Рішення № 83101378, 09.07.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/1591/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевякова І.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кривошапка Н.А.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Боровик Ю.Є.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Позовні вимоги:

визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.11.2018 № Ф-3191-50 про сплату заборгованості в сумі 15 821 грн 48 коп.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

03 травня 2019 року ОСОБА_2 (надалі також - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також - відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Також суд своєю ухвалою від 06 травня 2019 року вжив заходи забезпечення адміністративного позову, зупинивши стягнення з ОСОБА_2 боргу у розмірі 15 821,48 грн на підставі виконавчого документа, вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3191-50 від 22 листопада 2018 року, виданої Головним управлінням ДФС у Полтавській області /а.с. 35-37/.

Аргументи учасників справи

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на порушення його прав через безпідставну, як на його думку, вимогу відповідача сплатити борг з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - ЄСВ), обов`язок зі сплати якого на позивача не поширюється. Наголошував на тому, що підприємницька діяльність ним не здійснюється з 2014 року. Після подання заяви про припинення підприємницької діяльності до контролюючого органу він вважав свою підприємницьку діяльність припиненою, у зв`язку з чим, як на думку позивача, обов`язку зі сплати ЄСВ з цього часу він не має.

23.05.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, за змістом якого відповідач вважав позов необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає. Зокрема ним зазначено, що за даними інформаційної системи органу доходів і зборів та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, рішення про припинення підприємницької діяльності прийнято позивачем 22.04.2019, станом на 22.11.2018 ФОП ОСОБА_2 не припинив підприємницьку діяльність. Зауважував, що відповідно до чинного законодавства платник ЄСВ зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати вказаний внесок, тому контролюючим органом правомірно нараховано недоїмку зі сплати ЄСВ в розмірі 15 821,48 грн. за той період, коли особа вважалась фізичної особою-підприємцем.

Згідно з відповіддю на відзив від 19.06.2019, позивач наполягав на відсутності у нього обов`язку сплачувати ЄСВ з огляду на факт припинення підприємницької діяльності.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Обставини справи, встановлені судом

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що позивач здійснював підприємницьку діяльність. Однак у 2014 році припинив її здійснювати, про припинення підприємницької діяльності подав відповідну заяву до контролюючого органу.

ГУ ДФС у Полтавській області була сформована та направлена на адресу ОСОБА_2 податкова вимога № Ф-3191-50 від 22.11.2018 про сплату заборгованості з ЄСВ в сумі 15 821,48 грн (а.с. 24).

З Єдиного реєстру боржників позивач дізнався про наявність відкритого Шевченківським ВДВС м. Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області щодо нього виконавчого провадження з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3191-50.

Не погоджуючись із нарахованою заборгованістю, позивач звернувся до суду з даним позовом, оскаржуючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3191-50 від 22.11.2018.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Норми права, які підлягають застосуванню

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.08.2010 №2464 (надалі - Закон №2464).

Відповідно до статті 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

З 01.10.2013 функції адміністрування єдиного соціального внеску передані від Пенсійного фонду України до Міністерства доходів і зборів України, яке перетворено шляхом реорганізації у ДФС України (постанова КМУ від 21.05.2014 №160 "Про утворення Державної фіскальної служби").

Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 - 3200 грн.

Частиною п`ятою статті 8 Закону №2464 для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

З прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" були внесені зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати зобов`язань платниками єдиного внеску.

Так, з 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464 категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій частини восьмої статті 9 Закону №2464).

Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 - 3 723 грн.

Відповідно, щоквартальний платіж для кола платників, визначених абзацом третім частини восьмої статті 9 Закону №2464, у 2017 році становив 2 112,00 грн (3200 х 3 х 22%), у 2018 році - 2457,18 грн (3723 х 3 х 22%).

Статтею 6 Закону №2464 визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пунктів 6, 7 статті 13 Закону №2464 та розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Статтею 25 цього ж Закону визначено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Висновки щодо правозастосування

Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону №2464 та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, контролюючим органом було нараховано ФОП ОСОБА_2 недоїмку зі сплати ЄСВ у розмірі 15821,48 грн, оформлену вимогою №Ф-3191-50 від 22.11.2018 /а.с. 24/.

