Рішення № 83258296, 16.07.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року Справа № 915/1045/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ржепецької К. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3)

в особі: Відокремленого підрозділу «Южно-українська атомна електрична станція» (55001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, промзона; поштова адреса: 55001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, промзона, а/с № 20)

до відповідача: Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Дружби народів, 8)

про: стягнення 9036468,63 грн,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Басаргіна Г.С., адвокат за ордером,

від відповідача: не з`явився

Суть спору:

16.04.2019 державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южноукраїнська атомна електрична станція» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 32/6242 від 10.04.2019 про стягнення з комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» заборгованості в сумі 7950260,96 грн, інфляційних втрат в сумі 32526,06 грн, 3 % річних в сумі 38243,33 грн, 7% штрафу в сумі 556518,27 грн, пені в сумі 458920,01 грн, всього в сумі 9036468,67 грн та додатково витрат на оплату судового збору в сумі 135547,03 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі договору № 220 від 19.12.2016 купівлі-продажу теплової енергії (код 35.30.1 постачання пари та гарячої води) з протоколами розбіжностей та додатковою угодою до нього; постанови Одеського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 у справі № 915/84/17; актів купівлі-продажу теплової енергії за жовтень 2018 року № 10 від 31.10.2018, за листопад 2018 року № 1 від 30.11.2018, за грудень 2018 року № 12 від 31.12.2018; актів про обсяги теплової енергії, що надійшли в теплові мережі КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» від ВП «Южно-Українська АЕС» у жовтні 2018 року № АК.0.3104ц.0897 від 01.11.2018, у листопаді 2018 року № АК.0.3104ц.0914 від 03.12.2018, у грудні 2018 року № АК.0.3104ц.0925 від 02.01.2019; рахунків № РС,18-3633 від 31.10.2018, № РС,18-3635 від 31.10.2018, № РС,18-3636 від 31.10.2018, № РС,18-3891 від 30.11.2018, № РС,18-3892 від 30.11.2018, № РС,18-3890 від 30.11.2018, № РС,18-4106 від 31.12.2018, № РС,18-4107 від 31.12.2018, № РС,18-4108 від 31.12.2018 з доказами направлення; претензії № 32/4725 від 21.03.2019 з доказами направлення; відповіді на претензію № 23/546 від 29.03.2019; заяв КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» № 05/2170 від 17.12.2018 та № 05/169 від 29.01.2019 «про припинення зобов`язань заліком зустрічних однорідних вимог»; акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2018; постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 1540 від 08.09.2016; застосування норм статей 526, 530, 546, 610, 611, 612, 625, 626 Цивільного кодексу України, статей 193, 231, 232, 343 Господарського кодексу України та мотивовані невиконанням відповідачем договірних зобов`язань в частині здійснення своєчасної та повної оплати спожитих послуг за період з жовтня по грудень 2018 року.

Ухвалою суду від 22.04.2019 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1045/19, яка розглядається за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 21 травня 2019 року о 12:00; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 21.05.2019 було відкладено підготовче засідання на 18 червня 2019 року об 11:00.

10.06.2019 до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 10.06.2019 (вх. № 9644/19) про ознайомлення з протоколом судового засідання від 21.05.2019.

10.06.2019 до суду від відповідача надійшов відзив № 23/941 від 07.06.2019 на позовну заяву, в якому заявник з вимогами позивача викладеними у позові не погоджується. Поряд з цим відповідач зазначає, що у КП ТВКГ перед ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЮУ АЕС дійсно існує заборгованість за не сплату спожитих послуг згідно договору від 19.12.2016 № 220 купівлі-продажу теплової енергії, але КП ТВКГ не в змозі виконати свої зобов`язання за укладеним договором у зв`язку з тим, що на кошти, які перебувають у касах і банківських рахунках відповідача накладений арешт старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області Квашенко С.С. Крім того, відповідач зазначає, що заборгованість в розмірі 7950260,96 грн виникла не з вини КП ТВКГ, а є наслідком збігу певних причин, що не залежать від волі КП ТВКГ, а саме через невідповідність тарифів для населення та інших споживачів, затверджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг для ВП ЮУ АЕС їх фактичної собівартості. Стосовно штрафних санкцій, які нараховані позивачем за не сплату наданих послуг з жовтня 2018 по грудень 2018, КП ТВКГ вважає їх дуже великими та просить суд частково зменшити.

