Рішення № 83238044, 09.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 липня 2019 року № 826/9995/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Мазур А.С., суддів: Васильченко І.П., Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Узерчук О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1

до Національного банку України

третя особа Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України "

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2,

від відповідача - Сидоренко Р.В.,

від третьої особи - Чвалюк А.В.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Національного банку України, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України ", в якому просить суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог): визнати протиправною бездіяльність Національного банку України щодо нездійснення банківського нагляду за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України "відносно фактів, що можуть свідчити про здійснення об`єктом перевірки ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників, а саме: встановлення процентної ставки " 0 %" або припинення нарахування процентів за депозитними вкладами по рахунках, на видаткову частину яких накладений арешт, та щодо не застосування до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України "заходів впливу, передбачених ст. 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність", адекватно зазначеному порушенню; зобов`язати Національний банк України здійснити банківський нагляд за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України "відносно фактів, що можуть свідчити про здійснення об`єктом перевірки ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників, а саме встановлення процентної ставки " 0 %" або припинення нарахування процентів за депозитними вкладами по рахунках, на видаткову частину на яку накладений арешт, та застосувати до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України " заходи впливу, передбачені ст. 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність", адекватно зазначеному порушенню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2018 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у підготовчому засіданні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України " було укладено договори банківського вкладу, зокрема: №56/Д від 30.07.2013 в доларах США з процентною ставкою за депозитом в розмірі 9% та №239/К на вклад в національній валюті з процентною ставкою за депозитом в розмірі 19%. У зв`язку із накладенням арештів на активи позивача, Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України ", розпорядженням №19 від 14.07.2014 Банк встановив позивачу по діючим строковим вкладам процентну ставку у розмірі 0% річних. На думку позивача, вищевказані дії є зловживанням з боку третьої особи та грубим порушенням норм Закону України «Про банки та банківську діяльність», у зв`язку з чим, представник позивачки звернувся до відповідача із скаргами про захист інтересів вкладника та порушення Банком умов договорів на вклади та вимог законодавства. Однак, відповідачем було відмовлено позивачу у задоволенні її скарги та повідомлено про відсутність правових підстав для застосування банківського нагляду.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, з огляду на те, що згідно вимог ст. 5 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банки є економічно незалежними та самостійними у своїй діяльності, у зв`язку з чим, Національний банк України не відповідає за зобов`язаннями банків. Крім того, приписами Закону України «Про Національний банк України» до повноважень Національного банку України не належить вирішення спорів, що виникають у договірних відносинах між банком та клієнтом. Разом з тим, відповідач зазначив, що в останнього відсутні повноваження здійснювати банківський нагляд за зверненнями, запитами фізичних осіб. Крім того застосування заходів впливу у вказаних спосіб є правом, а не обов`язком Нацбанку.

Третя особа проти позову заперечила, з огляду на те, що цивільно-правові відносини, які виникли між позивачкою, як вкладником та Банком були вирішені в судовому порядку, зокрема рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2017 у справі №757/37160/17 було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України " про поновлення виплати процентів за договорами №56/д та №239/К. Крім того, питання порушені в скарзі позивачки до Національного Банку України щодо незгоди останньої із зміною процентної ставки не відносяться до компетенції відповідача, що також узгоджується із Положенням про організацію та проведення інспекційних перевірок», затвердженого постановою Національного банку України №276 від 17.07.2001.

У відповіді на пояснення третьої особи, позивач зазначив, що в Національного банку України є достатні правові підстави проводити банківський нагляд за діяльністю Ощадбанку та застосовувати до нього відповідні заходи впливу, що в свою чергу свідчить про протиправну бездіяльність останнього. Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 26.11.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22.05.2019 по справі №757/37156/17-ц було скасовано рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.04.2018.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправною бездіяльністю, позивачка звернулася із даним позовом до суду.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

26.06.2013 між ОСОБА_1 , як вкладником та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України ", як банком було укладено договір № 239/К на вклад «КОМБІНОВАНИЙ» на ім`я фізичної особи.

Згідно п. 1.1. Договору вкладник вносить, а Банк приймає на вкладний (депозитний) рахунок на умовах цього Договору кошти (в подальшому - Депозит) строком на 18 місяців, днем повернення Депозиту є 26.12.2014.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що процентна ставка за Депозитом встановлюється в розмірі 19,0% річних. Відповідно до п. 1.3. сплата процентів за користування Депозитом здійснюється щомісячно. Згідно п. 2.3. нараховані до сплати проценти обліковуються окремо і до суми Депозиту не приєднуються.

