Рішення № 83237124, 25.07.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 липня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2673/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач), в якому просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2019 року;

-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2019 року;

-допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць;

-зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 КАС України (а.с.3-6).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здобула право на отримання пенсії, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 та отримує пенсію за віком, а також є внутрішньо переміщеною особою. з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2019 року управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області пенсію позивачу не виплачувало. Згідно з наданою відповіддю на адвокатський запит за № 211/Г-5 від 29.05.2019, 27.08.2018 позивач звернулась до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою за переведенням пенсійної справи з ОУ ПФУ в м. Маріуполь Донецької області. Згідно атестату пенсія виплачена по 31.03.2017. Паперова пенсійна справа позивача надійшла до відповідача 24.01.2019. Електронна пенсійна справа надійшла 04.02.2019 згідно протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 107 від 11.09.2018 ОСОБА_1 було підтверджене фактичне місце проживання. На основну відомість квітня 2019 року нараховані пенсійні виплати за квітень 2019 року. Пенсійні виплати з серпня 2018 року по березень 2019 року нараховані та будуть виплачені при наявному фінансуванні Пенсійним фондом України. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, а саме з квітня 2017 року по липень 2018 року обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На даний час виплату пенсії поновлено з 01 квітня 2019 року, але відповідач посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335, не виплатив наявну заборгованість з 01 квітня 2017 по 31 березня 2019 року.

Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його конституційні права, а тому за захистом своїх прав звернувся до суду.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 22.07.2019 за вхідним реєстраційним номером 38616/2019 надав відзив на позовну заяву від 19.07.2019 №15509-07-20 (а.с.45-47), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що 27.08.2018 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку із заявою про взяття на облік. За заявою позивача про взяття на облік, управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку, запросило пенсійну справу на ОСОБА_1 з попереднього міста перебування, тобто з Маріупольського ОУПФУ Донецької області. Оскільки паперова пенсійна справа на ОСОБА_1 була отримана управлінням лише 24.01.2019, а електронна пенсійна справа - 04.02.2019, то лише в лютому 2019 року ОСОБА_1 було взято на облік до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку. У пенсійній справі було відображено дату останньої виплати пенсії - 31.03.2017. Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 11.09.2018 №107, за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати позивачу призначити. На підставі цього управлінням було поновлено виплату пенсії позивачу, яка виплачується по теперішній час, що підтверджується довідкою від 11.07.2019 року №2347. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365" орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Тому пенсія з 01.08.2018 по 31.03.2019 була нарахована позивачу і буде виплачена при відповідному фінансуванні. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період (в даному випадку це період з квітня 2017 року по липень 2018 року), обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ, який на теперішній час не прийнято. За таких обставин, управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області вважає свої дії правомірними. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 15.04.1998 року Калінінським РВ ДМУУМВС України в Донецькій області, ідентифікаційний код НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.8-9).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 27.08.2018 НОМЕР_5 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (а.с.10).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням НОМЕР_6 від 10.07.2007 (а.с.11).

На виконання ухвали суду від 27.06.2019 Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради надало інформацію від 09.07.2019 №8250/01, в якій зазначило, що рішення про скасування дії довідки не приймалось (а.с.29).

27.08.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив зробити запит пенсійної справи за віком з УПФУ в м.Маріуполь (а.с.48).

Відповідач звернувся до Лівобережного ОУПФУ в м.Маріуполь з запитом, в якому просив вислати електронну та паперову пенсійні справи до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (зворотній бік а.с.48).

З наданого відповідачем листа вбачається, що позивач знятий з обліку Лівобережного ОУПФУ в м.Маріуполь з 01.04.2017, пенсія виплачена по 31.03.2017 (зворотній бік а.с.50).

Відповідачем надано довідку від 11.07.2019 №2347, в якій зазначено, що пенсію отримано в березні 2017 року, з квітня 2019 року позивач отримує належну пенсію; з 01.04.2017 по 31.07.2018 пенсія в сумі 85247,12 грн нараховувалась, але не виплачувалась (а.с.51).

Також у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що пенсія з 01.08.2018 року по 31.03.2019 року була нарахована позивачу і буде виплачена при відповідному фінансуванні. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період (в даному випадку це період з квітня 2017 року по липень 2018 року), обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ, який на теперішній час не прийнято.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому невиплата призначеної позивачу пенсії за віком за період з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2019 року є протиправною бездіяльністю відповідача, яка порушує конституційне право позивача на соціальне забезпечення.

При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено, а відповідач допустив протиправну бездіяльність.

Доводи відповідача про те, що заборгованість позивачу буде виплачена при відповідному фінансуванні Пенсійним фондом України з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365", суд вважає неприйнятними, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, яка утворилась внаслідок відсутності коштів в Пенсійному фонді України, а також щодо особливостей виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

Крім того, суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов`язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов`язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених прав ОСОБА_1 вважає за необхідне зобов`язати управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2019 року.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2019 року, то таким чином пенсія позивачу повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.

Щодо доводів відповідача про поновлення нарахування та виплати пенсії без зазначення кінцевої дати, суд вважає їх неприйнятними, оскільки пенсія призначається громадянам України пожиттєво, а тому обмежувати нарахування та виплату пенсії будь-якими строками є протиправним.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів.

На адвокатський запит адвоката позивача відповідач 23.05.2019 за №211/Г-5 надав відповідь щодо невиплати пенсії. Таким чином, про підстави невиплати пенсії адвокат позивача та позивач дізналися у травні 2019 року, а з позовною заявою позивач звернувся 24.06.2019. Враховуючи викладене, позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Крім того, позивачем оскаржується бездіяльність відповідача, яка є триваючою у часі, а тому позивач має право звернутися до суду за захистом порушених прав, свобод і інтересів протягом всього часу дії такої бездіяльності. Позовна заява відповідає вимогам статей 160,161 КАС України.

Суд зазначає, що вказане питання було вирішено ухвалою суду від 27.06.2019 (а.с.1-2).

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з правильним визначенням періоду, за який підлягає виплаті заборгованість з пенсії позивачу.

Питання про судові витрати не вирішується у зв`язку з їх відсутністю (позивач звільнений від сплати судового збору згідно п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір»).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2019 року.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд.9, код ЄДРПОУ 21792459) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість з пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2019 року.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова