Рішення № 83067798, 16.07.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3040/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, 13 поверх, код ЄДРПОУ 39765871) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якій позивач просить:

визнати протиправним і скасувати рішення (у формі листа) Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 26.04.2019р. №Ч-4603/0- 2518/0/37-19, яким відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,0883 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2 ;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області затвердити учаснику АТО ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва площею 0,0883 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2 ;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подати суду у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;

стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області моральну шкоду у розмірі 1 гривні.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач, як учасник АТО, з метою реалізації свого права на отримання 0,12 га землі сільськогосподарського призначення для ведення індивідуального садівництва, звернувся до Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,883 га для індивідуального садівництва на території Таїровської селищної ради (за межами населеного пункту) Овідіопольського району Одеської області за рахунок земель державної власності сідьськогосподарського призначення, однак рішенням відповідача (у формі листа) № Ч-4603/0- 2518/0/37-19 від 26.04.2019р. у задоволенні вказаної заяви було відмовлено. Позивач зазначає, що за наявності доданих до заяви усіх необхідних документів, що підтверджують право позивача на отримання у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення відповідно до Земельного кодексу, посилання відповідача на недоліки змісту, форми, завдань та положень проекту землеустрою, за умови наявності позитивного висновку про його погодження та наявності реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, є протиправними та такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства. На думку позивача, відмова є необґрунтованою та безпідставною, в зв`язку з чим просить визнати протиправним та скасувати рішення (у формі листа) № Ч-4603/0- 2518/0/37-19 від 26.04.2019р.та зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою.

Ухвалою від 24.05.2019 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін); встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; встановлено учасникам справи п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяв з процесуальних питань; призначено судове засідання по справі на18.06.2019 р.

Ухвалою суду від 18.06.2019р., яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи на 01.07.2019р.

18.06.2019р. до суд надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 21723/19), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що за результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням надана відповідь листом від 26.04.2019 за № Ч-4603/0-2518/0/37-19, в якій зазначено, що у наданому проекті землеустрою виявлено ряд зауважень та наголошено, що на виконання доручень Уряду України Головним управлінням Держгеокадастру здійснюються заходи щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Таїровської селищної ради, у зв`язку з чим Головне управління відмовило Позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, роз`яснивши, що у разі наявності рішення органу місцевого самоврядування про погодження документації та передачі земельної ділянки у власність, а також виправлення зазначених зауважень, Головне управління повторно розгляне клопотання. При цьому, відповідач зазначив, що суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, а тому позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області прийняти відповідне рішення з питань, віднесених законодавством до його повноважень є порушенням вимог статті 6 Конституції України.

04.06.2019р. від позивача надійшла заява (вх№20097/19) про розгляд справи без його участі (а.с. 83).

01.07.2019р. до суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

У судове засідання 01.07.2019р. представники сторін не з`явилися, про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином.

За приписами ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

10.04.2019р. позивачем направлено на адресу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,0883 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2 . До заяви надано: Повний примірник проекту землеустрою на 76арк.; копія Витягу з Державного земельного кадастру про реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі на 5 арк.; Копія Наказу «Про надання дозволу» від 20.02.2019р. на 1 арк.; копія рішення по справі №1540/4587/18 на 11 арк..

Як стверджує відповідач, заява ОСОБА_1 від 10.04.2019р. про затвердження проекту землеустрою надійшла до управління 15.04.2019р. За результатами розгляду останньої Головним управлінням надана відповідь Позивачу листом від 26.04.2019 за № Ч-4603/0-2518/0/37-19, в якій зазначено, що у наданому проекті землеустрою виявлені наступні зауваження:

в експлікаціях земельних угідь пояснювальної записки проекту землеустрою передбачений, але не зазначений кадастровий номер земельної ділянки; невірно визначена форма власності на землю;

кадастровий план земельної ділянки не відповідає вимогам статті 34 Закону України «Про державний земельний кадастр», а саме: не зазначений кадастровий номер земельної ділянки;

акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання не відповідає вимогам інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 №376, а саме: не зазначений кадастровий номер земельної ділянки; не визначені номери межових знаків у додатках до акту;

відсутнє погодження меж земельної ділянки суміжними землевласниками (землекористувачами) у відповідності до статті 198 Земельного кодексу України;

відсутні позначки про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру , передбачених пунктом 75 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051.

