Рішення № 83140937, 19.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 липня 2019 року № 760/24488/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Солом`янського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить суд:

- визнати бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2014 в повному обсязі, - незаконною;

- зобов`язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконати рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2014 в частині приведення у відповідність до національного законодавства рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2011.

В обґрунтування позовної заяви зазначила, що 09.01.2014 Європейським судом з прав людини ухвалено рішення в тому числі на користь позивача згідно якого протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів (щодо ОСОБА_1 - постанова Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2011 у справі №2-а-2073/11), ухвалених на користь заявників, які досі підлягають виконанню, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, у заявах, зазначених у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та компенсації судових витрат, а також будь-який податок, що може нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу.

Позивач зазначає, що на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2014 їй виплачено моральну компенсацію та заборгованість по пенсії, однак належної щомісячної основної та додаткової пенсії перерахованої відповідно до положень статей 50, 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» згідно виконавчого листа Солом`янського районного суду міста Києва від 19.05.2011 у справі №2-а-2073/11 вона так і не отримує.

Також позивач вказала, що її неодноразові звернення до державного виконавця щодо виконання вказаного судового рішення проігноровані державним виконавцем, який не перевіряв фактичного виконання рішення боржником, не з`ясовував причин невиконання, не зазначив конкретного терміну коли у боржника з`являться кошти для виплат та не перевірив чи звертався боржник до суду із заявою про відстрочення виконання судового рішення. На останнє звернення позивача надано відповідь листом відповідача від 15.08.2018 №Г-16625/20.1/0-11, який не містить обґрунтованої відповіді чому не виконано рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2014.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 26.09.2018 вказаний адміністративний позов ОСОБА_1 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи №760/24488/18 між суддями Окружного адміністративного суду міста Києва для її розгляду й вирішення визначено суддю Чудак О.М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2019 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження в даній адміністративній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, встановлених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).

23.04.2019 до суду надійшов відзив представника Міністерства юстиції України на позовну заяву ОСОБА_1 в якому вказано на відсутність підстав для задоволення позивних вимог. Зазначено, що рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2014 виконане в частині стягнення коштів з держави України за рахунок Державного бюджету України.

Щодо виконання постанови Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2011 у справі №2-а-2073/11 основної та додаткової пенсії перерахованої відповідно до положень статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вказано, що чинним законодавством передбачено, шо призначення (перерахунок) та виплата пенсій, покладається безпосередньо на Пенсійний фонд України (орган, наділений повноваженнями вирішення спорів, що виникають з відносин за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») та органи, які йому підпорядковані, а не на органи державної виконавчої служби.

При цьому, з 23.07.2011 в Україні змінилося правове регулювання, на підставі якого позивачу здійснювались виплата пенсії та інші соціальні виплати згідно з судовими рішеннями, зокрема, по-іншому визначені розміри пенсій, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяної здоров`ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Тому, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі «Великода проти України», зазначено, що після внесення у 2011 році змін до законодавства обов`язок Держави забезпечити виконання рішення закінчився коли змінене законодавство було застосоване до пенсії заявниці.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2019 замінено відповідача у справі №760/24488/18 з відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на належного - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Отже дослідивши в судовому засіданні за відсутності сторін матеріали справи, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

Постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2011 у справі №2-а-2073/11, яка набрала законної сили, задоволено позов ОСОБА_1

Зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Солом`янському районі міста Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, виходячи з розміру 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, виходячи з розміру 75 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про статус соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням розміру мінімальної пенсії за віком відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 04.10.2010, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації нарахувати ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік, виходячи з розміру 5 мінімальних заробітних плат відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік, виходячи з розміру 5 мінімальних заробітних плат відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених сум.

З метою виконання постанови Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2011 у справі №2-а-2073/11 видано виконавчий лист від 19.05.2011 з примусового виконання якого відкрито виконавче провадження №27362728.

Тривале невиконання вказаної постанови Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2011 у справі №2-а-2073/11 зумовило звернення позивача за захистом прав до Європейського суду з прав людини.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2014 у справі «Хайнацький та інші проти України» (заява №12895/08 та 249 інших заяв):

(a) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів (щодо ОСОБА_1 - постанова Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2011 у справі №2-а-2073/11), ухвалених на користь заявників, які досі підлягають виконанню, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, у заявах, зазначених у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та компенсації судових витрат, а також будь-який податок, що може нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

05.03.2014 державним виконавцем відділу відкрито виконавче провадження №42357979 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2014 у справі «Хайнацький та інші проти України» (заява №12895/08 та 249 інших заяв).

Встановлено, що на користь ОСОБА_1 виплачено:

- відшкодування матеріальної та моральної шкоди у розмірі 33554,89 грн (еквівалент 2000 євро) згідно із платіжним дорученням від 12.09.2014 №3045;

- пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 1510,48 грн згідно із платіжним дорученням від 21.11.2014 №9010;

- заборгованість за постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2011 у справі №2-а-2073/11 у розмірі 60198,91 грн згідно із платіжним дорученням від 17.09.2014 №4343 та у розмірі 4415 грн згідно платіжного доручення від 17.12.2015 №3177.

