Ухвала суду № 8305408, 04.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              м. Київ                                        К-8846/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий: Маринчак Н.Є.

Суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Степашка О.І., Шипуліної Т.М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Обласна лізингова компанія»

на постанову господарського суду Сумської області від 20 листопада 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 13 березня 2007 року

у справі № АС3/449-06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Обласна лізингова компанія»(надалі –ТОВ «Обласна лізингова компанія»)

до Державної податкової інспекції в м.Суми (надалі –ДПІ у м.Суми)          

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -           

встановив:

У серпні 2006р. позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом у якому поставлено питання про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000112309/0/9062 від 15.02.2006р..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не підлягають включенню до складу валового доходу суми податку на додану вартість (надалі –ПДВ), отримані (нараховані) платником податку суми ПДВ нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг). Крім того, позивач стверджує, що ним у повній відповідності до діючого законодавства було визначено розмір валових витрат по імпортних операціях, виходячи з балансової вартості іноземної валюти на дату сплати грошових коштів, яка передувала факту отримання товару.

Постановою господарського суду Сумської області від 20 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13 березня 2007 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що відповідачем правомірно встановлено у ТОВ «Обласна лізингова компанія»заниження податку на прибуток, що спричинило обґрунтоване донарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток.

Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій ТОВ «Обласна лізингова компанія»звернулось із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В письмовому відзиві на касаційну скаргу представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень суду першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Контролюючим органом, на підставі направлення від 19.01.2006р. №140, виданого ДПІ у м.Суми, та постанови від 10.01.2006р. слідчого СОГ прокуратури Сумського району Сумської області було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Обласна лізингова компанія»за період з 06.05.2004р. по 30.09.2005р., про що складено акт №668/232/32778615.

Вказаною перевіркою податковим органом було, зокрема, встановлено, що в порушення п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5, п.п.7.3.2 п.7.3, п.п7.9.6 п.7.9 ст.7, п.10.1 ст.10, п.п.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем занижено податок на прибуток на суму 20820,00грн..

За наслідками проведеної перевірки податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000112300/9062 від 15.02.2006р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств на суму 31230,00грн. в т.ч. основного платежу в розмірі 20820,00грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 10410,00грн.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем (Лізингодавець) та ТОВ «Сумиагроцукор»«Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №21/09 від 21.08.2004р. (а.с.34-38) та Договір фінансового лізингу №21/08 від 21.08.2004р. (а.с.40-44). Предметом зазначених договорів є передача у фінансовий лізинг сільськогосподарської техніки, що належить позивачу, терміном на 1 рік. До вказаних договорів були складені графіки сплати лізингових платежів та винагороди за передачу у лізинг техніки (а.с.39, а.с.45). Відповідно до зазначених графіків загальна сума лізингових платежів склала 2000000,00грн. та загальна сума винагороди за передану в лізинг техніку склала 228016,00грн. (відсоток винагород за передану в лізинг техніку складає 8,3%).

Позивачем було включено до складу валового доходу суми винагороди за передану в лізинг техніку не в повному обсязі, а з виключенням ПДВ.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з п.п.7.9.6 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», орендодавець збільшує валові доходи, а орендар збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається у рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу).

Відповідно до п.п.3.2.2 Закону України «Про податок на додану вартість», не є об'єктом оподаткування операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу.

Виходячи з вищевикладеного, суми винагороди за передану в лізинг техніку необхідно було включати до складу валового доходу з врахуванням податку на додану вартість, отже, позивач занизив суму валового доходу за перевірений період на 37000,00грн.

Слід також зазначити, що при проведенні зустрічної перевірки ТОВ «Сумиогроцукор», зазначеним підприємством було включено до складу валових витрат суми винагороди повністю, суми податку на додану вартість з сум винагороди не були відображені у складі податкового кредиту.

Крім того, між ТОВ «Обласна лізингова компанія»та німецькою фірмою-нерезидентом «Toprak AG»були укладені договори купівлі-продажу сільськогосподарської техніки. Згідно з ВМД позивачем на виконання зовнішньоекономічних угод, було отримано від німецької фірми-нерезидента «Toprak AG»сільськогосподарську техніку на суму 6552958,34грн. Для виконання умов вищезазначених угод, позивачем були придбані валютні кошти в сумі 1007890,00 євро на що він витратив 6663919,83грн. З яких, позивачем в липні 2004р. був отриманий кредит від банка «Володимирівський»на суму 3250000,00грн. та 65000000,00грн. були отримані в серпні 2004р. від Фонду підтримки АПК. При отриманні коштів в повному обсязі ТОВ«Обласна лізингова компанія»була придбана валюта у сумі 1008167,00 євро. Зазначена сума була перерахована на рахунок контрагента-нерезидента частками та в кінці серпня 2004р.-вересня 2004р. ним була здійснена поставка сільськогосподарської техніки позивачу.

Позивач включив до складу валових витрат вартість придбаної сільськогосподарської техніки по курсу НБУ на дату перерахування іноземної валюти нерезиденту.

Різниця між вартістю валюти та вартістю придбаної сільськогосподарської техніки, (згідно первинних документів) є економічним ризиком підприємства-резидента при умові повної передоплати.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.3.2 п.7.2 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», витрати понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Як вбачається з п.п.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Виходячи з вище викладеного, позивачем було неправомірно віднесено до складу валових витрат за 9 місяців 2004р. вартість придбаних товарів по курсу на дату перерахування попередньої оплати нерезиденту, в той час к потрібно було зазначити суму, яка дорівнює вартості імпортних товарів по курсу на день оприбуткування таких товарів відповідно до ВМД.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Обласна лізингова компанія» –залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Сумської області від 20 листопада 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 13 березня 2007 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Суддя Н.Є. Маринчак