Ухвала суду № 83311743, 24.07.2019, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

справа № 520/4284/19

провадження № 2-з/520/673/19

УХВАЛА

24.07.2019 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у одноособовому складі:

суддя Літвінова І.А. - головуючий,

за участю секретаря судового засідання Молодова В.С.

за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення його зустрічного позову у цивільній справі № 520/4284/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Київська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 та просить позбавити останнього батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також стягнути з відповідача аліменти на дитину.

Підставами для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав позивач зазначає: ухилення відповідача від виховання дитини; зловживання алкогольними напоями та наркотичними речовинами; аморальний спосіб життя; антисанітарні умови проживання; негативний вплив на дитину, яка була свідком агресивної та неадекватної поведінки відповідача. Крім того, позивач заявляє, що ОСОБА_1 вчинив по відношенню до дочки насильство, вдаривши її, що стало підставою для відмови останньої від зустрічей з батьком. Негативно характеризуючи відповідача, позивач зазначає про погрози розправою з нею, а також про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040380000624 кримінального провадження, у зв`язку з нанесенням ОСОБА_1 тілесних ушкоджень своїм батькам. В свою чергу ОСОБА_2 також звернулася до Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області з заявою про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, що має ознаки складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України. Заява зареєстрована 18.01.2019 року, що підтверджено талоном-повідомленням № 000820.

За позовом ОСОБА_2 відкрито провадження у цивільній справі № 520/4284/19.

Відповідач ОСОБА_1 відізвався на позов та у відзиві від 29.03.2019 року зазначив про повне невизнання позовних вимог та обставин, якими ці вимоги обґрунтовуються. Відповідач вказав, що причиною розірвання шлюбу у 2017 році між ним та позивачем була зрада останньої. Відповідач підтвердив, що після розірвання шлюбу сторони проживають окремо і дитина залишилася проживати з матір`ю. Незважаючи на це, відповідач продовжував займатися вихованням дочки та приймати активну участь у житті дівчинки, відвідувати батьківські збори у дитячому закладі та оплачувати послуги цього закладу, надавати грошову допомогу, купувати одяг, іграшки. Відповідач зазначає, що піклувався і здоров`ям дитини, яка проходила лікування у дитячій поліклініці саме за його місцем проживання. Відповідач свідчить, що він характеризується позитивно, є відповідальною, працьовитою і уважною людиною. З дочкою мав щирі відносини. Його батьки заповіли свою квартиру (в якій на цей час проживає відповідач) саме онучці - ОСОБА_4 , і у самого ОСОБА_1 добрі стосунки з його батьками. Поведінку позивача відповідач пов`язує з маніпулюванням дитиною, умисним створенням конфліктних ситуацій та чиненням перешкод у спілкуванні дочки з батьком, що призвело до повного обмеження їх спілкування з грудня 2018 року. Відповідач вказує, що він не може встановити де дійсно проживає дитина, дитячий садок ОСОБА_4 відвідувати перестала, будь-яким чином відповідач з дочкою зв`язатися не може. Кримінальне провадження щодо побиття матері, на яке посилається позивач, було закрито у зв`язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення. Посилання позивача на алкогольну та наркотичну залежність відповідача нічим не доведені. Оселя відповідача знаходиться в задовільному санітарному стані. Відповідач вказує на навмисне введення позивачем суду в оману. З метою підтвердження обставин, викладених у відзиві, відповідач додав письмові докази та свідчення.

В квітні 2019 року відповідач подав зустрічний позов, з вимогами визначити місце проживання ОСОБА_4 , 2013 р.н., з ним за адресою: АДРЕСА_1 , стягнувши з матері дитини аліменти на малолітню. ОСОБА_1 впевнений, що проживання малолітньої з рідним батьком буде найкращим чином відповідати інтересам ОСОБА_4 , після народження її матір`ю ОСОБА_2 ще одної дочки від іншого чоловіка - ОСОБА_3 , з яким вона і проживає.

До завершення розгляду справи ОСОБА_1 просить забезпечити поданий ним позов шляхом заборони громадянці ОСОБА_2 чинити дії щодо перешкоджання ОСОБА_1 у спілкуванні з його малолітньою дитиною - ОСОБА_4 та чинити перешкоди в наданні можливості ОСОБА_1 підтримувати на регулярній основі дитяче-батьківські відносини та особисті зустрічі з дитиною, мати з нею телефоні розмови, спілкуватися за допомогою інших сучасних засобів зв`язку (Skype, Viber, Telegram тощо). Крім цього, ОСОБА_1 просить обмежити виїзд малолітньої ОСОБА_4 за кордон до ухвалення остаточного судового рішення у даній справі.