За такого, з врахуванням майнового стану КП ТВКГ, інших об`єктивних обставин, що заслуговують на увагу, відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з КП ТВКГ на 90% відсотків.

18.06.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № 32/10375 від 14.06.2019, за текстом якого заявник виклав заперечення щодо прохання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою від 18.06.2019 суд закрив підготовче провадження у даній справі та призначив її до судового розгляду по суті на 16 липня 2019 року о 10:00.

19.06.2019 до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 19.06.2019 (вх. № 10168/19) про ознайомлення з протоколом судового засідання від 18.06.2019.

Станом на момент проведення судового засідання від учасників справи інших заяв або клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.

16.07.2019 в судове засідання з`явився лише представник позивача, якого суд заслухав. Відповідач свого повноважного представника в судове засідання не направив, про причини нез`явлення суд не сповістив, хоча про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про отримання відповідачем 24.06.2019 копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2019 у справі № 915/1045/19 на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400136879819.

Згідно ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення про причини неявки.

Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні представник позивача підтвердив актуальність правової позиції позивача, викладеної в письмових заявах по суті справи, просив позов задовольнити в повному обсязі.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності відповідача суд оголосив стислий зміст відзиву.

Крім того, в судовому засіданні представник позивача звернувся до суду з заявою, в якій відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України заявив намір стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу; зазначив, що станом на час завершення розгляду справи не має можливості остаточно визначитися із сумою понесених витрат з об`єктивних причин; докази буде подано протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Судом зауважено позивачу на таке.

За правилами ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України, заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

З наведеного слідує, що першою заявою по суті справи для позивача є позовна заява, і саме вона повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

Позовна заява державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южноукраїнська атомна електрична станція» № 32/6242 від 10.04.2019 містить вказівку на те, що попередня сума судових витрат складається лише із судового збору у розмірі 135547,03 грн.

Таким чином, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат позивача не містив вказівку на понесення останнім витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Крім того, як слідує із положень ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням наведеного вище, суд залишив заяву представника позивача щодо наміру стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу без розгляду.

Дану справу розглянуто судом за правилами загального позовного провадження.

16.07.2019 за результатами розгляду справи на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши у судовому засіданні представника позивача, суд

В С Т А Н О В И В:

19 грудня 2016 року між державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» та комунальним підприємством «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» був укладений з протоколами розбіжностей договір № 220 купівлі-продажу теплової енергії (код 35.30.1 постачання пари та гарячої води).

Слід зазначити, що цей договір було визнано укладеним у відповідній редакції 16.08.2017 у судовому порядку в господарській справі № 915/84/17.

Згідно з предметом вказаного договору позивач, як теплогенеруюча організація, бере на себе зобов`язання у 2017 році постачати відповідачу, як споживачу, теплову енергію у гарячій воді (далі теплова енергія) в потрібних обсягах для опалення, вентиляції, та гарячого водопостачання об`єктів Споживача, приєднаних до його теплових мереж, а Споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) згідно структури споживачів та у терміни, передбачені цим договором (п. 1.1 Договору).

За умовами наведеного договору:

- розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться відповідно до обсягів споживання теплової енергії кожною категорією споживачів комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (населення, бюджетні установи, релігійні організації, інші споживачі) та за тарифами, встановленими для Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом» окремо для кожної категорії споживачів (п. 3.1 Договору);

- оплату за фактично спожиту теплову енергію Споживач проводить щомісячно на підставі пред`явлених Виробником рахунків на оплату протягом 30- календарних днів з дня отримання рахунку (п. 4.1 Договору);

- теплогенеруюча організація направляє Споживачу рахунки цінним листом з повідомленням про вручення (п. 4.2 Договору);

- грошові кошти перераховуються Споживачем згідно з платіжними реквізитами, вказаним у рахунку, пред`явленому Теплогенеруючою організацією (п. 4.5 Договору);.

- у Випадку порушення зобов`язань, що виникає з цього договору (надалі іменується «порушення договору», Сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання, або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених цим договором (п. 8.2 Договору);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості, згідно зі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України (п. 8.3 Договору);

- сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання не звільняє жодну із сторін від виконання взятих на себе зобов`язань по договору (п. 8.4 Договору);.

- договір вступає в силу з дати підписання його обома Сторонами, скріплення печатками та діє з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року включно, в частині постачання теплової енергії, а частині розрахунків до повного розрахунку.

