Ухвала суду № 83166694, 22.07.2019, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/3117/19

Провадження № 1-кс/645/2276/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2019 року м. Харків

Слідчий суддя Фрунзенського районного суду м. Харкова - Федорова О.В.

за участю секретаря судового засідання - Синьогуб А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові клопотання прокурора Харківської місцевої прокуратури № 3 юриста 1 класу Кобзар- Куриляк О.О. про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220460001263 від 21.05.2019 року за ч. 1 ст. 162 КК України, про арешт майна,-

в с т а н о в и в:

19.07.2019 до Фрунзенського районного суду м. Харкова надійшло клопотання прокурора Харківської місцевої прокуратури № 3 юриста 1 класу Кобзар- Куриляк О.О., в якому сторона обвинувачення просила накласти арешт на нерухоме майно (квартиру) за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 1767851763101) із забороною відчуження, розпоряджання та користування квартирою у будь-який спосіб та направити ухвалу суду для виконання до Департаменту реєстрації Харківської міської ради (Центру надання адміністративних послуг м. Харкова, розташованого за адресою: м.Харків, Гімназійна набережна, 26).

В обґрунтування клопотання прокурор зазначила, що до Немишлянського ВП ГУ НП в Харківській області надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що 08.05.2019 року близько 12:30 години невідомі особи, які назвали себе працівниками «Укрсоцбанку» незаконно проникли до квартири ОСОБА_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , де змінили вхідні замки на власні та незаконно заволоділи квартирою заявника.

Відомості про кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220460001263 від 21.05.2019 року за ознаками ч. 1 ст. 162 КК України.

В ході досудового розслідування було допитано в якості потерпілого ОСОБА_1 , зі свідчень якого було встановлено, що 04.05.2006 року він взяв кредит у акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», який знаходився на той час у м. Харкові, Полтавський шлях 84, на доплату у купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на загальну суму 20 000$ (28 000$ він мав від продажу попередньої квартири) строком на 9 років. Цього ж дня 04.05.2006 року ОСОБА_1 придбав квартиру за вищевказаною адресою за 48 000$. Кожного місяця дружина потерпілого - ОСОБА_2 сплачувала кредит у відділенні банку «Укрсоцбанк» по 300-400$, який на той час знаходився на вулиці Соколова у м. Харкові біля ринку ХТЗ, а саме приходила до відділення банку та сплачувала кредит грошовими коштами у касу, за що отримувала квитанції про оплату, які зберігала у спеціальній папці у шафі квартири. У грудні 2007 року ОСОБА_1 дізнався про вигідні умови перекредитування на умовах меншої сплати за кредит, а саме на менший строк виплати та меншу кредитну ставку та у відділенні банку «Укрсоцбанк», який на той час знаходився на Полтавському шляху, поруч зі станцією метро «Південний вокзал» та уклав іпотечний договір з ПАТ «Укрсоцбанк» за №825/4-40/9/7-159 від 13.12.2007 року, строком до 10.12.2014 року (7 років). Після чого останні сплачували кредит у відділення банку «Укрсоцбанк» на вул. Соколова, м. Харків, по 500-1000$ на місяць. Вказаний кредит сім`я ОСОБА_1 виплатила за 2 роки, сплачуючи кожного місяця більші суми. Остання виплата кредиту за іпотечним договором відбулася влітку 2009 року, а саме ОСОБА_2 сплатила у касу залишкову суму грошових коштів по кредиту у відділення банку «Укрсоцбанк» на вул. Соколова, після чого касир у банку повідомив про повну сплату кредиту. Після цього сім`я ОСОБА_1 проживали у вищевказаній квартирі та жодних проблем не було, жодних квитанцій з банку не приходило, як вони вважали, що кредит погашено та виплачено. У вказаній квартирі зареєстрований ОСОБА_1 та його неповнолітній син ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

08.05.2019 року о 12:30 годині на номер мого мобільного телефону ОСОБА_1 зателефонував син ОСОБА_9 та повідомив, що шестеро раніше невідомих йому чоловіків намагаються змінити замки на вхідних дверях їхньої квартири, мотивуючи тим, що квартира вже родині ОСОБА_1 не належить.

ОСОБА_1 одразу приїхав до власної квартири після повідомлення сина, та 2-є з 5-ти чоловіків представилися працівниками банку «Укрсоцбанк», та інші 3-є представилися як служба охорони вказаного банку та повідомили, що вказана квартира перейшла до власності «Укрсоцбанку», та вони її відбирають за рішенням суду про несплату кредиту ОСОБА_1 , та те, що замки у вхідних дверях квартири вже змінені та ОСОБА_1 не мають права доступу до квартири. На його прохання зайти до квартири забрати свої речі, ліки сину, який на той час хворів, документи по кредиту, квитанції про оплату, чоловіки категорично відмовили та повідомили, що пустять тільки у випадку, коли стороння особа з паспортом при них зайде до квартири та винесе речі першої необхідності та те, щоб всі питання вони вирішували з «Укрсоцбанком», а саме про вирішення питання про продаж квартири або викупу в «Укрсоцбанку», а до цього квартира буде опечатана та знаходитиметься під цілодобовою охороною.