Пунктом 2.8. Договору визначено, що після закінчення строку, вказаного в 1.1 Договору, Договір автоматично подовжується щоразу на строк, вказаний у п. 1.1. Договору, за ставкою, яка діятиме в Банку на момент подовження відповідно до Договору.

Відповідно до банківських виписок, Ощадбанком було нараховано позивачу, як вкладнику проценти згідно умов Договору за період з 01.07.2014 по 25.07.2014 включно. Відомості про нарахування процентів з 26.07.2014 відсутні.

30.07.2013 між ОСОБА_1 , як вкладником та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України ", як банком було укладено договір № 56/Д на вклад «ДЕПОЗИТНИЙ» на ім`я фізичної особи.

Згідно п. 1.1. Договору вкладник вносить, а Банк приймає на вкладний (депозитний) рахунок на умовах цього Договору кошти в сумі строком на 12 місяців 10 днів. Днем повернення депозиту є 09.08.2014.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що процентна ставка за Депозитом встановлюється розмірі 9 (дев`ять) % річних. Відповідно до п, 1.3. сплата процентів за користування депозитом зокрема здійснюється щомісячно.

Згідно умов п. 2.3. Договору у разі зберігання Депозиту строком понад 3 місяців та при сумі Депозиту у розмірі від 5 000 (п`яти тисяч) доларів виплата процентів здійснюється шляхом приєднання до залишку Депозиту.

Відповідно до банківських виписок, Ощадбанком було нараховано позивачу, як вкладнику проценти згідно умов Договору за період з 01.07.2014 по 14.07.2014 включно, з 14.07.2014 останній розпорядженням №19 від 14.07.2014 встановив по діючих строкових вкладах, на які накладено арешт, процентну ставку у розмірі 0% річних.

Підставою для встановлення вказаної ставки стала ухвала Печерського районного суду міста Києва від 23.05.2014 по справі №757/13052/14-к про накладення арешту на вклад за договором.

У червні 2017 до Печерського районного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про зобов`язання виконати умови договору № 239/К на вклад «Комбінований» на ім`я фізичної особи від 26.06.2013, шляхом поновлення нарахування процентів за ставкою 19% річних за період з 26.07.2014 до дня фактичного поновлення нарахування процентів.

Крім того, 24.11.2017 представник позивача звернувся до Національного банку України зі скаргами №б/н на дії Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Скарги мотивовані тим, що Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» протиправно та в односторонньому порядку змінив умови укладених з вкладником договорів, встановивши процентну ставку за вкладом у розмірі 0% річних, що в свою чергу, порушує інтереси вкладника, вимоги Закону України «Про банки і банківську діяльність» та є підставою для проведення банківського нагляду.

Листом від 27.12.2017 №20-0009/86559 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для проведення перевірки, з огляду на те, що цивільно-правові відносини між банком та вкладником вирішуються безпосередньо у судовому порядку, крім того, згідно вимог п. 1.8 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою правління Національного банку України від 17.07.2001 №276 проведення позапланової перевірки за скаргами фізичних осіб не передбачено.

Вважаючи вказану бездіяльність Національного банку України протиправною, позивач звернулася із даним позовом до суду.

Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи взаємовідносин між Національним банком та банками визначені у Законі України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 № 679-XIV (далі - Закон № 679-XIV ) та Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III (далі - Закон № 2121-III)

Відповідно до ст. 2 Закону № 679-XIV Національний банк є центральним банком України, особливим органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Згідно ст. 6 Закону № 679-XIV основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Разом з тим, п. 8 ст. 7 Закону № 679-XIV передбачені інші функції Національного банку, зокрема: здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.

Банківський нагляд - це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку (абз.5 ст.1 Закону № 679-XIV).

Таким чином, Нацбанк України здійснює банківське регулювання та нагляд, метою яких є забезпечення стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

Згідно з ст. 55 Закону № 679-XIV головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Здійснення інспекційних перевірок банків регулюється приписами Закону № 2121-III та Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою правління Національного банку України від 17.07.2001 № 276 (далі - Положення № 276).