Ухвалою суду від 05.06.2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову призначено до розгляду в судовому засіданні з викликом заявника для надання особистих пояснень.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив, що останній раз бачив дочку в грудні 2018 року. Заявник пояснив, що наприкінці 2018 року він мав особисту завантаженість справами і дійсно біля місяця не міг приділяти дитині стільки часу, як до цього. Проте наступні його намагання встановити контакт з дитиною були блоковані минулою дружиною ОСОБА_2 До цього часу батько не знає дійсне місцезнаходження дитини, розшуки за вказаною у позовній заяві адресою були безрезультатними. Дитячий садок ОСОБА_4 не відвідує, де вона і в якому стані заявник не знає.

За приписами статті 45 ЦПК України під час розгляду справи малолітня особа має право безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки. Суд роз`яснює малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі, якщо за віком вона може усвідомити їх значення. Суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

За результатами засідання явка ОСОБА_2 до суду була визнана обов`язковою разом з дитиною ОСОБА_4 , для проведення бесіди у присутності представника органу опіки та піклування.

В судовому засіданні 25.06.2019 року представник ОСОБА_2 повідомив, що остання не з`явилася до суду у зв`язку із поганим самопочуттям.

16, 22 та 24 липня 2019 року ОСОБА_2. до суду також не з`явилася. Представник ОСОБА_2 повідомив, що неявка цієї особи до суду, пов`язана з двома основними причинами, по-перше, - ОСОБА_2. сама доглядає за двома малолітніми дочками 2013 та 2017 року народження, а по-друге, - ОСОБА_2. має обґрунтовані побоювання за своє життя і здоров`я, оскільки боїться ОСОБА_1 , якій після засідання може організувати стеження за нею.

Своє ставлення до забезпечення позову у визначений ОСОБА_1 спосіб ОСОБА_2. виклала в письмових запереченнях, поданих до суду 16.07.2019 р. (вхід. № 35508) за її особистим підписом.

У запереченнях зроблено висновок, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову не ґрунтується на нормах закону, а тому суду слід відмовити у її задоволенні.

Позивач зазначає, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів жодним чином не кореспондуються із заявленим способом забезпечення позову. У запереченнях ОСОБА_2. продовжує наполягати на небезпечності ОСОБА_1 , вказуючи, що за її зверненням з приводу погрози вбивством їй та її чоловіку ОСОБА_3. , триває досудове слідство (ЄРДР № 12019160500000993, від 28 лютого 2019 року); мати ОСОБА_1 більше місяця знаходилася на лікуванні саме після побиття її ОСОБА_1 , а не внаслідок «падіння з дробини»; в смс-листуванні батько ОСОБА_1 застерігає проти надання ОСОБА_1 дитини, а вживання ОСОБА_1 алкогольних напоїв підтверджується відповідними рішеннями суду. Крім того, у запереченнях заявлено, що вжиття заходів забезпечення позову, про які просить ОСОБА_1 , не може бути гарантією забезпечення виконання судового рішення за вимогами, викладеними у зустрічній позовній заяві, і взагалі вимоги, що вказані у заяві про забезпечення позову, фактично складають предмет іншого спору, який не заявлений.

Після відібрання пояснень, суд продовжив в письмовому провадженні розгляд питання щодо забезпечення позову.

Судом встановлено, що 16 березня 2013 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції за актовим записом № 343 було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 (згідно із відміткою в паспорті НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_1 -дошлюбне прізвище ОСОБА_2 було ОСОБА_2 ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя ОСОБА_1 народилася дочка ОСОБА_4 . Державна реєстрація народження дитини проведена 30 жовтня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції за актовим записом № 10357 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 . В графі батько вказаний ОСОБА_1 , в графі мати - ОСОБА_2 .

21 лютого 2017 року за рішенням Приморського районного суду м. Одеси шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (цивільна справа № 522/22959/16-ц). Позов про розірвання шлюбу подавався ОСОБА_2 . Причинами розірвання шлюбу вказано те, що у сторін не склалося спільне життя у зв`язку із відсутністю взаєморозуміння між ними. Шлюбні відносини припинені з 26.07.2015 року, спільне господарство не ведуть, проживають окремо, дитина залишилася проживати з матір`ю. Відповідач ОСОБА_1 при розгляді у Приморському районному суді м. Одеси цивільної справи № 522/22959/16-ц визнав ці обставини, обидві сторони заявили про відсутність потреби у встановлені строку на примирення, що шлюб носить формальний характер та збереження шлюбу не можливо. Датою набрання рішенням законної сили вказано 13.03.2017 року.

