Рішення № 83326418, 18.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.07.2019Справа № 910/2540/19

За позовом ОСОБА_1 (м . Київ )

До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс" (м. Київ)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротранссервіс" (м. Київ)

Про визнання недійсним договору купівлі-продажу

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: Крутенко Ю.В.

від відповідача-2: Вербицький Д.В., Старовойт В.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротранссервіс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу № 011014 від 01.10.14., укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовано приписами статей 92, 203, 215 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.19. відкрито провадження у справі № 910/2540/19 та призначено підготовче засідання на 02.04.19.

20.03.19. відповідачем-1 подано письмовий відзив на позовну заяву.

02.04.19. відповідачем-2 подано письмовий відзив на позовну заяву.

02.04.19. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви до 18.04.19.

16.04.19. відповідачем-2 подано додаткові пояснення щодо відзиву відповідача-1.

18.04.19. позивачем подано заяву про "зміну підстав позову".

18.04.19. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви до 07.05.19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.19. встановлено наступне.

Розглянувши заяву позивача про "зміну підстав позову" судом встановлено, що позивачем позов доповнено новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин з посилання на норми матеріального права. Позивачем наголошено, що він підтримує всі обставини, викладені в позовній заяві та доповнює свої позовні вимоги наступними правовими підставами для визнання оспорюваного договору недійсним - приписами ст. 233 ЦК України вказуючи, що оспорюваний правочин вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Отже, вказана заява не є заявою про зміну підстав позову.

Разом з тим, у відповідності до приписів п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Оскільки подана позивачем заява "про зміну підстав позову" відповідає вимогам ст. 170 ГПК України суд приймає таку заяву і розгляд справи № 910/2540/19 здійснюється щодо вимог та підстав заявлених у позові з урахуванням підстав, викладених в заяві від 17.04.19. "про зміну підстав позову".

07.05.19. відповідачем-1 подано пояснення щодо заяви позивача «про зміну підстав позову».

07.05.19. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та оголошення перерви в підготовчому засіданні до 28.05.19.

24.05.19. відповідачем-2 подано заперечення на заяву позивача «про зміну підстав позову».

28.05.19. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.06.19.

13.06.19. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви до 18.07.19.

В судовому засіданні 18.07.19. по розгляду справи № 910/2540/19 по суті суд закінчив дослідження доказів, з`ясування обставин та перевірку їх доказами та перейшов до судових дебатів.

Представник позивача в судове засідання 18.07.19. не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 18.07.19. підтримав позовні вимоги позивача.

Представники відповідача-2 в судовому засіданні 18.07.19. проти позову заперечували.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 18.07.19. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача проти них, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.10.14. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс" (далі - продавець, ТОВ "Магістраль-Транс" або Товариство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євротранссервіс" (далі - покупець, ТОВ "Євротранссервіс") було укладено Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 011014 (далі - Договір № 011014), відповідно до пункту 1 якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити належний продавцеві на праві приватної власності напівпричіп бортовий тентований SCHMITZ SPR 24 L13, 2001 року випуску, сірого кольору, шасі НОМЕР_1 , що перебуває на обліку в МРЕВ-9 ДАІ ГУ - УМВС України в м. Києві з 09.07.2002. (свідоцтво НОМЕР_2 ) (далі - транспортний засіб).

Відповідно до п. 2 Договору № 011014, відчужуваний транспортний засіб належить продавцеві на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 , виданого МРЕВ-9 ДАІ ГУ - УМВС України в м. Києві, 09.07.2002.

Згідно з п. 3 Договору № 011014, за домовленістю сторін, враховуючи технічний стан транспортного засобу, продаж вчинено за 10.000,00 грн. з ПДВ, які покупець повинен перерахувати продавцю на його поточний рахунок або повинен внести в касу продавця протягом десяти календарних днів з моменту оформлення цього договору.

Пунктом 7 Договору № 011014 сторони погодили, що право власності на транспортний засіб переходить до покупця з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі транспортного засобу.

За умовами п. 10 Договору № 011014, договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами. Договір припиняється у передбачених чинним законодавством випадках. Взаємовідносини сторін у частині, не передбаченій цим договором, регулюються у встановленому законодавством порядку.

Оспорюваний правочин підписано з боку продавця - директором ТОВ "Магістраль-Транс" ОСОБА_3 , який діяв на підставі Статуту та протоколу Загальних зборів учасників Товариства № 70 від 18.08.14., з боку покупця вказаний договір підписаний директором ТОВ "Євротранссервіс" - ОСОБА_4 , який діяв на підставі Статуту.

Відповідно Акту № 1/16 приймання-передачі основних засобів від продавця до покупця від 16.10.14. ТОВ "Магістраль-Транс" передало, а ТОВ "Євротранссервіс" отримало за Договором № 011014 напівпричіп бортовий тентова ний SCHMITZ SPR 24 L13, шасі НОМЕР_1 вартістю 10.000,00 грн. з ПДВ.

