Рішення № 83267685, 17.07.2019, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 373/275/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2019 року Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Керекези Я.І.

за участю секретаря судових засідань Ткалі І.М.

розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Переяслав-Хмельницькому справу № 373/275/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки в натурі

представник позивача ОСОБА_3 ,

представник відповідача ОСОБА_4 .-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 15 лютого 2018 року звернулася до суду із позовом і просить виділити в натурі належну їй 1/2 частину в праві спільної часткової власності нежитлової будівлі промислового магазину з мансардними спорудами загальною площею 115,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за нею право на частину цієї будівлі, площею 41,50 кв.м., що становить 9/25 частин від цілого, у складі приміщень першого поверху: №1 - тамбур площею 2,90 кв.м., № 2- торгівельний зал площею 31,70 кв.м., № 3 - майстерня площею 1,90 кв.м., № 4 - санвузол площею 2,00 кв.м., № 5 - тамбур площею 3.00 кв.м.; стягнути із відповідача грошову компенсацію за відступ від рівності часток у праві спільної власності на вищезазначену нежитлову будівлю в розмірі 327904 грн. та понесені судові витрати.

Посилається на те, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03 грудня 2004 року та на підставі рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2008 року їй на праві приватної власності належить нежитлова будівля промислового магазину, що розташований по АДРЕСА_1 . Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23 липня 2015 року вищезазначена нежитлова будівля була визнана спільним майном позивача та ОСОБА_5 та визнано за кожним із них по 1/2 частині в праві спільної часткової власності. Із-за конфліктних відносин між позивачем та ОСОБА_5 дане майно не може бути виділене в добровільному порядку. Наявність технічної можливості виділу в натурі частки нежитлової будівлі промислового магазину підтверджується висновком комплексної оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи № 07/43/16-17 від 24 лютого 2017 року. Крім того, позивач більше 15 років здійснює підприємницьку діяльність з торгівлі виробами із дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння в приміщенні магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», яке обладнане для таких цілей. Крім того, позивач має безстрокову ліцензію на роздрібну торгівлю ювелірними та побутовими виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та має спеціальну освіту. Частину будівлі орендує її син, який здійснює підприємницьку діяльність з ремонту годинників та ювелірних виробів, яка пов`язана з її підприємницькою діяльністю.

Ухвалою від 28 лютого 2018 року було відкрито провадження і призначено підготовче провадження по справі. Відповідачем по справі була зазначена ОСОБА_7 (а.с.106).

Ухвалою від 21 травня 2018 року відповідач ОСОБА_7 була замінена на належного відповідача ОСОБА_2 , в зв`язку із переходом 10 лютого 2018 року до останньої права власності на 1/2 частину вищезазначеної нежитлової будівлі (а.с.127-128).

05 грудня 2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов, відповідно до якого вона просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Посилається на те, що згідно договору дарування від 10 лютого 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Теутою Є.П. (реєстровий номер 143) вона є власником 1/2 частини промислового магазину з мансардними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . Зазначає, що посилання у позовній заяві на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2017 року є некоректним, оскільки воно було скасоване рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року. Аналогічно є некоректним посилання позивача на свідоцтво про право власності, яке повинно було бути належним чином оформлене після винесення судового рішення про розподіл майна. Крім того, зазначає, що нею був проведений капітальний ремонт даного нежитлового приміщення. Загальна вартість будівельних робіт становить 123396 грн. 00 коп. Також вважає безпідставними застосування до неї норм Сімейного кодексу України, оскільки між нею на позивачем існують правовідносини, що мають регулюватися положеннями Цивільного кодексу України (а.с.149-202).

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2018 року, в порядку забезпечення позову, був накладений арешт на нежитлову будівлю промислового магазину, що розташований по АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 . ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала, заперечує проти їх задоволення з наступних підстав: позивач не зареєструвала у встановленому законом порядку своє право власності на 1/2 частку спірного майна, тому не має права на звернення до суду з даним позовом; позов обгрунтовано нормами СК України, однак між сторонами ніколи не було сімейних відносин; експертиза, на яку спирається позивач, є некоректною, оскільки зроблена без врахування зроблених відповідачем поліпшень; вимоги про стягнення компенсації за відхилення від ідеальних часток не можуть бути пред`явленні до відповідача, оскільки вона отримала вже такі приміщення згідно договору дарування.

Судом встановлено наступне.

Позивачу на праві приватної власності належала нежитлова будівля промислового магазину, площею 38,50 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 (а.с.27).

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2008 року за позивачем було визнане право власності на самочинно збудоване нерухоме майно: на промисловий магазин, загальною площею 93,22 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 (а.с.28).

Рішенням Колегії судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 23 липня 2015 року за позивачем та ОСОБА_5 було визнано право власності по 1/2 частині промислового магазину, загальною площею 38,5 кв.м., та на 1/2 частину промислового магазину, загальною площею 93,22 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1 (а.с.19-26).

