Рішення № 83147824, 22.07.2019, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/3992/15-ц

Провадження № 2/639/1327/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2019 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Труханович В.В.,

за участю секретаря - Лойко (Кричевської) В.М.,

представника позивача - Невечерова Д. В. ,

представника відповідачів - Лисун В . С. ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Харкова цивільну справу № 639/3992/15-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення,

ВСТАНОВИВ:

27 квітня 2015 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся представник ПАТ АБ «Укргазбанк» з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , в якому просив суд: виселити відповідачів з житлового будинку АДРЕСА_1 , житловою площею 97,0 кв.м., загальною площею 208,3 кв.м. без надання іншого житлового приміщення, а також стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 30.10.2009 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області було вчинено виконавчий напис №2724 про звернення стягнення на предмет іпотеки нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Укргазбанк».

11.09.2014 року було відкрито виконавче провадження.

25.03.2015 року на адресу відповідачів було направлено вимоги про добровільне звільнення вказаної квартири, які були отримані відповідачами 30.03.2015 року.

Представник позивача вказує, що житловий будинок в добровільному порядку відповідачі не звільнили, у зв`язку з чим він і був змушений звернутися до суду з даним позовом.

Заочним рішеннямЖовтневого районного суду м. Харкова від 22 липня 2015 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення - задоволено.

Виселено ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з житлового будинку АДРЕСА_1 , житловою площею 97,0 кв.м., загальною площею 208,3 кв.м. без надання іншого постійного житла.

Стягнуто в рівних долях з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» судовий збір з кожного окремо по 60,90 грн. (шістдесят гривень 90 копійок).

27 березня 2019 року заявник ОСОБА_4 , в особі свого представника, звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з заявою про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 22 липня 2015 року у цивільній справі №639/3992/15-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення.

УхвалоюЖовтневого районного суду м. Харкова від 08 травня 2019 року заяву представника заявника ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 22 липня 2015 року у цивільній справі №639/3992/15-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення - задоволено.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова 22 липня 2015 року у цивільній справі №639/3992/15-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення - скасовано.

Цивільну справу № 639/3992/15-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення призначено до розгляду в судове засідання.

Представникпозивача - Невечеров Д.В., який діє на підставі Довіреності № 49 від 01.03.2017 року, в судовому засіданні заявлений позов підтримав, просив суд його задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - Лисун В.С. , яка діє на підставі ордерів серії ХВ № 1933000003 та № 1933000031 від 10.06.2019 року, в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала.

Інші сторони в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомленні належним чином, клопотань про відкладення слухання справи до суду не надходило.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами та долучені до матеріалів справи докази встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Так, в судовому засіданні було встановлено, що 23 червня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником всіх прав і обов`язків якого є ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 21/08-Б, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит, в сумі 98 550, 00 дол. США у строк з 23 червня 2008 року по 22 червня 2028 року, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 13, 8 % річних. Кредит надається для задоволення споживчих потреб позичальника. (а.с. 12-16)

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Цивільний кодекс України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником і які є видами забезпечення виконання зобов`язань.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати окремо від основного.

Одним з видів акцесорного зобов`язання є іпотека.

В забезпечення виконання зобов`язання за зазначеним вище кредитним Договором, між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником всіх прав і обов`язків якого є ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_5 було укладено Договір іпотеки № 18/08-Б від 23.06.2008 року, відповідно до якого, вказаним договором були забезпечені всі вимоги іпотекодержателя, які випливають з кредитного договору №21/08-Б від 23 червня 2008 року укладеного між іпотекодержателем та позичальником ОСОБА_4 , за умовами якого позичальник зобов`язаний іпотекодержателю не пізніше 22 червня 2028 року повернути кредит у розмірі 98 550, 00 доларів США та сплати процентів за користування кредитом в розмірі 13, 8% річних та штрафних санкцій у розмірі і у вимпадках, передбачених кредитним та цим договорами. (а.с. 9-11)

В п. 2.1.1 вказаного договору зазначено, що предметом іпотеки є нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_2 , 0 кв. м ., загальною площею 208, 3 кв.м., яка належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно видане 23 травня 2008 року Жовтневою районною у місті Харкові радою на підставі виконкому № 30-41 від 06.05.2008 року, зареєстрованого в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», 30.05.2008 р. за № НОМЕР_8, номер запису 93056 в книзі 1, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19023311 від 30.05.2008 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Стаття 7 Закону України «Про іпотеку» регламентує, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Внаслідок порушення відповідачем ОСОБА_4 умов кредитного договору, 30 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Самощенко О.А. було видано виконавчий напис про звернення стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_5 . Зазначений житловий будинок на підставі Договору іпотеки №18/08-Б, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Чепа М.В. 23.06.2008 року за реєстровим №4837, переданий в іпотеку ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником всіх прав і обов`язків якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», у забезпечення виконання кредитних зобов`язань за Кредитним договором №21/08-Б, укладеним між боржником - ОСОБА_4 та кредитором - АБ «Укргазбанк» 23.06.2008 року. (а.с. 7)