Крім того, зазначено, що на виконання доручень Уряду України Головним управлінням Держгеокадастру здійснюються заходи щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Таїровської селищної ради та наголошено, що у разі наявності рішення органу місцевого самоврядування про погодження документації та передачі земельної ділянки у власність, а також виправлення зазначених зауважень, Головне управління повторно розгляне клопотання.

У зв`язку з наведеним Головне управління відмовило позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України (далі ЗК України) право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Пункт «б» частини 1 статті 81 ЗК України передбачає, що громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, окрім іншого, для ведення особистого селянського господарства.

Стаття 116 ЗК України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ЗК України, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Частина 7 статті 118 ЗК України передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Таким чином, вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною 7 статті 118 ЗК України.

Із системного аналізу правових норм вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним із етапів погодження і оформлення документів, який відповідно до вимог чинного законодавства є необхідним для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. У свою чергу, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою.

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Приписами частин 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, в тому числі на умовах оренди, врегульовано правовими нормами ст. 123 та 124 цього ж Кодексу.

Положеннями ст.124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з 4 ст.122 Земельного кодексу України Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 10 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування витрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Щодо отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, суд зазначає, що позивач звернувся з заявою до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 0.12 га (що не заперечується відповідачем) та не отримавши результату адміністративної послуги, відповідно до принципу Мовчазної Згоди, який закріплений в Земельному кодексі (абзац 3 пункт 7 статті 118), за власні кошти розробив проект землеустрою, погодив його з суміжними землекористувачами, отримав висновок експерта Державної експертизи ОСОБА_2 Леонідовича від 09.01.2019р. Дану ділянку внесено до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2 . Можливість виконання таких дій підтверджується судовою практикою, зокрема, в постанові Верховного Суду у справі №804/3703/16 від 14.03.2018р. зазначено: «Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність. Відтак, відмова відповідного органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, навіть якщо вона, на думку особи, є протиправною, не має наслідком порушення прав та інтересів особи, яка має намір отримати земельну ділянку. Звертаючись до суду з позовом зобов`язати ГУ Держгеокадастру надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, позивач намагався усунути перешкоду у реалізації його прав, якої у дійсності немає.»

Суд зазначає, що можливість використання Позивачем права, регламентованого ч.7 ст.118 Земельного кодексу України не позбавляє повноважень Відповідача від виконання обов`язків передбачених чинним законодавством, а Позивача конституційної гарантії судового захисту та права на розгляд Відповідачем поданої ним заяви у строки, або оскарження бездіяльності Відповідача.

Аналогічного правового висновку у подібних правовідносинах дійшов ОСОБА_10 Суд у постановах від 14 серпня 2018 року у справі №814/736/16 та від 23 січня 2019 року у справі №803/667/18.

При цьому суд звертає увагу, що, як зазначено відповідачем у відзиві на адміністративний позов, Головним управлінням наказом від 20.02.2019р. ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,08га за рахунок сільськогосподарського призначення державної власності на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Статтею 30 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Частиною 4 ст.123 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Дана правова позиція узгоджується у відповідності з ч. 1 ст. 186-1 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Частиною 5 ст. 186-1 Земельного кодексу України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Згідно з ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною 8 ст. 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій-третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки у користування;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у користування або рішення про відмову передання земельної ділянки у користування.

Приведені вище норми Земельного кодексу України визначають, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише невідповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Враховуючи всі обставини, суд звертає увагу на те, що ст. 186-1 Земельного кодексу України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.

Статтею 186-1 Земельного кодексу України не передбачено можливості направлення проекту землеустрою на доопрацювання без складення висновку про відмову в затвердженні проекту землеустрою, лише листом за результатами розгляду заяви, як це було зроблено відповідачем по справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.03.2018р. у справі №820/4147/17.