09.05.2019 року ОСОБА_1 разом з дружиною звернувся до відділення банку «Укрсоцбанк» у м. Харкові по вул. Гоголя 1, де в кімнату переговорів до них вийшли працівники банку та повідомили, що ОСОБА_1 необхідно сплатити 23 000$ на рахунок «Укрсоцбанку» або банк продає квартиру.

Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, індексний номер 167532474 щодо суб`єкта об`єктом нерухомого майна є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка до 14.02.2019 року на праві приватної власності згідно договору-іпотеки №825/4-40/9/7-159 від 13.12.2007 року належала ОСОБА_1 , а від 14.02.2019 року стала належати на праві власності АКЦІРНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ «УКРСОЦБАНК», код ЄРДПОУ: 00039019.

14.02.2019 року державний реєстратор Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Людмила Володимирівна на підставі державної реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділом), індексний номер 45577535 від 18.02.2019 року внесла відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна про нового власника вказаної квартири, а саме АКЦІРНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРСОЦБАНК», код ЄРДПОУ: 00039019.

Під час досудового розслідування було вилучено з АТ «Укрсоцбанк» кредитну справу на ім`я ОСОБА_1 , згідно якої загальна заборгованість з урахуванням відсотків та пені станом на 11.06.2019 року за іпотечним договором №825/4-40/9/7-159 від 13.12.2007 року склала 3975340,64 грн (150723,69$) тобто ОСОБА_1 сплачував кредит кожного місця лише за період часу з 17.01.2008 року по 16.09.2008 року.

Крім того, було вилучено реєстраційну справу з Красноградської державної адміністрації, згідно якої було встановлено, що власність на квартиру 18.02.2019 року від ОСОБА_1 перейшла до АТ «Укрсоцбанк» згідно заяви ОСОБА_7 (уповноважена особа від АТ «Укрсоцбанк») на підставі договору-іпотеки №825/4-40/9/7-159 від 13.12.2007 року, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

Однак під час вивчення вилучених документів, підтвердження про те, що ОСОБА_1 отримував повідомлення про заборгованість за несплату грошових коштів згідно іпотечного договору нічим не підтверджується.

Крім того, в матеріалах справи міститься квитанція № kr65206 від 13.12.2007 про перший внесок ОСОБА_1 на рахунок АТ «Укрсоцбанку» в сумі 30541 дол. США 02 цент в рахунок погашення кредиту. Проте, відповідно до розрахунку вимог банку кредитної заборгованості за кредитним договором № 825/2-40/1/7-144 від 13.12.2007 року, укладеного з ОСОБА_1 , даний платіж в сумі повернених коштів не зазначений.

З клопотання вбачається, що в ході досудового розслідування було встановлено, що згідно заяви ОСОБА_1 в цивільному судочинстві у Фрунзенському районному суді м. Харків, за вищевикладеним фактом 30.05.2019 року було винесено ухвалу суддею Горпинич О.В. про заборону вчиняти дії направлені на відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Однак 03.06.2019 року АТ «Укрсоцбанк» на підставі договору купівлі - продажу, серія та номер 1722, виданий 03.06.2019 року, видавник: ПН ХМНО Онищенко С.В. продав вищевказану квартиру гр. ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

05.07.2019 року речі ОСОБА_1, які знаходились у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 поза їх волі були вивезені працівниками банку на склад АТ «Укрсоцбанк».

Таким чином, з метою забезпечення недопущення наступного продажу та зміни власника нерухомого майна, яке набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 до моменту закінчення досудового розслідування та прийняття остаточного рішення по кримінальному провадженню, прокурор клопоче про накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка на даний час належить на праві приватної власності, згідно договору купівлі продажу, серія та номер 1722 від 03.06.2019 року - ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Прокурор та власник майна - ОСОБА_8 , будучи належним чином повідомленими про дату розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, а тому, виходячи з положень ч. 1 ст. 172 КПК України, слідчий суддя вважає за можливе розглянути вказане клопотання за їх відсутності.

Стаття 170 КПК України визначає що арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідності до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Стаття 171 КПК України визначає що з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

У відповідності до вимог ст. 173 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, яка його подала, не доведе необхідність такого арешту, а при вирішенні питання про арешт майна повинен враховуючи: правову підставу для арешту майна; достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Слідчий суддя, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали кримінального провадження, вважає, що у задоволенні клопотання прокурора необхідно відмовити, оскільки прокурор не довів необхідність такого арешту та те, що існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до втрати майна (зміни власника нерухомого майна), що в подальшому унеможливить відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону. Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Таким чином, слідчий суддя, встановлюючи наявність правових підстав для арешту майна, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання прокурора про арешт майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 1767851763101) з забороною відчуження, розпоряджання та користування квартирою у будь-який спосіб, оскільки прокурор не довів обґрунтованості накладення арешту на це майно.

За таких підстав, клопотання прокурора задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-173, 175, 309 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора Харківської місцевої прокуратури № 3 юриста 1 класу Кобзар- Куриляк О.О. про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220460001263 від 21.05.2019 року за ч. 1 ст. 162 КК України, про арешт майна - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом 5 (п`яти) днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя О.В. Федорова