Вказаний акт підписано директорами обох товариств та скріплено печатками товариств.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, громадянин України ОСОБА_1 є учасником ТОВ "Магістраль-Транс", якому станом на час укладення спірного Договору належало та на даний час належить 6,3% статутного капіталу ТОВ "Магістраль-Транс", що становить 21.235,00 грн. Вказане підтверджуються наявними в матеріалах справи копією Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс", затвердженого протоколом Зборів Учасників Товариства № 47 від 11.06.07., та копією Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс" (нова редакція), затвердженого протоколом Позачергових Загальних Зборів Учасників Товариства № б/н від 12.12.17.

ОСОБА_1 (позивач) звернувся з даним позовом до суду про визнання недійсним Договору № 011014, укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

У червні 2017 року ревізійною комісією ТОВ "Магістраль-Транс", до складу якої, зокрема, входив позивач, було проведено перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ "Магістраль-Транс" за період з липня 2014 року по квітень 2017 року.

За результатами вказаної перевірки ревізійною комісією було складено Акт позачергової перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ "Магістраль-Транс" від 30.06.17., яким було встановлено, що на Загальних Зборах Учасників Товариства, які були проведені 18.08.14. та 22.12.14., розглядалось питання щодо продажу належних Товариству транспортних засобів.

Наведеним актом перевірки було встановлено, що ТОВ "Магістраль-Транс" були реалізовані транспорті засоби, які перебували на балансі Товариства, зокрема, напівпричіп бортовий тентова ний SCHMITZ SPR 24 L13, шасі НОМЕР_1 , шляхом укладання Договору № 011014 з ТОВ "Євротранссервіс", з порушенням умов, визначених Статутом ТОВ "Магістраль-Транс" на прийняття відповідних рішень.

Позивач стверджує, що вказаний договір суперечить вимогам ч.ч. 1, 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 92 Цивільного кодексу України, оскільки його укладено керівником ТОВ "Магістраль-Транс" з перевищенням повноважень, на підставі рішення Загальних Зборів Учасників, яке було прийняте з порушенням законодавства та у зв`язку з чим, вказане рішення було визнано недійсним рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.18. у справі № 910/7940/18.

На думку позивача директор ТОВ "Євротранссервіс" був обізнаний про те, що директор ТОВ "Магістраль-Транс" не мав права укладати спірний правочин, оскільки під час укладання спірного Договору керівник ТОВ "Євротранссервіс" був ознайомлений зі Статутом ТОВ "Магістраль-Транс" та протоколом Загальних Зборів Учасників Товариства № 70 від 18.08.14.

Також позивач звертає увагу на те, що продаж транспортного засобу за умовами спірного Договору відбувся без проведення оцінки транспортного засобу суб`єктом оціночної діяльності за заниженою ціною, яка відповідно до Договору № 011014 становила 10.000 грн., що призвело до недоотримання ТОВ "Магістраль-Транс" прибутку, погіршення майнового стану ТОВ "Магістраль-Транс" та впливає на права позивача, як учасника даного Товариства, під час розподілу прибутку від господарської діяльності Товариства, а укладення спірного Договору № 011014 порушує корпоративні права позивача на управління Товариством, оскільки сума оспорюваного правочину перевищує суму, на яку директор Товариства мав повноваження укладати правочини, повноваження на укладання спірного Договору Головою Товариства не надавались, а рішення Загальних Зборів Учасників, яким було вирішено укласти спірний Договір та надати повноваження на його підписання директорові Товариства, були прийняті без повідомлення позивача та за відсутності кворуму для прийняття такого рішення.

Позивач також стверджує, що спірний Договір вчинений відповідачем-1 під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, що відповідно до ст. 233 Цивільного кодексу України є підставою для визнання даного правочину недійсним.

Так, позивач зазначив, що тяжке фінансове становище ТОВ "Магістраль-Транс" в 2014-2015 роках підтверджується:

- наявністю заборгованості в сумі 9.074.964 грн. та 268.780,04 дол. США перед ПАТ АБ "Укргазбанк";

- ухвалою Господарського суду міста Києва по справі № 910/11734/14 від 03.12.15., в якій зафіксовано факт відсутності коштів для погашення всієї суми заборгованості, наявність арешту рахунків ТОВ "Магістраль-Транс" та загрозою подальшого банкрутства;

- показаннями свідків - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 ;

- наявністю заборгованості перед ТОВ "Євротранссервіс".

Водночас невигідні умови укладання спірного Договору підтверджуються:

- різницею вартості майна, яка вказана в оспорюваному Договорі та реальною вартістю вказаного майна;

- висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 04.04.19. № 26, виконаного судовим експертом Бородіним A.B., згідно якого середня ринкова вартість подібного транспортного засобу без врахування його комплектності; укомплектованості; технічного стану; пробігу обсягу і характеру пошкоджень станом на 01.10.14. становить 133.960,00 грн., тобто більша від вартості, яка вказана у спірному Договорі.

Відповідач-1 (ТОВ "Магістраль-Транс") згідно поданого відзиву на позовну заяву просив суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , визнати недійним Договір № 011014, вказавши що: ТОВ "Магістраль-Транс" погоджується з доводами позивача про обізнаність ТОВ "Євротранссервіс" (відповідач-2) щодо повноважень директора ТОВ "Магістраль-Транс" ОСОБА_3 на підписання Договору № 011014, які були обмежені статутом ТОВ "Магістраль-Транс"; ТОВ "Магістраль-Транс" було вимушене відчужити наявне в нього майно, зокрема, транспортний засіб, що є предметом Договору № 011014, через скрутне фінансове становище у зв`язку з наявною у ТОВ "Магістраль-Транс" заборгованістю перед ПАТ "АКБ "Київ" (правонаступником якого є ПАТ "АБ "Укргазбанк"); ТОВ "Магістраль-Транс" було вимушене здійснити продаж транспортного засобу за ціною, запропонованою ТОВ "Євротранссервіс", яка була значно нижчою ніж ринкова, з метою часткового погашання заборгованості перед кредиторами та недопущення банкрутство підприємства.

Відповідач-2 (ТОВ "Євротранссервіс"), згідно поданого відзиву на позовну заяву, вважає позовні вимоги необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами, просив суд відмовити задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з огляду на таке:

- сума спірного Договору (10.000,00 грн.) не перевищує суму зазначену в п. 5.1.1 Статут (50.000,00 грн.), а отже директор відповідача-1 не потребував додаткових повноважень на укладення оспорюваного правочину4

- до виключної компетенції Загальних Зборів Учасників Товариства, враховуючи вимоги закону та статуту ТОВ "Магістраль-Транс", відноситься затвердження договорів (угод), укладених на суму, яка становить п`ятдесят і більше відсотків майна Товариства, при чому таке рішення приймається більшістю не менш як у ? голосів присутніх учасників Товариства;

- на час укладення оспорюваного Договору відповідач-2 не знав та не міг знати про визнання в майбутньому недійсним рішення Загальних Зборів Учасників ТОВ "Магістраль-Транс", оформленого Протоколом № 70 від 18.04.14.;

- відповідач-1 схвалив укладення оспорюваного Договору діями, спрямованими на виконання цього договору, а саме: на виконання умов Договору був складений Акт приймання-передачі основних засобів від Продавця до Покупця, виписана видаткова накладна, відповідачем-1 здійснено дії щодо зняття з обліку транспортного засобу з наступною постановкою на облік відповідача-2.

Відповідач-2, згідно поданих заперечень на заяву позивача про зміну підстав позову, стверджує про відсутність підстав, визначених ст. 233 Цивільного кодексу України, для визнання спірного Договору недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 наведеної статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких є визнання правочину недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України).

Частинами 1, 3 ст.167 Господарського кодексу України встановлено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції чинній на час укладення оспорюваного Договору) учасники господарського товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Якщо учасник господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги про визнання недійсним договору про відчуження майна цього товариства порушенням останнім в ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір підвідомчий господарським судам незалежно від суб`єктного складу. Учасник (акціонер) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.19. у справі № 916/1731/18.

Як відзначалось вище, позивачем обґрунтовано позовні вимоги про визнання недійсним Договору № 011014, вчиненого Товариством, порушенням його корпоративних прав як учасника цього Товариства.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Окремою, передбаченою законом, підставою для визнання правочину недійсним є вчинення правочину особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦК України).

Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Таким чином, встановлення судом наявності або відсутності зазначених позивачем у поданому позові (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) обставин належить до предмету доказування у даній справі.

Відповідно до ст. 11-1 Закону України "Про господарські товариства" (в чинній редакції), законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів, відповідно до цих законодавчих актів.

Статтею 113 ЦК України встановлено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Частинами 1, 3 статті 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Судом встановлено, що спірний Договір № 011014 підписано від імені відповідача-1 директором ОСОБА_3 , який діяв на підставі Статуту та протоколу Загальних Зборів Учасників ТОВ "Магістраль-Транс" № 70 від 18.08.14., та від імені відповідача-2 - директором ОСОБА_4 , який діяв на підставі Статуту, про що зазначено в преамбулі до вказаного Договору.

Відповідно до статті 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 145 ЦК України (в редакції чинній на час укладення оспорюваного Договору) вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Згідно з частиною 1 статті 143 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на час укладення оспорюваного Договору) установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Судом встановлено, що відповідно до п. 5 Статуту ТОВ "Магістраль-Транс", затвердженого протоколом Зборів Учасників Товариства № 47 від 11.06.07., в редакції чинній на час укладення оспорюваного Договору (далі - Статут), управління Товариством здійснюють його органи. Органами управління Товариством є загальні збори його учасників, виконавчий орган та ревізійна комісія.

Згідно з п. 5.1 Статуту, вищим органом товариства є Загальні збори Учасників Товариства, які обирають Голову Товариства.

Відповідно до п. 5.1.1 Статуту, до виключної компетенції Голови Товариства відноситься, зокрема, надання повноважень (у письмовій формі) виконавчому органу Товариства на укладання від імені Товариства всіх договорів та угод (контрактів) на суму, що перевищують 50.000 грн., зокрема угод, купівлі-продажу, внесення до статутних фондів інших товариств, підряду, страхування майна, перевезень, зберігання, доручення, застави майна Товариства, комісії, управління тощо.

Згідно з п. 5.1.2 Статуту Загальні збори учасників Товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності Товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні Учасники (представники Учасників), що володіють у сукупності більш як 60% голосів.

Пунктом 5.1.2 Статуту визначено перелік питань, які відносяться до виключної компетенції Загальних Зборів Учасників Товариства, зокрема, до виключної компетенції Загальних зборів Учасників Товариства відноситься затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті Товариства (п.п. "и" п. 5.1.2 Статуту).

У п. 5.1.2 Статуту також встановлено, що рішення про відчуження майна Товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів Учасників Товариства.

Як вбачається із матеріалів справи, 18.08.14. було проведено Загальні Збори Учасників ТОВ "Магістраль-Транс", які оформлені Протоколом № 70 Загальних Зборів Учасників (Засновників) ТОВ "Магістраль-Транс", на яких, зокрема, розглядалось питання про продаж тягачів та напівпричепів Товариства, зокрема, і за державним номером НОМЕР_2 та про надання повноважень директору Товариства - ОСОБА_3 на укладання та підписання від імені Товариства договорів купівлі-продажу транспортних засобів.

Разом з тим, судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.18. у справі № 910/7940/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Магістраль-Транс" про визнання недійсним рішення загальних зборів, було визнано недійсним рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс" від 18.08.14., оформлене протоколом № 70 від 18.08.14. Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 16.10.18.

Як вказано в ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.18. у справі № 910/7940/18, яке набрало законної сили 16.10.18., має преюдиційне значення для даної справи. Відтак, не потребують доказуванню при розгляді даної справи встановлені у вказаному судовому рішенні обставини щодо неправомірності прийнятих Загальними Зборами Учасників ТОВ "Магістраль-Транс" рішень, які оформлені Протоколом № 70 від 18.08.14., зокрема, щодо надання повноважень директору ТОВ "Магістраль-Транс" ОСОБА_3 на укладання та підписання від імені Товариства договорів купівлі-продажу транспортних засобів.

Натомість судом встановлено, що з боку ТОВ "Магістраль-Транс" спірний Договір № 011014 було підписано директором ОСОБА_3 , що діяв на підставі Статуту та протоколу Загальних Зборів Учасників Товариства № 70 від 18.08.14.

За встановлених обставин, судом враховано наступне.

Відповідно до частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Отже, юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

З системного аналізу норм ст.ст. 99, 145 Цивільного кодексу України, ст. 89 Господарського кодексу України, ст.ст. 58, 59, 62, 63 Закону України "Про господарські товариства" в редакціях, чинних на час укладення спірного Договору, слідує, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Суд відзначає, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекту волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

Отже, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Разом з цим, абз. 2 частини 3 статті 92 ЦК України встановлено, що у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому ч. 4 ст. 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон враховує, що питання щодо визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій відноситься до внутрішніх взаємовідносин юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Таким чином, частина 3 ст. 92 ЦК України містить виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом з тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

З урахуванням норм ст. 98 ЦК України та приписів ст.ст. 92, 203, 215, 241 цього Кодексу, рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, вони мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Таким чином, якщо суд визнає недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, воно є недійсним з моменту його прийняття.

Проте, для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з огляду на порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнане недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства, згідно з яким виконавчий орган діяв на момент укладення договору.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 13.03.17. у справі № 760/8121/16-ц, постанові Верховного Суду від 20.06.18. у справі № 910/15832/17.

Таким чином, сам по собі факт визнання судом недійсним рішення Загальних Зборів Учасників Товариства, оформленого протоколом № 70 від 18.08.14., не може бути підставою для визнання оспорюваного Договору недійсним.

Разом з цим, судом досліджено, чи знав відповідач-2 (контрагент відповідача-1 за оспорюваним Договором) або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг не знати про обмеження в повноваженнях директора ТОВ "Магістраль-Транс" ОСОБА_3 на укладання та підписання від імені Товариства оспорюваного Договору.

