Рішення № 83068270, 16.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 липня 2019 року № 826/14950/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про стягнення коштів,

встановив:

13.09.2018 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про:

- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 99 013,20 грн;

- стягнення збитків, пов`язаних з інфляційними процесами у розмірі 12 334,78 грн;

- стягнення 3% річних від простроченої суми у розмірі 2 970,40 грн.

В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що незважаючи на набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2018 у справі №826/15469/16 про поновлення його на посаді старшого інспектора сектору оформлення матеріалів ДТП відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з 06.11.2015, відповідач не виплатив йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.03.2016 по 10.07.2018 у розмірі 99 013,20 грн.

Позивач також вказує, що невиплата відповідачем вказаної суми, свідчить про прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 99 013,20 грн у зв`язку із чим наявні підстави для стягнення з відповідача вказаної суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2018 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказав на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Зауважив, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не розповсюджуються норми Кодексу законів про працю України щодо оплати праці та вирішення спорів щодо оплати праці.

Зазначив, що відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так як грошове забезпечення працівникам органів внутрішніх справ України виплачується за місцем проходження служби, яким в даному випадку є відділ ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкований Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві. При цьому, позивач ніколи не був працівником Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2019 провадження у даній справі закрито в частині позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві збитків, пов`язаних з інфляційними процесами у розмірі 12 334,78 грн та 3% річних від простроченої суми у розмірі 2 970,40 грн.

В решті, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2016 у справі №826/21809/15, зокрема: зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, з 26.08.2015. Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.08.2015 по 16.03.2016 у розмірі 24 024 грн.

На виконання вказаного судового рішення наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві №24 о/с від 15.09.2016 позивача поновлено на посаді з 26.08.2015.

Надалі, наказом Голови ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві №26 о/с від 16.09.2016 «Щодо особового складу» ОСОБА_1 звільнено 06.11.2015 в запас Збройних Сил України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2018 у справі №826/15469/16, яке набрало законної сили 10.07.2018, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві №26 о/с від 16.09.2016 про звільнення капітана міліції ОСОБА_1 , старшого інспектора сектору оформлення матеріалів ДТП відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора сектору оформлення матеріалів ДТП відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з 06.11.2015.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 22.08.2018 №38 о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого інспектора сектору оформлення матеріалів ДТП відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з 06.11.2015.

Водночас, в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2018 у справі №826/15469/16 не вирішено питання щодо стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.03.2016 по 10.07.2018.

Позивач наполягає, що має право на стягнення на свою користь з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.03.2016 по 10.07.2018 в сумі 99 013,20 грн, а також стягнення збитків, пов`язаних з інфляційними процесами у розмірі 12 334,78 грн та 3% річних від простроченої суми у розмірі 2 970,40 грн, у зв`язку із чим звернувся до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (КЗпП) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565-ХІІ «Про міліцію» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу».

Згідно пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (Положення №114) у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 та з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ наказом Міністерства внутрішніх справ від 31.12.2007 №499 затверджено та введено в дію з 01.01.2008 Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (Інструкція №499).

Відповідно до пункту 3.5.2 Інструкції №499 особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені, але не більше як за один рік.

Єдиним нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (Порядок №100).

Із пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Отже, за приписами наведених норм, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку №100.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14.01.2014 у справі №21-395а13 та підтримана Верховним Судом у постанові від 24.01.2018 у справі №815/6284/13.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що розрахунок середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, в даному випадку необхідно здійснювати, керуючись Порядком №100, а тому доводи відповідача в цій частині є безпідставними.

Суд зауважує, що у справі №826/15469/16 позивач не заявив вимог, а судом не вирішувалось питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу.

Отже, вимога про стягнення на користь позивача середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням, факт якого встановлено судовим рішенням у справі №826/15469/16, за своєю природою є новою позовною вимогою та не може бути вирішена у рамках прийняття додаткового судового рішення у справі №826/15469/16.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 14.02.2018 у справі №2а/1570/4811/2011.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна

плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2018 у справі №826/15469/16 позивача поновлено на посаді з 06.11.2015.