Проте, відповідачем за результатами розгляду заяви позивача та проекту землеустрою не було прийнято рішення (висновку), передбаченого ст.186-1 ЗК України про затвердження цього проекту або відмову в його затвердженні.

До того ж зміст листа №Ч-4603/0-2518/0/37-19 від 26.04.2019р. свідчить, що відповідач фактично відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою, проте, не встановив строку для усунення недоліків проекту, як це передбачено ч. 8 ст. 186-1 Земельного кодексу України

Положеннями статті 186-1 Земельного кодексу України визначено, що територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, при вирішенні питання про затвердження проекту землеустрою заборонено вимагати, зокрема, надання додаткових матеріалів та документів, не включених до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій", а також проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Разом з тим, відповідно до ст.50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва III-V категорії складності, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане

Суд зазначає, що у розумінні ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою є невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Більше того, ст. 50 Закону України «Про землеустрій» містить вичерпний перелік документації, що включає проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Враховуючи всі обставини,суд приходить до висновку, що відмовляючи ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України,Законом України «Про землеустрій», без дотримання вимог ч.3ст.2 КАС України, а тому є підстави для визнання відмови Головного управління Держгеокадастру у Одеській області у затвердженні проекту землеустрою, викладеної у листі №Ч-4603/0-2518/0/37-19 від 26.04.2019р., протиправною.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Одеській області затвердити проект землеустрою з відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва площею 0,0883 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.

Затвердження проекту землеустрою у спірних правовідносинах належить до виключних дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру в Одеській області. Проте, під час розгляду справи з`ясовано, що згідно Наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській №15-3145/13-19-СГ від 17.06.2019р., який видано відповідно до статей 151, 117, 122 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 № 308, передано Таїровській селищній раді Овідіопольського району Одеської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3,8161 га, які розташовані на території Овідіопольського району Одеської області згідно з актом приймання-передачі; право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до Акту приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відповідно до наказу передає із державної власності, а Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області приймає у комунальну власність Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області земельні ділянки згідно з додатком. Так згідно додатку, судом встановлено, що земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 передано у комунальну власність Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В матеріалах справи не містяться докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням обставин щодо передачі Таїровській селищній раді Овідіопольського району Одеської області у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3,8161 га (серед яких наявна спірна земельна ділянка), які розташовані на території Овідіопольського району Одеської області згідно з актом приймання-передачі.

З урахуванням викладеного та враховуючи встановлені судом обставини щодо передачі Таїровській селищній раді Овідіопольського району Одеської області у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3,8161 га, які розташовані на території Овідіопольського району Одеської області згідно з актом приймання-передачі на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській №15-3145/13-19-СГ від 17.06.2019р. (земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 включена до переліку ділянок переданих у комунальну власність Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області), суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 10.04.2019р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,883 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області моральної шкоди у розмірі 1 гривні суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства України, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що позивачем не надано суду належних обґрунтувань та доказів заподіяння йому моральної шкоди в заявленому в позовній заяві розмірі, тому позовна вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Щодо заяви позивача про постановлення окремої ухвали стосовно порушення вимог Земельного кодексу, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними (ч.2 ст.249 КАС України).

Відповідно частин 4 та 5 ст.249 КАС України, в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.

Суд зазначає, що задоволення позовних вимог в частині протиправності і скасування рішення (у формі листа) Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 26.04.2019 року №4-4603/0- 2518/0/37-19, яким відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,0883 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2 та зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання, є достатнім для усунення порушень прав позивача, причин та умов, що цьому сприяли, та відновлення прав позивача, що зумовлює відсутність необхідності постановлення окремої ухвали. Також суд звертає увагу на приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості судових рішень.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення (у формі листа) Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 26.04.2019 року №Ч-4603/0-2518/0/37-19 та зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 10.04.2019р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,883 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, 13 поверх, код ЄДРПОУ 3976587) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення (у формі листа) Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 26.04.2019 року №Ч-4603/0- 2518/0/37-19, яким відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,0883 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2 ;

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, 13 поверх, код ЄДРПОУ 3976587) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 10.04.2019р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,883 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення буде виготовлено протягом п`яти днів.

Суддя Г.П. Самойлюк

.