Так, відповідач-2 стверджував, що станом на дату укладення оспорюваного Договору він не знав та не міг знати про визнання в майбутньому недійсним вказаного рішення Загальних Зборів Учасників Товариства, яким, зокрема, надано повноваження директору ТОВ "Магістраль-Транс" ОСОБА_3 на укладання та підписання від імені Товариства оспорюваного Договору.

Водночас, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.18. у справі № 927/976/17.

Оспорюваний Договір містить умову (зазначення у преамбулі) про його підписання зі сторони ТОВ "Магістраль-Транс" на підставі Статуту та протоколу Загальних Зборів Учасників ТОВ "Магістраль-Транс" № 70 від 18.08.14.

Наведене свідчить про обізнаність іншої сторони оспорюваного правочину - відповідача-2 з таким статутом та протоколом у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі, за наявності обмежень, посилання відповідача-2 на те, що йому було невідомо про наявні обмеження повноважень представника відповідача-1 суд не може брати до уваги. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.19. року у справі № 904/2178/18 та від 02.08.18. року у справі № 903/612/16.

Судом встановлено, що відповідно до п. 5 Статуту ТОВ "Магістраль-Транс" (в редакції чинній на час укладення оспорюваного Договору) органами управління Товариством є загальні збори його учасників, виконавчий орган та ревізійна комісія.

Згідно з п. 5.1 Статуту, вищим органом товариства є Загальні збори Учасників Товариства, які обирають Голову Товариства.

Виконавчий орган Товариства - директор (п. 5.2.5 Статуту).

Відповідно до п. 5.1.1 Статуту, до виключної компетенції Голови Товариства відноситься, зокрема, надання повноважень (у письмовій формі) виконавчому органу Товариства на укладання від імені Товариства всіх договорів та угод (контрактів) на суму, що перевищують 50.000 грн., зокрема угод, купівлі-продажу, внесення до статутних фондів інших товариств, підряду, страхування майна, перевезень, зберігання, доручення, застави майна Товариства, комісії, управління тощо.

Згідно з п. 5.1.2 Статуту Загальні збори учасників Товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності Товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні Учасники (представники Учасників), що володіють у сукупності більш як 60% голосів.

Наведеним пунктом 5.1.2 Статуту визначено перелік питань, які відносяться до виключної компетенції Загальних Зборів Учасників Товариства.

З наведеного переліку вбачається, зокрема, до виключної компетенції Загальних зборів Учасників Товариства відноситься затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті Товариства (п.п. "и" п. 5.1.2 Статуту) (при цьому "сума, що перевищує вказану в статуті Товариства" фактично у Статуті не зазначена, оскільки у п. 3.8 Статуту вказано суму статутного фонду Товариства, а у п. 5.1.1 - суму, за умови перевищення якої необхідне надання Головою Товариства відповідних повноважень).

Суд звертає увагу, що пунктом 5.1.2 Статуту (останнє речення) визначено, що рішення про відчуження майна Товариства приймаються більшістю не менш як у ? голосів Учасників Товариства.

Таким чином, Статут ТОВ "Магістраль-Транс", в редакції чинній станом на час укладення оспорюваного Договору, містив положення, які чітко передбачають прийняття Загальними зборами Учасників Товариства рішення про відчуження майна Товариства і що такі рішення приймаються більшістю не менш як у ? голосів Учасників Товариства.

Відповідно до п. 5.2.5 Статуту Директор Товариства вирішує всі питання діяльності Товариства, крім тих, які входять до компетенції Зборів Учасників, Голови Товариства та Ревізійної комісії Товариства.

Враховуючи наведені умови (пункти) Статуту, суд дійшов висновку, що оскільки купівля-продаж транспортного засобу за оспорюваним Договором визначена у сумі 10.000,00 грн. (тобто є меншою ніж 50.000,00 грн.), то на укладення такого договору від імені Товариства Директору Товариства не потребувалось надання Головою Товариства відповідних повноважень.

Разом з цим, оскільки Статутом встановлено, що рішення про відчуження майна Товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів Учасників Товариства (75%), тоді як у протоколі Загальних Зборів Учасників ТОВ "Магістраль-Транс" № 70 від 18.08.14. (зазначений в оспорюваному Договорі в якості підстави для підписання Договору директором відповідача-1), яким оформлено рішення Загальних Зборів Учасників ТОВ "Магістраль-Транс" про продаж (відчуження) спірного транспортного засобу, зазначено про присутність на даних загальних зборах Товариства 73,9% голосів засновників, суд дійшов висновку, що відповідач-2 при підписанні оспорюваного Договору знав або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг не знати про обмеження в повноваженнях директора ТОВ "Магістраль-Транс" ОСОБА_3 на укладання та підписання від імені Товариства оспорюваного Договору, враховуючи, наведену умову п. 5.1.2 Статуту та фактичну присутність на Загальних Зборах учасників ТОВ "Магістраль-Транс, що володіють 73,9% голосів.

