Рішення № 83258617, 17.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.07.2019Справа № 910/1082/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАМСТЕР КЛАБ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич 7»

про зобов`язання вчинити дії

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Побережник А.О.

від відповідача: Яцина С.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАМСТЕР КЛАБ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич 7» про визнання будівництва прибудови до об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 (групи приміщень № 195 та № 197) самочинним та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич 7» привести фасад групи приміщень № 195 загальною площею 258,5 кв. м. та групи приміщень № 197 загальною площею 366,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 у первісний стан.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем норм чинного законодавства України в частині зведення відповідачем прибудови до своїх нежитлових приміщень, яка також межує із групою нежитлових приміщень, які є власністю позивача. Зокрема, позивачем вказано, що будівельні роботи вчинено з порушенням державних будівельних норм, санітарних норм та правил забудови. Зазначені обставини призвели до порушення прав позивача щодо вільного володіння, користування і розпорядження своєю власністю, у зв`язку із чим було подано зазначений позов. Правовими підставами позову визначено ст.41 Конституції України, ст..ст.321, 376, 391 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 04.02.2019р. судом було відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 01.03.2019р.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач посилався на те, що спірна прибудова не є капітальним будівництвом, а є сезонним майданчиком для харчування біля закладу ресторанного господарства, правомірність встановлення якого підтверджується паспортом прив`язки тимчасової споруди № ДН .11472.05688-17 від 29.05.2017р.

01.03.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 25.03.2019р.

25.03.2019р. судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 10.04.2019р.

25.03.2019р. представником позивача було подано заяву про зміну предмету та підстав позову, в якій останній просив зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Славутич 7» привести у відповідність до паспорту прив`язки тимчасової споруди №ДН.11472.05688-17 від 29.05.2017р. сезонний майданчик біля об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення його частини, яка закриває фасад довжиною 10,6 м. на висоту першого поверху та віконні прорізи площею біля 30 кв.м нежитлового приміщення №200 (в літ.А), яке належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАМСТЕР КЛАБ».

В якості підстави позову позивачем визначено, що вказана вище тимчасова споруда розміщена відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства в частині вимог щодо збереження меж фасаду стаціонарного (капітального) закладу та вільних проходів у вхідній (в`їзній) брамі будинку. До того ж, позивачем вказано, що розміщена відповідачем споруда за своєю площею перевищує 30 кв.м, що вказує на порушення Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який затверджено Наказом №244 від 21.10.2011р. Міністерства регіонального розвитку України та ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Ухвалою від 26.03.2019р. відмовлено в прийнятті заяви від 25.03.2019р. Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАМСТЕР КЛАБ» про зміну предмету та підстав позову.

10.04.2019р. представником позивача було подано заяву про зміну предмету позову, в якій останнім викладено позовні вимоги наступним чином: зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Славутич 7» привести у відповідність до паспорту прив`язки тимчасової споруди №ДН.11472.05688-17 від 29.05.2017р. сезонний майданчик біля об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення його частини, яка закриває фасад довжиною 10,6 м. на висоту першого поверху та віконні прорізи площею біля 30 кв.м нежитлового приміщення №200 (в літ.А), яке належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАМСТЕР КЛАБ».

У судовому засіданні 10.04.2019р. вказана заява була прийнята судом як така, що відповідає приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України; підготовче засідання відкладено на 24.04.2019р.

18.04.2019р. до Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАМСТЕР КЛАБ» про зміну підстав позову. Згідно змісту вказаної заяви підставою позовних вимог визначено, що вказана вище тимчасова споруда розміщена відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства в частині вимог щодо збереження меж фасаду стаціонарного (капітального) закладу та вільних проходів у вхідній (в`їзній) брамі будинку. До того ж, позивачем вказано, що розміщена відповідачем споруда за своєю площею перевищує 30 кв.м, що вказує на порушення Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який затверджено Наказом №244 від 21.10.2011р. Міністерства регіонального розвитку України. Крім того, в якості підстави позову позивачем визначено саме невідповідність сезонного майданчика відповідача паспорту прив`язки № ДН .11472.05688-17 від 29.05.2017р., оскільки його дійсна довжина ставить більш як 21 м, тоді як паспортом передбачено 10,3 кв.м. Крім того, тимчасова споруда закриває фасад довжиною 10,6 м. на висоту першого поверху та віконні прорізи площею біля 30 кв.м нежитлового приміщення №200 (в літ.А), яке належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАМСТЕР КЛАБ».

Вказана заява про зміну підстав позову була прийнята судом.

24.04.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 21.05.2019р.

