Рішення № 83289718, 24.07.2019, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/1052/18

Провадження № 2/191/259/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2019 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Кухаря Д.О.

за участю секретаря - Каліневич Ж.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 191/1052/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія «Арт Бетон» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія «Арт Бетон» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 08.06.2017 він був прийнятий водієм автотранспортних засобів транспортної служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія «Арт Бетон» .

Згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України 08.02.2018 року наказом № 1 його було звільнено, що не відповідає дійсним обставинам справи.

З наказом про звільнення з роботи його ознайомлено 05.03.18 року, що є порушенням ст. 47 КЗпП України, в якій зазначено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Вказане звільнення вважає незаконним та безпідставним.

Крім того, вважає, що відповідачем був порушений порядок накладення дисциплінарного стягнення з наступних підстав.

З 08 лютого 2018 року і по 09 лютого 2018 року він був відсутній на роботі з поважних причин, а саме: його викликали, як військовозобов`язаного до Синельниківського об`єднаного міського військового комісаріату для проходження медичної комісії в Центральній районній лікарні, що підтверджується двома повістками від 08.02.2018 року та 09.02.2018 року.

Повідомити відповідача про отримання повісток позивач не міг, оскільки не мав номеру телефону останнього. Щоб не порушувати чинне законодавство, а саме: у разі неявки до військового комісаріату без поважних причин, його буде притягнуто до відповідальності згідно із законодавством України та передано для розшуку, затримання і доставки до військового комісаріату органами внутрішніх справ, він вирішив самостійно з`явитися до військового комісаріату.

За час проходження ним медичного обстеження у Центральній районній лікарні від відповідача не надходило ні телефонних дзвінків, ні письмових пояснень щодо відсутності позивача на роботі.

08.02.2018 позивач підготував та направив цінним листом заяву про надання додаткової відпустки строком на 14 днів, яка йому надається на підставі п.12. ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантій їх соціального захисту», так як він є учасником бойових дій та приймав участь в АТО. Але 12.02.2018 ОСОБА_2 не впустив його на завод, у зв`язку з чим він вимушений був передати заяву про відпустку від 08.02.18 та довідки щодо проходження ним у період з 08.02.2018 до 09.02.2018 року медичного обстеження. Можливості надати свої письмові пояснення про причини відсутності на роботі відповідач не надав.

19.02.2018 позивачу зателефонував робітник відділу кадрів та повідомив, що його звільнено за прогули та запропоновано забрати трудову книжку і наказ про звільнення.

Так, як позивач вважав, що знаходиться у відпустці, то ця новина його шокувала та морально пригнітила.

20.02.2018 його знов не впустили на територію відповідача, винесли наказ про звільнення від 08.02.18 через прогул, акт про прогул та акт про відмову надавати письмові пояснення його відсутності.

Зрозумівши, що його намагаються незаконно звільнити, сфальсифікувати докази звільнення позивач категорично відмовився підписувати документи.

01.03.2018 позивач звернувся з письмовою заявою про незаконне звільнення з роботи до Синельниківської місцевої прокуратури, де зазначив, що йому не віддають трудову книжку, на територію заводу не пускають.

05.03.2018 він отримав лист від відповідача про необхідність з`явитися для отримання трудової книжки та остаточного розрахунку.

При ознайомленні з повідомленням позивач не знайшов інформацію про номер та вихідну дату складання листа, лише встановив, що повідомлення було відправлено 22.02.18 р., про що свідчить штамп пошти. Тобто через 14 днів після складання наказу про звільнення його офіційно повідомили про отримання трудової книжки та остаточного розрахунку.

05.03.2018 року позивача знову не впустили на територію заводу, надавши через охоронця під особистий підпис наказ про звільнення та трудову книжку.

Позивач вважає, що причини його не виходу на роботу були поважними та не можуть вважатись прогулом, тому його звільнення є безпідставним та незаконним.

Враховуючи те, що в результаті незаконного звільнення йому не було нараховано середньомісячну заробітну плату відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, зазначивши, що мінімальна заробітна плата встановлено ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018» рік з 1 січня становить 3 723 гривні.

Через неправомірні дії відповідача, незаконне звільнення позивача, позбавлення його гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі на життя, останній зазнав моральних страждань, що негативно відобразилось на його здоров`ї.

Вважає, що у керівництва ТОВ «Студія «Арт Бетон» не було законних підстав для його звільнення. Припинення трудового договору було проведено з порушенням норм і правил. Через незаконне звільнення відповідачем він втратив роботу, знизився матеріальний стан його сім`ї, де він був годувальником і виплачував кредити, та до тепер не може влаштуватися на роботу. Його життєві зв`язки порушені і він змушений витрачати додаткові зусилля, щоб якось організувати своє життя. Дані обставини відобразились на його душевному стані та завдали моральної шкоди.

