Рішення № 83258615, 09.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.07.2019Справа № 910/1938/19

За позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"

до Державного агентства резерву України

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача Малий М.С. (представник за довіреністю);

від відповідача Висотенко І.М. (представники за довіреністю).

В судовому засіданні 09.07.2019 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 26.07.2019 року.

СУТЬ СПОРУ:

18 лютого 2019 року до Господарського суду міста Києва від Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (позивач) надійшла позовна заява № 02-01/173 від 25.01.2019 року до Державного агентства резерву України (відповідач) про стягнення витрат по зберіганню матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2017 рік в розмірі 727 843,79 грн. (сімсот двадцять сім тисяч вісімсот сорок три гривні 79 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано зобов`язання по сплаті понесених позивачем витрат по зберіганню матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2017 рік в розмірі 727 843,79 грн. Позивач вказує, що ним було направлено відповідачу для розгляду та оплати кошторис фактичних витрат за 2017 рік, втім відповідач оплату понесених позивачем витрат по зберіганню матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2017 рік в розмірі 727 843,79 грн. не здійснив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 року у справі № 910/1938/19 позовну заяву № 02-01/173 від 25.01.2019 року Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" до Державного агентства резерву України про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Державному підприємству "Житомирський бронетанковий завод" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

Так, поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі було направлене Державному підприємству "Житомирський бронетанковий завод" за адресою: 12441, Житомирська обл., смт. Новогуйвинське, вул. Дружби народів, 1, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження товариства у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103048982640 ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 року у справі № 910/1938/19 вручено уповноваженому представнику позивача - 26.02.2019 року.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 11.03.2019 року (включно).

13.03.2019 року через відділ діловодства суду від Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" надійшов лист № 02-01/1000 від 11.03.2019 року з додатками на виконання вимог ухвали суду від 20.02.2019 року (вказані документи направлені засобами поштового зв`язку 11.03.2019 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля на відповідному конверті, тобто подані до суду у встановлений строк).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/1938/19 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.04.2019 року.

05.04.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 1108/0/4-19 від 03.04.2019 року, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив посилаючись на те, що процедура проведення розрахунків та відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей державного резерву проводиться у відповідності з договором відповідального зберігання матеріальних цінностей та постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532 «Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву», тоді як договір відповідального зберігання матеріальних цінностей між сторонами укладено не було. Відповідач також вказує, що позивач подав на погодження кошториси, які не відповідали вимогам Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532, зокрема, не подано первинних бухгалтерських документів, які б дійсно підтверджували понесені витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

В підготовчому засіданні 11.04.2019 року судом оголошувалася перерва до 18.04.2019 року з метою надання часу представнику позивача надати докази на підтвердження формування кошторису фактичних витрат.

18.04.2019 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив № 02-01/1501 від 17.04.2019 року, в якій позивач заперечив стосовно доводів відповідача та зазначив, що викладені у відзиві на позовну заяву доводи не спростовують пояснення позивача та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

В підготовчому засіданні 18.04.2019 року судом оголошувалася перерва до 16.05.2019 року з метою надання часу позивачу для подання доказів на підтвердження формування кошторису фактичних витрат.

Згідно ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Так, суд відмічає, що в підготовчому засіданні 18.04.2019 року судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів.

В підготовчому засіданні 16.05.2019 року судом оголошувалася перерва.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

В підготовчому засіданні 04.06.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/1938/19 до судового розгляду по суті на 09.07.2019 року.

В судовому засіданні 09.07.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" у відповідності до Закону України "Про державний матеріальний резерв" є відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, або органів місцевого самоврядування.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникнути, в тому числі, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, та з акту управління господарською діяльністю.

Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву регулюються Законом України "Про державний матеріальний резерв", який є спеціальним і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву, та підпадають під ознаки договору зберігання, правовий режим якого визначено главою 66 Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 947 Цивільного кодексу України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов`язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" унормовано, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Положеннями ст. 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про державний матеріальний резерв" мобілізаційні резерви створюються на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності відповідно до завдань, визначених Кабінетом Міністрів України міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим на основі пропозицій центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, Міністерства оборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, іншими зацікавленими органами виконавчої влади.

Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов`язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно з зазначеними завданнями власними силами. Таким чином, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства. Таке мобілізаційне завдання є адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер, але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву.

Управління державним матеріальним резервом здійснює Державне агентство резерву України.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб`єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов`язковим, якщо це не завдає їм збитків.

Перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами.

Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов`язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно з зазначеними завданнями власними силами.

Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532.

Так, відповідно до вказаного Порядку, витрати на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву складаються: а) з основних витрат: оплата праці складських робітників з відповідними нарахуваннями; вартість паливно-енергетичних ресурсів та водопостачання; оплата земельного податку окремих баз, на яких зберігається мобрезерв; амортизаційні відрахування від вартості складських приміщень; витрати, пов`язані з вантажно-розвантажувальними роботами; оплата послуг зв`язку; витрати на охорону матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; витрати на придбання малоцінного інвентарю для обслуговування мобілізаційного резерву; б) витрати, пов`язані з придбанням консервантів та лакофарбових матеріалів; витрати, пов`язані з транспортними перевезеннями матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; витрати на поточний ремонт складських приміщень.

На виконання вимог Закону України "Про державний матеріальний резерв", являючись відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву України, ДП "Житомирський бронетанковий завод", здійснюючи відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, понесло фактичні видатки за 2017 рік, що складаються з: оплати праці складських робітників, нарахувань на заробітну плату, вартості електроенергії, послуг охорони матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву, оплати земельного податку, амортизаційних відрахувань від вартості складських приміщень, придбання малоцінного інвентарю для обслуговування державного (мобілізаційного) резерву, поточного ремонту відокремлених складів мобілізаційного резерву, обробки та консервації, що підтверджуються відповідними кошторисами фактичних витрат по зберіганню матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на державному підприємстві "Житомирський бронетанковий завод" за 2017 рік на суму 727 843,79 грн. (копії містяться в матеріалах справи).

Нормами Закону України "Про державний матеріальний резерв" не встановлено строку відшкодування витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки, ст. 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому, якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Як свідчать матеріали справи, з метою відшкодування вказаних вище витрат позивач листами № 01-11/251 від 30.01.2018 року, № 01-11/2793 від 05.10.2018 року направляв відповідачу кошториси фактичних витрат по зберіганню матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на державному підприємстві "Житомирський бронетанковий завод" за 2017 рік на суму 727 843,79 грн. (копії містяться в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду жодних зауважень щодо розрахунку суми відшкодування витрат позивача по зберіганню матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на державному підприємстві "Житомирський бронетанковий завод" за 2017 рік на суму 727 843,79 грн., як і не надано доказів, які б спростовували розмір понесених позивачем витрат на суму 727 843,79 грн.

Щодо тверджень відповідача, що між сторонами не було укладено договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, суд зазначає, що відсутність відповідного договору не виключає відшкодування відповідальному зберігачу зазначених витрат, оскільки зобов`язання сторін, в даному випадку, виникають безпосередньо із Закону України "Про державний матеріальний резерв". Суд зауважує, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву ДП "Житомирський бронетанковий завод" здійснювалось не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього.

Відтак, відповідач, як уповноважений на те державою орган, в силу закону має відшкодувати понесені витрати позивачу.

Таким чином, відсутність договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву не спростовує правовідносин сторін щодо закладання та зберігання матеріальних цінностей.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач у встановленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.ст. 76,77 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження відшкодування витрат по зберіганню матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2017 рік не надав, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат по зберіганню матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2017 рік в сумі 727 843,79 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 10 917,66 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (код ЄДРПОУ 37472392, адреса: 01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28) на користь Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (код ЄДРПОУ 07620094, адреса: 12441, Житомирська обл., смт. Новогуйвинське, вул. Дружби народів, 1) грошові кошти: витрат по зберіганню матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2017 рік - 727 843,79 грн. (сімсот двадцять сім тисяч вісімсот сорок три гривні 79 копійок) та судовий збір - 10 917,66 грн. (десять тисяч дев`ятсот сімнадцять гривень 66 копійок).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.07.2019р.

Суддя О.В. Котков