Рішення № 83237880, 23.07.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2019 року справа № 580/2033/19

09 годин 14 хвилин м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді – Трофімової Л.В., за участі секретаря – Безпалого А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 580/2033/19

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) [позивач ОСОБА_1 – особисто, представник позивача адвокат Онученко С.П. – за договором, ордером]

до Головного управління ДФС в Черкаській області (вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39392109) [представник відповідача ОСОБА_2 С.В. – за довіреністю]

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, прийняв рішення.

26.06.2019 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області, просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Черкаській області від 21.05.2019 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 18052,59 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати із сплати судового збору.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 12.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, судове засідання призначено на 17.07.2019. Ухвалою від 17.07.2019 оголошено перерву у розгляді справи до 23.07.2019.

У обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 був зареєстрований приватним підприємцем з 26.06.2007, починаючи з 2012 року не здійснював підприємницьку діяльність, оскільки подав заяву до територіального підрозділу Управління про припинення, не подавав звітності і працював найманим працівником. Позивач зазначає, що з 21.12.2015 до 12.06.2018 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції України в Черкаській області (під час прийняття на службу зазначає, що надавалася довідка з ДФС про припинення підприємницької діяльності), а з липня 2018 року до червня 2019 року перебував за кордоном, що підтверджується відмітками у копії паспорту. 14.06.2019 позивачем отримано вимогу від 21.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – ЄСВ) у сумі 18052 грн 59 коп. Позивач зазначає, що нарахування проводилося на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, акти документальних перевірок відсутні. Позивач зазначає, що Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі – Закон № 2464) не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати ЄСВ незалежно від отримання доходу. На думку позивача, ЄСВ нараховується виключно на визначену самостійно позивачем суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом. У фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі. У період, за який нараховано ЄСВ позивач не займався підприємницькою діяльністю, перебував на публічній службі. У позові зазначено, що відповідач мав право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок. Позивач та представник позивача у судовому засіданні просили задовольнити позов повністю.

Відповідач та представник відповідача позов не визнали, 16.07.2019 подано до суду відзив на позовну заяву, де зазначено, що Законом України від 06.12.2016 №1774-VI11 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464, що набули чинності з 01.01.2017, зокрема щодо нарахування та сплати ЄСВ фізичними особами-підприємцями – «для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої Законом, сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску». Позивач є платником ЄСВ, за обліковими даними інформаційної системи ГУ ДФС у Черкаській області, загальна сума заборгованості позивача, станом на 21.05.2019 становить 18052,59 грн. Щодо посилання позивача на наслідки припинення підприємницької діяльності, відповідачем зазначено, що ФОП позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Відповідно до відомостей з ЄДР позивачем здійснено реєстрацію припинення підприємницької діяльності 12.06.2019. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, така особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника ЄСВ. Представник відповідача у судовому засіданні 23.07.2019 просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити з огляду на таке.

Конституцією України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист. Застрахована особа – фізична особа, яка відповідно до законодавства належить загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку ЄСВ (пункт 3 частини 1 статті 1 Закону № 2464). Надходження від ЄСВ розподіляються між фондами соціального страхування. З жовтня 2013 року обов`язок обліку платників ЄСВ, забезпечення збору та ведення обліку страхових коштів, контроль за повнотою та своєчасністю їх сплати, ведення Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування покладено на Державну фіскальну службу України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа – підприємець з 26.06.2007 за основним видом діяльності 60.22.0 – діяльність таксі та з 10.07.2007 перебував на обліку як платник єдиного внеску (а.с.47). 14.12.2007 позивачем подано заяву про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності (а.с.67). Відповідачем не заперечується, що позивач перебував на спрощеній системі оподаткування. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV (далі – Закон № 755), якщо документи та відомості, що належать внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Згідно частини 8 статті 4 Закону №755 фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Відомості щодо зупинення/припинення підприємницької діяльності до 12.06.2019 у ЄДР відсутні.

21.05.2019 відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3045-51 у сумі 18052,59 грн (а.с.8). Позивач, вважаючи зазначену вимогу протиправною, 26.06.2019 звернувся до суду за захистом майнових прав. Оцінюючи дії відповідача із прийняття вимоги від 21.05.2019 № Ф-3045-51 у сумі 18052,59 грн, суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно статті 19-1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі – Кодекс № 2755) встановлено функції контролюючих органів, зокрема: контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (пункт 19-1.1.1); контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками ЄСВ передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів (пункт 19-1.1.2); забезпечують достовірність та повноту обліку платників податків та платників ЄСВ, об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням (пункт 19-1.1.8); формують та ведуть Державний реєстр фізичних осіб - платників податків, Єдиний банк даних про платників податків - юридичних осіб, реєстри, ведення яких покладено законодавством на контролюючі органи (пункт 19-1.1.9); забезпечують ведення обліку податків, зборів, платежів (пункт 19-1.1.10); здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум ЄСВ та інших платежів (пункт 19-1.1.22). Згідно пункту 3-1 частини 1 статті 1 Закону № 2464 органи доходів і зборів – центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (у частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.

Підпунктом 14.1.180 Кодексу № 2755 встановлено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнятої особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Статтею 11 Кодексу № 2755 встановлено, що спеціальні податкові режими встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно цим Кодексом (пункт 11.1). Спеціальний податковий режим – система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб`єктів (пункт 11.2). Згідно пункту 11.3 статті 11 Кодексу № 2755 спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів. Позивач використовував спрощену систему оподаткування у періоді, за який відповідачем нараховано ЄСВ згідно вимоги від 21.05.2019 № Ф-3045-51 у сумі 18052,59 грн. Пунктом 2 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого ЄСВ, затвердженим наказом МФУ від 14.04.2015 № 435 (далі – Порядок № 435) передбачено, що ФОП, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом.

Пункт 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464 визначає, що ЄСВ – це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно частини 1 статті 3 Закону № 2464 збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру ЄСВ; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку ЄСВ; відповідальності платників ЄСВ та органу, що здійснює збір та веде облік ЄСВ, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання покладених на них обов`язків.

Згідно підпункту 14.1.1 – 1 пункту 14.1 статті 14 Кодексу № 2755 адміністрування податків, зборів, митних платежів, ЄСВ та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі - податків, зборів, платежів) – це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об`єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом. Пунктом 49.2 статті 49 Кодексу № 2755 встановлено, що платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, у якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, що належать декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, у тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності. Тобто, законодавець враховує, що є спрощена і загальна система оподаткування для платників ПДФО (розділ ХІV і розділ ІV Кодексу № 2755). Відповідно до пункту 165.1 статті 165 Кодексу №2755 до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: 165.1.36 дохід фізичної особи – підприємця, з якого сплачується ЄСВ згідно із спрощеною системою оподаткування відповідно до цього Кодексу. Згідно пункту 178.3 та пункту 178.4 Кодексу № 2755 визначено, що оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками ЄСВ є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 2 статті 3 Господарського кодексу України визначено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва – підприємцями. Відповідно до частини 1 статті 9 Господарського кодексу України у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб`єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Згідно частини 3 статті 10 Господарського кодексу України у соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення. Згідно статті 42 Господарського кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464 для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, ЄСВ встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування ЄСВ. У разі якщо база нарахування ЄСВ не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума ЄСВ розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки ЄСВ. Сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно пункту 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - сума ЄСВ, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та належить сплаті щомісяця.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464 ЄСВ нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. Законом України від 06.12.2016 № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому звітному місяці звітного року.

Мінімальний внесок у 2017 році становив 704 грн на місяць (3200 грн х 22%, де 3200 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII).

Мінімальний внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723 грн х 22%, де 3723 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-VIII).

Мінімальний внесок у 2019 році становив 918,06 грн. на місяць (4173 грн х 22%, де 4173 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019 встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII).

З 2017 року у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник, у тому числі який обрав спрощену систему оподаткування, зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску

Суд зазначає, що відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464 платники ЄСВ, зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону зобов`язані сплачувати ЄСВ, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується ЄСВ. Періодом, за який платники ЄСВ подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до підпункту 3 пункту 1 розділу 2 Інструкції № 449 платниками ЄСВ є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно з пунктом 4 розділу 3 Інструкції № 449 для платників, зазначених у підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування, ЄСВ встановлюється у розмірі 22 відсотків на суму, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. Відповідно до пункту 5 розділу 4 Інструкції № 449 встановлено, що обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними в підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування: зазначена категорія платників самостійно для себе визначає базу для нарахування ЄСВ, яка не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування ЄСВ; платники сплачують ЄСВ, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується ЄСВ.

Суд критично оцінює твердження позивача, що починаючи з 2012 року ОСОБА_1 не здійснював підприємницьку діяльність, оскільки подав заяву про її припинення, не подавав звітності та працював найманим працівником, позаяк доказів припинення підприємницької діяльності з 2012 року і відомостей з ЄДР матеріали справи не містять.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Разом з тим, відповідачем на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача) надано суду звіт ОСОБА_1 про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого ЄСВ за 2015 рік, що надіслано до контролюючого органу 08.02.2016 (а.с.76) та податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік (а.с.78), що спростовує твердження позивача про неподання звітності з 2012 року. Відповідачем на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України надано витяг з ЄДР відповідно до якого підприємницьку діяльність ОСОБА_1 припинено з 12.06.2019, що спростовує твердження позивача про припинення підприємницької діяльності з 2012 року. Суд критично оцінює посилання позивача у обґрунтування протиправності оскаржуваної вимоги про те, що ним подано заяву про припинення підприємницької діяльності до територіального підрозділу відповідача, оскільки копії відповідної заяви з відміткою контролюючого органу про прийняття заяви, суду не надано і про оскарження бездіяльності не йдеться, а відповідно до частини 8 статті 4 Закону № 755 фізична особа – підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою, а не з дня подання заяви про припинення фактичного здійснення підприємницької діяльності. Частиною 3 статті 46 Закону № 755 у редакції чинній у 2012 році (рік у якому позивач зазначає про подання заяви про припинення підприємницької діяльності) також було передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Твердження позивача про надання довідок для одержання субсидії, про відсутність статусу підприємця суд вважає такими, що не підтверджені доказами і спростовані вищезазначеними зареєстрованими публічними даними. Судом не беруться до уваги твердження позивача про те, що під час прийому на службу до Головного управління Національної поліції в Черкаській області подавалась довідка з ДФС про припинення підприємницької діяльності, у іншому випадку позивача не було би прийнято на службу, оскільки предметом спору у даній справі є правомірність дій Головного управління ДФС в Черкаській області під час прийняття вимоги від 21.05.2019 № Ф-3045-51 у сумі 18052,59 стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , статус якого у період 26.06.2007 до 12.06.2019 підтверджується належними та допустимими доказами, а не правомірність дій комісії з прийняття/звільнення особи, яка мала статус ФОП для проходження публічної служби у Головному управлінні Національної поліції в Черкаській області чи достовірність відомостей у ймовірних довідках, копії яких для оцінки не надано до суду, їх реквізитів не зазначено з метою офіційного з`ясування обставин справи для ефективного захисту прав позивача. Згідно пояснень відповідача, за даними інформаційних систем ГУ ДФС у Черкаській області, платником податків ФОП ОСОБА_1 звітність щодо сум нарахованого ЄСВ за 2017 та 2018 роки не подавалась. Позивачем зазначена обставина не заперечувалась.

Оцінюючи посилання позивача на тривалу відсутність в Україні, що підтверджується відмітками у паспорті (а.с.34-38), суд зазначає, що зазначене не є доказом звільнення від обов`язку нарахування і сплати ЄСВ з причин тривалості перебування позивача за кордоном за відсутності інших доказів підтвердження статусу резидент/нерезидент з метою оподаткування. Позивачем на підтвердження обставин, на які посилається у обґрунтування позовних вимог не надано обґрунтування розрахунків, доказів про перебування за кордоном понад 183 дні щороку, не підтверджено статус нерезидента з метою оподаткування та/або з метою застосування принципу усунення від подвійного оподаткування за статтею 13 Кодексу №2755.