Тобто після розірвання шлюбу між батьками малолітньої ОСОБА_4 , 2013 р.н., не було спірних питань з приводу визначення місця проживання дитини, і такий спір в судовому порядку не вирішувався, й відповідно рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю чи батьком не приймалося.

27.10.2017 року ОСОБА_2 одержала паспорт громадянина України № НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_2 , а під час провадження у цивільній справі № 520/4284/19 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 та змінила прізвище на ОСОБА_2 .

У заяві про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 вказала, що проживає з ОСОБА_3 з січня 2017 року. Причинами розірвання шлюбу зазначає вчинення минулим чоловіком ОСОБА_1 насильницьких дій стосовно неї, зловживання алкогольними напоями та наркотичними речовинами. Заява зареєстрована 18.01.2019 р. в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинення кримінального правопорушення Приморським ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області за № 2253 (талон-повідомлення № 000820).

У судовому засідання ОСОБА_1 причинами розірвання шлюбу вказав зраду дружини, при цьому підтвердив, що допускав емоційну нестриману поведінку по відношенню до неї, але категорично заперечував вчинення будь-яких насильницьких чи образливих дій проти дочки ОСОБА_4 .

Суд приймає до уваги, що кожна сім`я постійно перебуває в процесі розвитку, в результаті чого виникають непередбачені ситуації, а членам сім`ї доводиться реагувати на всі зміни. Так, на їхню поведінку в різних ситуаціях впливають темперамент і характер особи. У житті кожної сім`ї, яка існує тривалий час, є етапи, коли відбуваються важливі зміни, здатні викликати конфліктні ситуації. Кожна сім`я набуває свого власного життєвого досвіду сумісної взаємодії, в процесі якої зустрічаються важкі ситуації. Подолати їх самостійно чоловікові або дружині не завжди під силу. Сімейні конфлікти майже завжди залишають важкі негативні емоційні наслідки.

Під час підготовчого провадження у цивільній справі № 520/4284/19 суд впевнився, що відносини між батьками ОСОБА_4 , 2013 р.н., є достатньо складними. Можна стверджувати, що на цей час саме мати дитини не згодна йти на компроміс та врегулювання спору в позасудовому порядку чи за участю судді. Надаючи крайнє негативну характеристику своєму минулому чоловікові ОСОБА_1 , ОСОБА_2. наполягає на його небезпечності для оточуючих та має побоювання, що останній спроможний завдати шкоду їй та її чоловікові ОСОБА_3.

Надані з цього приводу позивачем докази мають відношення до ОСОБА_2 , її нинішнього чоловіка ОСОБА_3 , батьків ОСОБА_1 . Докази неналежної поведінки ОСОБА_1 у відношенні дочки ОСОБА_4 , які б суд міг взяти до уваги, на цей час в матеріалах справи відсутні.

Витребувані ухвалою суду від 11.03.2019 року від органів опіки висновки щодо доцільності позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав у відношенні малолітньої ОСОБА_4 , 2013 р.н., до цього часу до суду не надходили.

Пунктом 4 частини другої статті 43 ЦПК України подання доказів віднесено до обов`язку сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч. 6 ст. 81 ЦПК).

Зі свого боку батько дитини ОСОБА_1 надав довідки Одеського дошкільного навчального закладу «ясла-садок» № 14 Одеської міської ради, у яких зазначено, що ОСОБА_4 , 2013 р.н., відвідувала дошкільний навчальний заклад з 26.04.2016 по грудень 2018 року. Взаємовідносини дитини з батьком були теплі, дружні. Дівчинка після перебування у батька приходила до дошкільного закладу завжди в гарному настрої, охайна, весела. З нетерпінням чекала зустрічей з батьком, а батько зі свого боку ставився до дитини турботливо та уважно. Оплату за перебування дитини у шкільному закладі здійснював тільки батько.