Договір вважається продовженим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо за місяць до закінчення терміну його дії жодна із сторін письмово не заявить про необхідність його перегляду (п. 11.1 Договору).

Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо стягнення з відповідача сум основного боргу, інфляційних втрат, відсотків річних, штрафу та пені внаслідок порушення останнім договірних зобов`язань по своєчасній оплаті наданих послуг з постачання теплової енергії.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов вищенаведеного Договору, у період з жовтня по грудень 2018 року позивач здійснив постачання теплової енергії відповідачу на загальну суму 8249803,80 грн, що підтверджується такими доказами:

1. Копіями актів купівлі-продажу теплової енергії:

- за жовтень 2018 року № 10 від 31.10.2018 на суму 831721,38 грн;

- за листопад 2018 року № 11 від 30.11.2018 на суму 3262037,39 грн;

- за грудень 2018 року № 12 від 31.12.2018 на суму 4156045,03 грн.

2. Копіями актів про обсяги теплової енергії, що надійшли в теплові мережі КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» від ВП «Южно-Українська АЕС»:

- у жовтні 2018 року № АК.0.3104ц.0897 від 01.11.2018;

- у листопаді 2018 року № АК.0.3104ц.0914 від 03.12.2018;

- у грудні 2018 року № АК.0.3104ц.0925 від 02.01.2019.

Тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ДП «НАЕК «Енергоатом» встановлені постановою НКРЕКП від 08.09.2016 №1540, копія якої надана позивачем до позовної заяви.

На підставі вищевказаних актів та постанови, позивачем направлялися відповідачу рахунки для оплати відпущеної у період з жовтня по грудень 2018 року теплової енергії на загальну суму 8249803,82 грн, зокрема:

- № РС,18-3633 від 31.10.2018 на суму 660489,94 грн;

- № РС,18-3635 від 31.10.2018 на суму 2958,75 грн;

- № РС,18-3636 від 31.10.2018 на суму 168272,69 грн;

- № РС,18-3890 від 30.11.2018 на суму 2585516,14 грн;

- № РС,18-3891 від 30.11.2018 на суму 11701,88 грн;

- № РС,18-3892 від 30.11.2018 на суму 664819,37 грн;

- № РС,18-4106 від 31.12.2018 на суму 14917,14 грн;

- № РС,18-4107 від 31.12.2018 на суму 847428,91 грн;

- № РС,18-4108 від 31.12.2018 на суму 3293699,00 грн.

Відповідач двічі звертався до позивача з заявами про припинення зобов`язання заліком зустрічних однорідних вимог:

- № 05/2170 від 17.12.2018 (щодо заліку 83711,13 грн згідно рахунку № РС,18-3890 від 30.12.2018 по договору № 220 від 19.12.2016);

- № 05/169 від 29.01.2019 (щодо заліку 215831,73 грн згідно рахунку № РС,18-4108 від 30.12.2018 по договору № 220 від 19.12.2016).

Відповідний залік зустрічних однорідних вимог було погоджено по засіданнях експертної комісії з питань погашення дебіторської і кредиторської заборгованості ВП ЮУАЕС ДП «Енергоатом», що відображено в протоколах:

- № 15 від 28.12.2018;

- № 1 від 01.02.2019.

З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав відповідачу претензію № 32/4725 від 21.03.2019. У вказаній претензії позивач вимагав перерахувати йому борг у розмірі 7950260,96 грн та надати відповідь на претензію не пізніше 31.03.2019.

Матеріали справи містять відповідь на претензію № 23/546 від 29.03.2019 за текстом якої відповідач зазначає, що у зв`язку з накладанням арешту на кошти, які перебувають у касах і банківських рахунках споживача (КП ТВКГ) задовольнити зазначену претензію в найближчий час підприємство не має можливості.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту належної оплати за відпущену воду питної якості закон покладає на споживача.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором не представив, доводи позивача не спростував.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належних та допустимих доказів щодо відсутності заборгованості перед державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» за надані поставлену у період з жовтня по грудень 2018 року теплову енергію за договором № 220 від 19.12.2016 купівлі-продажу теплової енергії (код 35.30.1 постачання пари та гарячої води).

Заперечення відповідача щодо невідповідності тарифів для населення та інших споживачів, затверджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг для ВП ЮУ АЕС їх фактичної собівартості відхиляються судом як такі, що не спростовують доказів позивача та не входять в предмет доказування по даній справі.

