Ухвала суду № 83150070, 18.07.2019, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

18.07.2019 Справа № 917/329/17

За позовом Приватного підприємства "Полагропром" вул. Н.Базар, 2, м.Полтава, Полтавська область, 36024

до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" вул.Старий Поділ, 5, м.Полтава, Полтавська область, 36022

про визнання недійсним та скасування протоколу

Суддя Киричук О.А.

Представники сторін:

представник позивача Висота І.А., док. в справі

представник відповідача Черевань Л.С., док. в справі

Приватне підприємство "Полагропром" звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" про визнання недійсним та скасування протоколу.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити з підстав, що викладені у позовній заяві.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд закрити провадження у справі з підстав того, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

За результатами дослідження наданих учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що провадження справі підлягає закриттю з огляду на наступні обставини.

8 грудня 2016 року Представниками ПАТ «Полтаваобленерго» було проведено перевірку виконання ПП «Полагропром» Правил користування електричною енергією. За результатами перевірки відповідачем було складено 4 акти за номерами: 00001541, 00001543, 00001544, 00001545.

В даних актах ПАТ «Полтаваобленерго» фіксує правопорушення у облікових приладах позивача - інші дії споживача, які призвели до зміни показів приладів обліку (фіксація індикатором впливу постійного (змінного) магнітного або електричного полів.

За вказані порушення за двома із чотирьох складених ПАТ «Полтаваобленерго» актів 11 січня 2017 року були проведе засідання комісій енергопостачальника з нарахування недорахованої електроенергії та нараховано суми завданих збитків (за актом про порушень ГЖЕЕ № 00001544 від 8 грудня 2016 року).

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що вказані дії відповідача суперечать чинному законодавству в даній сфері, а відтак, є незаконними.

Позивач зазначає, що Відповідачем даний протокол відповідача складений у не правовий спосіб та безпідставно, він незаконоо спричинив неправомірну появу у позивача матеріально-правового обов'язку сплачувати кошти енергопостачальній організації за правопорушення, яке не вчинялося.

Відтак, робить висновок позивач, відповідний протокол Полтавської філії ПА «Полтаваобленерго» від 11 січня 2017 року має бути у судовому порядку визнаний недійсним та скасованим.

18.07.2019р. відповідачем подано до суду заяву від 18.07.2019р. (вх. №7496), у якій просить суд закрити провадження у справі з підстав того, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Приписами ч.2 вказаної статті передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Приписами п.п. 1, 15 ч.1. ст.20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відтак, складений працівниками електропостачальної організації акт про порушення ПКЕЕ є лише фіксацією такого порушення, що було виявлено під час проведення перевірки дотримання цих Правил, тому оскарження лише факту складення такого акта, який не встановлює для споживача будь-яких обов`язків і є різновидом претензії, не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав.

Зазначений акт може бути визнаний як доказ (із наданням йому відповідної оцінки судом під час вирішення іншого спору), зокрема щодо відшкодування матеріальних збитків, при вирішенні якого суд зобов`язаний дати оцінку щодо дійсності цього акта. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду України від 12.09.2011р. №6-25цс11 та від 30.05.2012р. № 6-3765вов09.

При цьому суд зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема правову позицію у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018р. у справі № 800/559/17, від 03.04.2018р. у справі № 9901/152/18 та від 30.05.2018р. у справі № 9901/497/18.

З врахуванням викладеного суд дійшов до висновків про те, що позовні вимоги про визнання недійсним та скасування протоколу не підлягають розгляду не лише в порядку господарського судочинства, але і взагалі не підлягають судовому розгляду. Обраний Позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про скасування протоколу щодо розгляду акта про порушення ПКЕЕ та визнання дій комісії щодо розгляду зазначеного акта неправомірними, сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права.

Аналогічні висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.02.2019р. у справі №522/12901/17-ц.

Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії Касаційного цивільного суду у постановах від 20.03.2019р. у справі № 273/1604/15-ц, від 10.04.2019р. у справі №641/5328/16-ц, від 17.04.2019р. у справі №757/3567/16-ц, від 24.04.2019р. у справі №537/3664/17 та від 15.05.2019р. у справі №583/1694/15-ц.

Приписами п.1 ч.1 ст.231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

В судовому засіданні представникам Сторін роз`яснено наслідки закриття провадження у справі, зокрема, що, згідно ч.3. ст.231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Щодо судових витрат суд зазначає.

Нормою ч.4 ст.231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення від 08.02.2019р. № 582 на суму 1600,00 грн. про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду.

Згідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

З підстав наведеного, сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1600,00 грн. має бути повернений Позивачу з Державного Бюджету України у зв`язку із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 231, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі №917/329/17 закрити.

2. Повернути Приватному підприємству "Полагропром" вул. Н.Базар, 2, м.Полтава, Полтавська область, 36024, ідентифікаційний код 23810475) з Державного Бюджету України судовий збір у розмірі 1600,00 грн, сплачений згідно з платіжним дорученням від 08.02.2019р. № 582.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Киричук О.А.