Водночас судом враховано, що відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (ч. 1). Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 2).

З аналізу змісту частини першої статті 241 ЦК України випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Відповідний висновок містять постанови Верховного Суду від 16.05.18. у справі № 910/1163/17, від 25.04.18. у справі № 910/9915/17, від 10.04.18. у справі № 910/11079/17.

При цьому в постанові Верховного Суду від 16.05.18. у справі № 910/1163/17 зазначено, що схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, передача транспортних засобів, зняття їх з обліку із наданням усіх необхідних документів та прийняття часткової або повної оплати за спірними договорами).

Враховуючи наведене, судом при розгляді даної справи з`ясовано, чи було в подальшому схвалено оспорюваний Договір особою, від імені якої його вчинено.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що відповідач-1 в подальшому схвалив оспорюваний Договір № 011014 вчинений від його імені директором ОСОБА_3 , а саме:

- на виконання умов Договору № 011014 був складений та підписаний Акт приймання-передачі основних засобів від Продавця до Покупця від 16.10.14. № 1/16;

- відповідачем-1 виписано видаткову накладну № 2ОФ/0 від 16.10.14. та рахунок-фактуру № 5 від 16.10.14.

- відповідачем-1 здійснено дії щодо зняття з обліку транспортного засобу з наступною постановкою на облік відповідача-2.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач-1 в подальшому схвалив оспорюваний Договір № 011014 від 01.10.14., вчинений від його імені директором ОСОБА_3 .

В свою чергу, встановлене судом подальше схвалення оспорюваного Договору унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України).

Далі суд відзначає наступне.

Частиною 1 статті 233 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Судом враховано, що відповідні вимоги про визнання правочинів недійсними на підставі статті 233 ЦК України можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самої особи, яка вчиняє правочин. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

Для застосування статті 233 ЦК України необхідно встановити наявність зазначених умов у сукупності, а саме вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Також необхідно встановити наявність причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та укладеним правочином, тобто факт його укладення саме з метою усунення таких обставин.

Щодо вчинення правочину під впливом тяжкої обставини.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.14. у справі № 910/11734/14 вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" заборгованість за Кредитним договором № 6/2003 від 07.07.03. в загальному розмірі 9074964,10 грн. та 268780,04 доларів США.

З матеріалів справи також вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.15. у справі № 910/11734/14 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль - Транс" частково та розстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.14. у справі № 910/11734/14 зі сплатою Товариством з обмеженою відповідальністю "Магістраль - Транс" на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" заборгованість у встановленому ухвалою порядку.

Посилаючись на вищенаведену ухвалу у справі № 910/11734/14 на доведення тяжкого фінансового становища ТОВ "Магістраль-Транс" в 2014-2015 роках, позивач зазначив, що цією ухвалою встановлено наступне: сума, заявлена до стягнення за даним рішенням, є великою при цьому відповідачем вчиняються дії направлені на погашення вказаної заборгованості; реальність намагання ТОВ "Магістраль-Транс" здійснити виплату заборгованості перед ПАТ "АКБ "Київ" згідно рішення суду від 09 вересня 2014 по справі № 910/11734/14 за наявності відповідних коштів; сплата всієї суми заборгованості може призвести до зупинення господарської діяльності відповідача та банкрутства.

Однак, судом враховано, що наведена ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/11734/14 постановлена судом 03.12.15., тобто більш ніж через рік після укладення оспорюваного Договору від 01.10.14., а тому жодним чином не може підтверджувати укладення оспорюваного Договору під впливом тяжкої обставини.

Статтею 88 ГПК України встановлено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом.

Судом досліджено долучені позивачем до матеріалів справи заяви свідка, а саме:

- заяву свідка ОСОБА_6 , який в 2014 році працював у ТОВ "Магістраль-Транс" на посаді комерційного директора, та повідомив, зокрема, що у в 2014 році у ТОВ "Магістраль-Транс" (відповідач-1) існувала заборгованість перед ПАТ "АКБ "Київ", яка складала суму приблизно еквівалентну 960 тис. доларів США, яку ТОВ "Магістраль-Транс" не могло погасити в строки, які були передбачені кредитним договором. Незважаючи на зусилля керівництва ТОВ "Магістраль-Транс" вказана сума не могла бути сплачена у зв`язку з відсутністю обігових коштів в такому розмірі. В зв`язку з вказаними обставинами в серпні 2014 року було прийнято рішення про продаж частини майна для проведення розрахунків з кредиторами. В вересні 2014 року Господарський суд м. Києва прийняв рішення, яким було вирішено стягнути вказану заборгованість з ТОВ "Магістраль-Транс" на користь ПАТ "АКБ "Київ". Розуміючи, що в результаті примусового стягнення буде порушено виконавче провадження та накладений арешт на майно, а також у зв`язку з відсутністю коштів ТОВ "Магістраль-Транс" прискорило пошук покупців на транспортні засоби. Вказані причини послужили причиною продажу транспортних засобів ТОВ "Євротранссервіс" за ціною, яка була в декілька разів менше ніж ринкова;