Відповідно до копії договору дарування, посвідченого 07 березня 2017 року приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького міського нотаріального округу Київської області Кучеренко Н.М., ОСОБА_5 подарував ОСОБА_7 1/2 частку в праві спільної часткової власності на промисловий магазин з мансарднимим спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 (а.с.94-97).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 81988627 від 07 березня 2017 року власником 1/2 частки в праві спільної часткової власності на промисловий магазин з мансардними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , є ОСОБА_7 (а.с.98-99).

Відповідно до копії договору дарування, посвідченого 10 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Теуту Є.П., ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_2 1/2 частку в праві спільної часткової власності на промисловий магазин з мансарднимим спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 (а.с.113-116).

Згідно копії зведеного кошторису на будівельні роботи вартість проведеного ремонту приміщення, що розташоване по АДРЕСА_1 , становить 123395 грн. 00 коп. (а.с.169-171).

Відповідно до висновку експерта № 18179 від 16 травня 2018 року ринкова вартість нежитлових приміщень, загальною площею 76,6 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1 , станом на час проведення дослідження, визначена за порівняльним методичних підходом, без врахування ПДВ, становить 927379 грн. 00 коп. (а.с.185-197).

Відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_7 позивач зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як фізична особа-підприємець (а.с.29).

Як вбачається із копії свідоцтва серії НОМЕР_1 від 11 вересня 2012 року, позивач, як фізична особа-підприємець, є платником єдиного податку (а.с.30).

27 січня 2010 року позивачу була видана ліцензія на виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння (а.с.31).

Згідно копії диплому серії НОМЕР_2 від 25 червня 1988 року позивач закінчила Київський інститут народного господарства за спеціальністю «Товарознавство та організація торгівлі непродовольчими товарами» (а.с.33).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 20 грудня 1979 року ОСОБА_10 є сином ОСОБА_1 і ОСОБА_11 (а.с.37).

Згідно копії свідоцтва НОМЕР_6 ОСОБА_10 зареєстрований, як фізична особа-підприємець, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та є платником єдиного податку (а.с.34-35).

Відповідно до копії договору оренди нежитлового приміщення від 01 січня 2012 року ФОП ОСОБА_10 в особі ОСОБА_10 орендує у ФОП ОСОБА_1 в особі ОСОБА_1 нежитлове приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», площею 4 кв.м., що розташоване по АДРЕСА_1 (а.с.36).

Згідно висновку судової комплексної оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи № 07/43/16-17 від 24 лютого 2017 року за результатами проведених розрахунків ринкова (дійсна) вартість нежитлової будівлі (магазину), що розташований по АДРЕСА_1 , складає 2342170 грн. На розгляд суду пропонуються два можливі варіанти поділу нежитлової будівлі у відповідності до часток співвласників (1/2 та 1/2) з облаштуванням окремими входами (а.с.41-87).

Будь-яких інших доказів не подано, клопотань з цього приводу не заявлено.

Відповідно до положень ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст.41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановленому законом.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників.

Відповідно до ч.1 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно ч.2 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч.3 ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Виділ у натурі частки із спільного майна може бути заборонений законом або бути неможливим в силу самої природи спільної речі, яка є неподільною (ч. 2ст. 183 ЦК).

Згідно п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.

З аналізу вище зазначених правових норм слідує, що кожен учасник права спільної часткової власності має суб`єктивне цивільне право на виділ своєї частки. Юридичне значення виділу полягає в тому, що учасник отримує у натурі певне майно, яке відповідає його частці, а у разі неможливості - компенсацію за нього, у власність. При цьому право спільної власності щодо суб`єкта, який виділив свою частку у натурі, припиняється. Якщо з учасників спільної часткової власності після здійснення виділу залишився тільки один суб`єкт, природно, що право спільної власності припиняється взагалі.

Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.

Відповідно до вимог ст.ст. 2, 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно є речовим правом, яке підлягає реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та виникає з моменту такої реєстрації.

З огляду на положення зазначеного Закону, особа вважається власником об`єкта нерухомості лише тоді, коли у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься відповідний запис про реєстрацію права власності особи на це майно.

Разом з тим, реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна у державному реєстрі не є критичним для цілей підтвердження права власності на нерухоме майно у спорі щодо права власності і це цілком відповідає викладеним у ст. 3 ЦК України таким принципам цивільного права, як добросовісність та розумність. Рішення про визнання права власності не породжує право власності, а підтверджує право власності, яке вже виникло на підставі закону або договору, а тому відсутність реєстрації рішення суду як правовстановлюючого документа в органах державної реєстрації не впливає на правовий статус об`єкта нерухомості і не повинно слугувати перешкодою для ефективного захисту права власності добросовісного власника, який набув право на нерухоме майно у встановленому законом порядку.

