Рішення № 83067795, 16.07.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3462/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

за участю секретаря - Ляшенко Ю.В.,

за участю сторін: представника позивача - не з`явився,

представника відповідача - Топової О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України Одеської області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправної відмови та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України Одеської області, в якій позивач просила:

визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у видачі ОСОБА_1 паспорта у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 14.05.2019 року вона звернулась до відповідача з заявоюпро видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру. Заява була мотивована тим, що через свої релігійні переконання позивачка відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі. Посилаючись на положення ст. 35 Конституції України, яка гарантує право на свободу світогляду і віросповідання, позивачка просила оформити їй паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Відповідачем було відмовлено в оформленні та видачі паспорту у вигляді паспортної книжечки.

Вважаючи таку відмову протиправною, враховуючи висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №806/3265/17, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 12.06.2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження.

27.06.2019 року від представника Відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що 14.05.2019 ОСОБА_2 звернулась до ГУДМС України в Одеській області із заявою про видачу паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і без присвоєння унікального номера запису в ЄДДР (УНЗР).

Представник відповідача зауважив, що відповідачем у межах строку визначеного Законом України "Про звернення громадян" надав письмову відповідь на заяву з відповідними роз`ясненнями щодо отримання паспорта громадянина України. У наданій відповіді відповідач зазначив, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. Крім того, відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого позивачеві Київським районним у м, Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУ юстиції в Одеській області, шлюб між позивачем та ОСОБА_3 було укладено 12.07.2017, тобто, на момент звернення до ГУДМС України в Одеській області паспорт громадянина України, виданий 16.03.2009 Первомайським МВУМВС України в Миколаївській області на ім`я ОСОБА_1 , близько двох років був недійсним. Крім того, 24.02.2015 Первомайським ОДПІ Міндоходів у Миколаївській області позивачу було присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків. Отже, є не зрозумілими, викладені у заяві від 14.05.2019, релігійні переконання через, які позивач відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі.

Відповідач зазначає, що ГУ ДМС України в Одеській області з дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян» було розглянуто заяву позивача і роз`яснено порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року.

При цьому відповідач зазначає, що права позивача не порушено рішеннями, діями або бездіяльністю, заяву розглянуто відповідачем у строки та порядок, передбачені законодавством про звернення громадян. Головним управлінням ДМС України в Одеській області не створено перешкоди позивачу у реалізації права на отримання паспорта громадянина України/або вклеювання до паспорта громадянина України фотокартки по досягненню певного віку.

Законом України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», встановлено певну форму надання документів для отримання паспорта громадянина України. З урахуванням викладеного відповідач вважає, що спірний лист не є рішенням суб`єкта владних повноважень, відповідно до положень КАС України, а тому не може бути визнано протиправним рішенням щодо відмови у видачі паспорта позивачеві.

Стосовно висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №806/3265/17, відповідач зазначає, що зазначене судове рішення у справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) не може бути підставою для обміну/видачі паспорту громадянина України зразка, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-Х1І, оскільки є індивідуальними актом, та стосується прав або інтересів визначеної в рішенні особи, а саме позивача у зразковій справі.

Відповідач зазначає, що вимога позивача оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503- XII, неможлива за умови відсутності механізму реалізації зазначеного Положення. Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, що встановлював зразки печаток, штампів і бланків документів, які застосовувалися для виконання вказаного Положення, був затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ від 13.04.2012 № 320 «Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.07.2012 за № 1089/21401 (далі - Порядок № 320). Порядок № 320 втратив чинність на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ № 161 від 01.03.2018. зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.03.2018 за №352/31804.

З огляду на зазначене відповідачвважає, що у ГУ ДМС України в Одеській області відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

З наведених підстав відповідач просить відмовити у задоволенні позовної заяви.

В судовому засіданні 11.07.2019 року представник Відповідача заперечував проти адміністративного позову та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених в тексті відзиву.

В судове засідання 11.07.2019 року Позивач та його представник не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином та своєчасно. Жодних клопотань від позивача та його представника не надходило. При цьому судом встановлено, що в судове засідання 25.06.2019 року позивач та його представник також не зявились.