Враховуючи вищевикладене , просить суд визнати незаконним та скасувати наказ про припинення трудового договору № 3-кп від 08.02.18 про звільнення та поновити його, ОСОБА_1 , водієм автотранспортних засобів транспортної служби в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Студія «Арт Бетон», стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія «Арт Бетон» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Студія «Арт Бетон» відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_1 не визнають та просять у їх задоволенні відмовити. Зазначають, що доводи ОСОБА_1 стосовно незаконності його звільнення є необґрунтованими, безпідставними та такими, що суперечать дійсним обставинам справи, оскільки він був звільнений з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України внаслідок грубого порушення трудової дисципліни.

Так, 08 лютого 2018 року майстром ТОВ «Студія «Арт Бетон» ОСОБА_3 була складена доповідна записка щодо відсутності водія автотранспортного засобу ОСОБА_4 на робочому місці станом на 08 лютого 2018 року, без попереднього сповіщення та узгодження. За результатом розгляду доповідної записки було підготовлено акт про відсутність працівника ОСОБА_4 на робочому місці. В цей же день о 14 годинні 00 хвилин майстром ділянки ОСОБА_3 , бухгалтером ОСОБА_5 , водієм автотранспортних засобів ОСОБА_6 , водієм автотранспортних засобів ОСОБА_7 був складений акт про те, що 08 лютого 2018 року водій автотранспортного засобу ОСОБА_1 з 08 години 00 хвилин до 14 години 00 хвилин був відсутній на робочому місці. Свою відсутність у зазначений час ОСОБА_4 пояснювати відмовився. Свою відмову від письмових пояснень водій автотранспортного засобу ОСОБА_4 відмовився мотивувати. Також, ОСОБА_4 відмовився від підпису зазначеного акту. У зв`язку з вищевикладеними обставинами, 08 лютого 2018 року директором ТОВ «Студія «Арт Бетон» ОСОБА_8 було видано наказ № 1 «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 ». У табелі обліку використання робочого часу ОСОБА_13 . день 08.02.2018 року відмічено як прогул. Заробітна плата за робочий день 08.02.2018року не нараховувалась.

На підставі виданого наказу № 1 від 08.02.2018 року, акту про прогул та відмову надавати письмові пояснення своєї відсутності від 08.02.2018 року, директором ТОВ «Студія «Арт «Бетон» ОСОБА_8 08.02.2018 року було видано наказ (розпорядження) про припинення трудового договору № 3-кп.

Відповідно до змісту наказу № 3-кп від 08.02.2018 ОСОБА_4 звільнено за прогул без поважних причин та припинено трудовий договір на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, з компенсацією за 4 календарних дня невикористаної щорічної основної відпустки.

У зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 , ТОВ «Студія «Арт Бетон» було направлено на його поштову адресу повідомлення про необхідність з`явитися до ТОВ «Студія «Арт Бетон» для отримання трудової книжки та остаточного розрахунку, а також оформлення документів по розірванню трудового договору, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «Студія «Арт Бетон» за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

В подальшому, 22 лютого 2018 року майстром ділянки ОСОБА_3 , бухгалтером ОСОБА_5 , водієм автотранспортних засобів ОСОБА_6 , водієм автотранспортних засобів ОСОБА_7 було складено акт про відмову колишнього співробітника Шунейко 0.0 . розписатися в наказі про звільнення та отриманні трудової книжки.

Згідно змісту даного акту, 22 лютого 2018 року після численних дзвінків з проханнями прийти забрати свої документи, о 15 год. 02 хв. ОСОБА_4 прийшов до ТОВ «Студія «Арт Бетон», проте наказ про звільнення підписувати відмовився. Підпис у журналі видачі трудових книжок ставити відмовився. Також ОСОБА_4 відмовився від підпису зазначеного акту. Зміст цього акту був підтверджений особистими підписами майстра ділянки ОСОБА_3 , бухгалтера ОСОБА_5 , водія автотранспортних засобів ОСОБА_6 та водія автотранспортних засобів ОСОБА_7 .

Крім того, 23 лютого 2018 року о 08 год. 30 хв. майстром ділянки ОСОБА_3 , бухгалтером ОСОБА_5 , водієм автотранспортних засобів ОСОБА_6 , водієм автотранспортних засобів ОСОБА_7 було складено акт про отримання листа від колишнього працівника ОСОБА_1 , водія автотранспортних засобів, який просив ТОВ «Студія «Арт Бетон» надати йому додаткову відпустку на підставі заяви датованої 08.02.2018 року. Також в акті було зазначено про відсутність на поштових документах чітко видимої позначки про дату складання або дату відправлення листів.