24.12.2015 державним виконавцем відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 Закону України від 21.04.1999 №606-XIV «Про виконавче провадження», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (Закон №606-XIV), та пункту 5 статті 8 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (Закон №3477-IV) винесена постанова про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Однак, позивач вказує, що не отримує щомісячної основної та додаткової пенсії перерахованої відповідно до положень статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв`язку із чим неодноразово зверталась до відділу.

Листом відділу від 15.08.2018 №Г-16625/20.1/0-11 на звернення позивача від 18.07.2018 повідомлено, що державним виконавцем 24.12.2015 винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, оскільки позивачу сплачені кошти за рішенням Європейського Суду з прав людини.

Позивач вважає, що рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2014 у справі «Хайнацький та інші проти України» (заява №12895/08 та 249 інших заяв) відділом не виконано в частині приведення у відповідність до національного законодавства рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2011. У зв`язку з чим позивач звернулась до суду із даним позовом.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону №606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 17 Закону №606-XIV відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Положеннями пункту 8 частини першої статті 49 Закону №606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до частини другої статті 2 та статті 3 Закону №3477-IV порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом №606-XIV, іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом. Виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Частиною першої статті 7 Закону №3477-IV передбачено, що протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва. Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті «б» цієї частини, відкриває виконавче провадження.

Відповідно до частин першої, другої, третьої та четвертої статті 8 Закону №3477-IV виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні. У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення. Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті «б» частини першої статті 7 цього Закону. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний Стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом №606-XIV.

Згідно з частиною п`ятою цієї ж статті підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.

Державна виконавча служба протягом трьох днів надсилає Органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів (частина шоста статті 8 Закону №3477-IV).

З матеріалів справи встановлено та не заперечується позивачем, що на виконання постанови Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2011 у справі №2-а-2073/11 в ході виконавчого провадження №27362728 управлінням Пенсійного фонду України в Солом`янському районі міста Києва проведено перерахунок пенсії позивача згідно розпорядження від 23.07.2011 №190941, а Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснено розрахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік.

На виконання рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2014 у справі «Хайнацький та інші проти України» (заява №12895/08 та 249 інших заяв) позивачу окрім виплати матеріальної і моральної шкоди та понесених судових витрат, а також пені за прострочення виконання судового рішення, виплачено заборгованість за постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2011 у справі №2-а-2073/11 у розмірі 60198,91 грн (заборгованість з виплати пенсії) та у розмірі 4415 грн (заборгованість з виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік).

Тому, суд вважає, що рішенням Європейського суду з прав людини від 09.01.2014 у справі «Хайнацький та інші проти України» (заява №12895/08 та 249 інших заяв) як в частині виплати компенсаційних виплат, так і в частині зобов`язання України виконати постанову Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2011 у справі №2-а-2073/11 виконано в повному обсязі, та, як наслідок, постанова відповідача про закінчення виконавчого провадження від 24.12.2015 винесена правомірно, а відповідач не допустив протиправної бездіяльності про яку зазначає позивач.

Щодо доводів позивача про те, що рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2014 у справі «Хайнацький та інші проти України» (заява №12895/08 та 249 інших заяв) відділом не виконано в частині приведення у відповідність до національного законодавства рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2011, суд завертає увагу позивача на наступне.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 09.01.2014 у справі «Хайнацький та інші проти України» (заява №12895/08 та 249 інших заяв) не зобов`язано державу Україна привести у відповідність до національного законодавства рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2011.

Крім того, за змістом Закону №3477-IV виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні здійснюється органами державної виконавчої служби, тобто органом державної влади. При цьому, органи державної виконавчої служби не уповноважені приводити у відповідність до національного законодавства рішення національних судів, адже повноваження щодо відправлення правосуддя в України належать виключно судам, а надання таких повноважень ДВС свідчитиме про порушення принципу розподілу влади, що є неприпустимим.

Стверджуючи про не повне виконання відділом державної виконавчої служби рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2014 у справі «Хайнацький та інші проти України» (заява №12895/08 та 249 інших заяв), як наслідок допущення відповідачем протиправної бездіяльності, позивач зазначає про те, що вона не отримує щомісячної основної та додаткової пенсії перерахованої відповідно до положень статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Щодо висновків позивача в цій частині суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.

Законом України від 14.06.2011 №3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (Закон №3491-VI) Прикінцеві положення Закону України від 28.12.2010 №2857-VI «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (Закон №2857-VI) доповнено пунктом 4, яким, зокрема, встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (пункт 7 Закону №3491-VI).

На виконання пункту 7 Закону №3491-VI 06.07.2011 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» (Постанова №745), яка набрала чинності з 23.07.2011.

У зв`язку з прийняттям зазначеного нормативно-правового акта застосування, зокрема, положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до 23.07.2011, здійснюються у порядку та розмірах, встановлених наведеним Законом, а з 23.07.2011 у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

01.01.2012 набрав чинності Закон України від 22.12.2011 №4282-VІ «Про Державний бюджет України на 2012 рік», пунктом 3 Розділу «Прикінцеві положення» якого передбачено, що у 2012 році норми і положення, зокрема, статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України від 06.12.2012 №5515-ІV «Про Державний бюджет України на 2013 рік» у 2013 році норми і положення, зокрема, статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

На виконання вищевказаних вимог законів постановами Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 №745 та від 23.11.2011 №1210 визначені розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Отже, оскільки з 23.07.2011 в Україні змінилось правове регулювання, на підставі якого позивачу здійснювались виплата пенсії та інші соціальні виплати згідно з судовим рішенням, то розмір виплат, визначений постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2011 у справі №2-а-2073/11 підлягав здійсненню до моменту внесення у чинне законодавство України змін, що встановлюють новий порядок обчислення та нарахування цих соціальних виплат. З дня, наступного після внесення відповідних змін, такий розмір виплат суперечив би чинному законодавству, а тому постанова суду подальшому виконанню не підлягала.

Суд звертає увагу, що згідно із пунктом 3 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту.

Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема, наведеними вище постановами затверджено порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Необхідно звернути увагу, що до правовідносин при визначенні розміру пенсії позивача застосовуються норми статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у новій редакції, хоча й вони в певній мірі звужують обсяг прав позивача і були прийняті після виникнення у неї права на пенсію.

Так, на залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».

У цьому рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 рішення).

Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

В рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012 Конституційний Суд України дійшов висновку, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Також, в цьому рішенні вказано, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Із системного аналізу наведених рішень вбачається, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.

Дійсно, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 19.03.2013 у справі №21-53а13 та від 05.11.2013 у справі №21-293а13, виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії. Однак, порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умови зміни їх законодавчого регулювання.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах «Аррас та інші проти Італії», «Сухобоков проти Росії»).

У рішенні Європейського суду з прав людини «Великода проти України» від 03.06.2014 в частині скарги заявниці стосовно невиконання рішення суду щодо нарахування та виплати пенсії у розмірі, встановленому статями 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» після внесення у 2011 році змін до законодавства, Європейський суд з прав людини констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов`язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01.11.2011, коли змінене законодавство було застосоване до пенсії заявниці.

Цим же рішенням Європейський суд з прав людини підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Також суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини «Войтенко проти України» за змістом якого рішення про стягнення коштів з державної установи могло бути здійснено лише за умови, якщо б такі витрати були попередньо передбачені у законі про державний бюджет. Причина невиконання судового рішення про стягнення коштів з державної установи полягає саме у відсутності відповідних законодавчих заходів, які б забезпечували виконання цього рішення, а не у бездіяльності органу ДВС.

До аналогічного висновку дійшов Європейський суд з прав людини у справі «Ромашов проти України». Зокрема Суд зазначив, що виконання у відношенні державного органу може бути здійснене лише в тому випадку, якщо державою передбачені та визначені асигнування на відповідні видатки Державного бюджету України шляхом здійснення відповідних законодавчих заходів. Факти справи свідчать про те, що протягом періоду, що розглядається, виконанню відповідного судового рішення перешкоджала саме відсутність законодавчих заходів, а не неналежне виконання своїх обов`язків державними виконавцями.

Рішенням Європейського суду з прав людини «Козачек проти України» встановлено, що в українському законодавстві ні суди, ні виконавча служба не мають права скасовувати закони або зобов`язувати державу вносити зміни в закон про бюджет.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що з огляду на зміну в Україні правового регулювання питань, що складають предмет спору у справі, на підставі якого позивачу здійснювалась виплата пенсії та інші соціальні виплати згідно з судовим рішенням та відсутність у постанові Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2011 у справі №2-а-2073/11 кінцевої дати виплати пенсії з урахуванням перерахунку не породжує у боржника обов`язку довічно здійснювати виплату позивачу пенсії та додаткової пенсії у розмірах, встановлених вказаним судовим рішенням. Такий обов`язок у боржника припиняється у разі зміни правового регулювання виплати зазначених соціальних виплат.

Також суд зазначає про відсутність бездіяльності органу державної виконавчої служби при виконанні рішень про стягнення коштів з бюджетної установи за відсутності відповідних бюджетних асигнувань.

У зв`язку із наведеним у сукупності суд дійшов висновку, що рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2014 у справі «Хайнацький та інші проти України» (заява №12895/08 та 249 інших заяв) виконано у повному обсязі, а відповідачем при виконання вказаного рішення Європейського суду з прав людини не допущено протиправної бездіяльності.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах, яка викладена у постанові від 06.03.2019 у справі №806/2221/16.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт порушення її прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачем, як суб`єктом владних повноважень виконано, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, виходить з того, що позивач звільнена від сплати судового збору, а відповідачем не понесено витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв`язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 287 КАС України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 287, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (місцезнаходження юридичної особи: 01001, місто Київ, вулиця Городецького, будинок 13; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 00015622).

Повний текст рішення складено 19.07.2019.

Суддя О.М. Чудак