Позивачеві на праві приватної власності належало все спірне приміщення; в порядку поділу спільного майна подружжя рішенням суду за нею та ОСОБА_5 , який в подальшому відчужив свою частку ОСОБА_7 , яка в свою чергу подарувала частку ОСОБА_2 , визнано право власності на 1/2 частину приміщення за кожним.

Тому суд не приймає до уваги посилання представника позивача як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог посилання на неправомірність звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом в зв`язку з не реєстрацією нею у встановленому законом порядку права власності на 1 /2 частину спірного приміщення.

При звернення до суду позивач у позовній заяві посилалася на норми, в тому числі і ЦК України, зокрема ст.ст. 358, 364 ЦК України, які регулюють право виділу в натурі своєї частки із права спільної часткової власності. Тому посилання представника відповідача на ту обставину, що позов не може бути задоволений, оскільки позивач при зверненні до суду обгрунтовувала його лише нормами СК України, суд не бере до уваги.

Відповідач ОСОБА_2 є власником частки спірної нежитлової будівлі на підставі договору дарування від 10.02.2010 (а.с.113-116). Відповідно до даного договору ОСОБА_7 передала у власність ОСОБА_2 1/2 частку промислового магазину з мансардними приміщеннями. Загальна площа магазину з мансардними приміщеннями становить 115,10 кв.м.. Вартість 1/2 частки визначено у 207755 грн. 00 коп.

Таким чином, суд не бере до уваги позицію представника відповідача щодо неможливості стягнення із ОСОБА_2 компенсації за виділ приміщень в натурі з відхиленням від ідеальних часток, бо саме такий конкретний склад приміщень (перелік) вона отримала в дар, оскільки договором дарування посвідчено відчуження 1/2 частки магазину без зазначення та конкретизації приміщень, які входять до цієї частки. Станом на день посвідчення договору дарування 10.02.2018 питання виділу в натурі належних співвласникам часток спірної будівлі ще не було вирішено.

Також, суд не може взяти до уваги як належний та допустимий доказ належності попередньому власнику ОСОБА_5 2/3 часток спірного приміщення, площею 76,60 кв.м. довідку про підтвердження поштової адреси ( а.с. 178), оскільки вона видана на підставі рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 28.04.2017 по справі № 373/2930/15-ц, яке скасовано саме в частині виділу ОСОБА_5 2/3 часток спірного приміщення, площею 76,60 кв.м. згідно рішення Апеляційного суду Київської області від 24.10.2017 ( а.с.88-93).

Таким чином, на підставі поданих сторонами доказів в їх сукупності судом встановлено, що сторони по справі є співвласниками нежитлової будівлі промислового магазину з мансардними спорудами, загальною площею 115,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , по 1 /2 частині за кожним.

Позивач звернулася до суду із вимогою про виділ своєї частки в натурі, що відповідає вимогам ЦК України.

На підтвердження можливості такого поділу технічно надала висновок судової комплексної оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 24.02.2017.

З приводу даної експертизи, слід зазначити наступне.

Об`єктом дослідження експерта було приміщення промислового магазину з мансардними спорудами загальною площею 115,10 кв.м.; ринкова вартість будівлі визначена в розмірі 2 342 170 грн.; виділ в натурі технічно можливий, однак з певним відхиленням від ідеальних часток 1/2 та 1/2; перший запропонований варіант передбачає поділ приміщення на дві частини, одна з яких буде становити 1/3 частини від загальної (38,50 кв.м.), вартістю 780 723 грн., друга частина - 2 /3 частини від загальної (76.60 кв.м.), вартістю 1 561 447 грн., компенсація за відступ від рівності часток становить 390 362 грн.; другий запропонований варіант передбачає поділ приміщення на дві частини, одна з яких буде становити 9/25 частин від загальної (41,50 кв.м.), вартістю 843 181 грн., друга частина - 16/25 частин від загальної (73,60 кв.м.), вартістю 1 498 989 грн., компенсація за відступ від рівності часток становить 327 904 грн.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні зазначила, що даний висновок є некоректним, оскільки при його виготовленні та проведенні експертизи не враховані поліпшення, яку були зроблені відповідачем особисто.

На підтвердження проведених поліпшень надала суду копії локального кошторису на будівельні роботи станом на 01.03.2018, підсумкову відомість ресурсів, зведений кошторисний розрахунок станом на 01.03.2018, відомість обсягів робіт ( а.с. 158-171) та касові квитанції та товарні чеки на купівлю будівельних матеріалів та приладдя ( а.с. 172-177).