Суд зазначає, що на цей час в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують залежність ОСОБА_1 від алкогольних чи наркотичних речовин. Проте, суд приймає до уваги проведення досудового розслідування за зверненням ОСОБА_2 з приводу погроз з боку ОСОБА_1 вбивством їй та її чоловіку ОСОБА_3. (ЄРДР № 12019160500000993 від 28 лютого 2019 року). Крім того, суд не зміг відібрати від ОСОБА_2 пояснення та не зміг провести бесіду з дитиною, для того, щоб безпосередньо з`ясувати дійсне ставлення дитини до батька, бажання чи небажання бачитися і спілкуватися з ним, дізнатися про зручний графік для зустрічей, з урахуванням режиму дитини та її особистих уподобань.

При цьому суд погоджується зі стороною позивача у тому, що в разі наявності спору щодо участі батьків у вихованні дитини та спілкуванні з дитиною, такі вимоги повинні бути окремим предметом розгляду та розглядатися, як позовні, з урахуванням висновків компетентних органів та спеціалістів. Таких висновків суду не надано, відповідних позовних вимог ОСОБА_1 не заявляв.

Так, статтею 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати i батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Питання взаємовідносин між батьками та дитиною також регулюються нормами Сімейного кодексу України, зокрема статтями 151, 153, 157-159, якими передбачено, що мати та батько мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, із ким проживає дитина, не має права перешкоджати іншому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.

Щодо порядку вирішення спору між батьками про участь у виховані дитини того з батьків, хто проживає окремо слід зазначити наступне: відповідно до ст. 158 Сімейного кодексу України зазначена категорія спорів може розглядатись органом опіки та піклування, ст. 159 - судом. Вибір порядку розгляду існуючого спору, органом опіки та піклування або судом, є прерогативою сторін. Але у даному випадку слід пам`ятати, що відповідно до ч. 3 ст. 19 Сімейного кодексу України звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

Як пояснив суду ОСОБА_1 , представник органу опіки та піклування роз`яснив йому у бесіді про недоцільність окремо вирішувати питання щодо встановлення способів участі ОСОБА_1 у вихованні дитини та спілкуванні з нею, зважаючи на розгляд судом вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з ним.

Суд вважає таку позицію помилковою, оскільки практика розгляду справ такої категорії свідчить про істотну тривалість строків розгляду. У більшості випадків на рішення суду першої інстанції подаються апеляційні скарги, які в свою чергу оскаржуються в касаційному порядку. Тривалість розгляду таких справ може досягати трьох і більше років. Тому забезпечення можливості підтримувати контакт з дитиною тим з батьків, з ким дитина на час розгляду справи не проживає має вагоме значення для запобігання втрати в першу чергу емоційного контакту, а також для запобігання повільного формування другим з батьків негативного відношення до окремо проживаючого батька (в тому числі і шляхом доведення недостовірної інформації). Слід розуміти що дитина знаходиться під впливом однієї з конфліктуючих сторін, і цей вплив майже неможливо проконтролювати, оскільки він може носити завуальований характер. В свою чергу вплив на психічний стан, почуття, думки і вчинки дитини може відбуватися за допомогою різних психологічних засобів: вербальних, паралінгвістичних, невербальних. Взагалі сімейні конфлікти сприяють формуванню негативної самооцінки у дитини. Слід розуміти, що у дитини може виникнути образа та негативне ставлення до того з батьків, з яким вона не спілкується, оскільки дитина може дійти висновку, що вона стала непотрібною і про неї не пам`ятають. Тому на час розгляду справ такої категорії слід забезпечувати можливість дитини спілкуватися з обома батьками, якщо таке спілкування не несе загрози для дитини. Але, як зазначено вище, такі питання належить вирішувати у встановленому законом порядку. Такі питання не можуть вирішуватися в порядку розгляду заяв про забезпечення позову за процедурою, яка передбачає швидкість (за загальним правилами - протягом двох днів) та спрощеність (в порядку письмового провадження) і не може замінити загальне провадження у справі та забезпечити встановлення всіх необхідних обставин.

З вищенаведених підстав суд відмовляє ОСОБА_1 у забезпечені позову шляхом встановлення «можливості ОСОБА_1 підтримувати на регулярній основі дитяче-батьківські відносини та особисті зустрічі з дитиною». Слід також зазначити, що такі вимоги не конкретизовані і безперечно призведуть до складнощів у виконанні (примусовому виконанні) судового рішення в разі їх задоволення.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК).

Вимоги щодо обмеження виїзду малолітньої ОСОБА_4 , 2013 р.н., за кордон до ухвалення остаточного судового рішення у даній справі також не підлягають задоволенню, оскільки для вирішення таких питань також передбачена самостійна процедура.

