Рішення № 83238231, 25.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 липня 2019 року № 640/3061/19

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у місті Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернутися із поданням відповідно до вимог чинного законодавства до управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва про повернення ОСОБА_1 збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 11 358,00 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 20.04.2018 № 60.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до положень п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», звільнена від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування як особа, яка придбала житло вперше, відтак, помилково сплачений збір, на думку позивача, підлягає поверненню.

У відзиві від 02.04.2019 на адміністративний позов, відповідач відмічає, що документи, які б свідчили про придбавання позивачем житла вперше в ГУ ПФУ в м. Києві відсутні, оскільки Управління не здійснює ані реєстрацію договорів купівлі-продажу, ані реєстрацію права власності на житло. Окрім того, покладання на Управління обов`язку доведення факту щодо придбання житла громадянином не вперше є по своїй суті абстрактним та неможливим, оскільки відповідач не є тим суб`єктом владних повноважень, що здійснює реєстрацію зазначених договорів або права власності. З огляду на те, що органи Пенсійного фонду України не мають доступу до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також за відсутності правового механізму перевірки факту придбання позивачем нерухомості вперше, дії Управління не можна вважати протиправними. Також відповідач вказує, що дія Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182, не поширюється на операції з бюджетного відшкодування податку на додану вартість та безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Цей Порядок застосовується у тому випадку, коли Пенсійний фонд не заперечує факт придбання особою житла вперше та помилково сплачені кошти повертаються у добровільному порядку. Поряд з цим, механізм повернення органами Державного казначейства помилково та/або надмірно сплачених до бюджетів обов`язкових платежів та інших доходів бюджетів за рішенням суду визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, 20.04.2018 між фізичною особою ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛЕРМОН ФІНАНС» в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стегостенко Н.Б. та зареєстровано в реєстрі за № 420, згідно якого позивачем придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

У позовній заяві зазначено про те, що при укладенні вищевказаного договору позивачем 20.04.2018 сплачено 11 358,00 грн. збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, що підтверджується квитанцією від 20.04.2018 № 60, при цьому квартиру позивач придбала вперше, а тому не мала сплачувати вказаний збір.

18.10.2018 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, у якій просила повернути помилково сплачені кошти у вигляді збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при придбанні нерухомого майна у розмірі 11 358,00 грн.

Листом від 07.11.2018 № 107221/05 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача та зазначив, що для встановлення правових підстав щодо повернення коштів кошти у вигляді збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при придбанні нерухомого майна у розмірі необхідно звернутись до суду.

Вважаючи такі дії протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду для захисту своїх прав.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, з огляду на таке.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі по тексту також - Закон України № 400/97-ВР).

Згідно з положеннями п. 9 ст. 1 Закону України № 400/97-ВР платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

За змістом пункту 15-1. Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998 (надалі по тексту також - Порядок № 1740), збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Отже, вказаними нормами визначено, що із загального правила про обов`язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки: 1) громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла; 2) громадяни, які придбавають житло вперше.

Пунктом 15-3 Порядку № 1740 передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

Вимогами п. 5 Порядку визначено, що повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013 (далі - Порядок № 787) визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДФС, подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року № 1146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 року за № 1679/28124.

У разі потреби в поверненні помилково або надміру зарахованих коштів у готівковій формі фізичним особам, які не мають рахунків у банках (більше ніж одному одержувачу), органом, що контролює справляння надходжень бюджету, в доповнення до подання до відповідного органу Казначейства подається реєстр одержувачів коштів, в якому зазначаються: прізвище, ім`я та по батькові одержувача, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума, що підлягає поверненню, у двох примірниках.

Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

У разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого) до органу Казначейства подається оригінал або належним чином засвідчена копія ухвали суду.

Ухвала суду подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (у разі знаходження оригіналу документа на переказ, який підтверджує зарахування судового збору до бюджету, в матеріалах судової справи та зазначення про це в ухвалі суду).

Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов`язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.

Відповідно до пункту 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженою постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-2, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.

Аналіз вказаного свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів:

- заяви платника;

- подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;

- платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.

Так, позивач на підтвердження обставин придбання житла вперше надала суду копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої позивачем на праві приватної власності належить об`єкт житлової нерухомості, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 63,1 кв.м, придбана на підставі договору купівлі-продажу квартири № 420 від 20.04.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стегостенко Н.Б.

Суд, приймаючи до уваги надані позивачем документи, приходить до висновку, що позивач придбала житло (квартиру) вперше.

Варто зазначити, що вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

Таким чином, за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Відповідно до положень ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Таким чином, суд вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві протиправно відмовлено позивачу в поверненні сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.04.2018 у справі № 813/2874/17 (адміністративне провадження К/9901/2724/17), постановах Верховного Суду від 30.01.2018 (справа № 819/1498/17) та від 10.10.2018 у справі № 819/1012/17 (адміністративне провадження № К/9901/33995/18).

Суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ураховуючи викладене, для ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в поверненні позивачу помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Ч. 2 ст.134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст.134 КАС України).

Частинами 4, 5, 6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст. 4, 13, 14, 15 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Суд зазначає, що на підтвердження витрати на правничу допомогу в розмірі 2840,00 грн позивач надав: договір про надання правової допомоги від 11.03.2019, акт виконаних робіт із надання правової допомоги від 25.04.2019, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 84 від 23.12.2015 та копію ордеру від 11.03.2019, меморіальний ордер № @2PL184614 від 26.04.2019 (а.с. 72, 73, 54, 55, 75).

Дослідивши ці докази, суд приходить до висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та наданих адвокатом послуг, обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних ним робіт, ціною позову, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню вказані витрати.

Оскільки в матеріалах справи міститься документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про обгрунтованість вимог у частині стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в розмірі 2840,00 грн., а не 2850,00 грн. як зазначено в представником позивача в детальному описі витрат на правову (правничу) допомогу.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в поверненні ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 11 358,00 грн. протиправною.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (ЄДРПОУ 42098368, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири у розмірі у розмірі 11 358,00 грн., сплаченого згідно квитанції № 60 від 20.04.2018.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (вул. Бульварно - Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (вул. Бульварно - Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) понесені витрати по сплаті витрат на правову (правничу) допомогу в розмірі 2840,00 грн. (дві тисячі вісімсот сорок гривень).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко