Рішення № 83137808, 16.07.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

16 липня 2019 р. справа № 820/751/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., за участі секретаря судового засідання Блудової А.І.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_2 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, в якому просить суд:

- визнати незаконним наказ від 17.07.2015 року №96-к;

- поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації;

- стягнути з Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 35232,08 грн. та моральну шкоду в розмірі 20000 грн., всього 55232,08 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду в частині позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В додаткових поясненнях представником позивача наголошено, що обов`язковому застосуванню під час обчислення заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягають приписи п.10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, а також надано розрахунок заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу.

Відповідачем у відзиві та у додаткових поясненнях надано розрахунок заробітної плати за час вимушеного прогулу та зазначено, що позивачем не надано до суду доказів наявності моральної шкоди внаслідок виникнення спірних правовідносин.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому та у додаткових поясненнях.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений відповідно до вимог процесуального законодавства, через канцелярію суду представником відповідача Машталір В ОСОБА_3 надано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з її перебуванням у щорічній відпустці, на підтвердження чого надано копію наказу №05-77/36 від 01.07.2019.

Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з приписами п.1 ч.3 ст.205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З метою дотримання розумного строку вирішення справи, визначеного КАС України, суд вирішив розглядати справу по суті за умов неявки представника відповідача. Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 28.02.2019 у справі №820/751/16 касаційну скаргу ОСОБА_2 – задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року у цій справі скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_2 до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди – задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації №96-к від 17 липня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, 17 липня 2015 року за угодою сторін. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації з 17 липня 2015 року.

Наказом Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації №37-к від 18.03.2019 поновлено ОСОБА_2 з 17 липня 2015 року на посаді начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації.

Відповідно до наказу Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації №43-к від 25.03.2019 ОСОБА_2 приступила до виконання своїх обов`язків з 26.03.2019.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що позовна заява про поновлення на посаді розглядалась більше одного року не з вини ОСОБА_2 , а тому суд приходить до висновку про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці “Про захист заробітної плати” № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін “заробітна плата” означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Таке поняття заробітної плати, передбачене і у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України “Про оплату праці”, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Судом встановлено, що позивач була позбавлена можливості працювати із дати наказу про звільнення по дату, коли приступила до виконання своїх обов`язків, тобто, з 17.07.2015 по 26.03.2019.

При обчисленні строків суд застосовує приписи Європейської конвенції про обчислення строків (ETS N 76, Базель, 16 травня 1972 року), відповідно до ст.3 якої строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках, починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem (для цілей цієї Конвенції термін "dies a quo" означає день, з якого починається відлік строку, а термін "dies ad quem" означає день, у який цей строк спливає, ст.2).

Відповідно до ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього

пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Із наявної в матеріалах справи копії довідки №К-1540/01-44/40 від 02.10.2015 судом встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить (4231,19+1795,27)/26= 231,79 грн, 19=(18+20)/2 - середньомісячна кількість робочих днів.

Сторони не заперечували проти розрахунків, викладених у довідці.

Відповідно до п. 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Із наданих до матеріалів справи пояснень представника відповідача судом встановлено, що з 17.07.2015 по 26.03.2019 відбувалось підвищення посадових окладів посади, на якій працювала позивач, а саме за період з 01.01.2016 по 01.05.2016 коефіцієнт склав 1,25, з 01.05.2016 по 31.12.2016 - 1, 58, у 2017 році - 1,044, у 2018 році - 1,33, у 2019 році - 1,08.

З огляду на вищевстановлені обставини справи та приписи норм чинного законодавства суд обчислює заробітну плату за час вимушеного прогулу шляхом множення середньоденної заробітної плати позивача із урахуванням коефіцієнтів підвищення посадових окладів у відповідному періоді на середньомісячне число робочих днів (за кожен повний місяць спірного періоду або кількість днів вимушеного прогулу у липні 2015 року та у березні 2019 року) відповідно до довідки №К-1540/01-44/40 від 02.10.2015, а саме:

за 2015 рік - 124 дні (10+6х19) х 231,79 (коефіцієнт 1) = 28741,96 грн;

за 2016 рік січень-квітень - 76 днів (4х19) х 289,74 (коефіцієнт 1,25) = 22020,24 грн;

за 2016 рік травень-грудень - 152 дні (8х19) х 457,79 (коефіцієнт 1,58) = 69584,08 грн;

за 2017 рік - 228 днів (12х19) х 477,93 (коефіцієнт 1,044) = 108968,04 грн;

за 2018 рік - 228 днів (12х19) х 635,65 (коефіцієнт 1,33) = 144928,20 грн;

за 2019 рік - 54 дні (2х19+16) х 686,50 (коефіцієнт 1,08) = 37071 грн;

що у сумі становить 411313,52 грн.

Аргументи представника позивача щодо необхідності обчислення спірної суми заробітної плати за час вимушеного прогулу з урахуванням показника підвищення мінімальної заробітної плати, а також аргументи представника відповідача щодо оплати позивачу листка непрацездатності суд вважає спростованими вищенаведеними приписами Порядку №100.

При цьому, керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04, 10 лютого 2010 року) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в у розмірі 20000 грн, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що його моральні страждання безпосередньо пов`язані з протиправною поведінкою відповідача і знаходяться з нею в причинному зв`язку.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 20000,00 грн.

Водночас суд зазначає, що позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20000 гривень є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо заявленого представником відповідача клопотання про розстрочення виконання судового рішення з посиланням на п.2 ч.6 ст.246 КАС України, суд зазначає, що обставини, викладені у клопотанні, не підтверджені належними доказами, а тому таке клопотання задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 7 пов., м. Харків, 61022, код 03491286) про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 7 пов., м. Харків, 61022, код 03491286) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 411313 (чотириста одинадцять тисяч триста тринадцять) грн 52 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 7 пов., м. Харків, 61022, код 03491286) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі стягнення за один місяць у розмірі 9066 (дев`ять тисяч шістдесят шість) грн 04 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 19 липня 2019 року.

Суддя О.Г. Котеньов