Так, незалежно від мети подорожі (лікування чи оздоровлення за кордоном, туристична екскурсія, поїздка до родичів тощо), діти до шістнадцяти років мають право на виїзд за кордон тільки за згодою батьків і в їх супроводі або разом з особами, які уповноважені батьками дитини. Процедура вивезення дітей, які не досягли шістнадцяти років, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених ними, відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, здійснюється за нотаріально посвідченим дозволом другого з батьків. Документ обов`язково повинен містити маршрут прямування і часові рамки запланованої поїздки. Покинути Україну без згоди батька (матері) на виїзд дитини за кордон можна в таких випадках: батько є іноземцем або особою без громадянства та відсутній у пункті пропуску; є підтверджена заборгованість по сплаті аліментів терміном більше чотирьох місяців; в закордонному паспорті матері або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України до іншої держави чи відмітка про взяття на постійний консульський облік (Постанова Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 733). З 29 серпня 2019 року виїзд з дитиною за кордон на строк до 1 (одного) місяця можливий з тим із батьків, з яким постійно проживає дитина. При цьому обов`язковою умовою для перетину дитиною державного кордону разом з матір`ю чи батьком є наявність рішення суду або органу опіки та піклування про постійне проживання дитини з мамою або татом відповідно. Перед виїздом разом з дитиною мати або батько повинні обов`язково повідомити другого з батьків про вивезення дитини (за умови, що той не ухиляється від сплати аліментів і належним чином виконує свої батьківські обов`язки).

Згода батька на вивезення дітей за кордон не потрібна при пред`явленні таких документів: довідка про народження дитини, видана органом РАЦСу, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України; довідка про наявність боргу по аліментам, видана державним або приватним виконавцем; рішення суду про надання дозволу на вивезення дитини з України; судове рішення про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про визнання батька безвісно відсутнім; судове рішення про позбавлення батьківських прав; свідоцтво про смерть другого з батьків.

Нотаріальна згода батьків на вивезення дітей за кордон є юридичним документом, що запобігає незаконному вивезенню (викраденню) дітей з України. Дозвіл батька (матері) на перетин дитиною кордону потрібен тільки громадянам України. Діти, які мають громадянство інших держав, виїжджають з України без пред`явлення довіреності.

Для оформлення довіреності (заяви) на вивезення дітей за кордон нотаріусу потрібно надати такі документи: оригінали паспортів батьків, їх ІПН та свідоцтво про народження дитини. При цьому, форма довіреності залежить від того, хто супроводжує дитину в подорожі. Якщо донька або син виїжджає з країни в супроводі близьких родичів (бабусі, дідуся, дядьки, тітки, брата, сестри), нотаріально завірений дозвіл на перетин дитиною кордону повинен надаватися і батьком, і матір`ю.

Отже, оскільки ОСОБА_1 не є іноземцем або особою без громадянства, не є платником аліментів й відповідно не може мати заборгованості по таким виплатам, рішення органу опіки та піклування щодо визначення постійного місця проживання дитини разом з матір`ю не приймалось, суд не виносив рішення про надання дозволу на вивезення дитини з України, також як і рішення про визнання ОСОБА_1 недієздатним чи безвісно відсутнім, про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, - законні підстави для вивезення ОСОБА_4 , 2013 р.н. за кордон без згоди батька ОСОБА_1 відсутні. Також відсутні докази того, що ОСОБА_2. та дитина ОСОБА_4 , 2013 р.н., мають намір вибути на постійне місце проживання за межі України до іншої держави та докази їх взяття на постійний консульській облік. Без наявності хоча б однієї з перелічених підстав будь-яке вивезення громадянки України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за кордон без нотаріальної згоди батька буде незаконним.

Між тим, з метою забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення місця проживання ОСОБА_4 , 2013 р.н., з батьком, суд вважає за можливе вчинити дії, спрямовані на встановлення контакту батька з дитиною за допомогою засобів зв`язку (мобільного телефону) на час розгляду справи. Приймаючи таке рішення суд виходить з наступного.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як зазначалося вище розгляд справ такої категорії характеризується істотною тривалістю строків (наприклад справа № 1512/17626/2012; рік відкриття провадження - 2012; 24.04.2019 року постановою Верховного Суду скасовані рішення першої та апеляційної інстанції і справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд). ОСОБА_1 є батьком малолітньої ОСОБА_4 , 2013 р.н., батьківських прав не позбавлений, і має законне право на спілкування з дитиною. Обмеження такого права без законних підстав є протиправним. На цей час матеріали справи не містять доказів негідної поведінки ОСОБА_1 по відношенню до дочки ОСОБА_4 . Їх минуле спілкування має позитивні характеристики. Насильне обмеження дитини у спілкуванні з батьком є також неприпустимим.