Згідно з пунктом 3 розділу 6 Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум ЄСВ органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати ЄСВ; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати ЄСВ (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Пунктом 4 розділу 6 Інструкції № 449 встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Судом з інтегрованої картки платника податків встановлено, що 09.02.2018 позивачу у автоматичному режимі здійснено нарахування ЄСВ річної суми 8448 грн за 2017 рік мінімального страхового внеску 704 грн за місяць х 12 місяців; поквартально з 19.04.2018 позивачу у автоматичному режимі здійснено нарахування ЄСВ у сумі 2457,18 грн (819,06 х 3) - за І квартал 2018 року; 19.07.2018 позивачу у автоматичному режимі здійснено нарахування ЄСВ у сумі 2457,18 грн (819,06 х 3) - за II квартал 2018 року; 19.10.2018 позивачу у автоматичному режимі здійснено нарахування ЄСВ у сумі 2457,18 грн (819,06 х 3) за III квартал 2018 року; 21.01.2019 позивачу у автоматичному режимі здійснено нарахування ЄСВ у сумі 2457,18 грн (819,06 х 3) за IV квартал 2018 року; 19.04.2019 позивачу у автоматичному режимі здійснено нарахування ЄСВ у сумі 2754,18 грн (918,06 х 3) за I квартал 2019 року. З урахуванням переплати у сумі 2978,31 грн (а.с.49), що обліковано за позивачем станом на 31.12.2017, загальна сума недоїмки (8448+2457,18х4+2754,18-2978,31) з ЄСВ становила 18052,59 грн (а.с.49-50).

Згідно пункту 45.1 статті 45 Кодексу № 2755 платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

У зв`язку з несплатою ЄСВ у загальній сумі 18052,59 грн ОСОБА_1 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.05.2019 № Ф-3045-51 (а.с.8) та направлено позивачу за податковою адресою, що отримана позивачем 14.06.2019 (а.с.3).

Верховний Суд у постанові від 11.07.2019 у справі № 826/18377/14 (ЄДРСР 82947492) зазначив, що з урахуванням положень пункту 42.2 статті 42 та пункту 45.2 статті 45 Кодексу № 2755, факт отримання документів платником податків має важливе значення, оскільки з цим моментом законодавство пов`язує відлік певних строків. Вважається, що документи належним чином вручені, якщо вони надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Під адресою платника розуміють його місцезнаходження або податкову адресу.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464 встановлено, що недоїмка – сума ЄСВ, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 2 статті 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники ЄСВ зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Частиною 4 статті 25 Закону № 2464 встановлено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам ЄСВ, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник ЄСВ зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник ЄСВ узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату ЄСВ в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник ЄСВ протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.05.2019 № Ф-3045-51 отримана позивачем 14.06.2019, доказів сплати протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги матеріали справи не містять, до суду позивач звернувся лише 26.06.2019. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Статтею 6 Закону №2464 визначено, що платник ЄСВ зобов`язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати ЄСВ; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника ЄСВ у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 16 Кодексу № 2755 визначено обов`язки платника податків, зокрема: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (підпункт 16.1.2); подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (підпункт 16.1.3); сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4). У випадку не отримання доходу від підприємницької діяльності, позивач зобов`язаний був нараховувати і сплачувати ЄСВ у сумі не меншій за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини 3 статті 9 Закону №2464 обчислення ЄСВ у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Документальним підтвердженням обґрунтованості нарахування ЄСВ відповідачем є забезпечення виконання норм чинного законодавства з використанням процедур електронного адміністрування і даних публічних реєстрів.

Враховуючи зазначене, а також закріплений Конституцією України обов`язок позивача сплачувати податки і збори та відсутність строку давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені, суд дійшов висновку, що відповідач за наявної у позивача недоїмки у кожному кварталі у сумі 18052,59 грн, правомірно прийняв вимогу від 21.05.2019 №Ф-3045-51 з урахуванням переплати, про сплату боргу (недоїмки) у сумі 18052,59 грн.

Статтею 25 Закону № 2464 визначено заходи впливу та стягнення. Рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками ЄСВ, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати ЄСВ.

Відповідно до абзацу 7 пункту 3 розділу 6 Інструкції № 449 у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 14.03.2019 у справі №826/12543/17 зазначено, що порушення строку надіслання вимоги по суті не впливає на правильність формування вимоги, не спростовує наявності у позивача недоїмки з ЄСВ та не нівелює обов`язку його сплати як такого.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи дії відповідача за критеріями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо правомірності формування і направлення вимоги про сплату ЄСВ суд зазначає, що відповідач, приймаючи стосовно позивача, який зареєстрований як фізична особа - підприємець та має недоїмку із сплати ЄСВ, вимогу 21.05.2019 №Ф-3045-51 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 18052,59 грн, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Враховуючи, що позивачеві відмовлено у задоволенні позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-245, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ];

відповідач: Головне управління ДФС в Черкаській області [вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39392109].

Повне судове рішення складено 25.07.2019.

Суддя Л.В. Трофімова