17 листопада 2011 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Самощенко О.А. було видано дублікат вказаного виконавчого напису. (а.с. 7)

11 вересня 2014 року державним виконавцем Жовтневого ВДВС ХМУЮ Такідзе М.Т. було відкрито виконавче провадження №44800061 з примусового виконання виконавчого напису №2724 від 30.09.2009 року, виданого приватним нотаріусом ХМНО Самощенко О.А. про звернення стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_5 . За рахунок коштів отриманих від реалізації нерухомого майна, задовольнити вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» в розмірі 105 343,85 доларів США та 14 629,74 грн. (а.с. 8)

25 березня 2015 року Харківською обласною дирекцією ПАТ «Укргазбанк» на адресу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 були надіслані Претензії (Вимоги) про добровільне звільнення житлового будинку АДРЕСА_1 протягом одного місяця з дати отримання цієї вимоги. В разі відмови від добровільного виселення з житлового будинку, банк або новий власник буде змушений виселити їх у судовому порядку. (а.с. 17-20)

Зазначені вимоги були отримані відповідачами 30.03.2015 року.

Як вказує представник позивача, відповідачі не виконали вимоги іпотекодержателя про звільнення житлового приміщення, та станом на теперішній час залишаються проживати в спірному будинку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплено у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і положення статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року № 61-688св17, 14 березня 2018 року № 61-2816св18, 30 травня 2018 року № 61-401св17, 27 червня 2018 року (справа № 367/2506/15-ц, провадження № 61-14134 св 18).

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Продовжуючи далі про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (пункт 54 рішення від 09 листопада 1999 року у справі «Шпачек s.r.o.» проти Чеської Республіки» (Љpaиek s.r.o. v. the Czech Republic). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (пункт 109 рішення від 05 січня 2000 року у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96. Коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується. Сам факт того, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (пункт 65 рішення від 17 лютого 2004 року у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98. У цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (пункти 29-30 рішення від 24 березня 2009 року у справі «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, та пункти 34-37 рішення від 02 листопада 2010 року у справі «Стефаніка та інші проти Румунії» (Єtefгnicг and Others v. Romania), заява № 38155/02.

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах), згідно з якою завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Те саме міститься у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 ;жовтня 2017 року, згідно із частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, яка відповідає статті 5 цього Кодексу у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11.

Невиконання кредитних зобов`язань стало підставою подання до суду позовів банками про звернення стягнення на іпотечне майно, надане за договорами забезпечення кредитів, що зумовило масове виселення колишніх власників з неповнолітніми дітьми із житла.

Це створило напругу в суспільстві, яка могла призвести до масових заворушень.

Законом України від 22 вересня 2011року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

В усталеній практиці Верховним Судом України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 591/3480/15-ц роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина 2 статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 31 жовтня 2018 року у цивільній справі № 753/12729/15-ц прийшла до висновку, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 591/3480/15-ц, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що немає підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду України.

Аналогічна позиція відображена й у постанові Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року № 520/15533/13-ц та від 05 листопада 2018 року справа № 699/538/14-ц.

Враховуючи те, що квартира, яка є предметом Договору іпотеки № 18/08-Б від 23.06.2008 року була придбана не за рахунок кредитних коштів, у забезпечення повернення яких укладено договір іпотеки, а також беручи до уваги факт відсутності постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, суд прих одить до висновку, що у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення слід відмовити у повному обсязі.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 23, 76-81, 82, 133, 141, 247, 265, ЦПК України, ст. ст. 3, 47, 129 Конституції України, ст. ст. 16, 22, 509, 526, 527, 530, 575, 589, 610, 611, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. 109 ЖК України, ст. ст. 1, 7, 33, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», місцезнаходження: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 16-22, код ЄРДПОУ: 23697280.

Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 1 МВМ Жовтневого РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 17.09.1997 року, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 1 МВМ Жовтневого РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 17.09.1997 року, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , паспорт НОМЕР_6 , виданий Жовтневим РВ ХМУ МВС України в Харківській області 07.09.2007 року, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_7 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 22.07.2019 року.

Суддя В.В. Труханович