Дослідивши вищезазначені документи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вони не можуть бути належним та достатнім доказом проведення відповідачем ОСОБА_2 відповідних робіт, які зазначені у відомостях та кошторисах, оскільки будь-якого акту прийняття виконаних робіт чи іншого документу, який би це підтверджував, суду не надано. Крім того, подані квитанції та товарні чеки датовані травнем-серпнем 2017 року, тобто задовго до того, як відповідач ОСОБА_2 стала співвласником спірного приміщення (10.02.2018), та задовго до складення наданих кошторисів (01.03.2018).

Крім того, представником відповідача ОСОБА_4 на підтвердження некоректності висновку судової комплексної оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи та вартості спірного нежитлового приміщення, площею 76,60 кв.м., з урахуванням проведених поліпшень, подано висновок експерта № 18179 від 16.05.2018, з якого вбачається, що ринкова вартість нежитлових приміщень АДРЕСА_1, площею 76,60 кв.м., становить 927 379 грн. Будь-яких можливих варіантів поділу в натурі приміщення магазину висновок не містить.

Оцінивши даний висновок з приводу належності, допустимості та достовірності суд дійшов висновку, що він не може бути доказом некоректності висновку експертизи від 24.02.2017, виходячи з наступного.

Представник відповідача ОСОБА_4 зазначала, що даний висновок зроблений з урахуванням проведених поліпшень, що не враховано при проведенні експертизи від 24.02.2017. Разом з тим, доказів проведення відповідачем ОСОБА_2 (не планування проведення, а виконання та закінчення) робіт з поліпшення суду не надала. Сам висновок експерта від 16.05.2018 не містить посилань на ту обставину, що він зроблений після проведення у приміщенні будь-яких ремонтно-будівельних робіт.

А, враховуючи час набуття відповідачем ОСОБА_2 права власності на частку у магазині, за відсутності належних доказів проведення нею поліпшень цієї частки, викликає сумнів можливість збільшення ринкової вартості такої частки у більш ніж 4 рази (з 207 755 грн. станом на 10.02.2018 до 927 379 грн. станом на 16.05.2018).

Крім того, висновком судового експерта від 24.02.2017, виготовленого більш ніж на 1 рік раніше від наданого представником відповідача, встановлено значно більшу вартість частки приміщення магазину площею 76,60 кв.в. (1 561 447 грн. - у 2017 році, проти 927 379 грн. - у 2018 році).

Крім того, наданий представником відповідача висновок експерта не містить будь-яких варіантів поділу в натурі спірного приміщення, що також не дає суду можливості визнати його належним та достовірним доказом у даній справі.

Отже, суд вважає висновок судової комплексної оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 24.02.2017, поданий позивачем ОСОБА_1 , належним, допустимим та достовірним доказом для можливості вирішення питання щодо виділення їй в натурі 1/2 частини в праві спільної часткової власності нежитлової будівлі промислового магазину з мансардними спорудами.

Як було вже зазначено, у висновку експерта запропоновано два можливі варіанти поділу спірного приміщення у відповідності до часток 1/2 та 1/2 з відхиленнями від ідеальних часток.

Проаналізувавши надані експертом можливі варіанти розподілу приміщення, прийнявши до уваги, що відповідно до варіанту №2 поділу приміщення відступ від ідеальних часток є меншим в порівнянні з варіантом №1 поділу, що в грошовому еквіваленті становить 327 904 грн. (проти 390 362 грн. в першому варіанті), зважаючи на відсутність інших варіантів та клопотань з цього приводу, виходячи з принципу розумності та справедливості, суд вважає, що позов підлягає до задоволення саме відповідно до варіанту № 2 поділу будівлі.

В силу ч.1 ст.141 ЦПК України стягненню із відповідача підлягає судовий збір в розмірі 8810 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 3, 183, 317, 321, 355, 356, 358, 364, 367 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 19, 76 - 81, 141, 211, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки в натурі - задовольнити.

Виділити в натурі належну ОСОБА_1 1/2 частину в праві спільної часткової власності нежитлової будівлі промислового магазину з мансардними спорудами загальною площею 115,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за нею право на частину цієї будівлі, площею 41,50 кв.м., що становить 9/26 частин від цілого, у складі приміщень першого поверху: №1 - тамбур площею 2,90 кв.м., № 2- торгівельний зал площею 31,70 кв.м., № 3 - майстерня площею 1,90 кв.м., № 4 - санвузол площею 2,00 кв.м., № 5 - тамбур площею 3.00 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 327 904 (триста двадцять сім дев`ятсот чотири) гривні 00 коп. грошової компенсації за відступ від рівності часток у праві спільної власності на нежитлову будівлю промислового магазину по АДРЕСА_1 .

Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю промислового магазину з мансардними спорудами загальною площею 115,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8810 (вісім тисяч вісімсот десять) гривень 00 коп. сплаченого судового збору.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХIIІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , проживаючий по АДРЕСА_2 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , проживаюча по АДРЕСА_5 .

Складення повного рішення вчинено 26.07.2019.

Суддя: Я. І. Керекеза