При цьому, станом на 06.11.2015 позивач не працював, адже був звільнений з 26.08.2015 на підставі наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 26.08.2015 №731. Наказ від 26.08.2015 №731 визнано протиправним судовим рішенням у справі №826/21809/15.

Таким чином, позивач не працював у жовтні та вересні 2015 року, а тому для визначення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу необхідно встановити середню заробітну плату позивача за липень та серпень 2015 року.

Матеріали справи містять відомості ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо нарахованих ОСОБА_1 доходів, зокрема у третьому кварталі 2015 року. Так, згідно даних відомостей у третьому кварталі 2015 року позивач отримав дохід в загальній сумі 6571,93 грн.

Оскільки позивач у третьому кварталі 2015 року працював лише у липні та серпні, адже був звільнений з 26.08.2015, суд дійшов висновку про те, що позивач за липень та серпень 2015 року отримав заробітну плату в сумі 6571,93 грн.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно пункту 1.7 Інструкцій №499 при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата

Зі змісту Інструкцій №499 вбачається, що грошове забезпечення особам рядового чи начальницького складу обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.04.2019 у справі №П/811/1429/16.

Отже, розмір середньоденної заробітної плати (грошового забезпечення) позивача за липень та серпень 2015 року складає 106 грн (6571,93 грн/62).

Визначаючись щодо дати початку строку нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд погоджується із позицією позивача, що такою датою є 17.03.2016, адже середній заробіток за час вимушеного прогулу зокрема за період з 06.11.2015 по 16.03.2016 стягнуто на користь позивача згідно із постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2016 у справі №826/21809/15.

При цьому, суд вважає помилковими посилання позивача на необхідність нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.03.2016 по 10.07.2018, тобто по дату набрання законної сили рішенням у справі №826/15469/16.

Так, згідно наведених вище норм права, нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу розпочинається із дати звільнення та закінчується датою прийняття відповідним органом рішення про визнання звільнення незаконними та поновлення особи на роботі.

Саме тому стаття 235 КЗпП передбачає, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Тому, кінцевою датою нарахування позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу є дата прийняття Окружним адміністративним судом міста Києва рішення у справі №826/15469/16, тобто 23.03.2018.

Отже, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.03.2016 по 23.03.2018 (737 календарних днів) в сумі 78 122 грн (737х106).

Відповідач також зазначив, що згідно пунктів 1.5 та 1.6 Інструкції №499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

При цьому, позивач проходив службу на посаді старшого інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, грошове забезпечення позивачу виплачувалось управлінням Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, що підтверджується відомостями наданими ДПІ у Деснянського району ГУ ДФС у м. Києві.

Тому, відповідач вважає, що позовні вимоги безпідставно звернуті до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Суд зазначає, що за своєю сутністю стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є не тільки засобом відновлення права особи, порушеного незаконним звільненням, а й також і певного роду санкцією для роботодавця, який допустив незаконне звільнення особи.

В трудовій книжці ОСОБА_1 міститься вчинений Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві запис про звільнення, яке рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2018 у справі №826/15469/16 визнано незаконним.

Згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2018 у справі №826/15469/16, саме Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві здійснено прийом на роботу позивача та прийнято наказ про звільнення останнього, тобто саме цим суб`єктом владних повноважень порушено право позивача на працю.

При цьому, згідно пункту 1.5 Інструкції №499 підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входить у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо.

Також суд враховує, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2016 у справі №826/21809/15, зокрема: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 26.08.2015 №731 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України. Зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з 26.08.2015. Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.08.2015 по 16.03.2016 у розмірі 24 024 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, вимоги щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу обґрунтовано звернені позивачем саме до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, а не до управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем частково доведено факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не виконано, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини п`ятої статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень та звільнена від сплати судового збору, підлягає задоволенню частково, а відповідачем не понесено витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 78 122 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 15, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 08592201).

Суддя О.М. Чудак