Поважність причин відсутності позивача на роботі у зв`язку з тим, що 08.02.2018 та 09.02.2018 його було викликано як військовослужбовця до Синельниківського об`єднаного міського військового комісаріату для проходження медичної комісії в Центральній районній лікарні, суперечить дійсним обставин справи , оскільки військовозобов`язаний ОСОБА_1 в добровільному порядку звернувся до Синельниківського ОМВК для оформлення документів на контрактну службу, внаслідок чого, з 08.02. (з 09:00 до 15:10 год.) та 09.02. (з 09:00 до 14:35 год.) 2018року ОСОБА_1 проходив медичну комісію в Синельниківській ЦРЛ.

Таким чином, ОСОБА_1 звернувся до Синельниквського ОМВК за власною ініціативою та у добровільному порядку з метою оформлення документів на контракту службу, що спростовує усі його доводи, викладені ним у позовній заяві, щодо його виклику, як військовослужбовця до Синельниквського ОМВК.

Вищевикладені обставини свідчать про дотримання ТОВ «Студія «Арт Бетон» вимог чинного трудового законодавства України, порушення позивачем умов трудового договору, що зумовило законне застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Також просили застосувати до позовних вимог строки позовної давності, оскільки про факт свого звільнення позивач дізнався 19.02.2018 в телефонному режимі, а 20.02.2018 ознайомився з наказом про своє звільнення, а тому строк позовної давності відраховується саме з цього часу та становить один місяць.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_11 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_12 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила в їх задоволенні відмовити.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що він дійсно підписував акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі 08.02.2018, про його відмову від дачі пояснень з цього приводу, а також про відмову ОСОБА_1 22.02.2018 від отримання наказу про звільнення та про отримання 23.02.2018 листа від ОСОБА_1 про надання додаткової відпустки, на якому відсутня відмітка про дату складання листа та його відправлення. Вказані акти були підписані ним в бухгалтерії підприємства, куди його викликали та сказали, що такі обставини, про які зазначено в актах, мали місце. Сам він не був їх безпосереднім свідком. Також пояснив, що ОСОБА_1 дійсно не пропускали на підприємство через прохідну, але з яких причин його не пускали він не знає.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

З копії трудової книжки НОМЕР_1 від 16.07.2007 року вбачається, що відповідно до Наказу № 27кп від 07.06.2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів та знаходився у трудових відносинах з ТОВ «Студія «Арт Бетон».

Згідно Наказу № 1 від 08.02.2018 року на підставі п. 2 ст. 147 КЗпП України на ОСОБА_13 накладено стягнення у вигляді звільнення з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України ( а.с 48).

На підставі Наказу № 1 від 08.02.2018 року, акту про прогул та відмову надавати письмові пояснення своєї відсутності 08.02.2018 року на роботі винесено Наказ 3-кп (Розпорядження) про припинення трудового договору між ОСОБА_1 та ТОВ «Студія «Арт Бетон», про що зроблено відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 ( а.с.49).

З копії Наказу 3-кп (Розпорядження) про припинення трудового договору між ОСОБА_1 та ТОВ «Студія «Арт Бетон» вбачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений з даним наказом 05.03.2018 року, затвердивши це особистим підписом ( а.с. 15).

З наданих суду копій повісток Синельниківського ОМВК та довідки КЗ «Синельниківська центральна лікарня» вбачається, що ОСОБА_1 , як військовозобов`язаний ( посвідчення учасника бойових дій серія УБД № 067437 від 11.02.2016 року) 08.02.2018 року та 09.02.2018 року був викликаний до Синельниківського об`єднаного міського військового комісаріату для проходження медичної комісії в Центральній районній лікарні. Факт перебування ОСОБА_1 в зазначені вище дні у Синельниківському ОМВКпідтверджено відміткою та затверджено підписом військовим комісаром ОСОБА_14 ( а.с. 5, 11, 13, 14).

Судом, також досліджено копію акту від 22.02.2018 року, відповідно до якого ТОВ «Студія «Арт Бетон» отримано лист, датований 08.02.2018 року, від колишнього співробітника ОСОБА_1 з проханням про надання додаткової відпустки.

Судом оглянуто повідомлення ТОВ «Студія «Арт Бетон» про розірвання договору, необхідність з`явитися до ТОВ «Студія «Арт Бетон» з метою отримання трудової книжки та остаточного розрахунку з ОСОБА_1 , та встановлено що повідомлення не містить дати складання, дати відправлення повідомлення ОСОБА_13 та доказів отримання ним даних документів ( а.с. 50).

З акту про відмову в отриманні приказу про звільнення та трудової книжки ОСОБА_1 від 22.02.2018 року вбачається, що акт був складений на підставі відмови останнього з`явитись до ТОВ «Студія «Арт Бетон», який був повідомлений про звільнення у телефонному режимі ( а.с. 52).

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з вимогами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Відповідно до ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку i заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, i попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) i повідомляється працiвниковi під розписку.

