Рішення № 83236413, 25.07.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1812/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі – ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 року №Ф-4796-17 та від 08.02.2019 року №Ф-4796-17 зі сплати єдиного внеску.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 27.02.2015 року отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, однак 29.12.2016 року право на заняття адвокатською діяльністю було зупинено. Крім того, 12.10.2016 року позивача було зареєстровано як фізичну особу-підприємця, проте 18.12.2017 року підприємницьку діяльність було припинено. Позивач зазначає, що з 29.12.2016 року (коли право на заняття адвокатською діяльністю було зупинено) адвокатської діяльності не здійснювала, та жодних доходів від адвокатської діяльності не отримувала, натомість впродовж 2017 року здійснювала підприємницьку діяльність, за яку з січня по грудень 2017 року сплачувала єдиний соціальний внесок. У свою чергу з січня 2018 року страхувальником позивача стала Луцька міська рада, яка і по сьогодні сплачує усі необхідні податки з її доходу, зокрема і страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вказує, що критерієм нарахування єдиного внеску є отримання доходу та заняття незалежною професійною діяльність, оскільки позивач фактично не займалась професійною діяльністю як адвокат та не отримувала доходу від неї, як адвокат в силу заборони заняття такою діяльністю внаслідок зупинення такого права та заняття посади службовця органу місцевого самоврядування, сплачувати єдиний внесок у своїй діяльності службовця не могла, адже за неї це здійснює страхувальник – Луцька міська рада, тому позивач вважає, що вона не зобов`язана була визначати базу нарахування єдиного внеску, а відтак і сплачувати єдиний внесок особисто.

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 07.06.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача не погоджується з даним позовом та вважає його безпідставним, оскільки єдиний внесок ОСОБА_1 нараховано як самозайнятій особі-адвокату. Представник відповідача зазначає, що заява про зняття з обліку як платника податків подано лише 14.01.2019 року, а тому на момент формування податкової вимоги позивач мав статус самозайнятої особи адвоката якого не ліквідовано та не знято з обліку в ДФС як платника єдиного внеску. Крім того, представник відповідача вважає, що даний позов подано з порушенням 10-денного строку звернення до суду, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 02.07.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за участю представника ГУ ДФС у Волинській області.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з відкритих даних Єдиного реєстру адвокатів України (за посиланням https://erau.unba.org.ua/profile/48645) 27.02.2015 року позивач отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №803, яке з 29.12.2016 року було зупинено. Даний витяг міститься також і в матеріалах справах (а.с.15).

Крім того, з 12.10.2016 року позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець, однак 18.12.2017 року був внесений запис №21960060006007652 про припинення її підприємницької діяльності. Дані обставини підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.07.2019 року №1005569016 (а.с.49-52).

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 03.01.2018 року прийнята на посаду радника міського голови, де і працює по даний час (а.с.20-22).

Згідно з довідки від 03.06.2019 року №26 Луцькою міською радою з 03.01.2018 року на заробітну плату ОСОБА_1 нараховується та сплачується єдиний соціальний внесок у розмірі 22% (а.с.19).

07.11.2018 року ГУ ДФС у Волинській області сформовано вимогу №Ф-4796-17 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 31.10.2018 року у сумі 17252,54 грн., відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.13).

08.02.2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформовано нову вимогу №Ф-4796-17 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 31.01.2019 року у сумі 19709,72 грн., відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.14).

Вважаючи дані вимоги протиправними, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту третього цієї ж частини застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частинами другою та третьою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Положеннями частини восьмої вказаної статті Закону №2464-VІ встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Вказане повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28.03.2019 року у справі № 820/6324/1

Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Пунктом 2 частиною першою статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з статтею 13 Закону № 5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини третьої статті 31 Закону № 5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката.

Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України (частина п`ята статті 31 Закону №5076-VI).

Статтею 32 Закону №5076-VI встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Виходячи зі змісту частин п`ятої, шостої статті 31 Закону №5076-VI протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (частина перша статті 17 Закону №5076-VI).

Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

Як вбачається з матеріалів справи позивач з 29.12.2016 року на підставі заяви зупинила право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону №5076-VI.

Таким чином, з 29.12.2016 року і на час розгляду справи судом, позивач не здійснювала адвокатської діяльності та не отримувала доходу від такої діяльності, оскільки не мала усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у неї як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.

У свою чергу, представником відповідача до суду не надано будь - яких пояснень або належних та достатніх доказів того, що позивач здійснювала у період, за який нараховано суму боргу, незалежну професійну діяльність та отримувала дохід від такої діяльності.

Крім цього, ані ПК України, ані Законом №2464-VІ не врегулювано особливості сплати грошових зобов`язань самозайнятою особою у разі зупинення останньою такої діяльності, тому виходячи з практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, суд дійшов висновку, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05),Щокін проти України (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Водночас, відповідно до пункту першого частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Як уже було встановлено судом позивач з 03.01.2018 року по теперішній час працює на посаді радника міського голови, у свою чергу роботодавець позивача щомісячно сплачує єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 22% від суми нарахованої їй заробітної плати.

Також, суд звертає увагу, що позивач, здійснюючи підприємницьку діяльність за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року, сплатила єдиний внесок на загальну суму 7015,00 грн., що підтверджується довідкою від 23.05.2019 року та не заперечується представником відповідача (а.с.18).

Суд зазначає, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VІ позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період з 03.01.2018 року нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою. Крім того, здійснюючи підприємницьку діяльність, позивач за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 року самостійно сплатила єдиний внесок як фізична особа-підприємець.

Враховуючи те, що позивач як самозайнята особа (адвокат) не працює, відповідно доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, тому оскаржувані вимоги про сплату боргу від 07.11.2018 року №Ф-4796-17 та від 08.02.2019 року №Ф-4796-17 винесені контролюючим органом протиправно, а тому підлягають скасуванню.

Щодо тверджень відповідача, що позивачем пропущено строк звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до норм частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи позивач, разом з позовною заявою подала заяву про поновлення строку звернення до суду, оскільки з Єдиного реєстру боржників останній стало відомо, що у Володимир-Волинському МРВ ДВС ГТУЮ у Волинській області знаходиться на виконанні ВП №58352655 та ВП №59092855, щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь держави на підставі документів, виданих ГУ ДФС у Волинській області. 06.05.2019 року позивач звернулася до відповідача з проханням надати оскаржувані податкові вимоги, оскільки раніше їх не отримувала у зв`язку з тим, що за місцем реєстрації не проживає. ОСОБА_1 отримала дані вимоги лише 24.05.2019 року. Доказів існування протилежного відповідачем не надано.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах адміністративної справи будь-яких доказів про день фактичного вручення позивачу оскаржуваних вимог, суд дійшов висновку про визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з вказаним позовом та необхідність поновлення такого строку.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29) .

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності сформованих ним вимог про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 року №Ф-4796-17 та від 08.02.2019 року №Ф-4796-17 зі сплати єдиного внеску, а тому позов підлягає до задоволення повністю.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Волинській області на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 768,40 грн., сплачений відповідно до квитанції від 30.05.2019 року №76368 (а.с.2).

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4796-17 від 07 листопада 2018 року та №Ф-4796-17 від 08 лютого 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 39400859) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко