Рішення № 83049497, 11.07.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.07.2019 Справа №607/4779/19

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді Вийванко О. М.

за участю секретаря с/з Стрілкової М. С.

представника відповідача Шевчук В. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк») звернулось в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 6701190 про встановлення ліміту кредитування від 28.02.2017 р. в розмірі 17 544,47 грн., з яких: 8 329,43 грн. - неповернута сума кредиту; 3 694,04 грн. - прострочені відсотки; 237,80 грн. - прострочена сума комісії за адміністрування кредиту; 48,58 грн. - відсотки за адміністрування кредиту; 5 234,62 грн. - пеня.

В обґрунтування вимог вказує, що 28.02.2017 р. між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено договір № 6701190 про встановлення ліміту кредитування, згідно умов якого останній отримав кредит зі сплатою відсотків за його користування на суму 20 000,00 грн. В свою чергу, позичальник зобов`язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені договором терміни, а також, виконати інші зобов`язання згідно кредитного договору. Взяті на себе зобов`язання не виконує, у зв`язку з чим представник позивача просить суд позов задовольнити, стягнути з боржника заборгованість по кредиту та судовий збір.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги не підлягають до задоволення в частині стягнення 237,80 простроченої суми комісії, 48,58 грн., відсотків за адміністрування кредиту, 5 234,62 грн. пені, виходячи з наступного. Кредитний договір є за своїм характером споживчим, тобто відповідач отримав грошові кошти в кредит на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Тому, до даних відносин застосовуються положення наведені в Цивільному кодексі України, Законі України "Про захист прав споживачів" та Законах України з питань регулювання ринків фінансових послуг. Згідно п. 1.18 Договору клієнт зобов`язаний повернути кредитну заборгованість у повному обсязі в терміни, передбачені цим Договором (п. 1.5) та/або в останній день дії трудових відносин з організацією, та/або інших випадках визначених правилами та цим договором, в залежності від того, яка з подій настане раніше.

Згідно з абзацом третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення кредитного договору), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як управління кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки управління кредитом у зв`язку із його наданням відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Варто врахувати правові позиції, висловлені Верховним Судом України у постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 та від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, на підставі яких можна дійти обґрунтованого висновку про те, що умова кредитного договору про встановлення обов`язку відповідача сплачувати банку комісію за управління кредитом відповідно до умов Договору є нікчемною і не потребує визнання недійсною, внаслідок чого вимога про стягнення комісії за адміністрування кредиту в сумі 237,80 грн. задоволенню не підлягає. Також, не підлягає до задоволення вимога про стягнення відсотків за адміністрування кредиту в сумі 48,58 грн., як різновиду комісії. Позивачем в позовній заяві взагалі не було обґрунтовано правомірність їх нарахування і необхідність їх стягнення.

Така правова позиція відповідає і висновкам, зробленим Верховним Судом в постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц.

Стосовно необхідності відхилення позовних вимог про стягнення 5 234,62 грн. нарахованої пені.

Нарахування пені відбувається відповідно до п. 1.30 Договору, згідно якого за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором позичальник відшкодовує банку заподіяні збитки в повному обсязі та сплачує пеню в розмірі подвійної процентної ставки, вказаної в п. 1.14 договору, але не менше однієї гривні за кожний день прострочення.

Поняття «процентної ставки» Договором не визначено, так само як і її розмір.

Нарахування пені в розмірі подвійної процентної ставки (згідно долучених розрахунків 60%) за кожний день прострочення є неправомірним, оскільки такий розмір вставки не відображено в п. 1.14 Договору, посилання на який міститься як в п. 1.30 Договору, так і в тексті позовної заяви.

Крім цього, виходячи з твердження про те, що положення Договору по якому нараховуються і сплачуються комісії нікчемними і не потребують визнання їх недійсними, то грошові кошти отриманні Банком від Відповідача в рахунок сплати комісії, слід зарахувати в суму боргу за отриманим кредитом, як безпідставно набуті банком і в рахунок зарахування зустрічних однорідних грошових вимог.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подавши до суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити, не заперечує щодо заочного розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні відзив на позовну заяву підтримав та просив відмовити в частині стягнення 237,80 простроченої суми комісії, 48,58 грн., відсотків за адміністрування кредиту, та 5 234,62 грн. пені.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що 28.02.2017 р. між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено договір № 6701190 про встановлення ліміту кредитування, (надалі - договір).

Згідно п.1.3 Договору, банк встановлює максимальну суму ліміту кредитування по рахунку в розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до п.1.5 Договору, ліміт кредитування по рахунку встановлюється терміном на 12 (дванадцять) календарних місяців, починаючи з дати первинного встановлення поточної суми ліміту кредитування.

Із змісту договору встановлено, що відповідач ознайомлений з правилами, умовами кредитування, діючими тарифами банку, загальною вартістю кредиту і зобов`язується їх виконувати.

Відповідно до вимог п. 1.16 договору, за користування кредитом, отриманими по цьому договору, клієнт сплачує банку проценти у розмірі 30 (тридцять) % річних, але не пізніше останнього робочого дня місяця, наступного за місяцем нарахування процентів.

Згідно умов п. 1.17 договору, клієнт виконує свої зобов`язання по поверненню кредиту, сплати процентів, неустойки шляхом перерахування та/або внесення готівкою коштів на рахунок, визначений у п. 1.1 цього договору.

Взятті на себе позивачем зобов`язання згідно Договору, щодо надання відповідачу грошових коштів були виконанні в повному обсязі, що підтверджується випискою руху коштів по рахунку.

Всупереч п.1.1, п.1.3, п.1.16, п.1.18 Договору, зобов`язання Позичальник не виконав, кредит в порядку і в терміни, передбачені Договором не повернув , проценти за користування кредитом не сплатив.

В силу умов п. 1.30 договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за кредитними правовідносинами Позичальник, крім відшкодування збитків, сплачує пеню в розмірі подвійної процентної ставки, визначеної п.1.16 цього договору, але не менше однієї гривні за кожний день прострочення.

18.12.2018 р. на адресу відповідача було направлено повідомлення-вимогу щодо погашення заборгованості, яка відповідачем повністю проігнорована.

В порушення умов договору відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого, станом на 08.01.2019 р., у відповідача існує перед позивачем заборгованість за договором в розмірі 17 544,47 грн., з яких: 8 329,43 грн. - неповернута сума кредиту; 3 694,04 грн. - прострочені відсотки; 237,80 грн. - прострочена сума комісії за адміністрування кредиту; 48,58 грн. - відсотки за адміністрування кредиту; 5 234,62 грн. - пеня, що стверджується розрахунками по заборгованості.

Враховуючи наведене, кредитор просить стягнути з позичальника заборгованість за кредитом на загальну суму 17 544,47 грн.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу вимог ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з вимогами ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором.

Положенням ст.610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом.

В силу вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач не сплатив позивачу 8 329,43 грн. - неповернутої суми кредиту та 3 694,04 грн. - прострочених відсотків.

Разом з тим, суд не може погодитися з позовними вимогами в частині про стягнення з відповідача на користь ПАТ «Кредобанк» 237,80 грн. - простроченої суми комісії за адміністрування кредиту та 48,58 грн. - відсотків за адміністрування кредиту, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (чинних на час укладення договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

Вирішуючи спір у частині стягнення з відповідача на користь ПАТ «Кредобанк» комісії, позивач не вказав, за які саме дії відповідача встановлена така комісія та які послуги за вказану комісію надаються останньому.

При цьому, банк нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок відповідача, що є незаконним.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Разом з тим згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).

Встановивши, що 8 329,43 грн. - неповернута сума кредиту, 3 694,04 грн. - прострочені відсотки, а також те, що розмір нарахованої пені в сумі 5 234,62 грн. значно перевищує розмір збитків, суд приходить до висновку про зменшення розміру пені з 5 234,62 грн. до 4 000,00 грн.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що в даному випадку мають місце порушення відповідачем майнових прав позивача, які підлягають захисту, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 6701190 від 28.02.2017 р. в розмірі 16 023,47 грн., з яких: 8 329,43 грн. - неповернута сума кредиту; 3 694,04 грн. - прострочені відсотки; 4 000,00 грн. - пеня.

Згідно з вимогами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, на підставі ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме, судовий збір в розмірі 1 921,00 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, ст. 509, 526, 551, 553, 625, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Задовольнити частково позов акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованість за договором № 6701190 від 28.02.2017 р. в розмірі 16 023,47 грн. (шістнадцять тисяч двадцять три гривні 47 копійок) та 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок) сплаченого судового збору.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Позивач: акціонерне товариство «Кредобанк», місцезнаходження: м. Львів вул. Сахарова, 78, ідентифікаційний код 09807862, р/р НОМЕР_1 в АТ «Кредобанк», МФО 325365.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено 16 липня 2019 року.

Головуючий суддяО. М. Вийванко