Згідно зі ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Як було встановлено судом, позивач ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 08.02.2019 з поважних причин, оскільки був викликаний до Синельниківського ОМВК та знаходився там з 09-00 годин до 15-10 годин, що підтверджується відміткою на повістці про виклик.

Заперечення відповідача, в яких він зазначає, що явка ОСОБА_1 до військового комісаріату не була обов`язково, суд вважає необґрунтованими, оскільки неявка за викликом до комісаріату без поважної причини передбачає можливість притягнення військовозобов`язаного до відповідальності згідно із законодавством незалежно від того, чи є особа добровольцем.

Таким чином, суд вважає, що докази відсутності позивача на робочому місці з поважних причин знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, а відсутність письмових пояснень ОСОБА_1 стосовно його відсутності на робочому місці, не повідомлення і не ознайомлення роботодавцем належним чином ОСОБА_1 з наказом про дисциплінарне стягнення та з наказом про його звільнення свідчить про порушення трудового законодавства з боку відповідача. Надані відповідачем в якості доказу акти про відмову позивача від надання пояснень та отримання наказу про звільнення не можуть слугувати належними доказами, оскільки, як було встановлено в судовому засіданні з пояснень свідка ОСОБА_6 , вони були підписані на прохання посадових осіб підприємства, а особи які їх підписали, не були безпосередніми свідками тих фактів, про які зазначено в актах.

Таким чином, вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору № 3-кп від 08.02.18 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (частина 7 статті 235 КЗпП України).

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про оплату праці» від 24.03.1995 року порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто що передують дню звільнення працівника, яке згодом визнано незаконним.

Відповідно до п.5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка згідно п.8 обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньої заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відтак, для того, щоб обрахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 необхідно помножити його середньоденний заробіток за два місяці, які передували незаконному звільненню на кількість робочих днів у періоді вимушеного прогулу.

Відповідно до листа Мінсоцполітики «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 - 2018 рік» кількість робочих днів у грудні 2017 р. - 20 днів, кількість робочих днів у січні 2018 р. - 21 день.

Згідно ЗУ «Про Державний бюджет України на 2017 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі у грудні місяці становить 3200 гривень. ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня становить 3723 гривні.

Середньоденна заробітна плата позивача становить 6 923 (виплата за останні 2 календарні місяці роботи) : 41 (число робочих днів за 2 календарних місяці) = 168, 85 (середньоденна заробітна плата).

Кількість робочих днів у період з 08 лютого 2018 року до 24 липня 2019 року складає 365 днів.

Таким чином, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а саме з 08 лютого 2018 року до 24 липня 2019 року складає: 365 днів ( робочих днів) х 168,85 грн. (середньоденна заробітна плата) = 61630 грн. 25 коп., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до ч.1ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч.3 ст.12, та 81ЦПК України.

Аналізуючи надані докази, суд прийшов до висновку, що протиправними діями відповідача, які полягають у безпідставному звільненню ОСОБА_1 , останньому завдані моральні страждання, які позначились негативно на його житті і здоров`ї, а саме: знизився матеріальний стан його сім`ї, де він був годувальником і виплачував кредити, та до тепер не може влаштуватися на роботу. Його життєві зв`язки порушені і він змушений витрачати додаткові зусилля, щоб якось організувати своє життя. Роботодавець залишив його без коштів на існування, через, що він зазнав фізичних, душевних та матеріальних страждань, які вимагають компенсаторних заходів задля їх подолання, але вимоги щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 30 000 гривень з ТОВ «Студія «Арт Бетон» на користь позивача не містять достатнього обґрунтування саме такого розміру завданої моральної шкоди , тому підлягають частковому їх задоволенню.

Що стосується заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд вважає їх безпідставними, оскільки з наказом про своє звільнення ОСОБА_1 був ознайомлений 05.03.2018, про що свідчить його підпис на копії наказу, до суду за захистом своїх прав він звернуся 22.03.2018, тобто в межах строку позовної давності.

Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.12, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України , суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ про припинення трудового договору № 3-кп від 08.02.18 року про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 водієм автотранспортних засобів транспортної служби в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Студія «Арт Бетон».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія «Арт Бетон» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 61 630 гривень ( шістдесят одна тисяча шістсот тридцять) грн. 25 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія «Арт Бетон», на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (частина 7 статті 235 КЗпП України).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія «Арт Бетон» на користь держави в особі : Стягувач: Державна судова адміністрація України, Отримувач коштів: УК у м.Синельниковому/м.Син/22030101, Код за ЄДРПОУ: 37916468, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) , Код банку отримувача (МФО): 899998, Рахунок отримувача: 31216206004034, Код класифікації доходів бюджету: 22030101, судовий збір в розмірі 2 114 (дві тисячі сто чотирнадцять ) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області безпосередньо шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду.

Повний текст рішення складений 29.07.2019.

Суддя: Д. О. Кухар