Відповідно до п. 1 та 2 ч. 3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 5 ст. 205 КАС України, у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що неявка позивача не перешкоджає розгляду справи, суд, у відповідності до положень ч. 3 та 5 КАС України, суд дійшлов висновку що справа може бути розглянута за відсутності позивача та його представника.

На підставі викладеного, дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та заперечення на нього, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що 14.05.2019 до ГУ ДМС України в Одеській області звернулась ОСОБА_1 із заявою, в якій просила оформити та видати їй паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжки у зв`язку зі зміною прізвища.

Для оформлення паспорта у формі книжечки буде подано копію свідоцтва про шлюб, паспорту та РНОКПП.

Листом від 16.05.2019 року ГУ ДМС в Одеській області повідомило позивача, з посиланням на нормативні акти, що відсутні підстави для видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки.

Позивач не погодившись із зазначеним звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу оформлення та видачі паспорту громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року .

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VI (далі Закон України № 5492-VI) документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є , зокрема, паспорт громадянина України.

Згідно з частинами 1, 2, 4, 5 ст.14 цього Закону форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Частиною 1 ст.21 Закону України № 5492-VI визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Згідно із ч. 3 ст.13 Закону України № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення № 2503-XII бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, п. 1 Постанови КМУ№ 302 затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.

Пунктом 2 Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

- з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року

- з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Згідно з п.3 Постанови КМУ№ 302 до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.

Саме на Постанову КМУ№ 302 посилається відповідач у відповіді на заяву позивача про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки зазначивши, що відсутні законні підстави для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.

У зв`язку з чим суд критично оцінює твердження представника відповідача, що Відповідачем не приймалось рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України в формі книжечки, а заява позивача була розглянута як звернення у межах строку визначеного ЗУ "Про звернення громадян" та надано позивачу письмову відповідь на його заяву з відповідними роз`ясненнями щодо оформлення та видачі паспорту громадянина України.

Дійсно такі роз`яснення наявні, але визначено у відповіді, що підстави для оформлення та видачі паспорту громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ - відсутні, що обґрунтовано розцінене позивачем як відмова у оформленні і видачі паспорту у формі паспортної книжечки.

Також суд критично оцінює твердження представника відповідачів, як таке, що не відповідає дійсним обставинам, що дана справа №420/3462/19 не підпадає під ознаки типової справи, з огляду на розгляд Великою Палатою Верховного Суду 19.09.2018 року зразковій справі Пз/9901/2/18 щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду.

В постанові Великою Палатою Верховного Суду визначено, що ознаками цієї типової справи є:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вказана справа є типовою.

Частиною 3 ст.291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У постанові від 19.09.2018 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у виглядікартки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону України № 5492-VI.

Разом з тим, при вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон №1474-VІІІ, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст.21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов`язати Відділ УДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.

В той же час, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача не передавати будь-які дані про позивача до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачці паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення данних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду знайшла, що існують підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про часткове задоволення позову.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у видачі ОСОБА_1 паспорта у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ підлягають задоволенню.

При цьому факт того, що позивач звернулася з заявою видачу паспорта громадянина України через 1 рік та 10 місяців після зміни прізвища не може бути підставою для відмови у видачі паспорту громадянина України.

Стосовно посилань відповідача на той факт що у на те, що у прохальній частині позовної заяви зазначено зобовязати оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки ОСОБА_5 , судом встановлено, що зазначене є технічною помилкою, оскільки позовні вимоги стосуються ОСОБА_1 , з заявою про отримання паспорта громадянина України у формі книжечки зверталась саме ОСОБА_1 , в якій просила видати зазначений паспорт саме їй, а не будь якій іншій особі.

У зв`язку з чим, вирішуючи вимоги позивача про зобов`язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ, суд зазначає наступне.

Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги)

Оскільки вимога позивача про зобов`язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ є похідною вимогою від задоволеної вимоги про визнання протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у видачі ОСОБА_1 паспорта у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, вона також є обґрунтованою та з урахуванням вимог ст.9 КАС України підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У зв`язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1536,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України Одеської області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправної відмови та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у видачі ОСОБА_1 паспорта у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України Одеської області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1536 (тисяча пятсот тридцять шість) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 16.07.2019 року.

Суддя А.А. Радчук.

.