Постанова № 83110833, 17.07.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/954/19Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 311000000 Шипович В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2019 року м. Черкаси

Апеляційний суду Черкаської області у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Сіренка Ю.В. Фетісової Т.Л.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія «Капітал»;

особа, що подала апеляційну скаргу - товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія «Капітал»;

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія «Капітал» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія «Капітал» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати,

в с т а н о в и л а :

19 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Будівельна Гільдія «Капітал» про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 5500 грн. та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в сумі 83664 грн. 29 коп., вказавши, що з 31 жовтня 2013 року по 29 червня 2016 року працював у відповідача на посаді торгівельного представника.

Наказом № 7-к від 29 червня 2016 року був звільнений з посади за власним бажанням. Вказаним наказом також була передбачена виплата йому компенсації за невикористані 17 днів щорічної відпустки.

Однак в порушення вимог трудового законодавства відповідач не провів з ним повного розрахунку в день звільнення та не надав письмового повідомлення про нараховані суми, належні йому при звільненні.

Оскільки відповідач не надав довідку про заборгованість по заробітній платі, то за його попередніми підрахунками, розмір такої заборгованості становить 5500 гривень.

Також вважав, що у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні відповідач має сплатити йому середній заробіток за весь час такої затримки.

За таких обставин позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 5500 гривень та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 червня 2016 року по 19 грудня 2018 року (день подачі позову до суду) в сумі 83664 грн. 29 коп.

В подальшому позивач неодноразово змінював позовні вимоги, та остаточно сформулювавши їх в заяві від 13 березня 2019 року, просив стягнути з ТОВ «Будівельна Гільдія «Капітал» заборгованість по заробітній паті та інших виплатах, належних йому на день звільнення в розмірі 1978 грн. 20 коп. а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по 19 березня 2019 року в сумі 73031 грн. 79 коп.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ТОВ «Будівельна Гільдія «Капітал» на користь ОСОБА_1 : заборгованість із виплат належних працівникові при звільненні в сумі 1978 грн. 20 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 червня 2016 року по 19 березня 2019 року в сумі 71974 грн. 89 копійок з відрахуванням при виплаті податків та обов`язкових платежів передбачених законодавством України; судові витрати у виді судового збору в сумі 719 грн. 74 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5422 грн. 45 коп. В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі поданій 21 травня 2019 року ТОВ «Будівельна Гільдія «Капітал» посилаючись на порушенням норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просило рішення скасувати, прийняти у справі нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на час звільнення заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Будівельна Гільдія «Капітал» згідно договору позики № 10 від 01 січня 2016 року становила 3132 грн. На виконання умов договору, за взаємною згодою, ОСОБА_1 вирішив погасити заборгованість по вказаному договору коштами, які підлягали йому до виплати товариством при звільненні. На даний час заборгованість не погашена і становить 1153 грн. Таким чином однією із складових відповідальності за затримку розрахунку при звільненні є наявність вини власника та вчинення дій, які направлені на не розрахунок з працівником. Однак в діях товариства вказані складові відсутні. Між звільненням та подачею позову пройшло майже 2,5 роки. Упродовж цього часу ОСОБА_1 жодного разу не звертався до підприємства чи іншого правоохоронного органу зі скаргою щодо невиплати чи незаконному відрахуванні із заробітної плати, тому поведінку позивача скаржник розцінює як просте заволодіння коштами.

Вважає, що суд не дав належної правової оцінки фактичним обставинам справи, а саме з приводу вибору ОСОБА_1 належного способу захисту, відповідно до якого позивач повинен був ставити питання про незаконне відрахування із заробітної плати (порушення ст. 127 КЗпП України). Виходячи із роз`яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" на їх думку спір, який виникає в результаті порушення вимог статті 116 КЗпП України регулюється главою УП Кзпп Україн7и, а спір, який виникає в результаті порушення вимог статей 127, 128 КЗпП України регулюється главою УШ КЗпП України. Однак по вказаному виду трудового спору відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України встановлено трьох місячний строк позовної давності, який давно вже сплив. Про незаконні на думку Позивача відрахування з його заробітної плати та інших виплат, останній знав з часу його звільнення з 29 червня 2016 року. Вказана позовна вимога підлягає відмові у зв`язку з порушенням строків позовної давності. Також вказують, що ОСОБА_1 самостійно та добровільно визначив порядок погашення заборгованості після його звільнення, що є його особистим правом.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує доводи апеляційної скарги, стверджує про те, що оскаржуване рішення не суперечить нормам законодавства є обґрунтованим, вмотивованим та законним.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалене судом першої інстанції рішення в повній мірі відповідає вищезазначеним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно записів у трудовій книжці позивача, - ОСОБА_1 із 21 жовтня 2013 року по 29 червня 2016 року працював у ТОВ «Будівельна Гільдія «Капітал» на посаді представника торговельного.

Наказом № 7-к від 29 червня 2016 року директора ТОВ «Будівельна Гільдія «Капітал» наказано звільнити ОСОБА_1 29 червня 2016 року за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України, та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористання щорічної відпустки - 17 календарних днів.

Згідно Довідки № 66 від 28 січня 2019 року ТОВ «Будівельна Гільдія «Капітал» на день звільнення ОСОБА_1 йому підлягали до виплати від підприємства кошти в сумі 1978 грн. 20 коп. (заробітна плата, індексація, компенсація за невикористану щорічну відпустку).

Позивач не оспорював розмір коштів в сумі 1978 грн. 20 коп. які підлягали йому до виплати від підприємства при звільненні.

Докази письмового повідомлення відповідачем ОСОБА_1 про нараховані суми, належні йому при звільненні, - суду не надані.