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

24.04.2019 року Верховний Суд у постанові по цивільній справі № 1512/17626/2012 зазначив, що законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, в яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. При цьому, під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою повинен проводити психолог, головним завданням такої бесіди є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків. … у справах про визначення місця проживання дитини, суд повинен займати більш активну позицію і встановлювати ґрунтовно усі обставини, які мають значення та дають підстави визначитись із тим, що буде відповідати найкращим інтересам дитини, не обмежуючись лише обставинами, на які посилаються сторони у своїх вимогах чи запереченнях.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (Заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у Справі Olssonv. Sweden (№ 2) від 27 листопада 1992 року, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansenv. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).

Отже, у цивільній справі № 520/4284/19 забезпечення права ОСОБА_1 і права його дочки ОСОБА_4 на спілкування навіть за допомогою телефону спрямовано на захист права, як позивача ОСОБА_1 , так і його дочки, в інтересах якої ОСОБА_1 заявив свій позов, оскільки при вирішенні справи необхідно з`ясувати прихильність дитини та її уподобання до кожного з батьків. Є зрозумілим, що тривале обмеження дитини у спілкуванні з батьком може вплинути на необ`єктивність висновків з підстав, перелічених вище у цій ухвалі.

Суд приймає до уваги побоювання матері дитини і її небажання у будь-який спосіб зустрічатися з минулим чоловіком. Тому забезпечення можливості батька спілкуватися з дочкою за допомогою телефона до вирішення судом всіх спірних питань між батьками, на думку суду буде найкращим чином відповідати інтересам всіх учасників цієї справи. Цей спосіб не потребує очних зустрічей, може відбуватися лише за бажанням дитини у зручний для неї час, не порушуючи режиму та графіку відпочинку та зайнять. Цей спосіб є підконтрольним, оскільки розмови можуть відбуватися у гучномовному режимі та вестися у присутності матері, можуть бути записані на диктофон та при встановленні випадків неналежної поведінки батька доведені суду для скасування чи зміни заходу забезпечення позову.

Згідно з частиною першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Як встановлено у статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечено як забороною вчиняти певні дії так і встановленням обов`язку вчинити певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 265 ЦПК України, у разі необхідності в резолютивній частині рішення також вказується про порядок і строк виконання рішення.

Керуючись ст.ст. 2, 11, 150-153, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 (паспорт громадянина України: НОМЕР_4 , виданий Любашівським РВ ГУМВС України в Одеській області 25.02.2009; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_1 ) про забезпечення його позову до ОСОБА_2 про встановлення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - задовольнити частково.

Заборонити ОСОБА_2 (паспорт громадянина України: № НОМЕР_3 , виданий 27.10.2017 органом 2339; адреса зазначена в позовній заяві: АДРЕСА_3 ) чинити дії щодо перешкоджання ОСОБА_1 у спілкуванні з його малолітньою дитиною - ОСОБА_4 шляхом телефонних розмов чи за допомогою інших сучасних засобів зв`язку (Skype, Viber, Telegram тощо).

Роз`яснити ОСОБА_2 , що в порядку виконання рішення суду вона зобов`язана протягом десяти днів з дня одержання копії цієї ухвали повідомити ОСОБА_1 (письмово чи за тел.: НОМЕР_5 або через представника за тел.: НОМЕР_6 - адвокат Багатова М.) номер телефону, за яким ОСОБА_1 може зв`язуватися для спілкування зі своєю дочкою ОСОБА_4 , а підтвердження такого повідомлення надати суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання судом.

Попередити учасників справи, що особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Роз`яснити учасникам справи можливість суду допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим за клопотанням учасника справи.

Заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який постановив ухвалу про їх застосування, за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Днем складення повної ухвали є 30.07.2019 року.

Попередити учасників справи про припинення складом суду вчинення процесуальних дій у цій цивільній справі з 30.07.2019 по 29.09.2019 року у зв`язку із перебуванням головуючого Літвінової І.А. у відпустці.

Роз`яснити право звернутися з заявою про повторний розподіл справи у відповідності до частини сьомої статті 33 ЦПК України, якою встановлено. що невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

Суддя Літвінова І. А.