- заяву свідка ОСОБА_5 , яка в 2014 році працювала в ТОВ "Магістраль-Транс" на посаді бухгалтера (головного бухгалтера), та повідомила, зокрема, що в договорах, які їй надавали для оформлення бухгалтерської документації, була вказана ціна, яка фактично дорівнювала балансовій вартості такого майна. На питання керівництву ТОВ "Магістраль-Транс" чи вірно зазначена вартість транспортних засобів, їй повідомили, що якщо не продамо вказане майно, то на нього буде накладений арешт, у зв`язку з наявністю рішення суду про стягнення з ТОВ "Магістраль-Транс" заборгованості на користь АКБ "Київ", а інших джерел, де було б можливо отримати кошти, немає;

- заяву свідка ОСОБА_4 , який у період з 02 грудня 2010 року по 05 грудня 2016 року працював на посаді Директора ТОВ "Євротранссервіс", та повідомив, зокрема, що в період його перебування на вказаній посаді між ТОВ "Євротранссервіс" (відповідач-2) та ТОВ "Магістраль-Транс" (відповідач-1) існували договірні відносини щодо ремонту транспортних засобів, постачання для них запасних частин та їх технічного обслуговування. Влітку-восени 2014 року ТОВ "Магістраль-Транс" здійснювало оплату за послуги з затримкою, причиною затримки платежів послугували фінансові проблеми ТОВ "Магістраль-Транс", які пов`язані з заборгованістю по кредитному договору перед АКБ "Київ". Оскільки у ТОВ "Магістраль-Транс" була заборгованість перед кредиторами, в тому числі і перед ТОВ "Євротранссервіс", і йому терміново були необхідні обігові кошти для розрахунків, а також у зв`язку з тим, що на майно ТОВ "Магістраль-Транс" міг бути накладений арешт, ТОВ "Євротранссервіс", розуміючи, що є можливість викупити майно за ціною, яка є нижчою ніж ринкова, зробило усну пропозицію відповідачу-1 викупити частину транспортних засобів.

Аналіз обставин, викладених у наведених заявах свідчить, що ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 стверджують, що у відповідача-1 була необхідність в поповненні обігових коштів для розрахунку з кредиторами (зокрема, на виконання рішення Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості з ТОВ "Магістраль-Транс" на користь ПАТ "АКБ "Київ", для здійснення розрахунків з відповідачем-2 на виконання договірних відносин з останнім), також свідки зазначили про те, що відповідач-1 розумів, що в результаті примусового стягнення (за рішенням суду) буде порушено виконавче провадження та накладений арешт на майно, що і стало причиною термінового продажу ТЗ на користь відповідача-2 за ціною, що нижче ринкової.

Судом також досліджено долучену відповідачем-2 до матеріалів справи заяву свідка ОСОБА_7 , який в 2014 році працював на посаді заступника директора ТОВ "Євротранссервіс" з технічних питань, та повідомив, що у 2014 році він був учасником переговорів щодо укладення договорів купівлі-продажу транспортних засобів, за результатами яких ТОВ "Магістраль-Транс" відчужило на користь ТОВ "Євротранссервіс" транспортні засоби. Вартість транспортних засобів згідно умов договорів купівлі-продажу, в залежності від стану транспортного засобу, складала від 10 до 50 тис. грн. Відповідна вартість транспортних засобів була обумовлена технічним станом. Всі транспортні засоби, що були придбані у ТОВ "Магістраль-Транс" були в технічно-несправному стані та вимагали значних вкладень для відновлення. Причиною, продажу даних транспортних засобів зі сторони ТОВ "Магістраль-Транс" послугувало, як було повідомлено її керівництвом під час переговорів, економічна недоцільність проводити значні ремонтні роботи враховуючи стан та строк експлуатації ТЗ. Договори купівлі-продажу між підприємствами укладались при вільному волевиявленню, не під впливом тяжких обставин, про що сторонами було зазначено і в договорах.

