Рішення № 83322218, 25.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 липня 2019 року 15:25 № 640/10120/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судових засідань Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Київської обласної державної адміністрації

до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про визнання протиправними та скасування постанов

за участі представників сторін:

від позивача - Кучма О.М.,

від відповідача - Пархоменко М.В.

ВСТАНОВИВ:

Київська обласна державна адміністрація (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить: поновити строк на оскарження постанов державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 14 грудня 2018 року про стягнення виконавчого збору та від 22 квітня 2019 року про накладення штрафу ВП №57918872; визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 14 грудня 2018 року про стягнення виконавчого збору та від 22 квітня 2019 року про накладення штрафу ВП №57918872.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржувані постанови від 14 грудня 2018 року про стягнення виконавчого збору та від 22 квітня 2019 року про накладення штрафу, винесені у виконавчому провадженні №57918872, є безпідставними, оскільки позивачем добровільно 20 листопада 2018 року виконано рішення, що слугувало підставою для відкриття названого виконавчого провадження, про що належним чином повідомлено відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2019 року визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позов представник відповідача зазначив, що оскаржувані постанови прийнято у відповідності до норм статей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження».

19 липня 2019 року представником Київської обласної державної адміністрації до Окружного адміністративного суду міста Києва подано заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд визнати протиправними та скасувати постанови від 20 червня 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника виконавчого збору, прийняті в рамках виконавчого провадження №57918872.

Так, відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною 7 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.

З поданої заяви судом встановлено, що позивачем не надано докази направлення копій таких уточнень адміністративного позову іншим учасникам справи всупереч вимогам частини 7 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, суд не приймає до розгляду зазначену вище заяву про зміну позовних вимог.

В судовому засіданні 25 липня 2019 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 14 грудня 2018 року відкрито виконавче провадження №57918872 з примусового виконання виконавчого листа №361/7560/17, виданого 22 листопада 2018 року Броварським міськрайонним судом Київської області, про зобов`язання Київську обласну державну адміністрацію розглянути питання щодо поновлення ОСОБА_1 2-ї категорії учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

14 грудня 2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про стягнення виконавчого збору, якою з боржника (позивача) стягнуто виконавчий збір в сумі 14 892,00 грн.

22 квітня 2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про накладення штрафу, якою на позивача накладений штраф за невиконання судового рішення та законних вимог державного виконавця без поважних причин в сумі 5100,00 грн.

Листом від 22 травня 2019 року позивачем скеровано відповідачу лист про розгляд питання щодо поновлення ОСОБА_1 2-ї категорії учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на засіданні комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим громадянам 28 березня 2019 року та прийняття рішення, оформленого протоколом №5-19, про відмову у визначенні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 у зв`язку з відсутністю документів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551.

14 червня 2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №57918872 відповідно до вимог пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та скасування постанови про накладення штрафу від 22 квітня 2019 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII, в редакції станом на дату прийняття оскаржуваного повідомлення) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII).

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (частина 4 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII).

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до статті 10 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Іншими заходами примусового характеру, що передбачені цим Законом, у разі виконання рішення немайнового характеру можуть бути заходи, які передбачені статтями 64-67 Закону.

Аналіз наведених норм дає підстави суду вважати, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є:

1) фактичне виконання судового рішення;

2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Відтак, за своїм змістом виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до виконання рішення.

Так, рішення, що слугувало підставою для відкриття виконавчого провадження №57918872, є рішенням немайнового характеру.

Статтею 63 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII визначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Одночасно частинами 3, 4, 9 статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII визначено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Як вказано вище, виконавче провадження №57918872 з примусового виконання виконавчого листа №361/7560/17, виданого 22 листопада 2018 року Броварським міськрайонним судом Київської області, про зобов`язання Київську обласну державну адміністрацію розглянути питання щодо поновлення ОСОБА_1 2-ї категорії учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відкрито 14 грудня 2018 року.

Судом встановлено, що на засіданні комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим громадянам 28 березня 2019 року прийнято рішення, оформлене протоколом №5-19, про відмову у визначенні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 у зв`язку з відсутністю документів передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551.

Отже, фактично рішення, що слугувало підставою для відкриття виконавчого провадження №57918872 виконано боржником (позивачем) 28 березня 2019 року, тобто після винесення постанови про відкриття названого виконавчого провадження від 14 грудня 2018 року, а відтак при прийняття оскаржуваної постанови від 14 грудня 2018 року про стягнення виконавчого збору відповідач діяв відповідно до названих норм Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII, отже позов у вказаній частині є необґрунтованим.

Щодо позову в частині визнання протиправною та скасування постанови від 22 квітня 2019 року про накладення штрафу, суд зазначає, що така постанова скасована постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року, отже не породжує для позивача жодних правових наслідків та не порушує його права та інтереси, а відтак позов у вказаній частині не підлягає задоволенню.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Київської обласної державної адміністрації

відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення виготовлено 29 липня 2019 року.