Відповідно до ст.2 Закону № 2121-III інспекційна перевірка банку - форма здійснення банківського нагляду уповноваженими Національним банком України особами безпосередньо у банку.

Відповідно до ст. 71 Закону № 2121-III перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов`язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою Національного банку України або уповноваженою ним особою.

Згідно з п. 22 Положення № 276 Національний банк має право прийняти рішення про проведення позапланової інспекційної перевірки за наявності обґрунтованих підстав. Такими підставами, зокрема є:

1) виявлення під час здійснення безвиїзного нагляду суттєвого погіршення фінансового стану об`єкта перевірки;

2) наявність фактів, що можуть свідчити про здійснення об`єктом перевірки ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників або інших кредиторів;

3) виявлення фактів подання Національному банку недостовірної інформації та/або звітності, фактів перекручення даних звітності;

4) зміна власника (власників) істотної участі в банку та/або голови ради, та/або голови правління банку;

5) набуття банком статусу спеціалізованого;

6) надходження повідомлення від банку про відкриття відокремленого підрозділу або виявлення факту початку діяльності відокремленого підрозділу банку без повідомлення про його відкриття;

7) наявність фактів, що можуть свідчити про здійснення банком діяльності без відповідних ліцензій і дозволів та/або здійснення відокремленим підрозділом банку виду діяльності без надання банком права на його здійснення;

8) надходження повідомлення від банку про початок нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) або виявлення фактів початку такої діяльності без повідомлення Національного банку;

9) звернення банку до Національного банку щодо отримання ліцензій або дозволів, передбачених законодавством України;

10) ненадання інформації, документів або їх копій за письмовим запитом Національного банку в установлені строки;

11) необхідність перевірки інформації, викладеної в запереченнях до довідки про перевірку;

12) необхідність перевірки виконання об`єктом перевірки заходів щодо усунення недоліків і порушень, установлених за результатами безвиїзного банківського нагляду та інспекційної перевірки;

13) віднесення банку до категорії проблемних;

14) надходження інформації від Фонду гарантування про виявлені порушення банком вимог банківського законодавства України;

15) надходження повідомлення від Фонду гарантування про необхідність проведення інспекційної перевірки неплатоспроможного/перехідного банку у зв`язку з необхідністю підтвердження приведення його діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства України щодо дотримання нормативів капіталу та ліквідності;

16) у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку;

17) необхідність перевірки виконання банком установлених Національним банком вимог та/або обмежень.

Суд вказує на те, що п. 22 Положення № 276 містить вичерпний перелік підстав для проведення позапланової інспекційної перевірки, серед яких підстави для проведення позапланової перевірки за зверненнями, запитами фізичних осіб відсутні.

Таким чином, проведення перевірки Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" за запитом позивача чинним законодавством не передбачено, у зв`язку з чим, відповідачем було правомірно відмовлено позивачу в проведенні перевірки, що не може розцінюватися судом як протиправна бездіяльність останнього.

При цьому, під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що відповідно до вимог ст. 4 Закону № 679-XIV Національний банк не відповідає за зобов`язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов`язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов`язання.

В той же час, ст. 55 Закону № 2121-III визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

До того ж, до функцій Національного банку України, які передбачені статтями 6, 7 Закону України "Про Національний банк України", не входить вирішення спорів, що виникають з договірних відносин між банком та клієнтом.

Крім того, з матеріалів адміністративної справи вбачається, що спірні правовідносини пов`язані із неналежним виконанням Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" договірних відносин вже були вирішені судом в цивільній справі №757/37160/17, що в своє чергу підтверджує посилання відповідача на те, що правовідносини між вкладником та Банком не є об`єктом перевірки та не відноситься до компетенції Національного Банку України, як суб`єкта владних повноважень.

Також, позивачем у судовому засіданні було зазначено, що відповідач загалом не здійснював банківського нагляду за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України ", що свідчить про протиправну бездіяльність останнього, однак судом не приймаються до уваги вказані твердження, оскільки, підставою поданого позову є саме не здійснення відповідачем банківського нагляду за діяльністю третьої особи відносно питань, викладених у скаргах позивачки.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

У відповідності до п. 1,3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст складено: 22.07.2019

Головуючий суддя А.С. Мазур

Суддя І.П. Васильченко

Суддя А.В. Літвінова