В свою чергу, як встановлено судом, згідно п. 4 оспорюваного Договору відповідач-1 (продавець) свідчив, що договір не укладається під впливом тяжкої для продавця обставини. Крім того, згідно п. 5 оспорюваного Договору сторони підтвердили, що укладання договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Принципи підприємницької діяльності визначено статтею 44 ГК України, а саме: підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Разом з цим, статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Врахувавши наведені норми, дослідивши обставини постановлення Господарським судом міста Києва рішення від 09.09.14 та ухвали від 03.12.15. у справі № 910/11734/14, наявні в матеріалах справи заяви свідків у їх сукупності, суд дійшов висновку, що фактично позивач визначив тяжкою обставиною, під впливом якої ТОВ "Магістраль-Транс" було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу, - наявність заборгованості ТОВ "Магістраль-Транс" перед ПАТ "АКБ "Київ" (яка виникла за Кредитним договором № 6/2003 від 07.07.2003 та постановлена до стягнення з ТОВ "Магістраль-Транс" згідно рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.14. у справі № 910/11734/14) та необхідність її погашення позивачем.

Проте, обставина наявності такої заборгованості (встановленої рішенням суду) є наслідком здійснення відповідачем-1 підприємницької діяльності на власний ризик (в розумінні ст.ст. 42, 44 ГК України) та на підставі відповідного договору з контрагентом (ст.ст. 627, 628 ЦК України), а відповідно, не може бути оцінена судом у якості тяжкої для сторони (відповідача-1) обставини в розумінні ст. 233 ЦК України, під впливом якої сторона уклала оспорюваний Договір.

За таких же підстав не може бути визнана у якості тяжкої для відповідача-1 обставини в розумінні ст. 233 ЦК України і заборгованість останнього перед ТОВ "Євротранссервіс", на яку посилався позивач у заяві про зміну підстав позову, що не заперечувалось відповідачами.

При цьому суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів перерахування відповідачем-1 грошових коштів, отриманих ним за оспорюваним Договором, в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ "АБ "Укргазбанк". Натомість, наявний в матеріалах справи укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 Акт взаємозаліку від 02.04.15., а отже підписаний після прийняття рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.14. у справі № 910/11734/14) (а.с. 178 т. 1), свідчить про зарахування зустрічних однорідних вимог сторін на загальну суму 1.839.011,94 грн. (заборгованість відповідача-1 перед відповідачем-2).

Щодо вчинення правочину на вкрай невигідних умовах.

Згідно з п. 3 оспорюваного Договору встановлено, що за домовленістю сторін, враховуючи технічний стан транспортного засобу, продаж цей вчинено за 10.000,00 грн. з ПДВ, які покупець повинен перерахувати продавцю на його поточний рахунок або повинен внести в касу продавця протягом десяти календарних днів з моменту оформлення цього договору.

На підтвердження невигідних умов укладання оспорюваного Договору, а саме різниці вартості майна, яка вказана в оспорюваному Договорі та реальної вартості вказаного майна позивач долучив до матеріалів справи Висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 26 від 08.04.19. (далі - Висновок), виконаного судовим експертом Бородіним A.B.

Судом досліджено, що за результати проведення експертного дослідження експерт дійшов такого висновку: середня ринкова вартість подібного транспортного засобу (напівпричіп SCHMITZ SPR 24 L13, 2001 року випуску, шасі НОМЕР_1 ) без врахування його комплектності; укомплектованості; технічного стану; пробігу обсягу і характеру пошкоджень станом на 01 жовтня 2014 року становить 133.960,00 грн.; вартість транспортного засобу при наявності підтверджуючих вихідних даних може бути збільшена або зменшена.

Наведений висновок свідчить, що експерт у Висновку визначив вартість подібного транспортного засобу без врахування його комплектності; укомплектованості; технічного стану; пробігу обсягу і характеру пошкоджень, а не вартість транспортного засобу, який був безпосередньо предметом купівлі-продажу за оспорюваним Договором, а тому Висновок не приймається судом у якості належного доказу на підтвердження вчинення оспорюваного Договору на вкрай невигідних для відповідача-1 умовах.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено існування в спірному випадку укладення Договору № 011014 таких умов як вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови, наявність яких у сукупності необхідно встановити для застосування статті 233 ЦК України.

Таким чином, позивачем не доведено, що спірний Договір вчинений відповідачем-1 під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання недійсним Договору № 011014 від 01.10.14. згідно ст. 233 Цивільного кодексу України.

Отже, проаналізувавши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Договору купівлі-продажу транспортного засобу № 011014 від 01.10.14., укладеного між відповідачами, а тому у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем разом із позовною заявою подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який складається із суми сплаченого позивачем судового збору в розмірі 1921,00 грн.

Відповідач-1 попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Відповідач-2 безпосередньо у відзиві на позовну заяву навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які він очікує понести до закінчення розгляду справи, та заявив, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду ним будуть подані докази та остаточний розрахунок суми судових витрат.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір в розмірі 1921,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4, 20, 56, 58, 73-80, 86, 88, 123, 124, 129, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 30.07.19.

Суддя Т.М. Ващенко