Отже, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства в частині своєчасності оплати за відпущену теплову енергію за договором № 220 від 19.12.2016 купівлі-продажу теплової енергії (код 35.30.1 постачання пари та гарячої води), в зв`язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості в розмірі 7950260,96 грн зазначено вірно.

За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення сум інфляційних витрат (за визначені в розрахунках по кожному рахунку окремо періоди) в розмірі 32526,06 грн та 3% річних (за визначені в розрахунках по кожному рахунку окремо періоди) у розмірі 38243,33 грн суд зазначає таке.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Однак, перевіривши розрахунки позивача в частині нарахування інфляційних втрат в розмірі 32526,06 грн, який заявляє позивач, суд встановив, що нарахування позивача здійснені з допущенням помилок.

Так, судом встановлено, що розрахунок інфляційних витрат по рахункам № РС,18-3633 від 31.10.2018, № РС,18-3635 від 31.10.2018 та № РС,18-3636 від 31.10.2018 позивачем здійснено за період з грудня 2018 року по лютий 2019 року.

Разом із тим, відповідно до абз. 3 п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, позивачем помилково включено до періоду, за який здійснено розрахунок інфляції, грудень 2018 року, оскільки лише 10.12.2018 відповідачем мав бути здійснений платіж за договором.

Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат по рахункам № РС,18-3633 від 31.10.2018, № РС,18-3635 від 31.10.2018 та № РС,18-3636 від 31.10.2018 за період з січня 2019 року по лютий 2019 року за допомогою програми Законодавство та встановлено, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат за вищевказаний період до стягнення з відповідача є 12517,41 грн.

Водночас, судом встановлено, що розрахунок інфляційних витрат по рахункам № РС,18-3890 від 30.11.2018, № РС,18-3891 від 30.11.2018 та № РС,18-3892 від 30.11.2018 на суму 15891,63 позивачем здійснено вірно.

Таким чином, до стягнення з відповідача підлягають інфляційні витрати (за визначені в розрахунках по кожному рахунку окремо періоди) в загальному розмірі 28409,04 грн.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача інфляційних втрат в сумі 4117,02 грн.

Позивачем, також, нараховано відповідачу 3% річних (за визначені в розрахунках по кожному рахунку окремо періоди) у розмірі 38243,33 грн.

Судом перевірено розрахунок та 3% річних та встановлено, що позивачем відповідний розрахунок здійснено вірно.

За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення сум пені в розмірі 458920,01 грн та штрафу в розмірі 556518,27 грн, суд зазначає таке.

За приписами частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У відповідності до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 Договору, за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості, згідно зі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Судом перевірено розрахунок сум пені (за визначені в розрахунках по кожному рахунку окремо періоди) в розмірі 458920,01 грн та штрафу в розмірі 556518,27 грн та встановлено, що позивачем відповідні суми зазначено вірно.

Таким чином, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Разом із тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлялося клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 %.

Позивач проти вказаного клопотання заперечував, просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Розглянувши відповідне клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд вважає за необхідне зазначити таке:

Положеннями ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

Виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності суд, з урахуванням усіх конкретних обставин справи, має право при винесенні рішення про стягнення штрафу зменшувати його розмір.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної ним у постанові від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зважаючи на обставини справи, суд не вбачає їх винятковими, крім того, розмір пені за порушення договірних зобов`язань не є надмірно великим.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені та штрафу, передбаченого позовними вимогами.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) 85865,41 грн ((9032351,61 / 9036468,63) * 100 %= 99,95 %; 99,95 % * 135547,03 = 135479,26) судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-78, 86, 126, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Дружби народів, 8; ідентифікаційний код 31948866) на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Южно-українська атомна електрична станція» (55001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, промзона; ідентифікаційний код 20915546) заборгованість в сумі 9032351,61 грн, у тому числі: 7950260,96 грн основний борг; 28409,04 грн інфляційні втрати; 38243,33 грн 3% річних; 458920,01 грн пеня; 556518,27 грн штраф та 135479,26 грн судового збору.

В решті позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 4117,02 грн позивачу відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Южно-українська атомна електрична станція» (55001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, промзона; ідентифікаційний код 20915546)

Відповідач: Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Дружби народів, 8; ідентифікаційний код 31648866).

Повне рішення складено та підписано судом 26.07.2019.

Суддя О.Г. Смородінова