Докази виплати відповідачем ОСОБА_1 при звільненні коштів в сумі 1978 грн. 20 гривень, - суду не надані.

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок (ст. 47 КЗпП).

Згідно ст. 116 КЗпП України, - при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ст. 22 Закону України «Про оплату праці», - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ч.5 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», - за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що із ТОВ «Будівельна Гільдія «Капітал» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути заборгованість із виплат належних працівникові при звільненні в сумі 1978 гривень 20 копійок.

18 жовтня 2018 року Управлінням Держпраці в Черкаській області стосовно директора ТОВ «Будівельна Гільдія «Капітал» - ОСОБА_2 було складено протокол за ч. 1 ст. 41 КУпАП, щодо можливої невиплати заробітної плати ОСОБА_1

Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2018 року справі № 712/13313/18 провадження відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 41 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постановою судді Апеляційного суду Черкаської області від 27 лютого 2019 року, в цій же справі (справа №712/13313/18), - директор ТОВ «Будівельна Гільдія «Капітал» ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП, у зв`язку із невиплатою в день звільнення ОСОБА_1 всіх сум, що належать йому від підприємства.

За порушення строків розрахунку при звільнення статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді сплати середнього заробітку за час такої затримки.

Позивач просив стягнути середній заробіток по 19 березня 2019року

Розглядаючи справу в межах позовних вимог суд врахував що згідно довідки ТОВ «Будівельна Гільдія «Капітал» від 28 січня 2019 року № 65 (а.с. 30) розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 обчислений за два місяці (квітень-травень 2016) які передували звільненню) складає 105 грн.69 коп.

Позивач не оспорював вказаний розмір середньоденної заробітної плати.

За період з 30 червня 2016 року по 19 березня 2019 року (в межах позовних вимог) пройшло 681 робочий день, а саме червень 2016 року - 1 робочий день, липень 2016 року - 21 робочих днів, серпень 2016 року - 22 робочих днів, вересень 2016 року - 22 робочих днів, жовтень 2016 року - 20 робочих днів, листопад 2016 року - 22 робочих днів, грудень 2016 року - 22 робочих днів, за період 2017 року - 248 робочих днів, за період 2018 року - 250 робочих днів, січень 2019 - 21 робочих днів, лютий 2019 - 20 робочих днів, березень 2019 - 12 робочих днів.

При визначенні кількості робочих днів суд правильно виходив із п`ятиденного робочого тижня ОСОБА_1 та даних викладених у Листах Мінсоцполітики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» та від 20 липня 2015 р. № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік», а також Роз`яснень Мінсоцполітики України з розрахунку норм тривалості робочого часу на 2018 та 2019 роки.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про те, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 червня 2016 року по 19 березня 2019 року включно становить 71974 грн. 89 коп. (із розрахунку 105,69 грн. х 681 день), який і підлягає до стягнення з ТОВ «Будівельна Гільдія «Капітал» на користь ОСОБА_1 .

Твердження викладені в апеляційній скарзі про те, що за взаємною згодою ОСОБА_1 вирішив погасити заборгованість за Договором № 10 від 01 січня 2016 року коштами, які підлягали йому до виплати товариством при звільненні та про відсутність вини відповідача, про що свідчать на його думку вищевказаний Договір, особистий запис позивача про відсутність претензій до відповідача та його поведінка до подачі позову в суд, при тому, що наявність вини є однією із складових відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки належних та допустимих доказів наявності згоди чи розпорядження про зарахування в рахунок погашення заборгованості належних до виплати позивачу при звільненні коштів в матеріали справи не надано, як не надано і відповідного наказу керівника відповідача про проведення вказаних відрахувань. Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду про те, що особистий запис ОСОБА_1 про відсутність претензій до відповідача стосується отримання трудової книжки від підприємства та не може вважатись згодою чи розпорядженням на невиплату коштів які підлягали йому до виплати при звільненні і що така згода чи розпорядження мають бути викладені чітко та зафіксовані письмово.

Доводи викладені в апеляційній скарзі про те, що суд не дав належної правової оцінки фактичним обставинам справи, а саме з приводу вибору ОСОБА_1 належного способу захисту, відповідно до якого позивач повинен був ставити питання про незаконне відрахування із заробітної плати (порушення ст. 127 КЗпП України), колегія суддів також не може прийняти до уваги, оскільки право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та способи захисту прав, свобод та інтересів при здійснені правосуддя, які застосовуються судом визначено статтями 4, 5 ЦПК України, положення яких в ході розгляду вказаної справи судом порушені не були.

Доводи викладені в апеляційній скарзі про те, що до трудового спору, який виникає в результаті порушення вимог статей 127, 128 КЗпП України, які регулюються главою УШ КЗпП України, відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України встановлено трьох місячний строк позовної давності, а тому в задоволенні позовної вимоги необхідно відмовити у зв`язку з порушенням строків позовної давності, колегія суддів також не може прийняти до уваги, оскільки при зверненні в суд з позовом позивач посилався на положення статей 115, 116, 117 КЗпП України, а тому вказані твердження в апеляційній скарзі є домислами та припущеннями апелянта.

За викладеного, суд апеляційної інстанції повністю погоджується з висновками суду першої інстанції констатує їх правильність, обґрунтованість належними та допустимими доказами які в свою чергу не спростовані доводами поданої відповідачем апеляційної скарги, а тому слідує висновок про те що судом першої інстанції вірно визначений характер спірних правовідносин, що склався між сторонами, застосовані належні норми права які підлягають застосуванню та відповідно повно та всебічно досліджені наявні у справі докази і надано їм належну оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія «Капітал», залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія «Капітал» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Судді: Н.І. Гончар

Ю.В.Сіренко

Т.Л. Фетісова