Позивач стверджує, що фактично припинив підприємницьку діяльність ще у 2014 році.

За чинним законодавством, обов"язок сплати ЄСВ залежить від наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, а не від факту здійснення господарської діяльності чи отримання прибутку від такої діяльності.

В силу положень пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" №755-IV від 15.05.2003 (в редакції чинній станом на момент формування спірної податкової вимоги), державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 7, 8 статті 4 вказаного Закону, державна реєстрація базується, крім іншого, на таких основних принципах: обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; державної реєстрації за заявницьким принципом; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Доводи ОСОБА_2 про те, що він припинив свою підприємницьку діяльність ще у 2014 році спростовуються залученим до матеріалів справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до якого лише 22.04.2019 державним реєстратором внесено запис № 25880050003008208 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця /а.с. 56-57/.

Таким чином, суд погоджується з твердженнями відповідача, що позивач станом на момент виникнення заборгованості був зареєстрований фізичною особою - підприємцем та зобов`язаний був сплачувати ЄСВ.

Факт подання ОСОБА_2 заяви про припинення підприємницької діяльності не спростовується відповідачем, однак очевидно, що позивач не виконав усі необхідні для належного внесення запису до Єдиного реєстру дії. Запис про припинення його підприємницької діяльності не було внесено у 2014 році.

Відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015 № 435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905, у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності страхувальників, зазначених у пункті 2 цього розділу, такі особи зобов`язані подати самі за себе Звіт із зазначенням типу форми "ліквідаційна", де останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.

Абзацом сьомим частини першої статті 5 Закону №2464 зняття з обліку платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Органи доходів і зборів проводять процедури зняття з обліку платників податків - фізичних осіб-підприємців відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.05.2014 за №503/25280 (надалі - Порядок обліку).

Відповідно до підпункту 1 пункту 11.18 Порядку обліку підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки.

Відповідно до підпункту 4 пункту 11.18 Порядку обліку, державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Як передбачено підпунктами 5 та 6 пункту 11.18 Порядку обліку, врегулювання питань погашення грошових зобов`язань та/або податкового боргу у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрації у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності) здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України. Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.

Отже, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 не припиняє його зобов`язань, що виникли під час провадження такої діяльності.

Відповідач не спростовує того факту, що протягом періоду часу, за який нараховані зобов"язання з ЄСВ, позивач був працевлаштований та не вів фактично підприємницької діяльності, не отримував від неї доходу. Відсутність доходу від підприємницької діяльності підтвержено також і доказами, що витребував суд у ході розгляду справи.

Однак, з 01 січня 2017 року законодавство не пов"язує наявність обов"язку зі сплати ЄСВ з отриманим доходом, а у випадку відсутності доходу передбачає сплату ЄСВ у сумі мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464).

Таким чином, відповідач правомірно нараховував ОСОБА_2 зобов"язання з ЄСВ з 01 січня 2017 року по 22 квітня 2019 року, і, відповідно, у позивача існує обов`язок погасити заборгованість з ЄСВ в розмірі 15821,48 грн.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин суд вважає, що відповідач довів правомірність своїх дій, у зв`язку з чим суд визнає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на те, що суд вирішив відмовити у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових відсутні.

Судом були застосовані заходи забезпечення адміністративного позову у вигляді зупинення стягнення з ОСОБА_2 боргу у розмірі 15 821,48 грн на підставі виконавчого документа - вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3191-50 від 22 листопада 2018 року, виданої Головним управлінням ДФС у Полтавській області.

Оскільки суд прийшов до висновку про правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3191-50 від 22 листопада 2018 року, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідним є скасування заходів забезпечення позову.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС України в Полтавській області (вул.Європейська 4 м.Полтава ЄДРПОУ 39461639) про визнання протиправним та скасування рішення.

Заходи забезпечення адміністративного позову - скасувати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15 липня 2019 року.

Головуючий суддя І.С. Шевяков