Відповідач проти задоволення позовних вимог з урахуванням заяв позивача про зміну предмету та підстав позову також надав заперечення, посилаючись на невірне визначення позивачем дійсної довжини тимчасової споруди, оскільки фактично наведена позивачем довжина була визначена з урахуванням довжини споруди, яка є нежитловим приміщенням, що належить на праві власності відповідачу. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено на безпідставності посилань позивача в якості обґрунтування позову на Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, оскільки до паспорту прив`язки тимчасова споруда є майданчиком для харчування біля стаціонарних закладів харчування, розміщення якої регулюється Порядком розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів громадського харчування, затвердженого Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №2027 від 07.11.2013р.

21.05.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.06.2019р.

У зв`язку з перебуванням судді Спичака О.М. 11.06.2019р. на лікарняному, судове засідання не відбулось.

Ухвалою від 18.06.2019р. розгляд справи по суті було призначено на 09.07.2019р.

09.07.2019р. розгляд справи по суті було відкладено на 17.07.2019р.

Представником позивача у судовому засіданні 17.07.2019р. було надано усні пояснення по суті спору (з урахуванням заяв про зміну предмету та підстав позову), відповідно до змісту яких позовні вимоги підтримано.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

В судовому засіданні 17.07.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

25.04.2003р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАМСТЕР КЛАБ ІНТЕРНЕЙШНЛ» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАМСТЕР КЛАБ» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомості, відповідно до п.1.1 якого продавець продав, а покупець купив 15/100 частин нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно п.2 вказаного правочину означені 15/100 частин (від нежилих приміщень в будинку площею 1968,4 кв.м) становлять загальну площу 292,50 кв.м і згідно з інвентарною справою позначені як нежиле приміщення №200 (в літ.А) першого поверху.

Право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАМСТЕР КЛАБ» на нежиле приміщення №200 (в літ.А) загальною площею 292,5 кв.м, що складає 15/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею 1968,4 кв.м, розташованому у АДРЕСА_1 , було зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 13.05.2003р., що підтверджується наявним в матеріалах справи реєстраційним посвідченням.

Одночасно, згідно змісту свідоцтва НОМЕР_1 від 21.11.2014р. про право власності, Товариство з обмеженою відповідальністю «Славутич 7» є власником нежилих приміщень закладу громадського харчування у м.Київ, по вул.Русанівська набережна, буд.4, приміщення 195, 197 площею 624,8 кв.м.

Наразі, за твердженнями позивача, відповідачем було здійснено прибудову до своїх нежитлових приміщень, яка фактично є більшою від визначеної паспортом прив`язки тимчасової споруди № ДН .11472.05688-17 від 29.05.2017р. у два рази, внаслідок чого закрито фасад довжиною 10,6 м на висоту першого поверху та віконні прорізи площею біля 30 кв.м нежитлових приміщень №200, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАМСТЕР КЛАБ». На думку позивача, тимчасова споруда відповідача зведена з порушенням Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який затверджено Наказом №244 від 21.10.2011р. Міністерства регіонального розвитку України, та Порядку розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів громадського харчування, затвердженого Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №2027 від 07.11.2013р. Означені обставини і стали підставою для звернення до суду з вимогами про зобов`язання привести у відповідність до паспорту прив`язки тимчасової споруди №ДН.11472.05688-17 від 29.05.2017р. сезонний майданчик біля об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення його частини, яка закриває фасад довжиною 10,6 м. на висоту першого поверху та віконні прорізи площею біля 30 кв.м нежитлового приміщення №200 (в літ.А), яке належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАМСТЕР КЛАБ».

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України позивачем при зверненні до суду з вимогами про зобов`язання привести у відповідність до паспорту прив`язки тимчасової споруди сезонний майданчик шляхом знесення його частини позивачем, насамперед, повинно бути доведено обставини невідповідності такого майданчика паспорту прив`язки тимчасової споруди та порушення внаслідок таких дій прав та законних інтересів позивача.

Судом вказувалось, що позивачем у підготовчому провадженні було змінено підстави позову. З урахуванням прийнятих судом змін підстав позову, обґрунтуванням позовних вимог визначено, те що вказана вище тимчасова споруда розміщена відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства в частині вимог щодо збереження меж фасаду стаціонарного (капітального) закладу та вільних проходів у вхідній (в`їзній) брамі будинку. До того ж, позивачем вказано, що розміщена відповідачем споруда за своєю площею перевищує 30 кв.м, що вказує на порушення Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який затверджено Наказом №244 від 21.10.2011р. Міністерства регіонального розвитку України. Крім того, в якості підстави позову позивачем визначено саме невідповідність сезонного майданчика відповідача паспорту прив`язки № ДН .11472.05688-17 від 29.05.2017р., оскільки його дійсна довжина ставить більш як 21 м, тоді як паспортом передбачено 10,3 кв.м. Крім того, тимчасова споруда закриває фасад довжиною 10,6 м. на висоту першого поверху та віконні прорізи площею біля 30 кв.м нежитлового приміщення №200 (в літ.А), яке належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАМСТЕР КЛАБ».

Відповідач проти задоволення позовних з вказаних підстав надав заперечення, посилаючись на невірне визначення позивачем дійсної довжини тимчасової споруди, оскільки фактично наведена позивачем довжина була визначена з урахуванням довжини споруди, яка є нежитловим приміщенням, що належить на праві власності відповідачу. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено на безпідставності посилань позивача в якості обґрунтування позову на Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, оскільки до паспорту прив`язки тимчасова споруда є майданчиком для харчування біля стаціонарних закладів харчування, розміщення якої регулюється Порядком розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів громадського харчування, затвердженого Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №2027 від 07.11.2013р.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, господарський суд вважає що позов не підлягає задоволенню. При цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.2011р. передбачено, що підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 року № 833, постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198 «Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони», наказу Міністерства зовнішніх економічних зв`язків і торгівлі України від 08 липня 1996 року №369 «Про затвердження Правил роботи дрібнороздрібної торговельної мережі», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 1996 року за №372/1397, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року №244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1330/20068, наказу Державного комітету статистики України від 24 жовтня 2005 року №327 «Про затвердження Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 листопада 2005 року за №1350/11630, ДСТУ 4281:2004 «Заклади ресторанного господарства. Класифікація», рішень Київської міської ради від 28 лютого 2013 року №97/9154 «Про деякі питання розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності у м. Києві», від 24 лютого 2011 року №56/5443 «Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об`єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради», від 25 грудня 2008 року №1051/1051 «Про Правила благоустрою міста Києва», з метою врегулювання діяльності суб`єктів господарювання у сфері надання додаткових послуг з організації майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в місті Києві, в межах функцій органу місцевого самоврядування, Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №2027 від 07.11.2013р. було затверджено Порядок розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в місті Києві. Означене розпорядження є чинним, у передбаченому чинним законодавством порядку недійсним не визнавалось та не скасувалось.

Цей Порядок регулює правовідносини, що виникають у процесі розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в місті Києві.

Згідно п.1.3 Порядку розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в місті Києві відкритий (літній) майданчик для харчування біля стаціонарного закладу ресторанного господарства (далі - відкритий (літній) майданчик) - різновид майданчика для харчування біля стаціонарного закладу ресторанного господарства, місце для надання послуг з харчування біля стаціонарного (капітального) закладу ресторанного господарства на відкритому повітрі (під тентами, на верандах, у павільйонах легкого типу), що діє щорічно з 01 травня до 31 жовтня відповідного року; майданчик для харчування біля стаціонарного закладу ресторанного господарства - місце для надання послуг з харчування біля стаціонарного (капітального) закладу ресторанного господарства, який відкритий для обслуговування населення на певний сезон року, розміщений на відкритому повітрі (під тентами, на верандах, у павільйонах легкого типу) або виготовлений з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, та встановлений тимчасово, без улаштування фундаменту, не є капітальною спорудою. У залежності від типу конструкцій, які використовуються для влаштування, та періоду функціонування майданчики поділяються на відкриті (літні) майданчики та сезонні майданчики.

У розумінні вказаного Порядку паспорт прив`язки розміщення сезонного майданчика - комплект документів, у яких визначено місце встановлення сезонного майданчика на топографо-геодезичній основі М 1:500 та схему благоустрою прилеглої території сезонного майданчика.

Майданчики встановлюються виключно біля стаціонарних (капітальних) закладів ресторанного господарства. Майданчики розташовуються виключно в межах фасаду стаціонарного (капітального) закладу ресторанного господарства зі збереженням вільних проходів у вхідні (в`їздні) брами будинків (п.п.2.1, 2.3 розділу ІІ Порядку розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в місті Києві). При цьому, з системного аналізу вказаного вище Порядку полягає, що останній не містить обмежень у площі для майданчиків для харчування біля стаціонарного закладу ресторанного господарства.

Суд критично ставиться до посилань позивача на те, що площа тимчасової споруди становить 43, 26 м.п., тоді за приписами ч.2 ст.28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. В контексті означеного суд звертає увагу на те, що вказана норма обмежує саме площу закритого приміщення для тимчасового перебування людей, проте, ніяким чином не всієї площі тимчасової споруди.

Як свідчать матеріали справи, Товариство с з обмеженою відповідальністю «Славутич 7» було отримано паспорт прив`язки тимчасової споруди № ДН .11472.05688-17 від 29.05.2017р., терміном дії з 29.05.2017р. до 29.05.2022р.

Згідно вказаного паспорту прив`язки функціональним призначенням сезонного майданчика визначено майданчик для харчування біля закладів ресторанного господарства.

Наразі, посилання позивача на те, що дійсна довжина сезонного майданчика складає більше 21 м, суд вважає помилковими з урахуванням наступного.

У паспорті прив`язки №ДН.11472.05688-17 від 29.05.2017р. визначено ситуаційну схему розташування тимчасової споруди. Одночасно, схема розміщення вказаної тимчасової споруди також наведена у намірах щодо розміщення тимчасової споруди №010217. Зі змісту вказаних документів вбачається, що довжина тимчасової споруди становить саме 10,3м.

У висновку експерта №14755 від 22.03.2019р., який складено експертом Комашко Р.В. дійсно вказано, що дослідженням на місці встановлено фактичну довжину сезонного майданчика за адресою: м.Київ, вул.Русанівська Набережна, буд.4, групи приміщень №195 та №197, під назвою «Pizzeria IL Molino» біля 21 м, що є більшою від визначеної паспортом прив`язки тимчасової споруди № ДН .11472.05688-17 від 29.05.2017р. у два рази.

Оцінюючи висновок експерта в цій частині суд зазначає, що частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За приписами ст.104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Оцінюючи обставини, які було встановлено експортом у висновку №14755 від 22.03.2019р., судом прийнято до уваги, що відповідно до технічного паспорту на приміщення громадського призначення, вбудовані у житловий будинок - нежитлові приміщення закладу громадського харчування, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, літ «А», до складу приміщення №195, яке належить відповідачу на праві власності згідно свідоцтва НОМЕР_1 від 21.11.2014р. про право власності, входить тераса площею 39 кв.м, яка фактично не є тимчасовою спорудою та безпідставно була врахована експертом у проведенні замірів тимчасової споруди - сезонного майданчика для харчування.

При цьому, судом враховано, що означені обставини дійсно підтверджуються планом поверхів приміщень громадського призначення, а також експлікацією до даного плану.

Тобто, за наслідками дослідження представлених суду документів, а саме технічного паспорту на приміщення нежитлові приміщення закладу громадського харчування, розташованого за адресою: м.Київ, вул. Русанівська Набережна, 4, літ «А» (приміщення 195, 197), намірів, щодо розміщення тимчасової споруди, паспорту прив`язки тимчасової споруди № ДН .11472.05688-17 від 29.05.2017р. та змісту наданого позивачем експертного висновку, суд зазначає про помилковість здійснених експертом замірів сезонного майданчика для харчування з урахуванням довжини тераси у складі нежитлового приміщення №195.

За таких обставин, за висновками суду, наразі в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України докази того, що зведений відповідачем сезонний майданчик для харчування біля закладу громадського харчування за адресою: м.Київ, вул. Русанівська Набережна, 4, не відповідає паспорту прив`язки тимчасової споруди №ДН.11472.05688-17 від 29.05.2017р., що фактично виключає задоволення позовних про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич 7» привести у відповідність до паспорту прив`язки тимчасової споруди №ДН.11472.05688-17 від 29.05.2017р. сезонний майданчик біля об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення його частини, яка закриває фасад довжиною 10,6 м. на висоту першого поверху та віконні прорізи площею біля 30 кв.м нежитлового приміщення №200 (в літ.А), яке належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАМСТЕР КЛАБ».

Водночас, як вбачається з наданих суду документів, тимчасова споруда відповідача не прилягає до зовнішніх стін будинку за адресою: АДРЕСА_1 , проте, фактично закриває частину фасаду та віконні прорізи нежитлового приміщення №200 (в літ.А), яке належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАМСТЕР КЛАБ».

Суд звертає увагу, що у даному випадку обмежений предметом та підставами позовних вимог, які було визначено позивачем в процесі розгляду справи (з урахуванням заяв про зміну предмету та підстав позову), та ніяким чином не може спонукати до їх уточнення.

В контексті наведеного, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За вимогами статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника.

Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

При цьому, слід також зауважити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Таким чином, слід зауважити, що у даному випадку, виходячи з фактичних обставин справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАМСТЕР КЛАБ» не позбавлене права та можливості звернутись до суду з окремим позовом про усунення перешкод у користуванні майном - приміщенням №200 (в літ.А), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 26.07.2019р.

Суддя Спичак О.М.