимога про зобов`язання відповідача вчинити дії є фактично похідною від попередньої позовної вимоги (пункт 23 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин з метою належного та ефективного способу захисту порушених пенсійних прав позивача суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період її перебування в Сполучених Штатах Америки, а також про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо виплати пенсії позивачу за спірний період.

Враховуючи, що до вересня 2015 року пенсію ОСОБА_1 отримала, оскільки відповідачем було виплачено їй розмір пенсії за шість місяців наперед у зв`язку із переїздом в США на постійне місце проживання, а з 13 липня 2018 року їй було поновлено виплату такої після відповідного звернення, то обґрунтованими є вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплати їй пенсію за вересень-грудень 2015 року, 2016 рік, 2017 рік, січень-червень 2018 року (тобто з 01 вересня 2015 року по 30 червня 2018 року включно).

Крім цього, вирішуючи спір та приходячи до висновку про задоволення позовних вимог, суд зважає на те, що спірні відносини, які виникли між позивачем та відповідачем з приводу не виплати пенсії за період з вересня 2015 року по червень 2018 року включно, носять триваючий характер та є відносинами стосовно соціального захисту громадян.

Відтак, в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд додатково враховує висновок Верховного Суду у постанові від 19 березня 2019 року у справі №806/1952/18 про те, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком. Строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку із не проведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів незаконність оскаржуваної бездіяльності та наявність правових підстав для задоволення заявленого позову. Натомість доводи відповідача, з огляду на викладене, є безпідставними та необґрунтованими.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно наявних у справі квитанцій №43 та №44 від 25 червня 2019 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 1536 грн 80 коп., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 139, 241 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період її перебування в Сполучених Штатах Америки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 01 вересня 2015 року по 30 червня 2018 року включно.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (м. Чернівці, вул. Оренбурзька, 7А, код ЄДРПОУ 40329345) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) гривень 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 31 липня 2019 року.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (м. Чернівці, вул. Оренбурзька, 7А, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя Лелюк О.П.